Загальні чинники злочинності в Україні

Загальні чинники злочинності криються у суспільних протиріччях, які існують як “по вертикалі”, так і “по горизонталі”. Від початку свого існування й до сьогодні людству властива злочинність як соціальний феномен, обумовлений об’єктивною реальністю, тому є справедливим вислів: кожне суспільство має таку злочинність і злочинців, яких воно заслуговує. І якщо відійти від нормативного розуміння злочинності (наявність держави і права як інститутів, що визначають, які діяння є злочинами, а які ні), то можна сказати, що так звана “вічна злочинність”, тобто посягання на власність і людину, існувала ще при первіснообщинному ладі і згідно із звичаями каралися стратою або вигнанням з племені, що було рівнозначно смерті. Ці “вічні” посягання складають ядро і сучасної злочинності, не дивлячись на зміни суспільно-економічних формацій.

Отже, можна погодитися з думкою, що злочинність вічна. Більше того, з інтенсифікацією розвитку суспільства злочинність стає все більш глобальним і всеохоплюючим явищем, яке дедалі сильніше “конкурує” з легальним бізнесом, переплітається з ним, набуває реальну владу. Нині її можна назвати, за висловом Президента України Л.Кучми, “п’ятою владою”.

Починаючи з 70-х років у СРСР, а отже, і в Україні, спостерігається зниження рівня державної регуляції економічних процесів, внаслідок чого почала бурхливо зростати економічна і посадова злочинність. Намагання влади “лібералізувати” економіку в межах існуючих політичної і економічної систем було моментально використане злочинним світом для створення і подальшого розвитку “тіньового сектору”, тобто, фактично паралельної системи виробництва і розподілу продукції. Тіньова економіка, за оцінками фахівців, вже наприкінці 70-х років становила щонайменше 25 % ВВП. Звичайно, на прискорення вказаних процесів вплинули й суб’єктивні чинники, насамперед, безталанне керівництво державою.

Зауважимо, що тіньова економіка і пов’язані з нею економічна злочинність та корупція були в СРСР завжди. Після періоду НЕПу, в якому вона процвітала, їй вдалося вижити в 30-50 роки, ховаючись за вивісками різних артілей, що виробляли хімікати (у народі їх називали - артіль “Червона синька”), примуси (артіль “Примусова праця”) і т.п. У 60-ті роки хрущовської “відлиги” так звані “цеховики” почали виробляти “ліву” продукцію вже й на державних підприємствах, залучаючи до цього таланти підпільного бізнесу. Свого апогею негативні процеси у галузі соціалістичної економіки досягли у 80-ті роки, в період горбачовської “перебудови”. Виконання планових завдань все менше могло забезпечуватися наявними фондами і кредитами. Отже для того, щоб був “фронт робіт” та ще й ходити у “передовиках”, стала необхідною система “неформальних зв’язків” кримінального характеру, які забезпечували б приріст виробництва через одержання позалімітних фондів, привабливих держзамовлень тощо. Все це остаточно розхитало залишки обліку і контролю у народному господарстві, сприяло його руйнації, розбазарюванню фондів і виробленої продукції, на чому “гріли руки” і чиновники всіх рангів, і авторитети злочинного світу.

“Успіхи” тіньової економіки вже з самого початку привернули увагу професійних злочинців. До речі, вони існували в СРСР завжди. Досить сказати, що з 1953 по 1991 рік в місцях позбавлення волі в СРСР перебувало більше 30 мільйонів осіб, багато з яких – неодноразово.

А з другої половини 70-х років професійні злочинці отримали нове дихання, спрямувавши свій погляд на “тіньовиків”. Спочатку вони їх досить рішуче “шарпали”, однак незабаром обидві сторони дійшли висновку, що потребують одне одного. Тіньовикам були потрібні “професіонали” для захисту, силового вирішення виникаючих проблем, професійні ж злочинці від цього теж мали великий зиск.

Таким чином у 80-ті роки склалася тріада: “тіньова” економіка + професійна злочинність + корумповані державні чиновники. Саме ця тріада заклала основи організованої злочинності, як її нового найбільш небезпечного виду, що охоплює практично всі сфери, які можуть давати прибуток.

Різке зростання злочинності в Україні на початку 90-х років було зумовлене протиріччями перехідного періоду від адміністративно-командної системи господарювання до ринкової економіки. Багато діячів колишньої партноменклатури використовували цю ситуацію у корисливих цілях, накопичуючи злочинним шляхом “первинний капітал” і дискредитуючи ідею цивілізованого ринку масовим зубожінням народу. Лобіювалися і приймались законодавчі акти, які фактично давали простір кримінальному бізнесу, дикій приватизації, втечі капіталу за кордон. Одночасно виникло засилля іноземного ширпотребу, який витіснив вітчизняного товаровиробника.

Надзвичайно сильним ударом по благополуччю громадян стало знецінення їх грошових заощаджень в Ощадбанку СРСР.

В різні форми кримінальної діяльності потягнулась частина людей, які при нормальних умовах цього б не зробили. Цьому значною мірою сприяли безробіття, різке падіння життєвого рівня, наркотизація і алкоголізація населення. Особливо небезпечні процеси проходять у молодіжному середовищі, яке найбільше вражене безробіттям. Багато молодих людей поповнило криміналітет, створюючи базу організованих злочинних угруповань. На перший план вийшли такі види організованої злочинності, як наркобізнес, сексбізнес, торгівля людьми, зброєю, фальсифікованими спиртними напоями. При загальному спаді виробництва все більше громадян втягувалося у незаконну торговельну діяльність.

В умовах, коли значна частина населення перебуває за межею бідності або, працюючи, не без складнощів зводить “кінці з кінцями”, одночасно спостерігаючи, як деякі особи, не відмічені ніякими талантами, крім кримінальних, на очах збагачуються і стають “поважними людьми”, відбувається переоцінка цінностей, в ході якої протизаконна діяльність сприймається як нормальна ділова активність або як неминуча альтернатива чесному способу життя. В свою чергу, найбільш далекозорі представники “нових українців” намагаються відмити не тільки гроші, а й свою репутацію, виступаючи спонсорами благодійних акцій, підтримуючи молодіжні клуби, діячів мистецтва тощо.

Розглянемо загальні детермінанти злочинності, які діють у різних сферах нашого суспільства.

Економічні чинники злочинності. Цивілізовані ринкові відносини мають базуватися на рівній конкуренції усіх їх суб’єктів, а держава повинна сприяти такій конкуренції, створюючи відповідні умови.

На жаль, Україна визнана корумпованою країною з оцінкою 2,6 бала за 10-бальною шкалою. Такий висновок зробила спеціалізована міжнародна організація “Трансперенсі інтернейшнл”. Такому стану речей сприяли надзвичайно велике втручання держави у економіку, несправедлива система оподаткування, величезні витрати на утримання органів державної влади, недосконале законодавство. Все це призвело до масового ухилення від сплати податків, формування тіньового сектору економіки (до 60 %), вкрай низького рівня забезпечення тих, хто працює в бюджетній сфері. Звідси корумпованість чиновницького апарату.

Корупційна діяльність, в свою чергу, “бумерангом” впливає на погіршення економічного становища в Україні “Трансперенсі інтернейшнл” вважає корупцію основним чинником економічного занепаду України. Корумпована номенклатура не зацікавлена в реальному здійсненні економічної та адміністративної реформ.

Ще один важливий чинник злочинності – це спад суспільного виробництва і безробіття, яке набуло в Україні загрозливого стану. Так, на початок 2000 року було зареєстровано у центрах зайнятості населення 1234 тис. осіб (серед них 62 % - жінки, 32 % - молодь). Проте фахівці вважають, що реальний рівень безробіття у кілька разів вищий і становить до 40 % від загального числа працюючих. На кожне робоче місце претендує в середньому 15 осіб (на Херсонщині – 3, Львівщині – 100). Багато людей, які вважаються працюючими, фактично перебувають у довготривалих неоплачуваних відпустках, трудяться неповний робочий тиждень. Значна частина людей працює “в тіні” або вже знаходячись “на дні” суспільства (бродяги, алкоголіки, наркомани тощо). Саме вони і поповнюють ряди правопорушників.

Як стверджують міжнародні експерти, допустимий рівень безробіття у суспільстві не повинен перевищувати 10 % населення у соціально активному віці. Вищі показники загрожують соціальній стабільності у державі.

Соціальні чинники злочинності. Найважливіший з них – майнова нерівність членів суспільства. Вона була й буде у будь-якому суспільстві. Але за наявності малого прошарку багатих людей, і переважної кількості бідних, можливості досягнення достойного рівня життя для останніх стають ще більш проблематичними. Така ситуація завжди створювала велику соціальну напругу. Тому протиріччя між благами, які є стандартними у суспільстві, і можливостями їх досягнення виступають корінними чинниками злочинності.

Вважається, що стабільність у суспільстві піддається серйозному випробуванню, коли різниця між рівнем життя багатих і бідних прошарків населення перевищує 10-кратну величину. В Україні ця різниці сягає 20 і більше разів. Розшарування в українському суспільстві призвело до появи незначного відсотка дуже багатих людей, тоді як понад 60 % перебувають за межею бідності. За соціологічними даними, суспільство криміналізується, якщо в ньому за межею бідності знаходиться більше 10 % населення. Так званий середній клас, якщо він переважає у суспільстві, є запорукою його стабільності.

Особливо гостро переносить труднощі та частина молоді, яка є безробітною, не бачить свого достойного місця у житті. Старі ціннісні орієнтації багато в чому стали непривабливими: робота вчителя, науковця, робітника, військового тощо. Нові ж види бізнесу далеко не кожному по плечу (звичайно, йдеться про чесний бізнес, а не ділків тіньових структур). Втрата життєвих перспектив, зневіра, бажання не бути гіршим за тих, хто “зверху”, штовхають багатьох на злочинний шлях, до наркотиків і алкоголю.

Треба мати на увазі, що радянська влада постійно втовкмачувала людям ідеї соціальної рівності. Хоча такої рівності не було і тоді, але загальна “скромність у житті” згладжувала її, і сьогодні багатьом важко примиритись з разючими контрастами дійсності. Тим більше, що чимало людей небезпідставно вважає, що сучасні скоробагатьки в більшості нажили свої капітали далеко не законним способом. Ось чому, посягаючи на власність багачів, особа може не відчувати докорів сумління, бо вважає, що чинить те, що раніше робили власники майна (“грабуй награбоване”).

З іншого боку, частина “нових українців”, відчуваючи тиск криміналітету, іде на зрощування з ним, бере участь у злочинних угрупованнях, пов’язаних з контрабандою підакцизних товарів, фіктивним підприємництвом, шахрайством з фінансовими ресурсами тощо. Не будучи впевненими у своєму майбутньому, пам’ятаючи, що життя бізнесмена “прекрасне, але коротке”, вони намагаються перевести накопичені кошти на рахунки закордонних банків, тим самим ще більше послаблюючи вітчизняну економіку.

Істотним криміногенним фактором сьогодні в Україні є нелегальна міграція. Чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угруповання, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з метою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо. Велика частина мігрантів спрямовує свій погляд на “благословенний” Захід, нелегально перетинаючи державний кордон України, втягує у злочинну діяльність місцевих жителів, які займаються підпільною переправкою вказаних осіб. Боротьба з нелегальною міграцією поки що проблематична через відкритість кордонів, відсутність ефективного законодавства.

На стан злочинності негативно впливає урбанізація і внутрішня міграція населення. У великих містах осідають не лише закордонні мігранти, але й вихідці з сільської місцевості, які далеко не завжди знаходять своє місце серед законослухняних громадян. Відсутність житла і засобів до існування штовхає деяких з них в обійми злочинності, а труднощі соціального контролю, в тому числі з боку правоохоронних органів, ускладнюють виявлення злочинців з числа “переміщених осіб”.

Нерівноправне становище жінки в нашому суспільстві теж слугує одним із соціальних чинників злочинності. Побутові злочини та їх характер прямо пов’язані з економічною ситуацією в країні чи регіоні. У “виконанні” бідних ці злочини стають більш жорстокими. В їх основі лежать такі якості особи, як агресивність, що доходить до садизму, бажання принизити людину, відчути свою зверхність, помститись комусь за реальні чи уявні гріхи. Побутові злочини, як правило, обтяжуються алкогольним чи наркотичним сп’янінням.

Науково-технічний прогрес теж може мати криміногенні властивості. Саме така ситуація простежується з комп’ютерними злочинами, а також злочинністю, пов’язаною з обігом радіоактивних матеріалів та забрудненням навколишнього природного середовища. Це свідчення того, що суспільство не завжди встигає адаптуватися до нових умов, що виникають у зв’язку з швидкими темпами науково-технічного прогресу. Злочинці широко використовують досягнення НТР для модернізації старих способів вчинення злочинів (наприклад, комп’ютерів для виготовлення фальшивих грошей, документів тощо).

Політичні чинники злочинності. Історія людства характеризується постійною боротьбою за владу, оскільки вона дає можливість розпоряджатися матеріальними багатствами та людьми. Тільки в останній період (і то далеко не всюди, і не завжди) вона стала набирати цивілізованих форм. Нерідко ж політична боротьба супроводжується протиправною діяльністю. Всі диктатори вели жорстоку боротьбу за владу, а досягши її – за те, щоб утриматись при ній, знищуючи своїх ворогів як справжніх, так і уявних. Політична злочинність “верхів” і тих, хто безпосередньо виконує їх накази, нерозривно пов’язана з суто кримінальною злочинністю.

На щастя, в Україні будується демократична, правова держава, і ми практично не маємо серйозних політичних конфліктів. Звичайно, у політичній боротьбі допускаються певні порушення законодавства, в тому числі кримінального, але вони не носять масового характеру. Хоча є деяке протистояння між Заходом і Сходом України, не все гаразд в Автономній Республіці Крим.

Однак, важливим політичним чинником злочинності в Україні є конфлікти, непорозуміння між різними гілками влади, особливо законодавчою і виконавчою, нерозвиненість судової влади. При цьому парадокс полягає в тому, що політики в ажіотажі, викликаному тими чи іншими амбіціями, ніби не помічають (чи не хочуть помічати), що самі стимулюють злочинність, з якою потім закликають боротися. Представники опозиції до існуючої влади завжди спекулюють на цьому питанні.

Отже, між політичними суперечками і злочинністю існує прямий зв’язок. І не лише у вигляді особливої групи злочинів, визначених у кримінальному законодавстві як злочини проти держави, але й як криміногенного фактора, що обумовлює зіткнення, які призводять до скоєння звичайних злочинів – убивств, грабежів, розбоїв, розкрадань тощо. При цьому виконавці цих злочинів можуть бути втягнуті у ситуації, коли вони не усвідомлюють глибинних політичних мотивів своїх діянь.

Політична нестабільність загострює економічну і соціальну ситуацію в суспільстві, підриває міжнаціональні та міжрелігійні відносини, приводить до утворення незаконних озброєних формувань, активізації бандитизму, тероризму, посягань на майно юридичних і фізичних осіб. Передвиборча боротьба може спричиняти і масові безпорядки та інші злочини проти громадської безпеки.

Криміногенність політичних та етнічних конфліктів полягає також у тому, що до цієї боротьби примикають у своїх корисливих цілях представники злочинного світу, аби проникнути в органи державної влади і легалізувати своє становище чи лобіювати інтереси кримінальних структур.

Вседозволеність для “верхів” та їх розбещеність відзвуком відлунюються у широких масах населення, стимулюючи таку ж поведінку пересічних громадян за принципом: якщо їм можна, то чому не дозволено нам.

Ідеологічні чинники злочинності. Значною мірою є похідними від тих проблем, які ми розглянули вище, але в свою чергу вони впливають на економічну, соціальну і політичну ситуацію, відносячись до духовної сфери життя суспільства.

Держава має не лише декларувати, але й виховувати духовність народу, що включає в себе, отримання повноцінної освіти та професії, прищеплення загальної культури, моральних цінностей, вироблених людством, тобто всього того, що робить особу громадянином, активним учасником соціальних процесів. На рівень духовності суспільства впливають усі його протиріччя і проблеми.

І, врешті-решт, саме від культури, духовності людини залежить, буде її діяльність суспільно корисна чи злочинна. Важливу роль в цьому відіграє і правова культура громадян. Демонстрування неповаги до закону, прав людини з боку окремих чиновників, непродуманість деяких законів, загострює у населення неповагу до правових норм і до влади, породжує, особливо у молоді, цинізм і аморальність. Характерним прикладом може бути ставлення до виконання вимог податкового законодавства.

Треба мати на увазі і те, що в умовах переходу до ринкової економіки держава не фінансує (або фінансує дуже обмежено) культурну сферу життя. Тому низькопробні твори мистецтва – кінофільми, естрада, книги, часописи захопили ринок. Так званий шоу-бізнес, теж значною мірою криміналізований, адже справжнього мистецтва там нема або воно відходить на другий план перед усілякими “технологіями розкрутки” поп-дів, “крутих” рок-ансамблів, на виступах яких часто розповсюджуються наркотичні засоби і психотропні речовини.

Індустрія відпочинку, додержуючись гасла: “продається все, що купується”, пропонує далеко не культурні розваги, все це не сприяє підвищенню духовності суспільства, а навпаки, призводить до спустошеності, насамперед молоді, яка її некритично сприймає. До того ж масова культура, як правило, не має національного забарвлення, а саме українська культура є основою духовності народу, виховання кращих рис людини, почуття патріотизму. В силу сказаного далеко відійшли від спілкування з широким глядачем театри, філармонії, колективи народної творчості, навіть звичайні кінотеатри, різко скоротилася мережа клубів. Кращі солісти і колективи стали елітарними, інші ж змушені вести боротьбу за виживання.

Заради прибутків насаджується психологія вседозволеності, сексуальної свободи. Скажімо, статеве життя широко демонструється на екранах і в книжковій продукції під приводом того, що це є невід’ємною частиною людського буття. Напоказ виставляються всілякі збочення, прикладом для наслідування педерасти, лесбіянки, бісексуали і трансексуали. Широко рекламується професія повії, дискутується доцільність її легалізації. Порнографія, хоча формально і визнана предметом злочинної діяльності, фактично широко розповсюджена, в тому числі серед підлітків. Між тим західні кримінологи вже давно довели, що існує тісний зв’язок між порнографією і злочинністю, і не лише сексуальною.

Другим криміногенним фактором, що випливає з масової культури, є пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з людини, підступності, як норм поведінки. Особливо негативно це впливає на підростаюче покоління. Адже йому прищеплюються ідеали суспільства, в якому фактично немає місця вічним цінностям, які завжди були пріоритетними в Україні: благородство, доброта, повага до людини. Водночас формується сексуально-агресивна мотивація, зростає захворюваність на СНІД та венеричні недуги.

Пряме відношення до стимулювання злочинності мають пияцтво і наркоманія, яким суспільство протистоїть у нерівній боротьбі, адже асигнування на неї не відповідають ступеню загрози наркотизації країни. Більше того, лунають голоси, що вживання “слабких” наркотиків не згубне для здоров’я людини, що потрібно дозволити їх легальне розповсюдження і це, мовляв, може збити хвилю поширення “важких” наркотиків, хоча практика інших країн, де проводилися такі експерименти, не дає підстав для позитивних висновків.

Таким чином, пропагування негативних стереотипів поведінки, яке фактично заполонило всі засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння нестійкими людьми, які і “втілюють” їх потім у життя. Куди складніше формувати високу духовність, благородство, повагу до людини. У битві добра зі злом, активному ствердженні моральних засад суспільства на переломному етапі його розвитку чільне місце має належати інтелігенції, передусім юридичним і творчим її колам. Але тут треба констатувати, що кількість закладів, які готують юристів в Україні (а їх близько двохсот) далеко не завжди відповідають їх якості. Деякі з них, не маючи достатнього числа кваліфікованих фахівців, готують майбутніх юристів на низькому рівні, що не забезпечує виконання ними своїх професійних обов’язків.

Що стосується творчої інтелігенції, то значна її частина занадто політизувалася чи комерціалізувалася, а дехто просто обслуговує певні політичні та фінансові клани. Вкрай потрібні митці, які могли б піднестись до Шевченківських висот розуміння потреб країни і готовності покласти всі свої сили на її олтар. Без духовної єдності нації, без національної ідеї, яка б гуртувала увесь народ, не буде і соціально-економічного поступу.

Звичайно, ми розглянули далеко не всі економічні, соціальні, політичні й ідеологічні чинники, які детермінують сучасну злочинність в Україні. Як вважають деякі кримінологи, їх налічується кілька сотень. Всі вони тісно переплітаються, взаємодіють і видозмінюються залежно від кількісних та якісних змін в умовах існування суспільства. Тому для налагодження ефективної боротьби із злочинністю необхідно криміногенним факторам протиставити антикриміногенні, тобто зі знаком “плюс” для прогресивного розвитку усіх сторін суспільного життя.

Доречно зазначити, що роль правоохоронних органів у цьому процесі далеко не головна, ось чому питати тільки з них про стан злочинності в країні, по меншій мірі, некоректно, а по суті – безглуздо. Це лише вожді комуністичної партії додумувалися ставити перед правоохоронними органами Радянського Союзу завдання покінчити зі злочинністю до якоїсь конкретної дати. Така утопічна ідея випливала з тодішньої радянської кримінології, яка стверджувала, що при соціалізмі немає причин злочинності, а її “безпричинне” існування пояснювала “пережитками капіталізму” у свідомості людей, що явно суперечило самій же марксистській теорії, згідно з якою суспільне буття визначає суспільну свідомість і остання не може бути нічим іншим, як його відображенням.