Співає кобзар

- Ярема Галайда - шинкарів попихач, сирота убогий, у якого "виросли крила" під час повстання, романтизований образ народного месника.

Над поемою витають два образи, що є ключем до неї. Перший -це пісня, вона звучить і у вступі, і майже в кожному розділі, пісня народна оповиває поему, надає їй поетичності й невимовної щирості. А другий образ - це кров, криваві "червоні бенкети" гайдамаків, пожежі, різанина та страшна покута конфедератів за криваве зло, зверхність, зловорожість. Багато крові ллється в поемі, але то правдиве відтворення тієї епохи. Відомо, що польська шляхта |і Катерина II, яка керувала нею, потопили у крові це повстання,|ї "Весело подивиться на сліпого кобзаря, як він сидить собі W хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все таки скажеш: "Слава богу, що минуло", - пише Шевченко.

- То чому ж звертався поет до цієї історичної теми? Розповідаючи про те загальнонаціональне поривання до волі, поет прагне розбудити громадянське сумління сучасників, котрі перетворились на слухняних, покірних кріпаків, занадбали сллву батьків і дідів.

А онуки? їм байдуже,

Панам жито сіють.

Багато їх, а хто скаже,

Де Ґонти могила, -

Мученика праведного

Де похоронили?

Де Залізняк, душа щира,

Де опочиває?

Тяжко! важко! Кат панує,

А їх не згадають.

Основна мета Шевченкової романтичної творчості - відродити, вилікувати народ, стати істинним творцем його духовного відро, ження". Григорій Грабович.