Характеристика творческих игр

Творчі ігри — ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них враження від пізнання навколишнього світу.

Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості:

1. Уявлювана ситуація. У творчій грі все є умовним. Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дити­на вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особли­вістю пов'язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви, а також означає перехід до творчої діяльності.

2. Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення.

3. Наявність ролей. Відображення дійсності відбува­ється у процесі прийняття дитиною певної ролі. Однак во­на наслідує образи не повністю, оскільки не має змоги реально здійснювати операції, як виконував її персонаж на­справді. Тому у творчій грі дошкільнята виконують симво­лічні дії, замінюючи реальні предмети іграшками або яки­мись іншими предметами, приписуючи їм необхідні функ­ції (кубик — «чашка», палиця — «коник» та ін.).

4. Довільність (произвольность) дій є характерною особливістю творчої гри. Результа­ти її не продуктивні, вони умовні, оскільки дитина майже нічого не змінює в навколишній дійсності. Однак її ігрова діяльність збагачується різноманітними уявленнями про навколишній світ: фізичні якості, суспільно значущі фун­кції предметів, людські взаємини тощо.

5. Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри прагнен­ня наслідування, самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних і художніх інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей тощо. З віком їхні мотиви змінюються, що впливає на зміст ігор.

6. Соціальні відносини. Гра є «арифметикою соціаль­них відносин» (Д. Ельконін), засобом формування дитячого колективу. Вона вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості дій, породжує спільні переживання.

Уровни творческих игр:

Діти неоднаково взаємодіють між собою у творчих іграх, що залежить від їхнього віку, розвитку, змісту і сюжету гри, розподілу ролей у ній. За спостереженнями вчених (О. Усова), ця взаємодія виявляється на таких рівнях:

1. Ігри поруч. Це ігри дітей раннього і молодшого до шкільного віку, у яких вони виявляють певний інтерес до гри однолітків, однак зосереджені на своїй ігровій діяльності, дотримуються «дисципліни відстані».

2. Взаємодія з іншими. її суттю є спілкування, встанов­лення певних стосунків одне з одним. Спершу діти об'єд­нуються на основі механічної взаємодії (за місцем гри, привабливістю дії). Такі об'єднання короткочасні, а дії по­дібні до ігор поруч. Згодом виникає взаємодія на основі ін­тересу до змісту гри: дошкільників об'єднує усвідомлення спільної мети, необхідності зусиль для її досягнення. Такі об'єднання більш стійкі, утворюються вибірково: одні діти надають перевагу сюжетно-рольовим іграм, інші — рухли­вим, ще інші — іграм-драматизаціям. Завдання виховате­ля в цей період — створити умови для формування різно­манітних, стійких ігрових інтересів.

3. Об'єднання дітей на основі інтересу і симпатії одне до одного. Це найстійкіші групи, існування яких залежить від складу гравців, їхніх характерів, ігрових інтересів тощо.

Творча гра є школою моралі, оскільки сформовані у ній моральні якості впливають на поведінку дошкільників у повсякденному житті. А засвоєні в процесі спілкування дітей одне з одним, з дорослими моральні норми і правила набувають у грі подальшого закріплення. Моральне вихован­ня у творчій грі обумовлюється її змістом — відображенням у ній реальних подій, пов'язаних з нормами моралі. Творча гра пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. У грі часто поєднуються образотворча, конструкційна та інші види діяльності, що збагачує її, сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, турботливого ставлення до інших. Вона є важливим засобом розумового розвитку, формування фундаментальних пси­хічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, па­м'яті, уяви). У грі поглиблюється аналіз явищ, взаємин, моральних якостей людей. Широко використовується творча гра з метою естетич­ного виховання, оскільки дошкільники відображають світ через ролі, в яких втілені певні образи. У ній виявляються і розвиваються здіб­ності до музики, декламування, танців, естетичного офор­млення будівель. У грі формується і збагачується досвід рухової діяль­ності дошкільника, оскільки, приймаючи певну роль, ди­тина свідомо намагається відтворити характерні для кон­кретного персонажа рухи. Моторний розвиток у грі готує дитину до свідомих фізичних вправ у шкільному віці.

Творчі ігри сприяють самовираженню дитини, індиві­дуалізованому відображенню нею дійсності, формуванню у її свідомості цілісної картини світу. Саме вони дають до­шкільнику змогу активно впливати на події і явища, які становлять для нього інтерес і в яких він хоче брати участь.

Передумови розвитку сюжетно-рольової гри в ранньому віці

Ігрова діяльність наймолодших дошкільників відбува­ється у таких формах:

1. Предметно-ігрова діяльність. Передуючи сюжетно-рольовій грі дитини, вона допомагає усвідомлювати світ предметів, сприяє оволодінню новими об'єктами дійсності. Психічний розвиток, перші предметно-ігрові дії дити­ни відбуваються лише за умови спілкування з дорослими, які опосередковують і організовують її зв'язок зі світом. Вони не тільки пропонують малюкові іграшки і нові пред­мети, а й показують, що з ними можна робити, допомага­ють вправлятись у різноманітних діях. Під впливом дорос­лих дитина опановує перші умовні дії (ігри у хованки, «сороку-ворону», «ладусі» тощо). Загалом, предметно-ігрові дії малюків протягом першо­го року життя мають ознайомлювальний характер, а гра є формою активної орієнтувальної діяльності.

2. Відображувальна гра. На другому році життя дити­на освоює дії з іграшками і предметами-знаряддями (чаш­кою, ложкою та ін.), відтворюючи в ігрових діях з ними свій досвід, наслідуючи дорослих. Спочатку вона грається лише тими предметами, іграшками, які використовувала разом з дорослим. З часом починає переносити засвоєні дії на інші предмети (іграшки). Такі дії узагальнено відображають відомі дитині сюжети. Узагальнений характер предметної дії є найважливішою передумовою виникнення за певних умов ігрової дії.

У ранньому дитинстві відбувається відокремлення дії від предмета. Внаслідок цього дитина замінює предмети, яких їй не вистачає для дії, словом. Одночасно починає використовувати одні предмети як замінники інших, необхідних за умовами дії. Ігри з уявлюваними предметами, заміна одного предмета іншим виникають приблизно наприкінці другого або на початку третього року життя дитини.

3. Становлення рольової гри. Одночасно з розвитком предметних дій, виникненням ігрових дій із предметами, які замінюють недоступні предмети, формуванням перед­умов для виникнення ролі ускладнюються процес ство­рення ігрових умов, побудова ігрових дій. Спочатку ігро­ві умови створює дорослий. Пізніше дитина самостійно добирає деякі потрібні предмети, за необхідності їй допо­магають у цьому дорослі. Розвивається і побудова дій: спочатку вони є одноактними, пізніше поєднують декілька не пов'язаних між собою за змістом елементарних дій. На­прикінці раннього віку дії дітей набувають сюжетного ха­рактеру і життєвого смислу.

Передумовами рольової гри є різноманітні враження дошкільників від користування сюжетними іграшками, допомога дорослих щодо використання їх у грі. Ці перед­умови за правильного педагогічного керівництва вихователя започатковують виникнення і розвиток режисерських ігор.

Режисерські ігри

Самостійною групою в системі творчих ігор є режисерські ігри. Маючи спільні з сюжетно-рольовими іграми оз­наки, вони постають своєрідним видом ігрової діяльності.

Режисерські ігри — ігри дитиниз іграшками та їхзамінниками за створеним неюсюжетом.

У цих іграх дитина переходить від ігрових дій з іграш­кою до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. У них також наявна уявлювана ситу­ація, ролі, іграшки або предмети-замінники. Однак для переходу до сюжетно-рольової гри у дошкільника ще не­достатньо досвіду спілкування.

Індивідуальні режисерські ігри. До них, як правило, вдаються діти молодшого дошкільного віку. Найчастіше вони розігрують прості явища зі свого життя (годування ляльки, вкладання її спати), поступово насичуючи гру відображенням взаємин з дорослими (лагідне ставлення матері до малюка, його бажання слухати колискову пісню матері тощо). Збагачення соціального досвіду дитини розширює коло явищ, яке вона відображає в грі. Носіями ролей є іграшки, а дитина організовує ігрові ситуації, регулює взаємини персонажів, мотивує їхні дії. Для цієї діяльності вона ставить себе на місце кожного персонаж», розвиваючи вміння дивитися на подію з різних точок зору. Ця режисерська позиція і обумовила назву типу гри.

У молодшому дошкільному віці режисерські ігри мають такі специфічні особливості:

1. Основою їх є безпосередній досвід дитини (події, які вона спостерігала або в яких брала участь).

2. Ігри з іграшками мають нескладний сюжет, який охоплює обмежену кількість відомих дитині дій. Кількість пер­сонажів також незначна, а взаємини між ними визнача­ються дитиною ситуативно, за ходом гри.

3. Кожна іграшка наділена закріпленою лише за нею постійною роллю, яка і визначає сюжет.

4. Сюжетні події в індивідуальних режисерських іграх є результатом асоціативного сприйняття дитиною навко­лишнього світу: вона обігрує предмети, які бачить, розгор­тає навколо них ігрові дії.

5. Головним компонентом індивідуальної режисерської гри є мова, здебільшого описова: дитина називає свої дії, дії персонажів, іноді оцінює їх. Часто вона вдається до зву­конаслідування.

Спільні режисерські ігри. Цей тип поширений серед дітей середнього і старшого дошкільного віку, кожен учас­ник гри діє за одного-двох персонажів. Вона передбачає і активну мовленнєву діяльність дитини, яка паралельно з ігровими діями описує їх послідовність, оцінює їх.

Основою спільних режисерських ігор є досвід, але не безпосередньо особистий, який переважає у режисерських іграх дітей молодшого віку, а опосередкований. Ідеться про те, що діти об'єднують в одній грі свої враження і знан­ня, почерпнуті з різних джерел (казок, віршів, мультфіль­мів). Сюжети цих ігор є більш складними і різноманітни­ми. У них зростає кількість дійових осіб, які вступають у значно складніші взаємини, виокремлюються головні й другорядні герої з чітко окресленими ролями. Як і в грі мо­лодших дошкільнят, розвиток сюжету здійснюється асоці­ативно, однак асоціації є складнішими, пов'язаними не лише із предметним середовищем, що оточує дитину.

Для спрямування режисерських ігор доцільно використовувати проблемні завдання («Подумай, як Вінні-Пух повівся б, потрапивши у наш дитячий садок?»), навідні запи­тання («Що може одягнути лялька Катя в театр?»), пам'ятаючи, що будь-яке втручання в ігрову діяльність має бути тактовним, ураховувати особливості кожної окремої дитини.

Особливо велика роль належить слову в режисерських іграх, оскільки дитина в них організовує гру як режисер, регулюючи стосунки дійових осіб. Носіями ролей у таких іграх є іграшки (ляльки, тварини), інші предмети, від іме­ні яких вона діє, говорить. Це вимагає від неї уміння регу­лювати свою поведінку, обмірковувати дії і слова, стриму­вати свої рухи.

Сюжетно-рольові ігри

Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і ро­зігрування ролей.

Протягом дошкільного віку сюжети ігор не тільки уріз­номанітнюються, а й стають тривалішими. Якщо молодші дошкільники розігрують один і той самий сюжет протягом 10—15 хв., то діти середнього дошкільного віку розігру­ють його 40—50 хв., а старші дошкільники — кілька го­дин і навіть днів. Це означає, що діти старшого дошкільно­го віку збагачують гру новим змістом, надають їй іншого спрямування завдяки поглибленню й розширенню знань, розвитку мислення, уяви.

Діти відображають у грі предметну трудову діяльність дорослих (приготування їжі, ремонт квартири), стосунки між людьми, суспільну сутність їхньої діяльності («лікар» уважно вислуховує своїх «пацієнтів», призначає «ліку­вання»). Конкретні взаємини між персонажами гри мо­жуть бути різними: співпраця, взаємодопомога, турбота одне про одного.

Зміна ігрових сюжетів пов'язана з розширенням їх джерел. Ігри молодших дошкільників живляться здебільшого враженнями, які вони черпають з безпосереднього спілкування з навколишнім світом. В іграх дітей старшого віку все більше починають виявлятися здобуті ними з різ них джерел знання, безпосередній досвід: вони відображають не тільки події, в яких особисто брали участь, а й ті, які спостерігали.

Поглиблення змісту гри виявляється в розвитку здатності дітей до продукування і втілення задуму. На другому і третьому році життя вони починають гру ситуативно, без будь-якого попереднього плану. Тема її залежить від іграшки, що потрапляє в поле зору, або від того, яка гра за хопила однолітків. Такі ігрові інтереси є нестійкими і легко змінюються. На четвертому році дитина починає осмислювати мету гри, однак через інтерес до дії часом забуває цю мету, демонструє невміння узгоджувати свої дії у спіль­ній грі, не завжди розуміє своїх партнерів. Старші до­шкільники заздалегідь обговорюють задум гри, добира­ють, а іноді самостійно готують матеріал для неї. Ігри їхні триваліші, постійно ускладнюються і доповнюються нови­ми епізодами, фрагментами, образами. Вони виявляють вищий рівень ігрової творчості, комбінування знань, жит­тєвих вражень, почерпнутих зі спостережень, книг, розпо­відей дорослих, спілкування з однолітками.

У реалізації своїх ігрових задумів дошкільники вико­ристовують слово, власні дії, предмети-замінники. Розви­ток дитячої уяви безпосередньо пов'язаний з мовленням. Діти, які мають мовленнєві проблеми, відстають і в роз­питку уяви. У грі вони активізують, розвивають свої мовленнєві можливості, а завдяки різноманітним виражаль­ним мовним засобам їхня гра стає змістовнішою, яскраві­шою. Якщо спершу дошкільники послуговуються словом на позначення дій (з метою їх осмислення), то пізніше сло­ном замінюють дію, виражаючи свої думки і почуття.

Для здійснення задуму дитині необхідні іграшки, різні предмети, що допомагають їй діяти відповідно до своєї ро­лі. Якщо поблизу немає потрібних іграшок, вона замінює один предмет іншим. Здатність використовувати у грі предмети-замінники, наділяти їх уявлюваними ознаками є однією з характерних особливостей дитячої творчості. Завдяки заміні предметів відбувається зміна у структурі зв'язків між ними, між дією і словом, у дошкільника фор­мується здатність відокремлювати конкретну річ від спо­собу її використання, предмет від його назви. Однак у грі заміненими і перейменованими можуть бути лише ті пред­мети, які передбачають ігрову дію, відповідний жест.

Структуру сюжетно-рольової гри утворюють такі ком­поненти (Д. Ельконін):

— ролі, які перебирають на себе діти в процесі гри;

— ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;

— ігрове використання предметів, за якого реальні предмети замінюють ігровими;

— реальні стосунки між дітьми, які виявляються в різ­номанітних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється розвиток гри.

Зміст кожної гри розкривається завдяки виконанню дітьми обраних ролей.

На різних вікових етапах виконання ролі має свої особливості. У ранньому дитинстві діти усвідомлюють свої ролі в найзагальніших рисах, їх захоплює дія сама по собі. У середньому дошкільному віці діти обирають ролі, перед початком гри, а ігрові дії виконують відповідно до ролей. При цьому дитина, усвідомлюючи себе, входить у роль іншої особи, переважно дорослого.

Театралізовані ігри

Театралізовані ігри — розігрування в особах літературного тво­ру, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, мі­міки, жестів, пози, ходи) конкретних образів.

Театралізовані ігри охоплюють:

— дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями;

— літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування своїх творів тощо);

— образотворчу діяльність (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);

— музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо).

Кожна складова частина дитячої художньої діяльності має свої виражальні засоби і відповідні можливості для са­мовираження особистості, а в комплексі вони створюють театралізовану гру.

До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри на теми літературних творів.

Гра-драматизація. Вона полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літера­турного твору. Гра-драматизація відбувається за заздале­гідь заданим сюжетом і передбачає ролі, регламентовані межами авторського тексту. Дітям необхідно дослівно за­пам'ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і зобразити їх саме такими, якими во­ни є у творі. Літературний твір своїм змістом визначає, які дії необхідно виконувати, однак він не містить вказівок щодо способів їх утілення — рухів, міміки, інтонації. Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, в якій наслідується побачене в житті. Вона допомагає усві­домити ідею твору, його художню цінність, вчить дітей ви­ражати свої почуття, сприяє розвитку пам'яті, мовлення, вияву самостійності, творчості в доборі зображувальних і виражальних засобів для створення образів.

Гра-драматизація здійснюється в кілька етапів:

1) підготовка до гри-драматизації, яка охоплює заходи спрямовані на засвоєння літературного тексту: читання або розповідання тексту вихователем; прослуховування тексту в звукозаписі; бесіда з дітьми про особливості характерів голосів персонажів; переказування змісту тексту під час якого діти закріплюють у своїй пам'яті послідовність подій, що відбуваються, прямої мови персонаж і м та ін.; переказування за виконаними дітьми ілюстрації! ми, сюжетними малюнками тощо;

2) збагачення знань дітей про персонажів та події, при які йдеться у грі; вправляння у виразному читанні тексту; підготовка атрибутів і декорацій. Цій меті служать спеціальні ігрові вправи, спрямовані на пошук і розвиток вири жальних засобів (імітаційних рухів, почуттів, ходи, міміки тощо), необхідних для створення образу;

3) власне гра-драматизація, в якій розвиваються творчі здібності дітей.

Робота над грою-драматизацією починається з підбору художнього твору. Сюжет його має бути динамічним і цікавим, багатим на діалоги, яскраві персонажі. Без цього неможливо зацікавити дітей твором, його героями. Перед початком гри-драматизації з дітьми молодшого дошкільного віку вихователь кілька разів читає текст, а по­тім організовує своєрідну драматизацію: знову читає твір, а діти, прислуховуючись до тексту, виконують певні дії.

Певну специфіку мають завдання, які виконує гра-дра­матизація у середніх дошкільних групах. Ці завдання пе­редбачають:

— активне оволодіння засобами емоційної виразності. Виконуючи роль, дитина повинна вміти змінювати інтона­цію залежно від особливостей образу, емоційно відтворювати діалоги дійових осіб, передавати їх сутність і настрій за допомогою інтонації, міміки, жестів, поз, ходи, рухів;

— вироблення вміння емоційно-морального оцінюван­ня персонажів — їхніх дій, учинків, вияву почуттів, став­лення до людей і явищ, які відтворюються у грі.

У старшій дошкільній групі гра-драматизація, відпо­відно до програми «Малятко», має забезпечити:

— оволодіння дітьми прийомами інакомовності (алего­рії), фантастичного перетворення, перебільшення;

— вироблення вміння емоційно та інтонаційно виразно­го (залежно від змісту твору) характеризування персонажів, виявляння власного ставлення до них та їхніх учинків;

— опановування виражальними засобами, необхідни­ми для виконання різних ролей, відображення рольових дій, взаємин;

— вміння розігрувати відомі і нові сюжети за змістом і мотивами літературних творів, казок та інших жанрів ус­ної народної творчості;

— вміння використовувати і виготовляти атрибути, які характеризують типові риси образу, ознаки місця по­дій тощо.

Гра на тему літературного твору. Діти дошкільно­го віку відносно легко втілюють у грі сюжет літературного твору. Окремі герої настільки припадають їм до душі, що діти називають себе їхніми іменами, орієнтуються на їхню поведінку. Ігри на теми літературних творів менше прив'язані до сюжету і композиції конкретного твору, ніж ігри-драматизації. Вони можуть поєднувати події з різних літературних джерел, довільно інтерпретувати їх зміст, передбачати нових героїв.

Сюжет ігор дітей молодшого дошкільного віку нерідко поєднує в собі різні події, епізоди фільмів, вистав за мотивами казок. У середньому дошкільному віці вони включають в улюблені ігри нові враження, почерпнуті з казок, які їм довелося побачити і почути, а також із різноманітних життєвих ситуацій. Джерелом інформації, яку використовують у своїх іграх старші дошкільники, є спостереження та розповіді дорослих, сюжети казок, оповідань, фільмів тощо.

Театрально-ігрова діяльність стимулює особистісний розвиток дитини, розвиває естетичні почуття, здатність до перевтілення, самоповагу. Формуючи предметне середови­ще для самостійної театрально-ігрової діяльності, вихова­тель повинен враховувати рівень підготовленості дітей до участі в ній, продумувати можливі форми її здійснення, те­атральний ігровий матеріал (персонажі, елементи декора­цій), які покликані збуджувати у дошкільників бажання гратися. Розвиток театрально-ігрової діяльності дітей зале­жить і від особистості педагога, його емоційності, естетич­ної культури, вміння враховувати інтереси і нахили до­шкільників, налаштовувати їх на втілення ігрових задумів.

Будівельно-конструкційні ігри

Будівельно-конструкційні ігри — різновид творчих ігор, у яких ді­ти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводя­чи споруди і обігруючи їх.

Одним зі способів здійснення ігрового задуму є зведення споруди. Іноді воно передує рольовій грі: наприклад, діти будують корабель, пристань, а потім розвивають сюжет гри «Морська подорож». В одному випадку споруда може стимулювати розвиток сюжету, в іншому — бути частиною ігрового середовища (наприклад, побудувавши казковий будиночок, діти починають гру в «казку»). Необхідність зведення споруди може виникнути і під час гри, тоді дошкільники переключаються на будівництво, а по його закінченні продовжують гру. Сама будівельно-конструкційна гра може розгортатися як власне рольова. Зміст багатьох ігор вичерпується зведенням споруд. У такому разі увага дітей зосереджується на конструкційному процесі, і гра продовжується декілька днів.

Зведення споруд є одним із видів зображувальної творчості, пов'язаної з грою. Для цього діти використовують різноманітний природний матеріал (пісок, глину, сніг, гілочки дерев), відходи будівництва (уламки дошок, цегли, ящиків та ін.), що сприяє формуванню у них трудових, технічних навичок.

Типи будівельного матеріалу:

— великий будівельний матеріал (куб, циліндр, паралелепіпед тощо), призначений для зведення споруд на підлозі.

— настільний будівельний матеріал (ті самі форми, але менші за розміром);

— напівфабрикати (набори дощечок, коліщаток тощо);

— конструктори (ускладнений будівельний матеріал) їх використовують лише діти старшого дошкільного віку. Оскільки конструктори мають різну складність, при виборі їх необхідно враховувати рівень конструкторських умінь і навичок дошкільників.

Конструювання розвиває у дітей інтерес до будівництва, формує уявлення про процес зведення та готові споруди. Конструювати дошкільнята вчаться на спеціальних заняттях, під час самостійної ігрової діяльності. Як рекомендує 3. Ліштван, набуття цих навичок має передбачати поступове, логічно вмотивоване ускладнення вимог до дитини. Най продуктивнішою є така послідовність:

— зведення споруди вихователем з показом дітям при­йомів конструювання і поясненням дій;

— показ зразка споруди, зведеної вихователем, з на­ступним аналізом її складових частин;

— демонстрування окремих прийомів конструювання, якими діти мають оволодіти;

— показ зразка незакінченої споруди, яку діти повинні самостійно добудувати;

— повідомлення теми конструкції із зазначенням умов, яких діти повинні дотримуватися (конструювання за темою або заданими умовами);

— зведення дітьми споруд за їхніми задумами.

Зміст самостійної будівельно-ігрової діяльності дітей залежить від їхніх вікових особливостей. Молодші до­шкільники виявляють великий інтерес до форм та їх ком­бінацій, зображень одиничних предметів або невеликих споруд. На перших порах вони не переслідують певної сю­жетної мети, не намагаються створити образ, виготовити задуманий предмет, а здебільшого діють за принципом «що вийде». Згодом діти починають обмірковувати елементарні будівельні теми, пов'язані з сюжетно-рольовим м іграми (побудувати будиночок для зайчика, гараж для машини, зробити ліжко для ляльки). Свої елементарні конструкції молодші дошкільники розташовують у горизонтальній площині, намагаються повністю використати наявний матеріал. Споруджені ними будівлі часто виявляються малоподібними до того, що планувалося створити, її звівши будівлю, вони руйнують її і беруться за нову. Значно ширшу тематику мають будівельно-конструкційні ігри дітей середнього і старшого дошкільного віку. їхня сюжетна творчість спершу є асоціативною (збудувати, м потім назвати), а з часом стає більш усвідомленою, осмис­леною. Конструкції, створені ними, досконаліші, складніші.

Самостійна будівельно-ігрова діяльність сприяє закріпленню набутих на заняттях умінь і навичок, вирішенню нових конструкційних завдань, що вимагають ініціативи та винахідливості. Якщо на заняттях діти оволодівають лише найтиповішими прийомами роботи, то у грі вони удосконалюють, перебудовують, доповнюють різними деталями одну й ту саму споруду протягом багатьох днів. Створені у грі конструкції можуть бути значно складнішими, ніж виготовлені на занятті. Під час гри най­яскравіше виявляються індивідуальні особливості, інте­реси, нахили, знання, уявлення дитини, вона самостійно обирає тему будови, придумує нові споруди, розв'язує конструкційні завдання.

Будівельно-конструкційні ігри розвивають розумові здібності: вміння цілеспрямовано розглядати предмети і споруди, уявно ділити їх на частини, порівнювати, бачити спільне і відмінне, робити висновки й узагальнення, виок­ремлювати основні елементи конструкції, від яких залежить розміщення інших. У цьому процесі в дошкільнят ви­робляється вміння користуватися сенсорними еталонами (системами геометричних форм і тіл, просторових відно­шень, кольорів тощо). їхні дії стають усвідомленими, вони починають самостійно оволодівати узагальненими способа­ми зведення подібних споруд у змінених умовах. Такі умови можуть бути задані вихователем (побудувати міст, під яким проплив би теплохід) або продиктовані грою. Ігри з буді­вельним матеріалом розвивають у дітей довільність психіч­них процесів (сприймання, пам'яті, мислення, уяви, спосте­режливості), формують інтерес до техніки.

Ігри, основою яких є зведення конструкцій, мають бага­то спільного з трудовою діяльністю, сприяють формуванню у дошкільників уміння ставити мету, планувати послідов­ність операцій, добирати необхідний матеріал, оцінювати результати роботи (своєї та інших), творчо здійснювати за­дум гри. Беручи в них участь, діти пояснюють свої дії, обго­ворюють задуми, мотивують пропозиції, домовляються про спільну діяльність, що сприяє збагаченню їхнього словни­кового запасу новими поняттями, термінами. Систематич­на участь у будівельно-конструкційних іграх збагачує до­свід дитини, виховує такі її моральні й вольові якості, як працелюбство, самостійність, організованість, відповідаль­ність, ініціатива, товариськість, уміння доводити справу до кінця, долати труднощі, уважно слухати пояснення вихо­вателя тощо.