ПРОГРАМА 3 страница

2. Розробити конспекти лекції для проведення 5 лекційних занять з корекційної педагогики та основ корекційної роботи для студентів вищого навчального закладу (0-2 бали; кожний конспект оцінюється окремо за: 1) самостійність підготовки, змістом, наявністю на занятті; 2) оформлення, вчасну підготовку і подання у складі звітної документації).

Кожний конспект лекційного заняття має бути оформлений згідно вимог. Зразок оформлення конспекту лекції та вимоги до її змісту дивіться у додатку Г.

3. Розробити конспекти практичних (семінарських) занять для проведення 10 занять із корекційної педагогіки для студентів вищого навчального закладу (0-2 бали; кожний конспект оцінюється окремо за: 1) самостійність підготовки, змістом, наявністю на занятті; 2) оформлення, вчасну підготовку і подання у складі звітної документації).

Кожний конспект практичного (семінарського) заняття має бути оформлений згідно вимог. Зразок оформлення плану-конспекту практичного (семінарського) заняття та вимоги до його змісту дивіться у додатку Д.

4. Провести 5 лекційних (1 пробне і 4 залікових) занять (під час практики згідно з розписом може вийти, що необхідно провести більше лекційних занять, тоді практичних відповідно можна провести менше, сума проведених занять обов’язково має складати 13-15 пар) (0-3 бали).

Методичні вказівки до організації і проведення лекції

1. Вимоги до проведення лекції:

· створення психологічно-комфортної атмосфери взаємодії зі студентами, атмосфери співробітництва та спільного міркування;

· дотримання лектором педагогічного такту, вияв уважного, позитивного ставлення до студентів;

· науковість та інформативність викладання, застосування сучасних наукових підходів;

· доказовість, аргументованість викладу основних положень;

· логічність, послідовність, системність висвітлення змісту навчальної інформації;

· доступність, ясність, чіткість пояснення, інтерпретації наукових положень;

· включення у зміст актуальних корекційно-педагогічних, моральних проблем, інформації, значущої для професійної діяльності, особистісного розвитку студентів;

· активізації мислення студентів, опора на їхній життєвий досвід;

· емоційність викладу навчального матеріалу;

· застосування аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів.

2. Структура лекції

Процес організації лекцій складається з трьох частин:

· вступна;

· основна;

· заключна.

У вступній частині викладач:

· встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів, відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психоемоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”;

· налагоджує зв’язок із пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;

· повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;

· визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;

· захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); показ викладачем власного інтересу до теми, переживань, думок.

Вступна частина не повинна займати багато часу – лише 5-6 хв. Але від початку залежить подальший хід лекції. Головне завдання викладача на цьому етапі – залучення самих студентів до лекції, психологічна підготовка їх до сприймання основного навчального матеріалу. Зазначені етапи вступної частини є взаємопов’язані; дотримуватися їх варто в довільній формі; деякі з них діють одночасно.

Основна частина лекції тісно поєднана зі вступною. Перехід до неї іноді є непомітним для студентів. Для організації активного сприймання ними нової навчальної інформації викладач може:

· поставити запитання, на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;

· запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;

· зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, які розглядаються на лекції;

· шляхом методу мозкової атаки (брейнстормінгу) стимулювати студентів до обміну ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.

Основна частина лекції є найбільш відповідальною і тривалішою у часі. У цій частині викладач висвітлює зазначені на початку лекції питання, обґрунтовує необхідні теоретичні положення. Відповідно до сутності кожного питання викладач обирає доцільні методи, прийоми у єдності з необхідною формою викладу. Варто, щоб шлях висвітлення кожного питання був відмінним і зумовлював своєрідний стиль діяльності і поведінки педагога. Не зважаючи на деякі відмінності, схема і вимоги до розгляду питань, що відповідають загальноприйнятим вимогам до лекції є однаковими. Протягом основної частини викладач використовує такі ідеї:

· у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;

· постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, для цього застосовує різноманітні варіанти поєднання методів, прийомів формування мисленнєвих дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);

· постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;

· у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;

· визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;

· слідкує за логікою власного викладу, обґрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;

· стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;

· постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні запитання; показує розуміння внутрішнього стану студентів; спостерігає за усіма змінами в аудиторії, зауважує тільки ті моменти, які негативно впливають на увагу, активність, емоції, поведінку студентів;

· підтримує і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну мотивацію процесу пізнання, пошуку.

Заключна частина лекції є не менш важливою. Це є останній акорд у виконанні діяльності. Невдале закінчення лекції здатне погасити позитивні враження, емоції студентів, отримані студентами впродовж лекції. У цій частині педагогу доцільно бути особливо обережним. Втома студентів, які втрачають увагу, поглядають на годинники, починають вести розмови, а також виснаження викладача можуть викликати втрату ним контролю над слухачами або самоконтролю. Тому викладач іноді закінчує лекцію без загальної оцінки, процесу висновків і підсумків щодо обговореної навчальної інформації, виокремлення провідних ідей, знань. Окрім цього, лекцію необхідно завершити на такому ж мажорному, оптимістичному рівні, і з такою ж енергією, як і на початку.

У заключній частині викладач:

· здійснює логічні, лаконічні висновки про основні поняття, положення, теорії, що розглядалися;

· нагадує про практичні (семінарські) заняття, визначає характер обговорення та аналізу висвітлених ідей на цьому занятті, прагне не завантажувати студентів великим обсягом інформації;

· дає студентам можливість висловитися щодо лекції, явищ, які вивчалися, поставити запитання;

· коротко повідомляє проблеми, що будуть розглядатися у наступній лекції у взаємозв’язку з висвітленими, створює позитивні очікування щодо наступної зустрічі;

· дякує студентам за увагу і прощається з аудиторією.

3. Підготовка викладача до проведення лекції

Підготовка лекції – це напружена, складна, відповідальна діяльність викладача, що потребує значної концентрації зусиль і вияву майстерності. Цей процес вимагає тривалого часу і передбачає не тільки написання тексту лекції, але й:

· психологічну підготовку педагога до її проведення;

· глибоке осмислення мети лекції, сутності головних положень, ідей;

· “внутрішнє переживання” її змісту;

· вироблення педагогом власних переконань у його значущості, впевненості у своїх знаннях;

· оволодіння майстерністю виступу і взаємодії з аудиторією.

Процес підготовки лекції складається з таких етапів:

· визначення теми, її місця в навчальному курсі, зв’язку з попередніми і наступними темами; коротке, чітке, лаконічне формування теми;

· постановка та осмислення мети лекції як очікуваних результатів, яких бажає досягнути лектор (формування наукових понять, знань, оволодіння принципами, орієнтирами виконання дій тощо);

· виокремлення основних питань, головної ідеї, що пронизує усю лекцію, осмислення задуму лекції;

· опрацювання необхідної науково-теоретичної літератури, навчально-методичних посібників, сучасних наукових досліджень;

· визначення обсягу навчальної інформації, зокрема обсягу матеріалу з кожного питання, відбір доцільної і важливої наукової і навчальної інформації;

· складання плану лекції;

· уявлення конкретної студентської аудиторії, для якої готується лекція, характерних особливостей студентів відповідного курсу, усвідомлення специфіки їхнього фаху, своєрідності поведінки під час лекції, кількості людей в аудиторії;

· структурування змісту навчальної інформації за питаннями, дотримання логіки, послідовності, системності, продумування питань для дискусії, діалогу, аргументів для доказу тверджень, прикладів з практичної діяльності із врахуванням фаху і специфіки студентської аудиторії, відбір доцільних методів, прийомів;

· промовляння подумки, осмислення змісту навчальної інформації з різних точок зору, усвідомлення власного розуміння навчального матеріалу;

· підбір і підготовка наочного матеріалу;

· написання повного тексту лекції із використанням чітких визначень і формулювань;

· усне проголошення змісту лекції (особливо для викладачів-початківців) або окремих фрагментів; вироблення, коригування моделі, стилю, манер ораторського виступу і взаємодії зі студентами.

4. Методичні поради магістрантам-практикантам

щодо проведення лекції

Майстерність організації лекції формується у процесі набуття викладачем педагогічного досвіду. Однак деякі поради у цьому напрямі допоможуть магістрантам уникнути суттєвих помилок і досягнути успіху в початкових спробах.

· Сумлінна, відповідальна підготовка лекції – умова успішного, ефективного її проведення. Текст лекції доцільно не вивчити, а глибоко осмислити, пережити, компетентно оволодіти основними положеннями, ідеями.

· Читання лекції за конспектом є шкідливим як для викладача, так і для студента. У такому випадку він неспроможний налагодити і підтримувати контакт з аудиторією, здійснювати виховний, емоційний вплив на студентів, отримувати зворотний зв’язок від них і вносити корективи до процесу організації лекції. Звертатися до конспекту необхідно для дотримання структури лекції, формулювання теоретичних визначень, положень, а також посилання на джерела інформації тощо.

· Недоцільно передавати зміст навчального підручника, посібника під час лекції, інакше можна позбавити студентів можливості самостійно працювати. Важливо застосовувати цікаві факти, нові підходи, концепції, що не набули поширення в науковій літературі.

· За обмежений час лекції неможливо розкрити повний обсяг науково-навчального матеріалу з конкретної теми, і це не є завданням викладача. Його мета під час лекції – спрямувати увагу студентів на провідні ідеї, положення, сформувати у них наукові поняття, судження, скерувати їх у напрямі вироблення власних поглядів, концепцій.

· Перевантаження змісту лекції науковими термінами, фактами, категоріями розпорошує увагу слухачів, швидко втомлює їх і зумовлює здійснювати записи у конспекті автоматично. Значна кількість нової інформації ускладнює розуміння студентами сутності явищ, положень, знижує позитивну мотивацію навчання. Недостатня інформативність лекції також небезпечна: викликає сум, нудьгу у студентів, спонукає займатися сторонніми справами.

· Без інтересу студентів до змісту навчального матеріалу лекція втрачає свою ефективність. Для формування позитивного ставлення до змісту необхідно:

- розглядати проблеми актуальні для фахової діяльності студентів, їхнього життя;

- висвітлювати положення, ідеї, що сприяють самопізнанню, самовдосконаленню студентів;

- застосовувати парадоксальні факти, виявляти невідповідності у теорії і практиці;

- знаходити зв’язок між змістом і життєвим досвідом студентів;

- виявляти в явищах, теоретичних постулатах ті сторони, які дивують, вражають студентів;

- застосовувати історичні аспекти наукових знань (біографічні факти із життя вчених, історичні моменти наукових відкриттів, досліджень тощо);

- розглядати наукові концепції, теорії через призму дискусій вчених, сучасних досліджень, особистого бачення проблеми;

- переконувати у важливості конкретних наукових знань, виявляти їхню світоглядну, моральну цінність;

- застосовувати гумор, жартівливі історії у процесі викладу.

· Необдумані питання для дискусій, діалогу зі студентами, стимулювання їхньої активності можуть бути педагогічно недоцільними. Постановка цих питань, насамперед, потрібна для залучення студентів до співпраці з викладачем з метою розгляду, висвітлення наукових положень. Деякі питання необхідно ставити студентам для перевірки рівня розуміння ними навчального матеріалу, вияву їхніх життєвих уявлень, очікувань.

· Варто використовувати імпровізацію під час лекції, але це не означає – говорити що-небудь без сенсу і мети. Імпровізація необхідна для розвитку міркування студентів, опори на їхню думку та розгортання цієї думки у напрямі завдань лекції.

· Важливим для педагога є не тільки що сказати, але й як сказати. Емоційність викладу залежить саме від культури мовлення. Воно повинно бути образним (наявність метафор, порівнянь, фразеологізмів, синонімів тощо), літературним, позбавлених русизмів, побутових слів. Через інтонацію викладач може виокремлювати важливі положення, думку, яку хоче донести студентам. Речення бажано будувати таким шляхом, щоб студенти почули і зрозуміли контекст і сенс висловлювань. Одну і ту ж саму думку іноді варто проговорити різними словами, застосувати відмінні структури речень.

· Дикція педагога повинна бути виразною, чіткою, зрозумілою. Говорити доцільно голосно, періодично змінюючи його тембр для концентрації уваги студентів, виокремлення необхідних ідей, показу педагогом власного ставлення до змісту, його емоцій, коли це необхідно.

· Дихання під час лекції потребує регулювання, застосування доцільних пауз, ритмічного застосування вдихів і видихів.

· Від темпу лекції значною мірою залежить увага, сприймання, розуміння, активність, поведінка студентів. Його також слід цілеспрямовано регулювати. Повільний темп викладу застосовується для запису студентами інформації, її осмислення, акцентування викладачем уваги слухачів на суттєві, критеріальні ознаки явищ, значущі положення. Для першокурсників темп лекції також повинен бути дещо повільним (менше ніж 50-60 слів на хвилину). Для старших курсів швидкість мовлення повинна зростати. Загалом варто обирати середній темп, лекцію неможна перетворювати у диктування змісту.

· Ефективність лекції значною мірою залежить від емоційного стану викладача, психічної готовності до її проведення. Незалежно від настрою педагог приходить в аудиторію привітним, радісним, орієнтованим на працю. Навіть якщо у нього негативне самопочуття, відсутнє бажання взаємодіяти зі студентами саморегуляція свого стану перед тим, як відкрити двері аудиторії, є обов’язковою. Створення позитивної установки на ефективне проведення лекції є важливим засобом успіху.

· Майстерність лектора визначається його умінням виявляти педагогічний такт, повагу до студентів, толерантність. Без контролю імпульсивності емоцій неможливо досягнути цілеспрямованого керівництва процесом. Педагог немає права виявляти гнів, бурхливе роздратування, вдаватися до криків. Проте він повинен бути щирим перед студентами, здійснювати контроль за порядком, дисципліною під час лекції. Він може виявити своє обурення, але оцінюючи не особистість студента, а конкретну ситуацію.

· Педагог не стане авторитетним для студентів, якщо він ігнорує їхню поведінку, дисципліну під час лекції. Не можна бути байдужим до студентів, які не працюють в аудиторії (читають газети, займаються іншими справами, тихенько розмовляють тощо). Замість критики, пригнічення особистості таких студентів доцільно ненав’язливо залучати їх до участі в обговоренні питань, повідомлення власних міркувань, тобто не давати їм можливості бути відсутнім під час лекції.

Важливо пам’ятати, що сучасний студент прагне спілкуватися з таким педагогом, який володіє культурою поведінки, поважає студентів, розуміє їхні самопочуття, є відкритим до їхніх думок. Водночас він повинен бути справжнім вченим, розумним співрозмовником, компетентним фахівцем, впевненим у своїх силах, вимогливим до себе і до студентів.

5. Провести 10 практичних (семінарських) (3 пробних і 7 залікових) занять (якщо під час практики згідно з розписом ви провели лекційних занять більше, ніж 5, тоді практичних відповідно можна провести менше, сума проведених занять обов’язково має складати 13-15 пар) (0-3 бали).

Методичні вказівки до підготовки і проведення

практичних (семінарських) занять

1. Вимоги до проведення практичних (семінарських) занять:

Методика проведення практичних (семінарських) занять передбачає:

· повідомлення студентам теми, плану практичного (семінарського) заняття та рекомендованої літератури (найкраще подати студентам інструктивну карту проведення заняття);

· опрацювання та осмислення теоретичного матеріалу відповідної теми відповідно до плану практичного (семінарського) заняття та рекомендованої літератури;

· підготовку до обговорення питань інформаційного блоку у формі діалогу, дискусії, диспуту, конференцій тощо (за планом заняття);

· підготовку, проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються традиційні форми організації навчання (за вибором магістранта-практиканта), їх аналіз;

· підготовку та проведення фрагментів навчальних занять, на яких використовуються інноваційні форми організації навчання (за вибором магістранта-практиканта);

· виконання індивідуальних практичних завдань різних рівнів (за вибором магістранта-практиканта);

· написання рефератів (з метою відпрацювання пропущених лекційних чи практичних (семінарських) занять);

· виконання завдань науково-пошукової роботи (написання рефератів за тематикою проблемного характеру, розробку доповідей для публічного виступу, підготовку тестів, анкет, бесід, інтерв’ю тощо).

2. Структура практичного (семінарського) заняття

Процес організації практичного (семінарського) заняття складається з шести етапів, які можна презентувати у вигляді таблиці:

Етапи	Характеристика
Організаційна частина	Мета – мобілізувати студентів до навчання; активізувати їхню увагу; створити робочу атмосферу для проведення заняття; містить привітання викладача зі студентами, виявлення відсутніх, перевірку підготовленості до заняття
Мотивація та стимулювання навчальної діяльності	Передбачає формування потреби вивчення конкретного навчального матеріалу, повідомлення теми, мети та завдань. Мотивації сприяє чітке усвідомлення його мети, що полягає у досягненні кінцевого, запланованого результату спільної діяльності викладача й студентів
Обговорення навчальних питань практичного заняття (семінару)	Полягає в обговоренні й керуванні процесом розгляду основних питань заняття відповідно до обраного виду і методики його проведення (згадайте види семінарських і практичних занять). Викладач має подбати про поетапне обговорення, сприймання, розуміння, закріплення і застосування студентами вивченої навчальної інформації
Діагностика правильності засвоєння знань	Допомагає викладачеві та студентам з’ясувати причину нерозуміння певного елемента змісту навчальної інформації, невміння чи помилковості виконання інтелектуальної або практичної дії. Здійснюється за допомогою серії оперативних короткочасних студентами контрольних робіт (письмових, графічних, практичних), усних (фронтальних опитувань, тренінгу тощо), з використанням комп’ютерної техніки
Підбиття підсумків заняття	Передбачає коротке повідомлення про виконання запланованої мети, завдань заняття (аналіз того, що було розглянуто, мотивацію діяльності групи і окремих студентів, оцінювання їхньої роботи)
Повідомлення домашнього завдання	Передбачає нагадування студентам, де можна знайти завдання самостійної та індивідуальної роботи до наступного заняття. За необхідності містить пояснення щодо змісту завдання, методики його виконання.

3. Алгоритм підготовки до семінарського заняття:

· проаналізуйте тему заняття, подумайте над його дидактичними цілями і основними проблемами, які винесені на обговорення;

· опрацюйте рекомендовану навчальну, наукову та методичну літературу, при цьому обов’язково конспектуйте і занотовуйте прочитане, виписуйте те, що, на ваш погляд, сприятиме ефективному проведенню практичного (семінарського) заняття;

· намагайтеся сформулювати свою думку з кожного питання і обґрунтовуйте свої міркування;

· запишіть запитання, які виникли у вас під час підготовки до проведення практичного (семінарського) заняття, зверніться за консультацією до викладача-методиста чи викладача кафедри, читає цю дисципліну;

· складіть розгорнутий план-конспект проведення практичного (семінарського) заняття, ретельно обдумуючи його етапи, структурні елементи,

· навчальні питання, що виносяться на розгляд, методи, прийоми та засоби навчання, за допомогою яких забезпечуватиметься навчально-пізнавальна діяльність студентів.

6. Підготувати дидактичний матеріал (тексти письмових, контрольних робіт, тематика рефератів, доповідей, додаткових завдань, тестових перевірок знань тощо) до проведення лекційних, практичних (семінарських) занять (0-2 бали; дидактичний матеріал оцінюється окремо за: 1) самостійність підготовки, зміст, наявністю на занятті; 2) оформлення, вчасну підготовку і подання у складі звітної документації).

7. Відвідати та проаналізувати два заняття (лекційне і практичне) магістранта-практиканта (схему аналізу навчального заняття див. у додатку Е) (1 бал за кожне відвідане заняття за умови підпису викладача у щоденнику практики; 0-2 бали за кожний аналіз, оцінюється за самостійність підготовки, зміст, оформлення, вчасну підготовку і подання у складі звітної документації).

Основні критерії оцінювання якості проведення лекції

1. Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки. Ідейна спрямованість – відбір змісту матеріалу, що викладається, висвітлення його з певних філософських позицій, визначення головних ідей світосприймального характеру, питання методології науки, зіставлення різноманітних концепцій. Активізація мислення, висунення проблемних питань, показ суперечностей упродовж лекції, ознайомлення з історією наукового пошуку, визначення проблем для значущості матеріалу та його застосування в майбутній спеціальності – професійна спрямованість. Наявність матеріалу, якого немає в підручниках. Пояснення найбільш складних питань. Наявність завдань для самостійного відпрацювання матеріалу, зв’язків із попередніми лекціями, розділами курсу, внутрішньопредметних та міжпредметних зв’язків.

2. Методика читання лекції: чітка структура лекції, логіка викладу, повідомлення літератури до теми або до всього курсу. Доступність, аргументованість. Виокремлення головного у матеріалі та висновках. Використання деяких прийомів закріплення – повторення, запитання на перевірку розуміння, засвоєння, підведення підсумків. Використання ТЗН (у разі необхідності), застосування лектором опорних матеріалів (текст, конспект, окремі записи, відсутність опорних записів тощо).

3. Керівництво роботою студентів: допомога у веденні записів (зміна темпу: уповільнений темп за умов важливості виділення матеріалу), використання прийомів підтримки уваги – цікаві приклади, риторичні запитання, жарти та ін. Спонукання до запитань збоку студентів.

4. Особистість лектора: знання предмета. Емоційність, голос, дикція. Якість, чіткість, забарвленість, грамотність мовлення. Зовнішній вигляд. Уміння триматися перед аудиторією. Уміння бачити та відчувати аудиторію, встановлювати з нею контакт.

5. Результати лекції: інформаційна цінність лекції. Виховний вплив. Досягнення дидактичних цілей.

Основні критерії оцінювання якості

практичного (семінарського) заняття

1. Цілеспрямованість – висунення проблеми, намагання поєднати теоретичний матеріал з його практичним використанням у майбутній професійній діяльності.

2. Планування – виокремлення головних питань, пов’язаних з профілюючими дисциплінами, наявність новинок у списку літератури тощо.

3. Організація практичного заняття (семінару) – уміння починати та підтримувати дискусію, конструктивний аналіз усіх відповідей студентів, наповненість навчального часу обговоренням проблем, поведінка самого викладача.

4. Стиль проведення практичного заняття (семінару) – пожвавлений, з постановкою гострих питань, з дискусією або млявий, який не викликає інтересу.

5. Ставлення викладача до студентів – поважне, урівноважене, в міру вимогливе чи байдуже.

6. Ставлення студентів до викладача – поважне чи байдуже, критичне.

7. Управління групою – викладач швидко встановлює контакт з учасниками практичного заняття (семінару), впевнено та вільно тримається, взаємодія з групою носить педагогічно доцільний характер та охоплює всіх студентів чи, навпаки, робить багато зауважень, розмовляє на підвищених тонах, спирається в роботі на декількох студентів, а інші залишаються пасивними.

8. Коментарі та висновки викладача – кваліфіковані, доказові, переконливі, чи, навпаки, некваліфіковані, неістотні, не містять у собі теоретичних зауважень.

8. Зробити самоаналіз одного заняття за власним вибором (див. додаток Е) (0-2 бали; самоаналіз оцінюється окремо за: 1) самостійність підготовки, зміст; 2) оформлення, вчасну підготовку і подання у складі звітної документації).

9. Скласти рецензію на одну курсову роботу студента (0-2 бали; рецензія оцінюється окремо за: 1) самостійність підготовки, зміст; 2) оформлення, вчасну підготовку і подання у складі звітної документації).

Рецензія – це критичний відгук (дає аналіз і оцінку) на друковану наукову працю, художній твір тощо.

Мета рецензії – рекомендація роботи (твору) до захисту, друку.

Рецензія складається в довільній формі. Особливу увагу в ній слід звернути на таке:

· актуальність теми;

· вміння застосовувати теоретичні знання для вирішення конкретних практичних завдань;

· наявність у роботі особистих пропозицій і рекомендацій, їх новизна, перспективність, практична цінність;

· достовірність результатів і обґрунтованість висновків дипломника;

· стиль викладу та оформлення роботи;

· недоліки роботи.

Рецензент оцінює наукову роботу, але її можна й не завершувати оцінкою, якщо остання випливає зі змісту рецензії.

Реквізити: