Асертивна поведінка, її базові положення. Характеристика асертивних технік та доцільність їх використання у різних ситуаціях

Основними положеннями асертивної поведінки є постулати, викладені нижче.

1. Якщо ви бажаєте з ким-небудь домовитися (наполягти на своєму), варто позитивно сформулювати те, чого хочете. Не слід нервувати і панікувати з приводу того, що вас не влаштовує; говоріть про те, яким ви уявляєте новий порядок речей. Навіть не натякайте на те, що існуючий стан справ поганий, нестерпний, гідний критики.

2. Оточення: студенти, колеги, особливо близькі люди, це - не негідники, які намагаються будь-що нашкодити вам чи, щонайменше, домогтися на шкоду вам задоволення своїх егоїстичних потреб. Вони нормальні, порядні люди. Звичайно ж, недосконалі, часом помиляються, але прагнуть у міру своїх сил і відповідно до своїх уявлень принести оточенню якнайбільше користі.

3. Якщо близькі вам люди, колеги і студенти поводяться не так, як вам би цього хотілося, не слід думати, ніби вони не здатні змінитися. Часто вони навіть не підозрюють, що можна було б діяти інакше, їм цепросто не спадає на думку. Іноді з тієї причини, що ми забули висловити їм своє бажання.

4. Якщо ми хочемо з ким-небудь домовитися, необхідно зберегти атмосферу дружнього діалогу. І тоді інша сторона вислухає нас і візьме до уваги наші пропозиції. Але ми не досягнемо цього, розкритикувавши свого опонента вщент. Критика вражає, породжує почуття провини (яке тим сильніше, чим більше намагається той, хто критикує, навчити нас розуму). Загнана у глухий кут, людина найчастіше захищається нападом. Вона не сприймає наші добрі наміри і будь-які конструктивні пропозиції. Вона прагне лише одного — захистити себе від наших нападів.

5. Похвала — золотий ключик до воріт душі. Розхвалюйте все, гідне заохочення. У більшості випадків приводів для цього багато. Просто через стереотипи поведінки ми перестаємо помічати добре.

6. Якщо ви хотіли б що-небудь змінити, необхідно чітко і ясно сформулювати, що саме. Людина в даному разі відверто дає зрозуміти, що її ідея належить до розряду реальних. Вона просить іншого про послугу здійснити це заради неї.

Під час розмови не відхиляйтесь від предмета вашого інтересу; і про те, щоб зробити послугу, теж можна просити в стилі прийому "заїждженої платівки".

Майстри комунікаційних тактик усвідомлюють, що компроміс — це краща з перемог (оскільки задовольняє інтереси обох сторін).

Асертивність припускає, що людина повинна вирішувати сама за себе і нести відповідальність за наслідки своїх рішень. Якщо ви хочете висловлюватися чітко й однозначно, поводитися поряд­но і діяти переконливо, уникати маніпулювання оточенням, розбиратися в собі та в інших, а також уміти наполягати на своєму, вам належить знати й поважати принципи, які іноді називають "асертивними правами людини" (заповідями асертивності). їх основою є переконання, що ніхто не зможе успішно маніпулювати нами, якщо ми самі того не дозволимо.

1. Людина має право сама судити про свою поведінку, думки та емоції і несе відповідальність за їхні наслідки.

Психологи, що займаються проблемами морального дозріван­ня особистості, виокремлюють кілька рівнів моральної поведін­ки. Якщо людина поводиться порядно лише з тієї причини, що за нею спостерігають, то вона перебуває на нижчій стадії морально­го розвитку. Якщо ж вона поводиться морально «без контролю», то її поведінка оцінюється по максимуму.

Один з маніпулятивних постулатів говорить, що людина не може неупереджено судити сама про себе. Оцінювати індивіда повинні інші, і йому слід звірятися із зовнішніми правилами і думками авторитетів.

Асертивність же вчить розумінню того, що йдеться про наше життя, і все, що в ньому відбудеться, залежить від нас самих і ні від кого більше. Ми самі повинні бути суддями своєї поведінки. Не слід посилатися на кого-небудь чи на що-небудь.

Усі основні асертивні заповіді ґрунтуються на цій першій і го­ловній, відповідно до якої за нами визнається право самим прийма­ти рішення в життєвих ситуаціях і нести за них відповідальність.

2. Людина має право не давати ніяких пояснень і обґрунтувань, що виправдовують її поведінку.

Маніпулятивний розум нав'язує нам точку зору, що за свої дії ми відповідальні перед іншими людьми і, отже, усе, що ми робимо, ми повинні їм пояснювати, обґрунтовувати і виправдовувати.

3. Людина має право сама вирішити, чи відповідає вона і якою мірою за проблеми інших людей.

Згідно з поглядом, який видають за деяку моральну споруду, стверджується, що людина відповідає за своїх ближніх, за групи людей та інституції, щодо яких має зобов'язання. Тобто, за все і вся ми повинні відповідати чи не більше, ніж за власне життя. Практичний же досвід підказує, що людина, яка бере на себе від­повідальність за проблеми "всього світу", зрештою не допомагає нікому.

4. Людина має право змінювати погляди.

Поширеною є думка про те, що серйозна людина дотримується один раз прийнятих поглядів. Інакше кажучи, погляди, що ми сприйняли, змінювати не слід. У противному разі довелося б ви­знати, що ми помилялися. А якщо будь-хто помиляється, то це означає, що він безвідповідальна людина і на нього не можна покластися. Бо де ж гарантія того, що він не зробить помилку іншо­го разу і знову не змінить своєї думки?

Теорія асертивності не поділяє цієї позиції. З погляду етики, вирішальним є те, чи наблизилася людина завдяки «зміні погля­дів» до істини. Адже не вважаємо ми несерйозним Джордано Бруно, який змінив свій погляд на те, що і навколо чого оберта­ється у Всесвіті. Але асертивність йде далі. Вона припускає, що людина може змінити свій погляд не тільки під тиском обставин, а й через те, що їй просто перестає щось подобатися. І це ще не говорить про те, що людина несерйозна.

Ознакою аморальності є лише так звана зміна декорацій. У цьому разі людина змінює колишній погляд тому, що для неї вигідно проголошувати саме це. Тут йдеться не про зміну погля­ду, а про звичайну неправду.

5. Людина має право робити помилки і відповідати за них.

6. Людина має право сказати: "Я не знаю".

Соціальний міф говорить, що доросла сильна людина здатна розібратися в собі, тобто їй відомі власні мотиви й спонукання, і вона може відповісти на будь-яке запитання, яке стосується її поведінки. Коротше кажучи, роблячи що-небудь, вона знає, чому так робить. Хто цього не знає — той чи погана людина, чи недоумкуватий. Це — шлях до неправди.

7. Людина має право не залежати від доброї волі інших людей.

Відповідно до забобонів, що суперечать сьомому асертивному праву людини, стверджується, що всі люди, з якими ми вступаємо в контакт, повинні бути про нас гарної думки. Важливо, щоб ті, хто нас оточує, нас любили. Насправді ж, як не намагайся, усім не сподобаєшся. Бувають ситуації, коли бути в немилості в будь-кого — найкраще свідчення позитивного.

8. Людина має право на нелогічні рішення.

Життя — не комп'ютерна програма, де окремі фази й стадії замінюють одна одну, підкоряючись певній логіці. Часом "логіч­ні" рішення можуть не виправдати себе, і з'ясовується щось таке, чого ніхто не очікував. "Логічно" можна діяти тільки тоді, коли нам від початку ясно, про що йдеться.

9. Людина має право сказати: "Я тебе не розумію".

Ми прагнемо зрозуміти іншого, передбачити його бажання й вчинки. Однак, окрема людина не може постійно співчувати іншим людям. Нерідко в неї своїх проблем багато. Нашою метою не є читання в очах інших їхніх бажань і "виконання в присутності замовника" його невисловлених вголос сподівань. Разом з тим, у нас є право дати ясну, однозначну, у то­му числі й негативну, відповідь.

10. Людина має право сказати: "Мене це не хвилює".

Ми маємо повне право не бути гарними відповідно до мірок кого б то не було. Тому що те, що для одного прекрасно, для ін­шого може бути жахливо. Інша думка — не обов'язково погана думка.

Реалізація асертивної поведінки передбачає використання різ­них асертивних технік. їх застосування залежить від конкретних ситуацій взаємодії, відносин між тими, хто спілкується, і деяких інших чинників.

Існує ряд асертивних технік, що розрізняються, в основному, дидактичними ознаками.

1. Поширеною є техніка, яку образно називають "заїжджена платівка". Нею можна користуватися завжди, коли хочете домогтися задоволення своїх справедливих вимог. Але мова повинна йти про що-небудь таке, на що ви маєте незаперечне право. Якщо подібним шляхом ви домагатиметесь того, у справедливості чого переконані тільки ви самі, це стане гріхом проти етики асертивності. Якщо незрозуміло, чи йдеться про ваші права чи про добру волю протилежної сторони, краще удатися до іншої техніки, що називається "прохання про послугу".

"Платівку" ж доречно використовувати тоді, коли ваші права визначені формально — законом чи якимись розпорядженнями.

За допомогою даної техніки можна робити покупки, висувати претензії з приводу чого-небудь, наполягати на одержанні страховки, діяти у разі звертання в різні інстанції, висувати вимоги до підлеглих (відповідно до трудового законодавства). Певною мірою "заїжджену платівку" можна з успіхом застосувати у деяких сімейних ситуаціях.

Вона непогано працює, коли ви перебуваєте в домінантному становищі. Нічим не ризикуючи, її вправі використовувати бать­ки стосовно своїх дітей. Авторитет батьків обумовлений їхньою суверенною роллю.

Трохи складніше використовувати цей підхід у подружньому житті (тому що "подружні обов'язки" — це більше зі сфери ети­ки і взаємин, ніж права). Тут доречнішим буде використання прийому "прохання про послугу". При цьому, звичайно, не забороняється доповнювати їх наполяганням на своєму.

Таким чином, принцип дії техніки "заїжджена платівка" за­снований на ясному, однозначному і найлаконічнішому вираженні своїх вимог. Нехай протилежна сторона говорить, що завгодно, ми повторюватимемо своє — як голка на пошкодженій платівці. Ми не дозволяємо повести себе вбік від нашої пробле­ми, не захищаємося, не доводимо, що ми зовсім непогані люди. Єдине, на чому ми наполягаємо, — так це на своїй вимозі. Тим самим опонент ніби опиняється в тисках парадоксу.

1. "Відмова" в прийнятні в усіх ситуаціях, коли ви що-небудь відхиляєте на законній підставі. Чітке й ясне "ні", висловлене відразу, скоріше позбавить вас багатьох складних проблем і не дозволить втягти в маніпуляції протилежною стороною.

2. Техніка "прохання зробити послугу".

3. Досягнення консенсусу, за якого обидві сторони вважаються "не в накладі", — одне з головних завдань технології асертивності.

У суб'єктивному плані для людини набагато приємніше домовитися з ким-небудь і одночасно досягти своєї мети, ніж просто домогтися бажаного і потім жити з думками про те, що протилежна сторона не в захваті від результату.

"Компроміс" можливий завжди, коли задоволення вимог чи прохань іншої сторони не занадто глибоко торкається наших особистих інтересів і не зачіпає нашого самолюбства. Люди охоче йдуть "на угоду", якщо, звичайно, інша сторона не намагається пошити їх у дурні.

Використовуючи метод "прийнятного компромісу", спираються на навички наполягати на своєму і просити, аби зробити послугу. І отут варто також діяти спокійно й розслаблено.

Свої побажання і пропозиції формулюйте чітко і лаконічно. Слухати корисно, використовуючи ідентифікацію. Далі все за сценарієм розв'язання проблемної ситуації чи конфлікту.

5. Критика — це великий маніпулятор. Людям рекомендується уникати критики, бачачи те добре, що роблять для них ближні.

Краще обмежитися лише описом поведінки, тобто використовувати так звану "позитивну критику". Замість того, щоб форму­лювати те, чого ви не бажаєте, краще придумати фразу, щоб вона насамперед відбивала те, чого вам хочеться.

Правила асертивної критики: ви повинні чітко висловити свої побажання. Чого ви не бажаєте, краще формулювати в дзеркаль­ній версії — тобто таким чином, як ви щось собі уявляєте. Принципово кажіть про справу, конкретну поведінку, а не про особистість партнера: про його лінь, зіпсованість та інші негативні риси. Кажіть за себе. Не забудьте похвалити партнера за все, що хоч скільки-небудь гідно похвали.

6. Техніка "перманентного відмовлення", по суті, мало чим відрізняється від "задоволення справедливих вимог". Різниця в тому, що замість "я хочу" той, хто говорить, невпинно повторює "я не хочу".

До асертивних навичок належить також уміння правильно сприймати критику, уміння бути люб'язним, уміння налагоджувати контакт, поблажливість до людських слабкостей, шарм тощо.

Таким чином, зміст комунікативного впливу реалізовується шляхом проведення комунікативних акцій або шляхом здійснення разових заходів. Головна мета комунікативного впливу полягає в створенні нової психологічної позиції у студента (судження, погляду, ставлення, намагання, установки тощо) на проблему, що вирішується.

На процес організації та здійснення комунікативного впливу впливають закономірності формування, вияву та зміни установок. Для активізації комунікативного впливу в процесі взаємодії інженеру-педагогу необхідно володіти прийомами аргументації – приведенням логічних доводів з метою довести істинність будь-якого положення.

Комунікативний вплив інженера-педагога на студентів набуває змістовності та ефективності в разі реалізації ними цілісної структури взаємодії з застосуванням відповідних стратегій (монологічної чи діалогічної) впливу, що потребує спеціальної програми підготовки інженера-педагога.