Техніка публічного виступу

Однакові за змістом, аргументацією виступи нерідко досягають різних результатів, що свідчить про важливість манери, особистісних якостей оратора, використовуваних ним прийомів. Неувага до будь-якого елементу публічного виступу знижує його ефективність, максимальне їх використання породжує синергічний (грец. - який діє спільно) ефект, коли дія одного чинника посилюється дією інших.

Стиль і манери оратора. Навіть досконала підготовка виступу ще не гарантує успіху. Не менш важлива поведінка оратора з моменту його появи перед аудиторією. Він повинен вийти на трибуну рівною і спокійною ходою, зайняти своє місце, спрямувати погляд на слухачів. Усім своїм виглядом йому слід демонструвати впевненість у тому, в чому має намір переконати слухачів, підкреслювати значущість свого виступу.

Перша хвиля уваги аудиторії стосується особистості промовця, а її враження про нього вибудовується на емоційній, візуальній основі. Водночас слухачі прагнуть дізнатися про оратора якомога більше. Тому потрібно максимально використати увагу, яку викликає нова особа в аудиторії. Кожне слово оратора може бути оцінене критично, але це не означає, що слухачі не зацікавлені в успіху промови. Для них важливо почути авторитетну думку, розвіяти свої сумніви з дискусійних питань. Тому неорганізована, необачна поведінка може зашкодити ораторові навіть тоді, коли він досить ґрунтовно продумав зміст свого виступу. Наприклад, хвилювання, заїкання, вибачання можуть посіяти сумніви у компетентності промовця, доцільності його слухати.

Контакт зі слухачами під час публічного виступу забезпечує використання таких самих методів, як і в діалозі. Єдиною відмінністю є суттєве розширення діалогу, що вимагає зміни лише сили голосу без зміни стилю мови. У такому діалозі аудиторія не може безпосередньо брати участь, оскільки неввічливо перебивати промовця. Як і під час діалогу, потрібно дивитися на слухачів, де більшості людей подобається, коли до них звертаються. Іноді оратори помилково вважають, що коли час від часу поглядати у вікно, то це допоможе зібратися з думками, або коли дивитися над головами слухачів в останньому ряду, то кожен буде думати, що промовець дивиться саме на нього. Насправді аудиторія вважатиме, що він уникає слухачів, не відвертий з ними. Правильно спрямований погляд (очі оратора єднаються з очима слухачів) допомагає донести до них думки й ідеї, переконати у правильності своєї позиції. Досвідчений оратор звертає свій погляд на кількох слухачів. Якщо група велика, обирають слухачів у різних частинах аудиторії, не залишаючи поза увагою жодного її сектору, оскільки це може призвести до втрати підтримки цією частиною аудиторії. Погляд повинен бути виразним, приязним і відвертим. Переводячи поглядом від одного слухача до іншого, повертають голову так, щоб не дивитися ні на кого скоса, тому що це породжує підозру, а довіра є необхідною умовою сприйняття слів оратора.

Щоб переконати слухачів у правильності проголошуваних ідей, необхідно самому в це повірити, а потім підвести аудиторію до такого самого висновку. З кожним наступним словом слухачі повинні все більше усвідомлювати важливість почутого. Тому голос оратора мусить бути твердим і впевненим, щоб його всі почули. Слова мають звучати через рівні проміжки часу. Допомагає у цьому і така внутрішня установка: "У мене є, що вам сказати. Я викладу думки і факти чітко і зрозуміло. Це допоможе вам зробити правильні висновки".

Під час публічного виступу потрібно вміло жестикулювати. Жести як засіб передавання думки, виникли значно раніше, ніж слово, і донині є важливим інструментом спілкування. Багато молодих ораторів під час виступу не знають, куди подіти свої руки. Тому корисним буде дотримання таких порад:

- не слід робити руками різких рухів, не можна крутити під час виступу в руках олівець, ключі, монети;

- не варто тримати руки у кишенях, бо це є ознакою поганих манер, перешкоджає доречній жестикуляції. За допомогою рук можна вказати на щось, підкреслити важливість висловленого, створити образи своїх ідей;

- 90 % жестів потрібно робити на рівні грудей, оскільки жести, зроблені руками нижче часто свідчать про невпевненість, розгубленість оратора. Лікті слід відхиляти щонайменше на три сантиметри від тіла, бо менша відстань символізуватиме слабку особистість. Пальці повинні займати таке положення, начебто тримають яблуко. Розслаблені долоні свідчать про відсутність сили і здатності володіти собою. Обов'язково потрібно жестикулювати обома руками, але не зловживати цим.

Вільна, невимушена і водночас зібрана манера оратора налаштовує аудиторію на серйозну, довірливу розмову, зосереджує її на головному, сприяє діалогу.

Початок виступу. Увагу слухачів відволікають предмети, звуки, кольори тощо. Тому іноді аудиторія дає відчути, що вона не прагне докладати особливих зусиль, щоб зрозуміти оратора. Однак, це аж ніяк не позбавляє промовця можливості досягти успіху. Все залежатиме від того, як він налаштується, розпочне, розгортатиме свій виступ, які прийоми використовуватиме. Оратор має докласти максимум зусиль, щоб перше враження про нього було позитивним, вселяло впевненість, що розмова справді актуальна. Наприклад, вступна фраза керівника на зібранні працівників організації: "Я звертаюся до вас сьогодні і хочу зосередити увагу на декілька хвилин для розгляду найпростіших питань розвитку діяльності нашої організації" не дає ораторові жодного шансу на увагу аудиторії і відповідно, на успіх, адже вона містить поєднання слів, які не несуть у собі смислового навантаження, не створюють необхідної для початку виступу інтриги, перевантажена малозначущою лексикою, неприваблива стилістично.

Раціональніше почати виступ словами: "Я хочу звернути вашу увагу на найгостріші проблеми розвитку нашої організації", оскільки вони стисло, зрозумілої привабливо обґрунтовують доцільність розмови. А лаконічно вибудоване речення привертає увагу слухачів, що дає змогу досягти успіху.

Нечіткий початок виступу демонструє аудиторії здатність оратора заволодіти її увагою. Внаслідок цього слухачі перестануть цікавитися не лише особою промовця, а й темою його промови. Тому, щоб заінтригувати аудиторію, використовують особистий досвід, прочитані матеріали засобів масової інформації. Почати можна доречним крилатим висловом, оригінальною пропозицією, посиланням на відомий твір, історією з власного життя, риторичним запитанням тощо.

Головне, щоб початок змусив слухача відволіктися від його думок, переключити увагу на проблему, заради аналізу якої організована розмова. Якщо на оратора з перших хвилин спрямовані зосереджені, зацікавлені погляди, він може бути певним, що початок його висту­пу вдався і є підстави розраховувати на успіх.

Розвиток виступу і заволодіння увагою слухачів. Зосередження уваги аудиторії є лише початком. Кожне наступне слово оратора повинне наголошувати на важливості проблеми, підводити до усвідомлення її суті, її вирішення. Для цього необхідно ознайомити слухачів з проблемою, зробити їх активними. Важливо пояснити, яке значення матиме пропонована інформа­ція в майбутньому. За такої ситуації недостатньо сказати: "Я це бачив...", "Я це зробив...", "Я відчув, що...", бо слухачі міркуватимуть: "А нам що до цього?", "Як Це нас стосується?". Досвідчений оратор сформулює проблему так, що слухачі відразу сприйматимуть її як особисту, відчуваючи відповідальність за її вирішення.

Необхідно з перших фраз чітко сформулювати найважливішу думку своєї промови. Все інше (факти, докази тощо) доповнюватимуть і розкриватимуть її, але ніщо не повинно завуальовувати основну мету виступу.

Якщо у письмовому повідомленні головне виносять в окремий параграф, виділяють, то у промові використовують інші прийоми: змінюють тон голосу, ритм мовлення, намагаються створити образ, який слухачам буде складніше забути.

Будь-який обмін думками відбувається за моделлю, згідно якої твердження має опиратися на докази, факти. Ця схема спрацьовує і під час публічного виступу.

Для доведення певної точки зору краще користуватися фактами (ілюстраціями, прикладами, порівняннями, логічними висновками, статистичними даними тощо). Вони допомагають переконати слухачів, що сказане промовцем - розумне, правильне, прийнятне. При цьому, факти не мають викликати сумніву. Вони повинні зосередити увагу слухачів, спонукати їх стежити за кожним словом оратора. Завдяки фактам, аудиторія легше вірить у сказане, охочіше сприймає поради. Однак, фактичний матеріал не повинен виходити за контекст виступу або можливості промовця. Обов'язковою складовою успіху є наполегливість і стійкість у доведенні своєї думки.

Позитивно впливає на настрій, сприйняття людей доречна інтерпретація дотепної історії. Адже людина може забути цифри, але рідко коли забуває вдалий жарт і особу, яка його розповіла. Використовувати слід історії, які відповідають змісту виступу, зрозумілі для всіх присутніх, які розвивають тему, не дуже довгі, не надто давні, не містять пікантних подробиць, оскільки не може бути ніяких гарантій, що всі позитивно сприймуть неоднозначний жарт.

Багато керівників заводять спеціальну «картотеку» смішних історій, жартів, і, готуючись до виступу, відбирають із них ті, що відповідають обраній темі.

Розповівши цікаву історію чи вживши дотепне слово, не варто робити пауз для оплесків, демонструвати своє очікування заохочення сказаному. Але, якщо вибухає сміх чи оплески, необхідно дати змогу людям вилити свої емоції.

Використання у промові порівнянь, протиставлень робить її більш наочною, конкретною. Вони не повинні бути надто абстрактними, ускладненими, а опиратися на добре відомі слухачам предмети, явища.

Нерідко для підтвердження своїх слів оратори наводять статистичні дані. Однак, перевантажувати виступ цифрами недоцільно, оскільки вони можуть відвернути увагу від головного. Цифри повинні бути зрозумілими, наочними. Краще сприймаються округлені цифри. Статистичні дані посилюють ефект виступу, якщо дивують незвичайністю, неочікуваністю.

Іноді аудиторію недостатньо переконує висловлювання, якщо воно отримане тільки від промовця. За такої ситуації корисно послатися на відому більшості присутніх людину, фахівця, який дотримується такої самої думки, процитувавши його. Не варто наводити банальні цитати. Особливо ефектно сприймаються крилаті вислови духовних світочів людства, рядки з літературних творів.

Під час промови слухачі, як правило, уважно стежать за логікою міркувань оратора. Свої міркування він може розгортати від причини до наслідку, або навпаки, тобто, можна викласти, з чого все розпочалося і який буде очікуваний результат, або почати з того, що трапилося, і лише потім розповісти те, з чого починалося.

Під час виступу у слухачів виникають запитання до промовця. Найкраще на початку виступу їх попередити, що запитання слід подавати письмово, а оратор відповідатиме на них після закінчення своєї промови. Небажано відповідати під час виступу на усні запитання, оскільки це відволікає оратора, розриває логіку міркувань. Можливо, що деякі запитання слухачів оратор передбачить і відповість на них у своєму виступі.

На невисвітлені у промові питання потрібно обов'язково дати відповіді. Деякі оратори групують запитання за проблематикою, щоб потім з'ясувати їх у комплексі, інші - відповідають у порядку їх надходження. За будь-якої черговості необхідно зачитати запитання і лише потім відповідати, щоб усі слухачі зрозуміли його зміст. Якщо оратор не готовий відповісти або відповідь на запитання потребує спеціальної підготовки, необхідно вибачитися, пояснити причину і запропонувати людині, яка поставила його, зустрітися індивідуально для з'ясування позиції оратора.

Іноді з різних причин негативно налаштовані до оратора слухачі роблять зауваження під час виступу. На такі зауваження не слід відповідати агресивно, наприклад: "Ваше зауваження недоречне", "Ви не розумієте суті проблеми, а робите зауваження", "Подумайте, що ви говорите" тощо. Краще зробити вигляд, що зауваження не почуте. Однак, якщо зауважень багато і їх висловлює кілька слухачів, слід відреагувати тактовно, аргументовано, зберігаючи внутрішню рівновагу і не забуваючи про головну мету виступу.

Основними формами відповідей на зауваження слухачів під час виступу є "заведення в глухий кут", інтонаційно-смислове перетрактування зауваження, прийом "так-ні", нейтралізація зауваження, діалектичні прийоми, жарт.

"Заведення в глухий кут". Обравши таку тактику, оратор може використати кілька прийомів. Наприклад, не відповідаючи на зауваження, подякувати і продовжувати виступ. Можна попросити слухача повторити зауваження або певні його формулювання. Як правило, йому складно відтворити сказане чітко і зауваження автоматично анулюється. Можна попросити людину, яка зробила зауваження, уточнити певні дані. Наприклад, назвати себе, свою навчальну групу, посаду. Часто це заспокоює опонента.

Інтонаційно-смислове перетрактування зауваження. До нього варто вдатися, якщо більшість аудиторії позитивно сприймає промовця. Тоді повтор зауваження, наприклад, в уповільненому ритмі, може продемонструвати його необґрунтованість і навіть недоречність.

Прийом "так - ні". Допомагає не концентрувати увагу слухачів на змісті зауваження. Зауваження надійшло, оратор відповів на нього "так" або "ні", інцидент вичерпано. Однак бажано уникати чітко визначеної відповіді, краще відповісти: "Погоджуюся з вами, але разом з тим...", "Не можу погодитися з вами, оскільки...".

Нейтралізація зауваження. Стосується провокаційних зауважень. Допомогти може фраза: «Я передбачав таке зауваження (запитання). Однак в інтересах присутніх краще продовжити розгляд проблеми» або запитання: «А як би ви поводились на моєму місці?» Можна попросити людину, яка зробила таке зауваження, трохи зачекати, оскільки тема, якої воно стосується, буде розглянута далі. Недопустимо переходити від суті зауваження до особистості того, хто його висловив.

Діалектичні прийоми. Оратор переключає увагу слухачів, переходячи від змісту зауваження до ширшого узагальнення. Наприклад, у виступі директора одного ПТНЗ прозвучала теза щодо необхідності проведення нового етапу структурної реорганізації навчального закладу. Один із викладачів відреагував на це коментарем: "Усі ваші реорганізації тільки лихоманять колектив!" Вдалими у такому разі будуть слова: "Але ці реорганізації спрямовані на підвищення конкурентноздатності наших випускників, а отже, й добробуту нашої країни".

Жарт. Ефективно знімає напруження. Наприклад, під час виступу директора одного з ПТНЗ майстер виробничого навчання заявив: "Держава планує з нового року підвищувати нам заробітну плату? Соромно перед дружиною, яка докоряє мені за ті копійки, що я приношу додому!" Директор відреагував: "А де ви бачили дружину, яка задоволена заробітною платою чоловіка? Моя теж незадоволена, хоч я й отримую дещо більше за вас". Інцидент вичерпано.