Нравственное воспитание детей

Мораль (лат. — моральний, від — звичай, воля, закон, властивість) — система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості.

Моральний розвиток — рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засво­єння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його само­вдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості: цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів); багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання); віддаленість у часі результатів роботи, неперервність (полягає в систематичності взаємо­впливів вихователя і вихованця); визначальна роль педагога (педагог має бути мораль­ним взірцем для дитини); цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх ви­ховних засобів і впливів щодо формування моральної культури).

У кожний період дошкільної пори ди­тина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

1. Уявлення про моральні норми. У молодшому до­шкільному віці виникають перші уявлення про те, що доб­ре, а що погано. У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є до­рослий. 2. Моральні почуття і мотиви поведінки. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям власної гідності, сорому, обов'язку. 3. Звички моральної поведінки. Моральні мотиви спонукають до певної дії, на­дають поведінці особистісного змісту. 4. Основи соціальної компетентності. Йдеться про вплив середовища і ставлення до нього дитини.

Виховання моральності починається з раннього ди­тинства («Бережи честь змолоду»). Головну відповідаль­ність за виховання дітей несуть батьки. Народний ідеал всебічного розвитку особистості втілений в усній народній творчості. Джерелом ви­ховного досвіду народу є прислів'я, приказки, пісні, каз­ки, загадки, які влучно, змістовно і цікаво репрезентують такі моральні категорії, як «добро» і «зло», «правда» і «кривда», «совість» і «безчестя». Чи не найголовнішим чинником морального вихован­ня є в народній педагогіці праця. Як за­значав В. Сухомлинський, народна педагогіка «знає, що дитині посильне, і що непосильне», бо в ній органічно «поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю». Виховну функцію виконує гуманістична спрямованість народної педагогіки. Народна педагогіка прилучає дітей до моральних цінностей шляхом заохочення, порад, а не примусу.

Завдання морального виховання: виховання громадянської й соціальної відповідальності; вивчення і пропаганду культурних надбань свого та інших народів; екологічне виховання; оволодіння народною мораллю, етикою; ознайомлення з родинною педагогікою; виховання поваги до батька, матері, бабусі, дідуся, свого роду.

Закономірності процесу морального виховання 1. Двосторонність. 2. Тривалість. 3. Дієвість. 4. Особистісний характер засвоєння моральних ціннос­тей. 5. Здійснення морального виховання в процесі життє­діяльності дитини.

Моральне виховання в процесі спілкування з дорослими

1. Пізнавальне спілкування. Дитина, добре володіючи мовою, розмовляє з дорослим про речі, які не перебувають у полі її зору, виявляє допитливість.

2. Особистісне спілкування. Дитина бачить у доросло­му джерело знань, їй важливо заслужити його повагу, визнання, вона потребує підтримки і схвалення дорослим правильності своєї поведінки.

Моральне виховання у грі. Цілеспрямований характер гри дає їй змогу до­бирати потрібні засоби, іграшки, товаришів по грі, здійс­нювати ігровий задум, вступати в стосунки з однолітками, а її творчий характер допомагає реалізувати свої уявлення про оточення, ставлення до нього тощо.

Моральне виховання у трудовій діяльності. Трудова діяльність дошкільника є ефективним засо­бом виховання у дітей працелюбності, відповідальності, цілеспрямованості, організованості, почуття колективіз­му тощо.

Моральне виховання в процесі навчання. Виховний ефект навчання у дошкільному віці забезпе­чують: 1.Емоційна насиченість навчання. 2. Поєднання ігрових та неігрових моментів. 3. Взаємоперехід позицій дитини і дорослого.

Методи морального виховання — способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості від­повідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей.

Методи формування моральної поведінки. а) практичне залучення дитини до виконання конкрет­них правил поведінки; б) показ і пояснення; в) приклад поведінки дорослих; г) оволодіння моральними нормами у спільній діяль­ності; ґ) вправляння у моральній поведінці – створення педагогом спеціальних умов для вправ­ляння дітей у дотриманні моральних норм; д) створення ситуацій морального вибору.

Методи формування моральної свідомості. Етичні бесіди — розмови вихователя з дітьми на моральні теми під час занять, у повсякденному житті.

Методи стимулювання моральних почуттів і мо­тивів поведінки. а) приклад інших; б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини; в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини; г) схвалення моральних учинків дитини; ґ) заохочення дитини до моральних учинків.; д) осуд недостойних учинків дитини.

Виховання вольової поведінки

Дисциплінованість — здатність свідомо виконувати правила по­ведінки, обов'язки, доручення в сім'ї та дитячому садку.

Культура поведінки — сукупність корисних, стійких форм щоден­ної поведінки у побуті, спілкуванні, різних видах діяльності.

Зміст культури поведінки дошкільників охоплює:

— культурно-гігієнічні навички (акуратність, охайність тіла, зачіски, одягу, взуття, культура вживання їжі);

— культура діяльності (вміння тримати в порядку місце для роботи, ігор, навчання, звичка доводити до кінця і почату справу);

— культура спілкування (дотримання норм і правил спілкування з дорослими та однолітками на основі доброзичливості, поваги).

Виховання основ гуманізму

Гуманність (лат. — людяний) — увага до людей, праг­нення добрих стосунків з ними, готовність надавати допомогу, ви­являти співчуття і співпереживання.

Види занять: заняття-уроки Добра і Краси, матеріалом для яких є уривки з книжок, приклади з життя; етичні казки; подорожі до країни Милосердя; психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга»); ігрові технології «Квітка доброти», «Дзвіночки со­вісті», «Промінчик людяності»; ситуації морального вибору (порівняльні, оціню­вальні, проблемні); складання родового дерева, розгляд сімейних фото­графій, документів, листів та інших родинних реліквій; проективні діагностичні методики (малюнки «Моя сім'я», «Життя», «Добро»); театралізовані вправи «Прихід у гості», «Відвідини хворого», «Вітання з днем народження» та ін.

Виховання патріотизму

Патріотизм (грец. — батьківщина) — любов до Батьківщини, відданість їй і своєму народу.

Основними напрямами патріотичного виховання є: формування уявлень про сім'ю, родину, рід і родовід; краєзнавство; ознайомлення з явищами суспільного життя; формування знань про історію держави, державні символи; ознайомлення з традиціями і культурою свого народу; формування знань про людство.