Роль педагога у вихованні

Головне в шкільному вихованні — духовне, моральне становлення особистості. При цьому, з одного боку, зберігаються традиції авторитарного виховання, з іншого боку, виховання спрямована на заохочення самостійності, евристичного мислення, комунікативності, високої культури і гуманності.

У зіткненні старих і нових віянь неоднозначно оцінюється місце наставника як однієї з центральних фігур педагогічного процесу відіграє роль традиція поділу функцій виховання і навчання. У СІЛА, наприклад, у навчальних закладах є особлива структура (деканофіс), глава якої спеціально керує питаннями виховання. Як і раніше сильні традиції, при яких педагог має деяке право «вето», коли всі його судження повинні бути для дитини обов'язковим. Але такий підхід стає усе більш неспроможним. Спроби зберегти його не дають бажаного результату. Навіть у Японії, наприклад, де учні, особливо в початковій школі, підкоряються вчителю беззаперечно, його культ не настільки беззаперечний, як колись.

Слухняності, заснованій на авторитаризмі педагога, протистоять інші критерії педагогічної праці: любов до дітей, ініціативність, терплячість, відкритість, уміння співпрацювати з колегами, учнями та їх батьками.

Подібні критерії відбиваються на підготовці вчителів. У педаго­гічних коледжах США, наприклад, передбачені курси педагогічного мистецтва і майстерності. На цих курсах приділяється особлива увага шліфуванню мови, пропонуються позитивні моделі спілкування. Наприклад, рекомендують звертатися до школяра з проханнями в наступних формулюваннях: «Спробуй, це цікаво і повинно тобі сподобатися», «Тобі це придасться», «Якщо ти це зробиш, будеш почувати себе добре» тощо. Одночасно застерігають від слів, що можуть викликати негативну реакцію дитини: погроза покарання, посилання на власний авторитет, відповідальності перед однолітками й ін.

Подібному підходу відповідають рекомендації французького педагога С.Френе. У своїй книзі «Педагогічні інваріанти» він пропонує тести, що орієнтують на створення в класі гуманних і демократичних відносин. До тестів прикладений код: зелене світло — рекомендації до застосування; червоне світло — відмовлення від використання; жовте світло — рекомендація ефективна в окремих випадках. Один з таких тестів: «Дитина не любить, щоб його карали». Відповідь — зелене світло. Процес виховання відбиває неоднозначні підходи до дитини. Наслідком традиційних підходів є надмірне керування виховним процесом, що, як пише французький педагог А. Фабр, має вигляд мистецьки замаскованою системою репресій.

Залишаються традиційні регламентації, форми і методи виховання. У багатьох країнах чітко регламентований навіть зовнішній вигляд школяра. У старших класах японської школи, наприклад, хлопчики зобов'язані носити темні мундири, установленим нормам повинні відповідати зачіска, одяг і взуття дівчинок.

Силу загальних регламентацій в шкільному вихованні показують дослідження російських учених, проведених на рубежі 80-90-х років. Ними було проаналізовано більше тисячі планів виховної роботи з різних регіонів країни. З'ясувалося, що ці плани набагато більше схожі один на іншій, що можна було б пояснити рівнем єдності. Причина була в тім, що вони мало враховували конкретні особливості школи, класу.

Зберігаються тверді, грубі форми виховання. Учнів ставлять у кут, змушують багаторазово переписувати нісенітницю, прибігають до тілесних покарань. У школах США 38 з 50 штатів офіційно дозволені покарання. У Великій Британії їх застосовують у приватних навчальних закладах. У Франції всупереч закону, що не допускає будь-якого насильства у відношенні учнів, адміністрація навчальних закладів нерідко бачить у покараннях навряд чи не єдиний спосіб виховання. Як свідчать опитування викладачів французьких початкових шкіл (1986), 73% респондентів карають, затримуючи учнів після уроків, 50% — ставлять школярів у кут, 44% — використовують рукоприкладство. Опитані зізналися, що часто знижують оцінки при порушенні учнями дисципліни. У колишньому СРСР (дані на кінець 90-х років) дві третини опитаних соціологами шкільних працівників вважали найбільш прийняті суворі заходи виховання.

Регламентації, коли розписується життя школяра, аж ніяк не завжди марні. У багатолюдних школах Японії, наприклад, викладачам легко орієнтуватися, розрізняючи кожного з сотень хлопців. І немов учасники міжнародної конференції, школярі прикріплюють на груди пластикову картку з власним ім'ям і номером свого класу. Учні японських шкіл мають свою практичну барвисту форму. Скажімо різного кольору панамки і парасольки в учнів початкової школи.

Багато вчителів засуджують шкільне виховання, засноване;«а регламентаціях, підпорядкуванні і примусі. Вони рішуче заперечують проти твердих форм педагогічного впливу, не піддаючи сумнівів доцільність самих заохочень і покарань. От що пише в цьому зв'яжу французький педагог Б.Шлаєн: «Чи є можливість уникнути покарання? Навряд чи. Адже буває ситуація, коли мова йде про справедшвість, що повинна перемогти над брутальністю, жорстокістю, неповагою до старшого... Але хотілося б, щоб школа перестала бути джерелом конфліктів».