У процесах прийняття рішень

Для порівняння різних альтернатив та вибору кращої з них обирають деяку властивість (або сукупність властивостей) оцінюваних альтернатив. Потім будують її кількісну міру (оцінку), за значеннями якої можна порівнювати альтернативи між собою та обирати найкращу. Така оцінка носить назву функції корисності. Створені відповідні правила прийняття рішень на основі теорії корисності, розробленої Дж. Нейманом і О. Моргенштерном.

Ця теорія заснована на системі аксіом, в яких стверджується, що існує деяка міра цінності, яка носить назву функції корисності (результатів) і дає можливість упорядкувати альтернативи.

Корисність відображає ступінь задоволення конкретного суб’єктавід споживання певного товару (виробу, роботи, послуги) чи виконання будь-якої дії.

В економічному аналізі корисність часто застосовується для того, щоб описати пріоритет у ранжируванні наборів споживчих товарів і послуг. Основним припущенням економічної теорії є припущення про те, що людина завжди робить раціональний вибір. Поняття функції корисності дає можливість зіставити споживчий ефект від купівлі (продажу) різних, навіть фізично несумісних, товарів. Корисність розглядається як певним чином узагальнені втрати чи виграші, коли всі цінності зведено до однієї шкали. Корисність вимірюють у довільних одиницях, що називаються одиницями корисності, які можна пов’язати з іншими одиницями, наприклад, грошовими. Цей зв’язок і визначає величину корисності для особи, що приймає рішення. Людина завжди обирає той варіант, корисність якого, на її думку, є максимальною.

Функцією корисності називається деяка функція , визначена на множині переваг, якщо вона монотонна, тобто з того, що , випливає . Цінні папери та майбутні інвестиції також є товаром, тому, з одного боку, їх ефективності можна розрахувати, бо вони мають грошову оцінку. Але ризикові цінні папери або інвестиції гарантують отримання грошей у майбутньому, і тут зіставити їх ефективність неможливо. Встановлення будь-якого ступеня ризику, характеризуючи випадкову величину одним числом, є спробою подолати цю суперечність.

Практичне використання теорії корисності базується на аксіомах, які визначають властивості функції корисності.

Аксіоми раціональної поведінки наведено у праці Дж. Неймана та О. Моргенштерна [19]. За умови виконання цих аксіом автори довели теорему про існування деякої функції, що регулює раціональний вибір, — функції корисності. Наведемо ці аксіоми [9].

Аксіома 1. Аксіома порівнянності (повноти). Коли підприємець стикається з двома будь-якими рядами подій, він завжди може сказати, який йому більше до вподоби або йому байдуже, який із рядів подій вибрати. Ця аксіома записується у вигляді:

— X ≥ Y (X більше до вподоби, ніж Y);

— X ≈ Y (X і Y рівноцінні, або підприємець байдужий у відношенні до вибору між Х і Y);

— Y > X (Y більше до вподоби, ніж X).

Завдяки аксіомі повноти споживач наділяється здатністю класифікувати (розрізняти) ряди подій, тобто вмінням порівнювати всі альтернативи.

Аксіома 2. Аксіома транзитивності. Перевага серед різних рядів подій послідовна, тобто, якщо ряд X > Y, Y > Z, то X > Z. Завдяки аксіомі транзитивності виключається мінливість смаків споживача.

Припустимо, що споживач віддає перевагу ряду подій f над рядом d, а ряду d над рядом b, ряду b над рядом подій f.

Отже, щоб господарювання було раціональне, підприємець повинен мати усталений смак, інакше він ніколи не зможе зробити правильний вибір.

Аксіома 3. Аксіома неперервності. В умовах аксіоми транзитивності відносно альтернатив X, Y, Z припустимо, що з імовірністю 1 індивід може отримати Y, з імовірністю p — X, а з імовірністю (1– p) — Z. Тоді існує таке p, за якого ці дві лотереї для індивіда рівноцінні.

Аксіома 4. Аксіома сильної незалежності. Нехай існують блага або товари X і Y, які, на думку індивіда, однакові, та дві лотереї, які відрізняються лише тим, що одна містить X, а друга — Y, тоді ці дві лотереї для індивіда однакові.

Аксіома 5. Аксіома нерівних ймовірностей. Якщо індивіду запропонувати дві лотереї, які дають однаковий виграш із різною ймовірністю, то він обирає ту, ймовірність виграшу якої більша.

Аксіома 6. Аксіома складеної лотереї. Коли призом однієї лотереї є білет іншої лотереї, то індивід приймає рішення лише з міркувань ймовірностей виграшу кінцевого призу.

Для визначення корисності використовують поняття лотереї [3]. Для цього експерту пропонують порівняти дві альтернативи:

1) значення показника X;

2) лотерею: отримати з імовірністю або з імовірністю — .

Величину ймовірності змінюють поступово до такої величини від 0 до 1, доки, на думку експерта, значення показника і лотерея стануть еквівалентними. Тобто всі можливі результати розміщують за зростанням. Корисність найгіршого результату оцінюється як 0, а найкращого — 1 (або як 100): .

Для того щоб оцінити проміжний результат, особі пропонують взяти участь у лотереї. Значення за якого особа відмовиться від гарантованого результату на користь участі у лотереї, беруть для розрахунку корисності: . Тобто із множини значень відомого показника експерт повинен розрахувати два: і — найбільш пріоритетне і найменш пріоритетне, для яких не гірше за , а не гірше за .

Корисність варіанту визначається ймовірністю — за якої експерту байдуже, що обирати: гарантовано або лотерею , де і — вектори, найбільш і найменш приоритетні порівняно з . Наприклад, маємо два варіанти:

1) отримати гарантовано 100 грн.;

2) узяти участь у лотереї: або одержати 50 грн. з імовірністю 0,4, або отримати 150 грн. із відповідною ймовірністю 0,6.

Для кожної людини буде своє значення ймовірності, за якої їй байдуже, що обирати: гроші гарантовано або участь у лотереї. Ймовірність перетворюють на корисність, помножуючи на 100, якщо корисність визначається за 100-бальною шкалою, або помножуючи на 10, коли за 10-бальною.

Нехай лотерея приводить до виграшів (подій) із відповідними ймовірностями і відповідними корисностями .

Математичне сподівання виграшу, тобто очікуваний виграш, обчислюють за формулою

. (8.1)

Математичне сподівання корисності, тобто очікувану корисність, визначають за формулою

. (8.2)

Корисність результатів збігається з математичним сподіванням корисності результатів.

Взаємозв’язок ризику з функціями корисності визначається поняттям детермінованого еквіваленту. Детермінований еквівалент лотереї — це гарантована сума отримання якої еквівалентно участі в лотереї і гарантує особі таку саму корисність, як і участь у ризикованій справі, тобто

. (8.3)

Особу, що приймає рішення, називають несхильною до ризику, коли для неї найбільш пріоритетною є можливість одержати гарантовано очікуваний виграш у лотереї, ніж узяти в ній участь.

Із теорії корисності можна зробити висновок, що корисність лотереї збігається з математичним сподіванням корисності її випадкових результатів. Відповідно до цього умова несхильності до ризику набуває такого вигляду:

, (8.4)

тобто корисність сподіваного доходу більше сподіваної корисності. Особа, яка приймає рішення, не схильна до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності увігнута.

Для функції корисності можна розрахувати премію за ризик у лотереї (p(х)) як різницю між очікуваним виграшем і детермінованим еквівалентом:

. (8.5)

За своїм фізичним змістом премія за ризик (надбавка за ризик) — це сума в одиницях виміру показника X, якою суб’єкт управління згоден поступитися із середнього виграшу, щоб уникнути ризику, пов’язаного з лотереєю, і отримати гарантований дохід без ризику.

Коли особа, що приймає рішення, натрапляє на лотерею, менш пріоритетну, ніж стан, у якому вона в даний момент перебуває, то постає питання, скільки б вона заплатила (в одиницях вимірювання критерію X) за свою неучасть у цій лотереї (уникнення її).

Страхова сума (CC) — це величина детермінованого еквівалента з протилежним знаком:

. (8.6)

Умова схильності до ризику набуває такого вигляду:

, (8.7)

тобто корисність сподіваного доходу менше сподіваної корисності. Особа, що приймає рішення, схильна до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності опукла, а графік розгорнутий дзвоном униз. Премія за ризик у випадку схильності до ризику показує, скільки коштів інвестор може додатково отримати або втратити, ризикуючи.

Умова байдужості до ризику набуває такого вигляду:

. (8.8)

Особа, що приймає рішення, байдужа до ризику тоді й тільки тоді, коли її функція корисності лінійна, а графік — пряма лінія.Премія за ризик у випадку байдужості до ризику завжди дорівнює нулю.