Характеристика игр с правилами

Подвижная игра – это увлекательная эмоционально насыщенная деятельность ребенка с соблюдением определенных правил. Подвижная игра с многообразными моментами весёлой неожиданности благоприятно влияет на повышение жизненного тонуса детей. Игра учит ребят организованности, она ребят воспитывает. Подвижные игры также развивают ловкость, силу, умение попадать в цель.

Подвижные игры различаются: по сложности движений; по содержанию сюжета; по количеству правил и ролей; по характеру взаимоотношений между играющими; по наличию соревновательных элементов и словесного сопровождения. По их двигательному содержанию: игры с бегом, лазание, прыжки и т.д.

1 год жизни. Игры-забавы (прятки, «Коза рогатая», «Поехали-поехали»). Вызывают радость, удовольствие.

2 год жизни. Бессюжетные игры (догони мяч, доползи до погремушки, спрячь игрушку, «Паровоз»). 1 движение в индивидуальном темпе. Сюжетные («Покажи как летают птички», «Как прыгают зайчики», «как едут автомобили»). Ролевые. Ролей – 1(2); главная роль – воспитатель («Кошки-мышки»).

3 год жизни. 3-5 ролей («Гуси-лебеди»). Постепенно увеличивается количество правил. Правила с подсказкой. Тесно связаны с сюжетом. Выполнение правил – действие по сигналу. Ограничения (убегать в определённом направление). Кого поймали отводить в сторону. В играх с элементами соревнований – каждый ребёнок действует сам за себя (кто раньше всех принесёт предмет). Дальше коллективная деятельность (чья группа попадёт в цель). «Кто ни разу не уронит мяч».

Подвижные игры для младшего возраста. Сопровождаются словами «По ровненькой дорожке», «Лошадки», «Мишка-косолапый». Текст задаёт ритм.

Методика проведения подвижной игры:

1. Выбор игры. Игры отбираются по возрасту, задачам, погодным условиям, состоянию здоровья, место игры, уровень организованности. Если нет организованности, то сначала выбирается игра малой подвижности.

2. Сбор детей на игре. Приёмы сбора: сначала 3-5 детей, постепенно присоединяются другие дети. Иногда применяют колокольчик (для младших). Со старшими до выхода договариваются в какую игру будут играть. На сбор даётся 1-2 минуты.

3. Создание интереса к игре. Приёмы: стихотворение, песенка, загадка, вспомнить чем сегодня занимались (рисовали). Рассказ.

4. Объяснение игры. Разместить детей. Младшую группу целесообразно поставить в круг. Старшую группу – в полукруг, шеренгу. Воспитатель стоит, чтобы все его видели, лицом к детям. В младшей группе все объяснения в ходе самой игры. Если игра сложная – подробное объяснение. Если игра знакомая, то можно привлекать детей к объяснению. Объяснение: краткое, точное, выразительное. Выполнение движений показываются до игры. Объяснение с показом. Успешное проведение игры зависит от удачного распределения ролей. С младшей группой воспитатель берёт на себя выполнение главной роли. В старшей группе сначала объясняют игру, затем распределяют роли. При разделение на группы – по силам. Игрушки перед началом игры. Игрой руководит воспитатель.

Воспитатель по ходу игры даёт звуковой сигнал (не громкий). Делает указание и в ходе игры и в повторении. Указания в положительной форме. В процессе действия детей воспитатель не в одном положение (сидение на корточках, стояние на одной ноге). Фиксация физической нагрузки.

Младший возраст: 5 минут. Старший возраст: до 15 минут.

5. Окончание игры и подведение итогов. Оканчивает игру. В старшей группе подводитя итог игры (кто выручал товарища, кто нарушал правила и др.). Анализ игры. К обсуждению привлекают самих детей.

Особенности проведения игр: если игра совместная, то она подбирается по силам; главная роль – старшие дети.

Данной проблемой занимались такие исследователи: Т.И. Осокина, Е.А. Тимофеева и др.

Дидактичні ігри

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні - Здатність дидак­тичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий за­дум, дії і правила (О. Усова) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній нале­жить вихователю, який є її організатором.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють на­вчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побу­ту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвит­ку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвит­ку самостійності й активності мислення дитини).

Структура дидактичної гри Дидактичні та ігрові завдання. Правила гри. Дотримання правил вимагає від дитини вольових зу­силь, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негатив­ні емоції у зв'язку з невдачами тощо. У дидактичній грі пра­вила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки. Ігрові дії. Без підпорядкованих певним правилам дій немож­лива гра. Результат гри. Для вихователя результа­том гри є рівень засвоєння дітьми знань, їхній успіх у розу­мовій діяльності, налагодженні гармонійних взаємин.

Види дидактичних ігор

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за харак­тером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки (мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал (листя, плоди, насін­ня). У народних дидактичних іграшках закладено прин­цип самоконтролю. Поступово їхня ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об'єднувати предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє роз­витку логічного мислення.

2. Настільно-друковані ігри.

3. Словесні ігри. У молодшому до­шкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення, уточнення і закріплення словникового запасу, формуван­ня вміння рахувати, орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність дітей.

класифікація дидактичних ігор, запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють: 1) ігри-подорожі; 2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на пропозиції що-небудь зробити, 3) ігри-припущення. «Що було б...?»; 4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагаль­нення, формують уміння розмірковувати, робити висновки; 5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В. Аванесова): - ігри-доручення; - ігри з відшукуванням предметів. - ігри з відгадуванням загадок. - сюжетно-рольові дидактичні ігри. - ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку).