Сучасний стан злочинності в Україні

Для злочинності в Україні протягом 1972-2001 років характерні п’ять основних періодів:

Перший (1972-1977 рр.) – відносної стабілізації, коли число зареєстрованих злочинів становило в середньому 140 тис. за рік, а середньорічний темп приросту – 1,7 %.

Другий (1978-1983 рр.) – значного зростання із 142 тис. у 1972 р. до 237 тис. у 1983 р., середньорічний темп приросту – 9,0 %.

Третій (1984-1988 рр.) – деякої стабілізації. Середній рівень злочинності за цей період був 242 тис. річно, а темп приросту – 0,6 %.

Четвертий (1989-1995 рр.) – стрімкого збільшення числа злочинів. Тоді рівень злочинності зріс у 2,6 рази при середньорічному темпі приросту 15,1 %.

П’ятий (1996-2001 рр.) – стабілізації та поступового зменшення кількості зареєстрованих злочинів з 641860 до 503676. Темп скорочення в середньому за рік становив 3,9 %.

Наведені дані певною мірою відображають об’єктивні процеси, що відбувалися у суспільстві. Перший період стабілізації злочинності пов’язаний із позитивним розвитком економічних реформ кінця 60-х – початку 70-х років. У 1977 році розпочалося їх згортання та посилення адміністративних методів управління економікою. Негативні тенденції у промисловості і сільському господарстві знов почали наростати, що позначилося на кримінологічній ситуації в Україні.

В 1983 році були вжиті рішучі заходи щодо зміцнення дисципліни і правопорядку в країні. Трохи пізніше розпочалися великомасштабні політичні та економічні реформи (перебудова). В це п’ятиріччя рівень злочинності залишався незмінним. Далі настала глибока соціально-економічна криза, яка зумовила різке зростання злочинності. З 1997 року відмічається поступове скорочення зареєстрованої злочинності, що пояснюється посиленням стабілізаційних тенденцій в усіх сферах суспільного життя. Певний вплив на коливання рівня злочинності справляли і деякі чинники, пов’язані з функціонуванням правоохоронної системи – істотними змінами в кримінальному законодавстві, послабленням уваги до забезпечення повноти реєстрації злочинів органами внутрішніх справ тощо [45].

Оцінка нинішнього рівня злочинності в Україні буде неповною без порівняння її з відповідними показниками в інших країнах світу (див. таблиці 1-3).

Таблиця 1

Коефіцієнти злочинності в Україні та країнах, що межують з нею,

у розрахунку на 100 тис. всього населення в 1991-1998 роках

№ п/п	Країна	Роки
1.	Угорщина
Приріст у % до 1991 р.		1,7	- 8,6	-10,9	14,9	7,3	18,9	39,3
2.	Словаччина		даних немає
Приріст у % до 1991 р.		10,9	3,9	-13,7	-25,3	-26,6	-29,7
3.	Польща				даних немає
Приріст у % до 1991 р.		-1,3	8,3	23,4	13,6	25,5	35,6
4.	Болгарія					даних немає
Приріст у % до 1991 р.		26,6	63,5	41,6		62,3	11,8
5.	Україна
Приріст у % до 1991 р.			32,3	40,4	58,0		47,9	46,2
	Румунія
Приріст у % до 1991 р.		3,9	57,6	69,8	113,2	132,5		181,5
7.	Туреччина				даних немає	даних немає
Приріст у % до 1991 р.		9,7	77,6	162,8	173,3

Як бачимо, найменший коефіцієнт злочинності має Туреччина. Вона, по-перше, є ісламською країною, а, як відомо, у цих державах рівень злочинності традиційно низький; по-друге, вона має досить стабільну економіку. Найближче до України за коефіцієнтом злочинності є Румунія, що зумовлено схожістю соціально-економічної ситуації в цих державах.

Якщо порівняти коефіцієнти злочинності в країнах колишнього СРСР, то видно, що найвищим цей показник є в Литві (2096 у 1998 р.) та Росії (1755). Україна тут посідає четверту сходинку (1141) (див. табл. 2).

Таблиця 2

Коефіцієнти злочинності в державах, що виникли після розпаду СРСР

у розрахунку на 100 тис. всього населення

Країна	Роки
Литва	1825,6	2033,7	2096,3	даних немає
+/- у % до попереднього року		11,4	3,1
Росія	1784,6	1629,7	1755,2	2040,6
+/- у % до попереднього року	-4,7	-8,7	7,7	16,3
Білорусь	1241,3	1252,9	1198,6	1273,5
+/- у % до попереднього року	-3,4	0,9	-4,3	6,3
Україна	1222,3	1166,7	1140,6
+/- у % до попереднього року	-3,8	-4,5	-2,2	-0,9
Казахстан	1164,1	1028,2	870,1	882,2
+/- у % до попереднього року		-11,7	-15,4	1.4
Молдова	808,9	927,2	838,7	914,0
+/- у % до попереднього року	-9,3	14,6	-9,5	9,0
Вірменія	328,9	325,6	283,6	265,0
+/- у % до попереднього року	23,1	-1	-12,9	-6,6
Туркменістан	315,4	даних немає	281,6	255,6
+/- у % до попереднього року	-0,2			-9,2
Узбекистан	276,4	даних немає	282,3	311,7
+/- у % до попереднього року	-1,6			10,4
Грузія	266,7	255,5	273,9	260,5
+/- у % до попереднього року	-7,9	-4,2	7,2	-4,9
Таджикистан	220,7	217,8	217,0	238,0
+/- у % до попереднього року	-7,9	-1,3	-0,4	9,5
Азербайджан	229,9	215,1	195,9	1888,9
+/- у % до попереднього року	-12,2	-6,4	-8,9	-3,6

Згідно із статистичними даними, в економічно розвинутих країнах рівень злочинності у декілька разів вищий, аніж в Україні. Пояснити цей парадоксальний, на перший погляд, факт можна таким чином. По-перше, у розвинених країнах існує набагато більше правовідносин, що ускладнює їх регулювання та призводить до збільшення числа правопорушень. По-друге, в цих країнах реєстрація злочинів набагато повніша, оскільки не обтяжена догмами на зразок: “Поліція несе всю відповідальність за стан злочинності”. По-третє, даються взнаки відмінності у кримінальному законодавстві різних держав щодо віднесення тих чи інших діянь до злочинів (див. табл. 3).

Таблиця 3

Коефіцієнти злочинності в Україні та найбільш розвинених країнах світу

у розрахунку на 100 тис. всього населення у 1994-1998 роках

№	Країна
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9. 10. 11. 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19.	Фінляндія Швеція Данія Канада Норвегія Німеччина Нідерланди Франція Австрія Бельгія США Швейцарія Ізраїль Італія Греція Ірландія Іспанія Японія Україна	- -			даних немає	даних немає даних немає

Як бачимо, в Японії коефіцієнт злочинності значно менший, аніж у розвинених країнах Європи та Північної Америки. Це характерно і для інших азіатських країн, що пов’язано, передусім зі специфікою їхнього економічного розвитку, національними традиціями, звичаями, релігією тощо.

В Україні у 2001 році було виявлено 284724 осіб, які вчинили злочини, що на 7,9 % менше показника попереднього року[46]. Коефіцієнт злочинної активності у розрахунку на 100 тис. населення знизився з 619 до 580. Кількість виявлених осіб, що вчинили злочини, як і число зареєстрованих злочинів, починаючи з 1996 року постійно зменшувалася в середньому на 2,9 % річно.

У 2001 році кількість зареєстрованих злочинів більшості видів зменшилася, а саме: умисні вбивства (-6,0 %); умисні тяжкі тілесні ушкодження (-10,7 %); умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також умисні тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, заподіяні в стані сильного душевного хвилювання (-7,6 %); зґвалтування (-8,7 %); крадіжки державного або колективного (-23,1 %) та приватного майна (-4,2 %); вимагательство (-21,8 %); хуліганство (-24,2 %); розкрадання державного чи колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем (-22,3 %). Водночас зросло число розбійних нападів (+0,7 %), грабежів (+1,0 %), шахрайств (+2,9 %), злочинів, пов’язаних з наркотиками (+6,7 %), випадків незаконного носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збуту зброї (+0,7 %) та порушень правил безпеки руху, що спричинили смерть (+22,2 %).

Рівень зареєстрованої злочинності у 2001 році зменшився порівняно з попереднім роком в усіх областях України за винятком Закарпатської (+4,5 %). Найістотніше зниження мало місце у Житомирській (-23,1 %), Миколаївській (-16,2 %), Запорізькій (-13,9 %), Львівській (-13,4 %), Хмельницькій (-12,3 %), Одеській (-10,9 %), Івано-Франківській (-10,8 %) областях та м. Києві (-10,4 %).

Низка областей, для яких характерний найвищий коефіцієнт злочинності, залишилась у 2001 році незмінною. Сюди входять Дніпропетровська (1627), Запорізька (1391), Луганська (1383), Харківська (1329) області, Автономна Республіка Крим (1300) та Миколаївська (1150) область. Таким чином, регіонами з високим рівнем злочинності є Схід і Південь країни.

Наявна статистична інформація не дає можливості точно визначити так звану “ціну злочинності”. Але відомо, що загальна сума встановлених збитків від вчинення злочинів становила у 2001 році 786,3 млн. гривень (-21,8 % у порівнянні з 2000 р.). Якщо ж врахувати рівень латентної злочинності, особливо в економічній сфері, то можна стверджувати, що реальний розмір шкоди є у 10-12 разів більший.

За результатами опитування експертів, у країнах СНД поза реєстрацією залишається від 40 % (загальнокримінальні) до 95 % (економічні, посадові) злочинів. Вибіркові дослідження свідчать про те, що кількість направлених правоохоронними органами на судово-медичну експертизу осіб, у яких були виявлені тілесні ушкодження, в 5-6 разів перевищує число зареєстрованих злочинів, пов’язаних із заподіянням таких ушкоджень.

Аналіз кримінально-правової статистики та матеріалів досліджень дає підставу констатувати:

– рівень зареєстрованої злочинності не повною мірою відображає кримінологічну ситуацію, що склалася в суспільстві, і значна частина злочинів залишається поза реєстрацією;

– головними чинниками зростання латентності злочинів є: збільшення випадків неповідомлення громадянами про скоєні щодо них злочини середньої та невеликої тяжкості; збільшення кількості корисливих злочинів, які вчиняються із застосуванням спеціальних засобів маскування (розкрадання, шахрайства, контрабанда, незаконне підприємництво, злочини у фінансово-кредитній та податковій сферах); недоліки у реєстрації злочинів, у тому числі відмова в порушенні кримінальних справ.

В останні два роки зафіксована тенденція деякого зменшення рівня рецидивної злочинності. У 2001 році частка злочинів, скоєних рецидивістами, становила 17,7 % (у 1999 р. – 20,1 %, у 2000 р. – 19,3). Разом з тим цей показник свідчить про досить високу професіоналізацію злочинців. Всупереч прогнозам, кількість злочинів, скоєних неповнолітніми, зменшилась у 2001 році на 45,0 % у порівнянні з попереднім роком. Але є серйозні підстави вважати, що ця категорія злочинів характеризується вельми високою латентністю.

Найчисельнішу групу становлять злочини корисливої спрямованості, хоча їх питома вага знизилася з 55,0 % у 1996 році до 54,6 % у 2001. Основну масу корисливих злочинів становлять крадіжки. Частка крадіжок до всієї злочинності була у 2001 році – 48,8 %, а серед корисливих злочинів - майже 89,4 %. Переважають, як і раніше, крадіжки майна громадян. Їх питома вага перевищує 30 % всіх злочинів.

Заслуговують на увагу показники динаміки найбільш небезпечних різновидів крадіжок – з квартир, автомобілів та інших транспортних засобів. Кількість перших зменшилася протягом 1996-2001 років на 29,9 %, а викрадень автомобілів – на 64,9 %. У 2001 році у зв’язку з об’єднанням у новому КК України всіх злочинних діянь, пов’язаних з незаконним заволодінням автомобілем, в один склад злочину в статистиці почали фіксувати кількість саме такого виду злочинів. Цей показник склав за рік 6235. Оскільки рівень латентності крадіжок з квартир та автомобілів значно менший, ніж інших видів розкрадань, можна припустити, що їх зниження обумовлене дією таких факторів, як посилення охорони квартир та збільшення числа автостоянок, які охороняються.

Як і раніше, значна частка корисливих злочинів вчиняється шляхом крадіжки державного або колективного майна. В 2001 році вони склали 27,7 % загальної кількості корисливих злочинів і 15,1 % – усіх злочинів. За оцінками експертів, крадіжки державного чи колективного майна в умовах зміни форм власності, відсутності ефективного контролю за цим майном набувають дуже високого рівня латентності. Це так звані злочини без реального потерпілого, про які ніхто не зацікавлений повідомляти.

Серед інших корисливих злочинів варто виокремити шахрайство. Їх кількість упродовж останніх років зростала і в 2001 році становила 16516. Шахрайство важко виявляється і є досить привабливим видом злочинної діяльності, тому можна прогнозувати його подальше зростання.

Протягом останніх двох років збільшилося число корисливо-насильницьких злочинів – у 2000 році на 2,3 % порівняно з попереднім, а в 2001 році на 0,9 %. Це зумовлено насамперед зростанням грабежів та розбійних нападів. Кількість усіх насильницьких злочинів у 2001 році зменшилась на 8,3 %, а вбивств на замовлення – на 57,1 %.

Простежується тенденція до скорочення злочинів, вчинених на вулицях та в громадських місцях. У 2001 році було зареєстровано 30678 таких злочинів, що на 14,2 % менше показника 2000 року. Продовжувала зменшуватися і кількість випадків хуліганства (-24,2 %), а частка цих злочинів у загальній злочинності скоротилася до 3,5 %.

Однією з найгостріших кримінологічних проблем в Україні є постійне зростання злочинів, пов’язаних із незаконним обігом наркотичних засобів. У 2001 році їх було зареєстровано 42831 (+6,7 %) або 8,5 % від загальної кількості злочинів. Внаслідок дії вищевказаних економічних та соціально-психологічних факторів в Україні складаються сприятливі умови для поширення наркоманії, особливо серед молоді. На обліку органів внутрішніх справ перебуває понад 107 тис. немедичних споживачів наркотиків, щорічно береться на облік близько 10 тис. таких осіб. Переважну більшість із них (майже 90 %) становить молодь у віці до 30 років (з них близько половини – неповнолітні). Реальна кількість наркоманів, враховуючи високу латентність цього явища, у 10-15 разів більша за офіційні дані, що підтверджується соціологічними дослідженнями. Проблема СНІДу також безпосередньо пов’язана з наркотиками, оскільки 90 % ВІЛ-інфікованих є ін’єкційними наркоманами.

Кількість злочинів у сфері економіки становила в 1999 році 65724, а в 2000 та 2001 роках зменшилася відповідно на 21,3 % і 19,2 %. Ці дані відображають лише виявлену частину економічних злочинів. Між тим, контрольні перевірки діяльності господарюючих суб’єктів показують, що 90 % таких злочинів залишаються невідомими правоохоронним органам. Значна кількість економічних злочинів викрита у фінансово-кредитній (7907) і банківській (3404) системах, у сферах приватизації (3882) та зовнішньоекономічної діяльності (1864).

У 2001 році було виявлено 770 організованих злочинних угруповань та зареєстровано 6703 злочинів, скоєних їх членами. Зрозуміло, що ці цифри далеко не повною мірою відображають справжні масштаби організованої злочинності в Україні. Недарма в народі її ще називають “п’ятою владою”. Вона пронизала майже всі структури держави та суспільства.

Вагомим фактором ускладнення кримінологічної обстановки є також корупція – невід’ємна складова організованої злочинності. Згідно із результатами опитування, проведеного в 1998 році на замовлення Української правничої фундації, рівень корумпованості чиновників різних державних структур оцінений наступним чином:

- державна автоінспекція - 4,17;

- медичні заклади - 4,09;

- міліція - 4,04;

- вищі навчальні заклади - 4,04;

- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади - 3,99;

- органи місцевого самоврядування - 3,93;

- митниця - 3,93;

- податкова інспекція - 3,89;

- Верховна Рада - 3,88;

- суди - 3,82;

- прокуратура - 3,76;

- адміністрація Президента - 3,71;

- приватизаційні органи - 3,52.

Серед осіб, що скоїли злочини в 2001 році, переважну більшість становлять чоловіки (86,5 %). Спостерігається тенденція абсолютного та відносного зростання серед злочинців числа осіб, які не працювали і не навчалися – 66,8 %.

З усього вищевикладеного можна зробити висновок про те, що стан злочинності в Україні і тенденції її розвитку відображають загальну ситуацію у суспільстві. Це ще раз підтверджує тезу про те, що яке суспільство – така і злочинність, оскільки остання має глибокі соціально-економічні корені.