Понятие готовности детей к школьному обучению. Преемственность дошкольного и начального обуч

Наступність, спадкоємність, перспективність у системі безперервної освіти

Наступність забезпечує поступовий перехід від по­переднього вікового періоду до нового, поєднання щойно здобутого дитиною досвіду з попереднім. Головною умовою забезпечення наступності у вихованні і навчанні є спрямованість педагогічного процесу дитячого садка і школи на всебічний розвиток особистості дитини. Однак структура навчально-виховного процесу має свою специфі­ку в дитячому садку і школі. Тому спроби штучно перенести урок у дошкільний заклад або ігрові методи проведення за­нять у школу є непродуктивними. З проблемою наступності навчання і виховання пов'язана проблема їх перспективності. Якщо наступність означає врахування рівня розвитку дітей, з яким вони прийшли до школи, опору на нього, то перспективність навчання і виховання полягає у визначенні пріоритетних напрямів підготовки дітей до школи. Наступність є перед­умовою спадкоємності навчання і виховання — врахуван­ня школою рівня знань, умінь і навичок дітей, їх подаль­ший розвиток; перехід від навчально-ігрової до навчальної діяльності.

Готовність дітей до шкільного навчання

Одним із обов'язків сім'ї і дошкільних установ є підго­товка дітей до школи, від чого залежатимуть їхні успіхи в навчанні, подальший розвиток. Готовність до навчання у школі є інтегративною харак­теристикою психічного розвитку дитини, яка охоплює компоненти, що забезпечують її успішну адаптацію до умов і вимог школи.

Основними компонентами загальної (психологічної) готовності до школи є:

1. Мотиваційна готовність до навчання у школі. Вияв­ляється у прагненні дитини до навчання, бути школярем; у достатньо високому рівні пізнавальної діяльності і мислительних операцій; у володінні елементами навчальної діяльності; у певному рівні соціального розвитку.

2. Емоційно-вольова готовність до навчання в школі. Засвідчує здатність дитини регулювати свою поведінку в різноманітних ситуаціях спілкування і спільної навчаль­ної діяльності, виявляється у самостійності, зосередженос­ті, готовності й умінні здійснювати необхідні вольові зу­силля.

3. Розумова готовність дитини до навчання в школі. Виявляється у загальному рівні її розумового розвитку, во­лодінні вміннями і навичками, які допоможуть вивчати передбачені програмою предмети.

4. Психологічна готовність до спілкування та спільної діяльності (комунікативна). Дитина, у якої не сформо­вані компоненти психологічної готовності до спілкування та спільної діяльності, відчуватиме такі типові труднощі у навчанні, як: нерозуміння позиції вчителя, невміння слу­хати товариша, узгоджувати спільні з класом дії, завище­на самооцінка та ін.

Вместе с тем, чтобы дети в первом классе полностью усвоили содержание учебных предметов (чтения, письма, математики), они должны владеть и некоторыми специфическими знаниями, навыками и умениями. Знания, навыки и умения такого типа составляют специальную готовность к школе.

Загалом, психологічна готовність є цілісним станом психіки дитини, що забезпечує успішне прийняття нею системи вимог школи і вчителя, успішне оволодіння но­вою для неї діяльністю та новими соціальними ролями.

Спільна робота дошкільного закладу і школи

У багатьох країнах з метою забезпечення неперервнос­ті дошкільної та початкової освіти створюють спільні нав­чально-виховні заклади. В Україні на початку 80-х років XX ст. набули розвитку навчально-виховні комплекси «дошкільний заклад-школа» (на базі дитячого садка) та «школа-дитячий садок» (на базі школи). Започатковані вони у сільській місцевості.

У дошкільному закладі важливо забезпечити зв'язок вихованців і педагогів дитячого садка і школи. Для цього використовують екскурсії до школи, відвідування уроків, спільні з першокласниками розваги, а молодших школя­рів запрошують у дитячий садок для зустрічі з випускника­ми старшої (підготовчої) групи. Особливо важливою для майбутніх учнів є фігура першо­го вчителя.

Взаємозв'язок педагогів дошкільного закладу і школи здійснюється на інформаційному (семінари-практикуми з обговорення програм і планів навчально-виховної роботи, створення дидактичного матеріалу) і на діяльнісному (об­мін новаторськими методиками, досвідом організації нав­чальної діяльності старших дошкільників і молодших школярів, взаємне консультування) рівнях. Усі вони ма­ють усвідомлювати, що підготовка дітей до школи, яка є одним з головних завдань дошкільної освіти, має спрямову­ватися на всебічний розвиток особистості.

13. Формы работы дошкольного учреждения с семьёй. Педагогическое просвещение родителей.

Сім'я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов'язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаєм­ною моральною відповідальністю.

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функ­ції. З огляду на особливості соціального буття сім'ї, виок­ремлюють такі провідні її функції: — виховна функція. — господарсько-побутова функція. — емоційна функція. — функція духовного спілкування. — функція формування досвіду соціального життя. — сексуально-еротична функція.

У сім'ї дитина отримує перші уявлення про себе та ін­ших людей, розвиває необхідні для життя соціальні почут­тя, навички спілкування і спільної діяльності. Сім'я створює передумови для взаємопроникнення світу дітей і світу дорослих, що є важливим чинником соціалізації особис­тості. Унікальні виховні можливості сім'ї впливають на людину протягом усього її життя.

Характерною особливістю виховного впливу сім'ї є йо­го первинність. Йдеться про те, що сім'я є першим джере­лом цього впливу, а, як зазначав Ж.-Ж. Руссо, кожен на­ступний вихователь значно слабше впливає на дитину, ніж попередній.

Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях:

— нерозумінні батьками самоцінності дошкільного ди­тинства, його значення для формування особистості дитини; — несформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність; — орієнтації на виховання з дитини «генія», намаган­ня реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал, упущені ними життєві шанси.

Особливу роль у сімейному вихованні, соціалізації дити­ни відіграють родинні традиції і звичаї.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями дос­від виховання дітей у сім'ї.

1) педагогічні знання; 2) педагогічна і психологічна компетентність;

Вплив дошкільних закладів на роз­виток педагогічної культури батьків буде ефективним, як­що відповідатиме таким критеріям:

1. Спрямованість і адресованість. Даючи конкретні по­ради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до ви­хователів за педагогічними порадами, у тому числі з кон­кретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогіч­них знань і навичок батьків, вносить за необхідності відпо­відні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педа­гогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну ди­тину з її особливостями, перспективами вікового та індиві­дуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. До колектив­них форм роботи належать батьківські збори (групові та загальні); зустрічі з батьками; вечори запитань і відповідей; засідання «круглого столу» з диску­сійних проблем; заняття-тренінги; спільні з дітьми, батьками і вихова­телями свята і розваги; виставки спільних робіт батьків і дітей; дні відкритих дверей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків вдома; батьків­ські конференції. Індивідуальні форми роботи охоплюють індивідуаль­ні бесіди і консультації, відвідування дітей вдома; залу­чення батьків до життя дитячого садка. Найпоширенішими наочно-інформаційними формами роботи є виставки дитячих робіт; реклама книг, публіка­цій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного ви­ховання.