А тюрм! а люду!..Що й лічить!

Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!

- Гнів, сльози, біль, обурення, презирство, нищівна іронія| захоплення, заклик "Борітеся - поборете, Вам Бог помагає," —І могутній сплав емоцій в поетовій душі, "один єдиний вибух чуття'| (Іван Франко). І

"З російською армією вступає на Кавказ моральне зіпсуття | політичне лицемірство. Християнською догмою прикриваютьсяі найелементарніші хижацтва. Саркастичні випади на зразок "од| молдаванина до фінна" чергуються в поемі з піднесеною патетикою| ("За кого ж ти розіп'явся, Христе, сине Божий?"). Наприкінці поема| замикається затримками в темпі, повільними строфами зворушливо-1 інтимної лірики ("І тебе загнали, мій друже єдиний...")". Микола\ Зеров. |

г) Національно-визвольна війна чехів у XVII ст., постать і| діяльність великого чеського патріота і реформатора, професора| Празького університету Яна Гуса - історичні джерела поеми | "Еретик" (1845 р.). (Слово "єретик" означає людину, яка виступає) проти положень релігії, у середні віки єретиків інквізиція спалювала) на вогнищах.) |

Період "Трьох літ" Франко назвав "добою політичного радика-| лізму та панславізму". Ідея єднання слов'янства висловлена в цій| поемі відвертою декларацією-молитвою:

А я тихо

Богу помолюся,

Щоб усі слов'яни стали

Добрими братами,

і синами сонця правди,

і єретиками,

отакими, як Констанцький

Єретик великий!

- Присвята Павлові Шафарикові, професорові Празького уиівеї:

ситету, одному з чеських будителів, який пропагував ідею відроді ження і єдності всіх слов'ян, а

- Образ пристрасного патріота Яна Гуса, його роздуми і вчинки| внутрішня сила і благородство, що відбилися в його молитві до Boraj перед тим, як він розірвав папську буллу. |

- Глибоко сатиричне зображення духівників Ватікану, що підтримували німецьке владарювання у Чехії, їх фальш, підступність, людиноненависництво.

Задзвонили у Констанці Рано в усі дзвони. Збиралися кардинали, Гладкі та червоні, Мов бугаї в загороду, І прелатів лава...

Неправедний суд у Констанці, куди Гус приїхав, незважаючи на заборону чеської громади, виніс вирок: "Автодафе" - урочиста церемонія спалення єретика. З молитвою на вустах Ян Гус (у Шевченка Іван) загинув.

Поема закінчується натяком на початок визвольної війни:

Старий Жижка з Таборова Махнув булавою.

д) "Великий льох" (1845 p.) - сатирична дискредитація основоположних ідей Російської імперії, прозирання в найпо-таємніші глибини вікових взаємин Росії і України.

Містерія - такий підзаголовок поставив сам автор. Літературо­знавці вважають, що він розумів під цим терміном різновид сучасної йому романтичної алегорично-символічної поеми (Байрон, Міцке-вич, Євген Гребінка та ін.). Саме слово "містерія" означає таємницю, таїнство, має значення:

1) таємничі релігійні обряди, куди допускаються лише посвячені;

2) жанр середньовічного релігійного театру в Західній Європі в XIV-XVI ст.

- Принцип тріади в композиції: три епізоди, в кожному з них три дійові особи.

- Таїнство історичного дійства, поєднання у ньому сил косміч­них, божих, сатанинських, людських, незнищенність "Великого льоху" України - того, що є її душею, її скарбом, її надією, - така головна думка твору.

- Невинні душі. Це таємничі, оповиті багатозначністю символи. їх не пускають до раю ось з яких причин. Перша душа була молодою, гарною дівчиною, улюбленицею гетьмана Хмельницького. Що ж вона скоїла:

Побігла за водою...

Дивлюсь - гетьман з старшиною,

Я води набрала

Та вповні шлях і перейшла;

А того не знала,

11 То він їхав в Переяслав

Москві присягати!..

Народна прикмета свідчить: якщо дівчина уповні перейде дорогу, то справа здійсниться якнайкраще, це магія удачі. Пріся, сама того не відаючи, наврочила Богданові Хмельницькому здійснення його замірів. "Року 1654 Рада в Чигирині, промова черкаського протопопа Федора Гурського застерігала козацьку Раду від підданства Москві. На Раді галас, заколот проти Богдана, назвали зрадником, кричали, що він підкуплений Москвою, продає їй Україну... Але духовенство нічого не вдіяло, Богдан вмів поставити на своєму". Іван Огієнко.

Гріх Прісі не має прощення.

Друга душа - молоденька дівчина з Батурина - свідок кривавої різанини, здійсненої російськими військами під командуванням Меншикова, єдина, хто залишився в місті живий, - напоїла водою з криниці царського коня, як те велів зробити цар Петро І. Вона гірко карається:

Я не знала, що я тяжко, Тяжко согрішила!

Що цареві московському коня напоїла!..

її гріх не має прощення.

Третя - душа дитини, майже немовляти, "ще й не говорила", вона посміхнулась цариці, коли та на галері пливла Дніпром. Катерина II, на думку Шевченка, таке саме зло для України, як Петро І, як Переяславська Рада.

Немає прощення і третій душі.

- Сатанинські злодійства трьох ворон.

В образах-символах трьох ворон - російської, польської і української - втілені лихі сатанинські сили, які діють в середині кожної країни. Найлютіша ворона українська, вона заподіяла лиха для України стільки, скільки ті дві не зробили разом.

А з вольними козаками

Що я виробляла?

Кому я їх не наймала,

Не запродавала?

Та й живущі ж проклятущі!

Думала, з Богданом

От-от уже поховала...

Ні, встали погані,

Із шведською приблудою...

Та й тоді ж творилось!

Аж злітаю, як згадаю...

Батурин спалила, Сулу в Ромні загатила Тілько старшинами Козацькими... а такими, Просто козаками, Фінляндію засіяла Насипала бурта На Орелі... на Ладогу Так гурти за гуртом Виганяла та цареві Болота гатила, І славного Полуботка В тюрмі задушила. Отойді-то було свято! Аж пекло злякалось. Матер Божа у Ржавиці Вночі заридала.

"При цьому важливо, що ще в середині XIX с.т. було усвідом­лено: царизмом руйнувалася не лише Україна як держава, а й українство як нація, самобутній, духовно-моральний феномен, "низи" якого були загнані в рабство соціально-національне, а "верхи" - ще й інтелектуально-етичне. Не дивно, що "стовпами" імперії ставали й численні представники старовинних українських (у тому числі й козацьких) родів". Петро Кононенко.

Українська ворона в містерії пророкує народження близнят

Іванів:

Один буде, як той Гонта, Катів катувати!

Другий буде... оце вже наш! Катам помагати...

Це фатальна для України тема: патріотизм і зрадництво, божественне і сатанинське, комплекс братовбивства, відзначений

Шевченком.

- Знижено-реалістичний тон, яким повістується про трьох лірників. Коли перших два епізоди - це алегоричні, умовні, втаємничені дійства, то у третьому епізоді в суто побутовому плані змальовано, ким же стали українці після тих гріхопадінь "невинних" душ, після "діянь" ворон, після всіх поворотів колись славної української історії. Лірники - це "старці", котрі йдуть до розкопок Богданового льоху, щоб там поспівати "про Богдана": "От де нам пожива буде!" Та замість "поживи" їх ще "випарили у московській

бані-прохолоді". Ісправник, що керує розкопкою, - це сатиричне втілення грубої сили і поліцейської сваволі імперії.

"Я вам дам Богдана! Мошенники, дармоеды! И песню сложили Про такого ж мошенника..."

Останніх кілька рядків містерії знову повертають до умовно-алегоричних образів. Розкопаний у Суботові льох виявився "малим";

в ньому не знайшли ніяких скарбів.

Великого ж того льоху Ще й не зашукались.

Отже, живе Україна, сподівається, чекає на близнюків Іванів, на кращі часи, на відродження національної свідомості, занепад якої втілено в образах "невинних" душ.

е) "І мертвим і живим..." (1845 р.) — «вір, що є одним із підмурків національної честі українців; єдність минулого, сучасного і майбутнього нації:

- Важливість повної назви: "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє": для Шевченка Україна - це не тільки тогочасне її населення, тим більше не тільки її тодішні освічені верстви, а пролегла крізь віки українська спільнота, об'єднана мовою, культурою, історією, фольклором і т.д. До неї - української нації - звертається поет із палким заповітом, головним постулатом якого є національна єдність і солідарність.

(Визначення послання див. у темі 3).

- Eniq)a<p із Святого письма "Коли хтось каже: "Я люблю Бога", а ненавидить брата свого, той не правдомовець" (Соборне послання Іоана, глава II, вірш 20) допомагає глибше зрозуміти головну думку цього складного твору. Про Шевченка тієї пори Куліш засвідчив:

"Се вже був не кобзар, а національний пророк". Він бачить, як не збігаються слова інтелігенції, освічених верств українських про їхню любов до народу, до меншого брата, з жахливим становищем цього меншого брата-кріпака, приреченого на геноцид.

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують,

І господа зневажають, -

Людей запрягають

В тяжкі ярма, орють лихо

Лихом засівають...

- Автор звертається до освічених і заможних людей України, які вважали себе стовпами тодішнього суспільства, до степових магнатів, поміщиків, хуторян, нащадків учорашньої козацької старшини, до інтелігенції, яка, з одного боку, зчиняє українофільські диспути, а з іншого - плазує перед іноземними теоріями, зверта­ється до патріотичного почуття цих людей.

Нема на світі України, Немає другого Дніпра...

Так само слова поета звернені й до прийдешніх поколінь. Для українців немає іншої території на земній кулі, як земля над Дніпром. Тільки тут їхню материзна, тільки тут вони - спільнота, нація, народ, хазяїн свого дому. Чому ж ми ніяк не можемо утвердити свою державність?

П'ять риторичних питань ставить Шевченко перед українцями про генезу, походження, їх учорашню історію:

...що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?

- Його відповідь вражаюча і недвозначна, Шевченко ніколи не знав компромісів. Він таврує ясновельможних державних мужів України за їх ганебну політику національої зради. І ця ганьба передається наступним поколінням.

Раби, підножки, грязь Москви, Варшавське сміття - ваші пани, Ясновельможнії гетьмани.

...кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу!

Цей твір спрямовано безпосередньо в наші часи. ~ Гірка доля матері-України, яка бачить своїх дітей яничарами ' і манкуртами, зазнає від них горя і страждань. Вбивча іронія, грізний сарказм звучать у поетовій згадці про цих "дітей":

Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Замість пива праведную

Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть •Материні очі Современними огнями. Повести за віком.

Однак історичний оптимізм Шевченка перемагає. Він і таврує українців, щоб викорінити зло національного розбрату.

Поет вірить у незнищенний духовний і людський потенціал України. Він сам був цьому доказом. Страшною буде покара зневаженої матері. І щоб не припуститися кровопролиття, треба цивілізуватися, жити за законами єдиної родини, єдиної сім'ї, у всьому відчувати міру, золоту середину, Шевченко закликає:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

- Наприкінці твору звучить палка поетова молитва про національну згоду. Поет благає українців обійнятися, брататися, щоб ожила справжня, велика і непорушна єдність національної родини, щоб тихий, ясний світ засяяв над Україною. Надія, віра і любов звучать в інтонаціях цієї молитви:

Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата, -Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотна Давняя година, І оживе добра слава, Слава України.

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє...

Обніміться ж, брати мої, Молю вас, благаю!

є) Біблійні мотиви в циклі "Давидові псалми" (1845 р.).

Вічна книга Біблія супроводила Шевченка протягом усього його життя: в дитинстві, у зрілості, на засланні і в останні роки він постійно звертався до неї, шукав у ній відповіді на болючі питання. Великий чар Святого письма як утвору мистецтва надихав Кобзаря на створення поезій за його мотивами, образами, сюжетами.

Псалом (або псальма) - старовинне релігійне піснопіння у супроводі струнного музичного інструменту псалтеріону (типу гуслів). В основі псалма лежить ліричний вірш на релігійну тему, який виливається молитвою до Бога в найрізноманітніших почуттях і переживаннях, в них важко провести межу між особистим і громадським. Збірка псалмів зветься "Псалтир" і налічує 150 творів, більшу частину з яких - 73 - приписують біблійному цареві Давидові.

- Біблійні псалми перегукаються з думками і прагненнями Кобзаря. Шляхи праведників і грішників у псаломі 1.

Діла добрих оновляться Діла злих загинуть.

- Схожість долі України і давнього біблійного Ізраїлю (псалми 12, 43, 52, 53, 93): псалмоспівець наполегливо просить про порятунок від ворога, "од лютої муки", у Шевченка - це теж благальна молитва (псалом 12):

Чи ти мене, боже милий, Навік забуваєш, Одвертаєш лице своє, Мене покидаєш? Доки буду мучить душу і серцем боліти? Доки буде ворог лютий На мене дивитись І сміятись?

У псалмі 43 спогадується про ті часи, коли Бог допомагав Ізраїлеві, а тепер він забутий ним, принижений та пригнічений.

Без плати І без ціни оддав єси Ворогам проклятим,

Покинув нас на сміх людям, В наругу сусідям, Покинув нас яко притчу Нерозумним людям.

Встань же, Боже, поможи нам Встать на ката знову.

- Безумовно, псалми Давидові у трактуванні Шевченка спрямо­вані в сучасність, відбивають національні проблеми. Викриття тих, хто "в безлпконії мерзіє", тих, що "їдять люди замість хліба" (псалом 52), ствердження думки "царі, раби - однакові сини перед богом" (псалом 81), картання зухвалості ворогів, надія на Господа, на його благотворну силу (псалом 93).

- Використання релігійної лексики і формотворчих засобів церковнослов'янської мови:

Хто спас мене од лукавих і діющих злая?

І пребудет твоя воля, і труд твій не всує.

Воспоем благая.

- Туга біблійних вигнанців за рідним краєм - то спогади Шевченка про особисте перебування на чужині, провісницьке передчуття нової розлуки напередодні заслання, присягання ніколи не забути Батьківщини, утвердження своєї єдності з народом, з рідним краєм:

І коли тебе забуду, Ієрусалиме,

Забвен буду покинутий, Рабом на чужині. І язик мій оніміє, Висохне, лукавий, Як забуду пом'янути Тебе, наша славо.

(Псалом 136)

- Пророцтво загибелі самодержавства ("яко Бог кара неправих"), правого народного суду (149-й псалом).

Зміст "Давидових псалмів" не застарів і сьогодні, як книга, що їх надихнула.