Класифікація методів активізації викладання та їх різновиди

Однією з актуальних проблем сучасної дидактики є проблема класифікації методів навчання. У сучасній дидактиці немає єдиного погляду щодо цього питання. У зв’язку з тим, що різні автори за основу класифікації методів навчання беруть різні ознаки, існує кілька варіантів класифікації.

Серед них найбільшого значення набули такі:

а) з позиції історизму;

б) з позиції джерел інформації;

в) логічно-структурний підхід до класифікації методів навчання;

г) за видами пізнавальної діяльності учнів.

У передвоєнні роки в підручниках педагогіки давали класифікацію, яка поділялася на три групи: словесна, наочна й практична.

У 50-60-х роках минулого століття класифікація методів унаслідок досліджень вчених-дидактів стала розгалужуватися. Деякі дидакти (С.П. Петровський, Е.Я. Голант, Д.О. Лордкіпанідзе) за основу класифікації методів навчання брали джерело передачі та сприйняття інформації. На цій основі вони поділяли методи на словесні, наочні й практичні. Цієї ж думки дотримується польський дидакт Ч. Купісевич у своїй книзі “Основи загальної дидактики”.

За логікою передачі та сприймання навчальної інформації С.Г. Шаповаленко поділяє методи навчання на індуктивні та дедуктивні.

За характером пізнавальної діяльності об’єктів навчання із засвоєння змісту освіти російські дидакти М.М. Скаткін і І.Я. Лернер визначають такі методи: інформаційно-рецептивні, репродуктивні, творчі, проблемні, частково-пошукові та дослідницькі.

Інформаційно-рецептивний (пояснювально-ілюстративний) спрямований на передачу викладачем студентам готової інформації словесними, наочними й практичними способами та прийомами, а слухачі сприймають, намагаються зрозуміти і запам’ятати її.

Зміст репродуктивного методу становить відтворення й багаторазове повторення (вправляння) способів діяльності, практичних дій, які забезпечують засвоєння знань.

Проблемний метод передбачає організацію цілісного сприймання навчального матеріалу, в процесі якого учні дізнаються про шляхи наукових пошуків, ознайомлюються з методами досліджень, новими науковими проблемами.

Сутність частково-пошукового методу полягає у формуванні в учнів уміння бачити проблему, ставити проблемні запитання, прогнозувати й робити висновки.

Дослідницький метод сприяє не тільки творчому використанню набутих знань, оволодінню методами наукового пізнання, мотивуванню навчальних дій, а й формує та розвиває досвід творчої діяльності, готує учнів до майбутніх науково-пошукових робіт.

За ступенем керування навчальною роботою П.І. Підкасистий, В.Ф. Паламарчук і В.І. Паламарчук поділяють методи навчання на дві групи: навчальна робота під керівництвом учителя й самостійна робота учнів.

В останні роки найбільшої популярності набула класифікація методів навчання за рекомендаціями російського дидакта академіка Ю.К. Бабанського. Існують два варіанти його класифікації.

Перший: методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, наочні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні); методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності (пізнавальні ігри, навчальні дискусії, емоційний вплив педагогів, заохочення навчальної діяльності, покарання); методи контролю й самоконтролю у навчанні (опитування, письмові роботи, тестування, контрольні лабораторні роботи, контрольні практичні роботи, машинний контроль, самоконтроль);

другий: методи організації і самоорганізації навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулювання та мотивації учіння; методи контролю й самоконтролю у навчанні; бінарні методи навчання.

Існують інші класифікації методів навчання, які представлено, наприклад, М.О. Даниловим, Б.П. Єсиповим, В.Оконем, І.П. Підласим, М.М. Левіним і М.І. Махмутовою (методи викладання й методи учіння), В.Ф. Паламарчуком і В.І. Паламарчуком, А.П. Пінкевичем (активні й пасивні методи), К. Сосницьким, А.М. Сохорем (бінарні форми логічних методів: аналітично-синтетичний, аналітично-індуктивний, синтетично-дедуктивний) та ін.

Польський педагог К. Сосницький пропонує у своїй книзі (Dydaktyka ogolna. – Wroclaw, 1959) два метода учіння, а власне штучне (шкільне) й натуральне, яким відповідають два метода викладання: інформаційно-пояснювальний і пошуковий.

Білоруський дидакт І.Ф. Харламов подає вдосконалений варіант класифікації методів навчання за рекомендаціями М.О. Данилова та Б.П. Єсипова. Усі методи навчання він поділяє на п’ять груп:

- методи усного викладу матеріалу й активізації пізнавальної діяльності суб’єктів учіння;

- методи закріплення матеріалу, який вивчається;

- методи самостійної роботи з осмислення й засвоєння нового матеріалу;

- практичні методи;

- методи перевірки й оцінки знань, навичок і умінь.

У вітчизняній дидактиці першу класифікацію методів навчання за формами логічного мислення зустрічаємо у К.Д. Ушинського – це аналітичний і синтетичний методи навчання. Глибокий аналіз цієї проблеми здійснив Г. Ващенко. Він продовжував поглиблювати класифікацію методів навчання за Пінкевичем, вважаючи, що “ознака активності або пасивності учня в процесі роботи, безперечно, є істиною для навчання як процесу”. На його думку, методи навчання поділяються на три категорії: пасивні, напівактивні й активні.

До пасивних належать такі методи навчання, коли учень тільки механічно засвоює матеріал, який подає вчитель (лекція, метод книжкових знань тощо).

“Напівактивні характеризують другий ступінь у розвитку техніки навчання. Навчальна робота тут розрахована не на механічне, а на свідоме засвоєння матеріалу, який подає вчитель”. Це такі методи: метод розмов, сократівській метод, ілюстрації, ілюстративні екскурсії, лаєвський метод.

Активні методи спрямовані на розвиток в учнів ініціативності та самостійності. Це – дослідницький метод і метод проектів.

Суттєвим у класифікації Г. Ващенка є те, що він акцентує увагу на навчально-пізнавальній активності учнів, уточнює поняття активності й пасивності методів, вводить проміжну між ними напівактивні групу методів і продовжує, услід за В.П.Пінкевичем, бінарну класифікацію методів навчання.

У сучасній вітчизняній дидактиці найпопулярнішими є праці А.М. Алексюка та В.О. Онищука, в яких подається історія розвитку методів навчання та їх класифікація.

А.М. Алексюк пропонує дотримуватися бінарних методів навчання, тобто подвійних, коли метод і форма навчання зливаються в єдине ціле. Він науково обґрунтував ідею бінарних методів, яку було висунуто в 20-х роках автором підручника з педагогіки А.Г. Пінкевичем (1925), згодом – Г. Ващенком, у 50-х роках – М.М. Верзиліним (див. табл. 1.9).

Таблиця 1.9