Поняття детермінант злочинності та їх класифікація

Проблема детермінант злочинності є однією з центральних у кримінології. Вона існує протягом тисячоліть, тобто значно раніше виникнення самої науки кримінології.

Коли розглядається поняття детермінант злочинності через спектр філософського вчення про причинність, то поряд із поняттям причини, яка викликає певний наслідок, неодмінно стоїть поняття умови, яка сама цього наслідку не викликає, але сприяє причині “виконати свою справу”. Терміни “причина” й “умова” застосовує законодавець (ст. 23 КПК України та інші). Вони використовуються і кримінологією, хоча поряд з ними існує таке поняття як “детермінанти”, яке охоплює обидва вказані терміни. В цьому немає нічого дивного, адже причини і умови – складові елементами процесу детермінації, який, крім них, включає ще наслідок [47]. Більш того, відштовхуючись від філософської суті цих понять, треба зауважити, що в кримінології між ними важко провести чітке розмежування. Так, відсутність потрібного досвіду і кваліфікованих фахівців, які б змогли організувати на високому рівні процес роздержавлення майна в Україні, були умовами злочинних проявів у ході приватизації. Але вони могли бути одночасно і причинами цих проявів, штовхнувши певних осіб на злочини.

Отже, причини – це ті чинники, які породжують злочинність, як свій наслідок. Що ж до умов, то вони безпосередньо не породжують злочинність, але “відкривають шлях” для дії причин, полегшують настання суспільно небезпечних наслідків. Умовами виступають всілякі недоліки в управлінській та організаційній діяльності різних галузей господарства і державного апарату.

За Н.Ф.Кузнєцовою, причиною, яка найближче стоїть до злочинного акту, є антисоціальна мотивація поведінки [48]. Виникає запитання: звідки ж вона береться у деяких членів суспільства? Якщо йти по ланцюжку причинності в зворотному напрямі від цієї “кінцевої” причини, то ми бачимо багато факторів, які формують цю кримінальну мотивацію. Тобто, вони виступають попередньою ланкою у процесі детермінації злочинів і відображають об’єктивні суперечності, які існують у суспільстві.

В тріаді “злочин – вид злочинності – злочинність” нема механічного повтору їх детермінант. Адже злочинність як соціальне явище не тотожне окремому її прояву за всіма ознаками. Вона інтегрує в собі головне, що властиве окремим діянням, виводячи на вищий рівень загальні характеристики усієї сукупності.

Кримінологічна детермінація злочинної діяльності як один із видів соціальної детермінації, є різновидом універсального зв’язку криміногенних явищ.

Типологія детермінації злочинності може визначатись:

1) за формою – заснованою у відповідності зі ступенем (силою) залежності (жорсткою, як однозначний зв’язок; кореляційний зв’язок; імовірний зв’язок; розпливчатий зв’язок);

2) за часом – минулий, теперішній, майбутній;

3) за способом детермінації – динамічна, статистична, інформаційна та фізична;

4) за природою – матеріальна, ідеальна (цільова).

До системи кримінологічної детермінації входять такі детермінанти, як: причини, умови, корелянти. Між ними можуть бути різні зв’язки: причинно-наслідкова, причинно-обумовлююча кореляція, функціональна залежність, зв’язок станів, структурно-системний та інші.

Причини як явища криміногенної системи утворюють інші явища у цій системі – наслідки, тому причинний зв’язок у такому випадку є генетичним. За внутрішньою структурою даний вид зв’язку може відображатись як:

а) бінарний (дволанковий) зв’язок причини і наслідку;

б) причинний ланцюг, що означає послідовну змінність причинних ланок (зв’язків), де причини виступають попереду наступних причин і є наслідками інших причин;

в) причинна мережа (“дерево причинності”) як система явищ, які охоплюються єдиною динамічною структурою, де стан кожного з них прямо чи опосередковано обумовлений станом інших елементів цієї системи [49].

На думку Н.Ф. Кузнецової, причинність, що розглядається в бінарному плані, завжди відображає безпосередній зв’язок. Тобто, якщо А є причиною В, а В – причиною С, то далеко не завжди А є причиною С. Тому причину колишньої причини вважають не причиною наслідку, а його умовою [50].

Умови – є другим після причин видом детермінант, їх зв’язок з причиною та наслідком називають обумовленням. Вони поділяються на дві групи:

1) умови, що сприяють виникненню (формуванню) причин;

2) умови забезпечення реалізації результативного процесу вчинення злочинів.

Корелянти – їх зв’язок з наслідком – кореляція, під час якої синтезується: необхідність та випадковість, можливість та дійсність, причини та наслідки, визначеність та невизначеність, однозначність та неоднозначність [51]. Існують також такі види детермінації, як фундаментальна залежність та зв’язок станів.

Таким чином, детермінанти злочинності класифікуються за видами, механізмом дії, формами, змістом, часом та іншими параметрами. Формування і дія детермінант злочинності залежать від антисоціальних потреб, інтересів, цілей і цінностей, системи поглядів, свідомості на соціальному, мікросоціальному, груповому та індивідуальному рівнях, а також конкретних соціальних відносин, дії правових систем і суспільних інститутів, економічних, політичних, ідеологічних та інших факторів, які складають ієрархічно-структуровану цілісність даної макросистеми і в своїй сукупності утворюють причинний комплекс, який безпосередньо впливає на стан злочинності.

Якщо детермінантами злочинності є соціальні, економічні, політичні та інші фактори, то виникає запитання: яке ж місце в них належить біологічним чинникам? Напевне, як своєрідній умові, що може ускладнювати процес соціалізації особи, яка потребує в таких випадках корекції і “лікування”. Без цього матимемо вплив генетичних чи психічних аномалій на поведінку особи в бік її антисуспільної орієнтації.

Підтвердженням факту соціальної обумовленості злочинності є її різке зростання в Україні на початку 90-х років внаслідок загострення кризових явищ (1990 рік – 370 тис. злочинів, 1995 – 640 тис.). Пояснити біологічними факторами цей феномен аж ніяк не можна.

Питанню про соціальні і біологічні фактори злочинності була присвячена конференція Американської асоціації наукового прогресу (Бостон, 1993). Висновок її учасників: теза про те, що “злочинцями народжуються, а не стають” – насмішка над наукою. Вчені надали перевагу соціальним чинникам над біологічними у детермінації злочинності. Расових передумов злочинності також не існує.

Детермінанти злочинності залежно від їх рівня дії поділяються на: 1) чинники злочинності в цілому; 2) чинники окремих видів злочинності; 3) чинники конкретних злочинів.