Методи естетичного виховання

1. Методы и приемы формирования элементов эстетического сознания. Это могут быть целенаправленные наблюдения за явлениями окружающего с опорой на зрительные, слуховые, осязательные восприятия, с прослушиванием музыкальных произведений, использованием художественного слова.

2. Методы, направленные на приобщение детей к эстетической и художественной деятельности. К этой группе методов и приемов можно отнести показ способа действия, образец для обследования, упражнения, тренировку в навыках, показ способа сенсорного обследования с сопровождением разъясняющего слова.

3. Третья группа методов и приемов направлена на развитие эстетических и художественных способностей, творческих умений и навыков, способов самостоятельных действий детей. Эти методы предусматривают необходимость создания поисковых, «проблемных» ситуаций, дифференцированного подхода к каждому ребенку с учетом его индивидуальных способностей.

Использование средств народной педагогіки для эстетического воспитания детей

Самой действенной чертой народной педагогики является связь с жизнью, с практикой обучения и воспитания молодого поколения.

Познание мудрости прекрасного, развитие способности воспринимать мир красоты во всем его величии и многообразии, выработка умения создавать прекрасное в повседневной жизнедеятельности - необходимые условия прогресса общества, поскольку именно через прекрасное осуществляется выработка целостного научного взгляда на мир, передача духовного опыта человечества, связь поколений.

Народ осознавал, что формирование эстетического идеала невозможно без выработки основных эстетических категорий: прекрасного и безобразного, возвышенного и низменного, трагического и комического. Анализ произведений народного творчества дает основание заключить, что в русской народной педагогике, хотя и нет строгого логического определения этих эстетических понятий, однако можно обозначить вполне сформировавшиеся представления о них.

Так, прекрасное в народной педагогике понималось как воплощение вселенской гармонии, красоты мироздания, симметрии, ритма, целесообразности, внутренне присущих предметам мира, а также меры звуковых и цве-тосветовых отношений и др., характеризующих внешний облик явлений. Об этом свидетельствуют пословицы: «Взглянет, что огнем опалит, а слово молвит - рублем подарит»; «Взор орлиный и взлет соколиный»; «Видно сокола по полету, а добра молодца по поступи»

Метафора как форма иносказательной образности, основанной на сходстве двух явлений, также встречается в структуре народной мудрости: «Яблоко от яблони далеко на падает», «Любовь сильнее смерти», «Муж и жена – птицы из одного гнезда». Педагогический анализ показывает, что в целях усиления эмоционального воспитательного воздействия афоризмов на человека народ стремился поэтическую речь сделать мелодичной, музыкальной, используя для этого ритмические звуковые формы, повторы, тавтологии, олицетворения и.т.д.

Глубоко диалектическое по сущности своей, мудрое и гуманное понимание прекрасного и безобразного раскрывается в сказках, построенных на противопоставлении внешнего и внутреннего: «Царевна-лягушка», «Аленький цветочек», «Волшебное зеркальце».

Главное в народной педагогике - это процесс воспитания и обучения молодого поколения.

В народе с древнейших времён было известно, что воспитание возникает вместе с появлением человека. Воспитание – вечная категория, она существует и развивается вместе с развитием человеческого общества. Если время для начала воспитания упущено или воспитание велось неправильно, приходится перевоспитывать, а это задача более трудная. Результаты воспитания в раннем детстве дают о себе знать в последующие годы, а отсюда предсказание: «Привычки трёхлетнего сохраняются до восьмидесяти лет»

Поговорки, пословицы и сказки оказывают воспитательное воздействие не сами по себе, а при условии, если родители личным примером соблюдают, поддерживают принципы выраженные в них. Каждая пословица и поговорка, каждое любимое изречение, сказка, если они разумны и к месту звучат, соответствуют духу и традициям семьи, выражают её истинные стремления, если они понятны и близки к сердцу детей, становятся прекрасным, поучительным нравственным уроком в семье. Как примеры кратких и метких выражений поговорки и пословицы можно использовать и в целях развития речи детей, приучая их запомнить и использовать как эпиграфы в сочинениях, примеры в логических доказательствах.

Ни одна из приведённых пословиц и поговорок и народных сказок о воспитании вообще, о трудовом, нравственном, умственном, эстетическом воспитании в частности по своей идее и содержанию не противоречит данным научной педагогики.

8. Игра – ведущий вид детской деятельности.

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виник­ла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, земле­робські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, ді­ти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті.

Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць «Ігри тварин» ти «Ігри людей» Карл Грос (1861 —1946). Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини. Фрідріх Шіллер (1756—1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва. Теорію «надлишку енергії» розвинув англійський філософ, педагог Герберт Спенсер (1820—1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для «справжньої» діяльності, реалізуються в на­слідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Психоаналітична теорія гри, Зігмунд Фрейд, зосереджується на проблемах несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності; використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які во­ни не може реалізувати «безпосередньо в житті. За твердженням голландського психолога, автора кни­ги «Гра людини і тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887—1974), жива істота є дитиною не тому, що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини.

За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті до рослих. Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування сус­пільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, роз­виток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри.

Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки: 1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійс­ності. 2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Діти домовляються про тему і зміст гри, розпо­діляють ролі, певною мірою планують свою діяльність.

Крім загальних, гра наділена специфічними, характер­ними тільки для неї ознаками: 1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюєть­ся за особистою ініціативою дитини. 2. Наявність творчої основи.3. Емоційна насиченість.

10. Игрушка, её роль в развитии ребёнка.

Виховна і освітня цінність іграшки

Виховна цінність іграшки полягає в тому, що вона сприяє формуванню самостійності, творчої діяльності ді­тей. Традиційні іграшки різних народів здавна використо­вують з метою естетичного, морального, розумового, фі­зичного виховання. Під час гри дошкільник розвивається, пізнає світ, наслідує і засвоює соціальний досвід. Іграшка є засобом передавання культурного досвіду народу від по­коління до покоління. Розумовому вихованню дітей особливо сприяють дидак­тичні (навчальні) іграшки. Використовуючи їх, дошкільники вчаться розпізнавати, розрізняти, називати форму, роз мір, колір предметів, ознайомлюються з кількісними співвідношеннями, числом, цифрою, з просторовими поняттями. Різноманітні іграшки ( конусні башточки, кольорові мисочки, кульки, різноманітні мозаїки тощо ) покликані допомагати сенсорному розвитку дитини.

На формування самостійних ігор дітей раннього віку продуктивно впливають сюжетно-образні іграшки, серед яких виокремлюють: реалістичні — різноманітні ляльки з яскраво вираженими характерами; умовні — ляльки з узагальненими рисами (наприклад, лялька-неваляшка); символічні (предмети-замінники), які лише позначають реальний предмет і мають деякі характерні для нього влас­тивості. Використовуючи символічну іграшку (предмети-замінни­ки), дитина починає вперше самостійно оперувати образа­ми, узагальнює свій попередній ігровий досвід. Певною моральною проблемою є використання до­шкільниками військових іграшок

Історія іграшки

Іграшка завжди була пов'язана з грою. Як і гра, вона є відображенням своєї епохи. Історія іграшки є невід'ємною частиною історії культури суспільства. Для кожної історичної епохи характерні свої іграшки, оскільки розвиток матеріальної основи суспільства, його духовної культури позначається не лише на змісті дитячих ігор, а й на тема­тиці та формах іграшок. Перші іграшки, знайдені під час розкопок дитячих по­ховань, були дуже подібними до знарядь праці, предметів побуту. Іграшки Давнього Єгипту уперше було створено іграшки з нескладними механізмами («крокодил», «тигр»), які ди­тина рукою приводила в рух. У дитячих похованнях античної епохи знайдено ляль­ки, фігурки тварин, У давні часи брязкальце було першою іграшкою дитини, а матері та годувальниці відганяли ним злих духів. Тієї пори з'явився і набув популярності театр ляльок. Про нього писали грецький філософ Платон.

Види іграшок

Класифікація ігра­шок А. Макаренко послуговувався критерієм взаємозв'язку їх технологічної готовності з виховними, розвивальними можливостями, які виникають при використанні іграшок. Це дало підстави виокремити серед них такі три типи: — готові іграшки; — напівготові іграшки, — іграшки-матеріал.

Класифікують іграшки за:

— станом готовності (готові, збірно-розбірні, заготовки і напівфабрикати для іграшок-саморобок, набори різних матеріалів для створення іграшок-саморобок);

— видом сировини (дерев'яні, пластмасові, металічні, з тканин, гумові, з паперу і картону, з кераміки, порцеля­ни і фаянсу, з деревних матеріалів, пап'є-маше, з нових синтетичних матеріалів);

— розміром (дрібні — від 3 до 10 см, середні — від 10 до 50 см, великогабаритні — відповідно до росту дитини в різ­ні вікові періоди);

— функціональними властивостями (прості, без рух­ливих деталей, з рухливими деталями, механічні, у т. ч. із заводними та інерційними механізмами); гідравлічні; пневматичні; магнітні; електрифіковані, зокрема електро­технічні, електромеханічні, радіофіковані, на електронній елементній основі; електронні (на комп'ютерній основі); набори іграшок або деталей, пов'язаних між собою за призначенням або функціональною ознакою; ігрові ком­плекти, поєднані спільною темою;

— художньо-образним вирішенням (реалістичні, умов­ні, конструктивні).

Рассмотрим основные требования, предъявляемые к игрушкам: Педагогические (игрушка быть содержательной, увлекательной, динамичной); Гигиенические (отвечать санитарным требованиям) Художественное оформление