Б) Поема "Сон" (1845 p.) - Грандіозна мозаїчна панорама світового зла

Сатира - 1) спосіб художнього відображення й оцінка дійсності через викриття й висміювання її відсталих або негативнім сторін і явищ: 2) художній твір, у якому викриття зображуваного поєднується з гострим висміюванням. Те, іцо піддане осміюванню, нерідко подається у перебільшено сміш­ному, комічному вигляді, це досягається використанням іронії, гіперболи, Гротеску та інших художніх засобів і прийомів.

Іронія - прихована насмішка, коли слова мають протшеж- ••:

ний зміст.

Гіпербола - художнє перебільшення.

Літота - художнє применшення.

Гротеск - надзвичайне перебільшення, контраст трагічного | і комічного. |

Сарказм - один з найдошкульніших прийомів сатири,] характерним для якого є високий, гнівний пафос заперечення,^ презирства до зображуваного. ', "Комедія" як підзаголовок поеми: І

1) визнання комічних засобів первинними у розгортанні твору;|

2) з,-] аналогією до "Божественної комедії" Данте (Максим) Рильський).

- Розгорнута сатирична картина тогочасного суспільства, до панує зло, у вступі до поеми. І

- Використання фантазування людського сну як прийому! композиції: швидкі зміни в часі і просторі (Україна-Сибір-1 Петербург), проникнення до царського палацу, потворні сцен^ царського управління, блискавичні перетворення.

- Різкий контраст - один із сильніших художніх засобів у поем пекельне становище людей("Латану свитину з каліки знімають, шкурою знімають, бо нічим обуть Княжат недорослих", "а онде п| тином Опухла дитина, голоднеє мре, А мати пшеницю на панщи| жне") і райська картина світанку в Україні (знаменитий пейза;

"Світає, Край неба палає..."); у Сибіру "злодій штемпований" - і "ця волі"; "біленька пташка" - душа загиблого у Петербурзі гетьмай Павла Полуботка - і тирани України Петро І і Катерина II; трепе перед царем його "блюдолизів" - і пар "мов кошеня".

, - Гротескна сцена "генерального мордобитія" (Іван Франко) символ управління імперією.

- Сатиричне змалювання царя ("сам, високий, сердитий"), шпиці ("обок його Цариця небога, Мов опеньок засушений, Тонка, „овгонога, Та ще на лихо, сердешне, Хита головою"), царських сановників ("Мов кабани годовані, - Пикаті, пузаті!..").

- "Сон" показує понаднпціональне, понаддержавне, понад-епохальне пекельно-абсурдне царство людей (яким воно, на жаль, іначною мірою є й до сьогодні)". Василь Пахаренко.

в) Викриття колонізаторської політики імперської Росії, вияв глибокої поваги Шевченка до інших народів у творі "Кавказ"

P.).

- Жанр "Кавказу" традиційно визначався як поема ("Шевчен­ківський словник", т. І, с. 266), сучасні дослідники (Н. Бернадська, С. Задорожна. Українська література. 1995, с. 23) вважають його інвективою. Так, справді, у ньому немає традиційної епічної розповіді. Але тут є болюча і значна в житті автора подія - у несправедливій кавказькій війні, яку вів російський царат, вбито його любого друга - художника Якова де Бальмена. З'ясування глибинних причин цієї смерті, викриття вбивць, через яких "не ріки, море розлилось" крові по всій імперії, викриття політичного лицемірства російського царату становить зміст цього твору. Тут наявні ораторські прийоми, зміна інтонацій, ритміки, настроїв, традиції народних голосінь і "слав", вжиті, безперечно, у зворотному, іронічному смислі. Твір наче проголошений ("Слово про жертви"), пройнятий відповідними емоціями. Межі ліричного вірша для нього затісні. Тут можна нагадати Шевченкове ж "Посланіє", "Слово про рідну матір" Рильського та ін.

- Спільність долі народів України і Кавказу в кордонах єдиної імперії: «< Не вмирає душа наша, Не'вмирає воля.

Символічний образ Прометея - титана, що викрав вогонь у Зевса і віддав його людям. Покараний богами, він був прикутий до Кавказьких скель, і щодня орел завдавав йому страшної муки, клюючи печінку, а за ніч вона виростала знову. Прометей - символ нескореності. Його образ - це запорука непокірливості, титанізму народів у їх потягу до волі.

~ Сатиричний монолог ката-колонізатора, який облудно • виправдовує загарбницьку війну "турботою" про "темні" народи, зображення Росії як тюрми народів.

У нас же світа, як на те -

Одна Сибір пеісходима,