А) Цикл "В казематі" (1847 p.), що об'єднує 13 поезій, присвя­чених "і»у>їм соузникам"

Теми суму, самотності, фатальності і водночас палкого патріо­тизму, громадянської непокори.

- Дума про майбутнє України, тривога, щем за її прийдешнє, роздуми про співмірність особистого і громадянського в долі людини у поезії "Мені однаково". Написаний між допитами у петербурзькому казематі III жандармського відділення, вірш є високим взірцем патріотичної лірики. Мотив офіри, жертовності в ім'я України і непевність у її прийдешньому - ось те психологічне підґрунтя, що породило цю поезію. Ліричний герой усвідомлює, що на нього чекає страдницька доля мученика. Згадуючи юність, іцо пройшла на

чужині, внутрішнім зором він бачить і прийдешні роки, які марно проминуть у муках і стражданнях.

В неволі виріс між чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій - не своїй землі.

Він стоїчно сприймає ці вироки, приписи долі. Йому "однаково", чи пом'януть його колись нащадки, чи помоляться за його скривав­лену душу, чи згадають, що "за Вкраїну його замучили колись". Йому однаково, Та громове "не однаково" зривається з його вуст, коли думає він про майбутнє України:

Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні

її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені.

Ліричний герой - це умовна дійова особа, думки і пере­живання якої передає ліричний твір. Ліричні поезії переважно пишуться від першої особи, нерідко поет ототожнюється з ліричним героєм (ліричним "я"). Однак між цими поняттями є відмінність, бо, оповідаючи про свої переживання, поет водночас оповідає про ціле своє покоління, передає його настрої, праг­нення, мрії.

- Ідилічний образ рідного краю у вірші "Садок вишневий коло

хати...", що став народною піснею. Геніальна простота засобів виразності: короткі речення, прості, іноді називні, іноді з одним головним членом, без вишуканих тропів і риторичних фігур. Далека ніжна мрія, незабутній пейзаж весняного надвечір'я. Вірш звучить, як тиха молитва. Такою поставала далека Україна в уяві ув'язненого

поета.

- Під час заслання Шевченко продовжував писати, незважаючи

на заборону. Вірші він переписував у так звані "захалявні книжечки" (які ховав за халявами солдатських чобіт). Твори цього періоду -хвилюючий щоденник тяжких почуттів і роздумів поета-засланця, який не зрадив своїх ідеалів, залишився духовно незламним.

Караюсь, мучуся, але не каюсь.