Тема 5. Виховуюче навчання

питання теми

1. Морально - виховуюче навчання.

2. Навчання й громадянське виховання.

3. Школа й фізичне виховання.

4. Нові напрями у виховуючому навчанні.

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1.Особливості морального виховання у США, Західній Європі, Японії, Росії.

2. Роль релігії у вихованні.

3. Завдання громадянського виховання.

4. Роль фізичного виховання.

5. Основні напрями виховуючого навчання.

Морально - виховуюче навчання

Навчальні програми враховують ті чи інші завдання виховання (морального, інтелектуального, фізичного, трудового й ін. На іншому місці при цьому знаходяться предмети гуманітарного змісту: література, історія, суспільствознавство і мораль, іноземні мови, що звичайно входять в обов'язкову програму. Вивчення й засвоєння них предметів розглядається як джерело духовності, патріотизму, гуманності, як заперечення від жорстокості, черствості. Так автори нових шкільних програм у Японії (90-і роки) визначають чотири основних пріоритети навчання: 1) виховання духовності; 2) соціальна адаптація; 3) формування поваги до культури і традицій власного й іншого народів; 4) формування громадянських якостей.

У багатьох країнах проводяться спеціальні заняття з морального виховання. У школах СІЛА, починаючи з 1-го класу, учитель протя­гом навчальної чверті приділяє кожному учню 5-6 хвилин для інди­відуальної бесіди на моральні теми.

У Японії курс моралі в школі обов'язковий з 1958 р. У центрі програми курсу — виховання члена національного і світового співтовариства. У початковій школі практикуються особливий «годинник моральності». Під час уроків і інших заходів, відведених на них, використовуються різні дидактичні матеріали і види робіт: розповіді, читання поетичних здобутків, написання творів, перегляд відео- і аудиозаписів. Можуть також улаштовуватися моралізаторські бесіди, дитячі спектаклі.

Особливе місце в моральному вихованні школяра займає релігія. Школа у ведучих країнах світу відділена від церкви і є світською. Це не означає, однак, що в школі немає релігійного виховання. У деяких країнах (Англія, Німеччина) уроки релігії — обов'язковий предмет навчання. В інших країнах (США, Франція, Японія, Росія) релігійне навчання є приватною справою громадян. При цьому в США уроки релігії можна одержувати тільки за стінами навчальних закладів; у 1983 р. була зроблена невдала спроба ввести обов'язкову молитву в школах. У Франції служителі культу мають доступ у суспільні школи, де всім бажаючим дають релігійну освіту. Уроки проводяться в дні, вільні від занять. У деяких навчальних закладах вони користуються великою популярністю. Наприклад, у 70-х роках абсолютна більшість учнів ліцею імені Ампера в Ліоні відвідували лекції католицьких священиків. У Росії з 90-х років при християнських, мусульманських, іудаїстських церквах діють центри релігійного навчання, куди приходять школярі. У Японії Конституцією (20-я стаття) у суспільній школі «безумовно заборонене викладання будь-якої конфесії»; разом з тим, законом дозволено включати релігійне навчання; в програму приватних навчальних закладів.

Заборони на навчання релігії зовсім не означають, що освітня школа відкидає загальнолюдські ідеали, закладені в релігії. Про прихильність таким ідеалам говориться в офіційних документах і роботах деяких педагогів. Так, наприклад, основний закон Японії закликає до ідеалів «поваги релігії і її місць у житті суспільства».

У шкільному вихованні, пише американський педагог Д. Ховард, необхідно повернутися до Бога. Д. Ховард має на увазі не стільки релігійне навчання, скільки прихильність євангельським заповідям при вихованні характеру школярів.

У моральному вихованні не менше значення надається навчаль­ним дисциплінам, пов'язаним з мистецтвом. У Франції, наприклад) у школі реалізується концепція «виховання через мистецтво», що визначає 3 головні мети: морально-духовне становлення і створення емоційної виховної атмосфери; формування художньо-естетичної культури; засвоєння досвіду культурної діяльності. У цих цілей: є конкретні задачі: емоційно розвивати через вивчення дисциплін: художньо-естетичного циклу; формувати на основі вивчення творів мистецтва критерії власного морального поводження; розвивати творні здібності в різних областях мистецтва через імпровізацію і самовираження. Крім традиційних дисциплін «музика» і «образотворче мистецтво», у програму загальноосвітньої школи входять живопис, скульптура, архітектура, мистецтво кіно, танцю, театру й ін. На дисципліни художньо-естетичного циклу в початковій школі відведене до 58% навчального часу. Широко представлений цей цикл у середній освіті: у 5 серіях бакалавра (всього 22 серії) — до 40% навчального часу; у серіях, безпосередньо зв'язаних з мистецтвом, — до 84%.