Поняття особи злочинця та межі її вивчення кримінологією

Одним із основних компонентів предмета кримінології є вчення про особу злочинця. Без нього важко дослідити інші кримінологічні проблеми, зокрема, детермінанти злочинів та засоби боротьби з ними.

З одного боку, чинники злочинності пов’язані з об’єктивними соціальними явищами, які негативно впливають на формування особи і проявляються в егоїстичних, антисуспільних поглядах і звичках, які лежать в основі кримінальної поведінки, а з іншого – з обставинами, що сприяють реалізації таких поглядів і звичок у конкретному злочині. Зазначені явища і обставини незалежні від людини, є зовнішніми стосовно неї, але свого криміногенного значення вони набувають, формуючи особу злочинця і таким чином трансформуючись у внутрішні детермінанти злочину.

В однакових умовах люди ведуть себе по-різному – одні дотримуються законів, інші їх порушують. Це дає підстави говорити, що особи, які обрали протиправний варіант поведінки, чинять так внаслідок певних їх властивостей, що і обумовили такий вибір. Тому без особи злочинця неможливе і саме вчинення злочину.

Поняття “особа злочинця” поєднує в собі соціологічне поняття особи і юридичне – злочинець. Тому дана проблема повинна розв’язуватися, виходячи із загального вчення про особу як таку.

Ще більш широким є поняття “людина”, яке охоплює нерозривну єдність двох сторін її суті: соціальної і біологічної. У понятті “особа” фіксуються тільки її соціальні ознаки. Особа – це соціальна якість людини, те, ким вона стала у процесі соціалізації. Ці якості особи визначаються рівнем її свідомості, змістом внутрішнього духовного світу. Обумовлена соціальним середовищем і попереднім досвідом, свідомість стає активним елементом особи, визначаючи у конкретних випадках вибір нею тієї чи іншої форми поведінки.

Як особи люди є дуже різними. Одні з них активно сприяють суспільному прогресу, інші, навпаки, перешкоджають йому: ухиляються від корисної праці, стають порушниками громадського порядку або займають ще якусь антисоціальну позицію. Цінність особи залежить насамперед від її реального внеску в загальний суспільний поступ. Ознаки особи можуть бути як позитивними, так і негативними. Останні найбільш характерні для особи злочинців. Таким чином, поняття “особа злочинця” торкається соціальної суті людини, яка вчинила злочин, тобто порушила норми кримінального права. Вивчення особи злочинця підпорядковане встановленню механізму злочинної поведінки, її детермінації і розробці на цій основі обґрунтованих рекомендацій щодо запобігання злочинам.

У філософському розумінні особа – продукт соціального розвитку, єдність загального, особливого і одиничного. Вона являє собою результат еволюції людського роду, успадковує і відображає соціальний досвід усіх попередніх поколінь. Водночас особа вбирає в себе ознаки певного суспільного устрою, до якого вона належить, що проявляється в її свідомості і світогляді. Окрім того, людина наділена неповторними рисами, що відображають її індивідуальний досвід, який обумовлений конкретним змістом сімейних, виробничих, побутових та інших відносин, тобто тим мікросередовищем, в якому вона живе. Все це має важливе значення для правильного розуміння суті особи злочинців, розкриття механізму формування їх криміногенних властивостей, а також для корекції їх поведінки.

Людина не народжується особою, а стає нею в процесі входження в соціальне середовище та засвоєння ідей, поглядів, норм моралі і поведінки, властивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого людина набуває свого конкретного соціального змісту, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця. Від народження ніхто не приречений на вчинення злочинів; злочинцями стають внаслідок неправильної соціалізації.

Оскільки поняття “особа злочинця” має соціально-правовий характер, то вчинення злочину проявляє в особі тільки її антисуспільну спрямованість, але не розкриває повністю її соціальної сутності. Правильне судження про людину в цілому можливе лише на підставі усіх її ознак і проявів, співвідношення соціально-позитивних і соціально-негативних рис. Але у будь-якому разі особі злочинця притаманна деформація моральних переконань, життєвих установок, інтелектуальних та емоційно-вольових якостей. Морально-психологічні особливості особи злочинця знаходяться у діалектичному зв’язку з її соціальними властивостями і повинні розглядатися у цій єдності.

Виходячи з наведеного, можна констатувати, що особа злочинця – це сукупність соціально значимих ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні норм кримінального права. З даного визначення випливають такі висновки. 1). Негативні соціальні умови формують особу злочинця, що проявляється у факті вчинення злочину. 2). Самі по собі криміногенні властивості не дозволяють вважати особу злочинцем до вчинення нею злочину. 3). До уваги треба брати як криміногенні фактори, що відбилися у свідомості особи і сформували в неї здатність вчинити злочин, так і ті, які сприяли скоєнню конкретного злочину.

Тут виникає цікаве питання, з якого часу можна говорити про особу злочинця і коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, слід враховувати кримінально-правовий і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця. У кримінально-правовому плані особа злочинця виникає після вступу обвинувального вироку суду в законну силу і триває до моменту погашення чи зняття судимості. Такий підхід дає можливість правильно визначити рамки вивчення особи злочинця і саме тих її ознак, які відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Однак кримінологію більше інтересує генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, а також чинники її формування. Цей інтерес зникає, коли особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Відтак, криміногенні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину й обумовлюють його скоєння, але визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку із вчиненням нею злочину [52].

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одних випадках під ним розуміють особу, яка винно вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. І злочинців об’єднує тільки те, що вони вчинили злочин [53]. В інших – робиться акцент на якісній відмінності особи злочинців від незлочинців. При цьому наголошується, що антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не набули злочинного характеру, але при безкарності все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння даною особою злочину [54].

Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються тільки своїми дослідженнями. Для створення наукової основи боротьби зі злочинністю враховуються психологічні, педагогічні та інші знання, які допомагають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів не обійтися без кримінально-правових, кримінально-процесуальних і пенітенціарних характеристик особи злочинця. Треба мати також на увазі, що багато ознак особи злочинця (вік, осудність, судимість, службове становище тощо) законодавець відносить до складу злочину. Ступінь вини й індивідуалізація покарання залежать від пом’якшуючих чи обтяжуючих відповідальність обставин (ст.ст. 66 і 67 КК України). Кримінологічні дані про особу злочинця допомагають правильно вирішити питання про її звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ КК) або покарання (розділ ХІІ КК). Відомості про особу злочинця відіграють неабияку роль при провадженні попереднього слідства, виявленні причин і умов злочинів (ст. 23 КПК України) та застосуванні заходів щодо їх усунення.

Таким чином, вчення про особу злочинців має велике теоретичне і практичне значення, фокусуючи на собі проблеми детермінації злочинів та їх попередження.