Характеристика основних типів учіння

Тип учіння	Повнота ООД	Узагальненість ООД	Спосіб добору вчителем орієнтирів і вказівок	Спосіб подавання учням орієнтирів і вказівок
Перший	Неповна	Часткова, на одному зразку	Емпіричний	Подається у готовому вигляді
Другий	Повна	Часткова, для кожного конкретного випадку	Емпіричний	Те саме
Третій		Узагальнена	Теоретичний, на основі загального принципу	Складається самостійно

Перший тип учіння характеризується тим, що учням у готовому вигляді подається неповна система вказівок і орієнтирів, необхідних для правильного виконання дії. Як наслідок учень вчиться виконувати дію методом “спроб і помилок”.

Саме це найчастіше спостерігається при традиційній організації процесу навчання, коли пояснення тієї чи іншої дії зводиться до її одноразової демонстрації, показу зразка або неповного словесного опису його під час демонстрації.

Залишається для учнів недостатньо усвідомленою; можливості її перенесення на нові об’єкти та використання для розв’язання нових завдань украй обмежені.

Другий тип учіння характеризується тим, що учням у готовому вигляді подається повна орієнтувальна основа діяльності, в якій кожна дія (і кожна операція) співвіднесена з певними об’єктивними умовами. Як наслідок учні звільняються від впливу несуттєвих змін обставин, сфера використання знань і вмінь розширюється, нова дія формується значно швидше; при цьому витрачається набагато менше сил і матеріальних ресурсів. Однак постає дуже складне питання про спосіб конструювання орієнтувальної основи тієї чи іншої дії. Істотний недолік такого підходу полягає в тому, що систему орієнтирів і вказівок учитель підбирає експериментально.

Третій тип учіння відрізняється не лише тим, що орієнтувальна основа діяльності вичерпна, а вказівки й орієнтири подані в ній в узагальненому вигляді, а й тим, що в кожному конкретному випадку суб’єкт складає ООД самостійно за допомогою загального методу, який він засвоїв.

Основні характеристики процесу засвоєння.

Засвоєння характеризується насамперед міцністю, під якою розуміють незалежність використання засвоєних знань і сформованих умінь від часу, особливостей ситуацій та умов.

Міцність засвоєння залежить від системності, смислової організованості навчального матеріалу, його особистісної значущості для учня й емоційного ставлення останнього.

До важливих характеристик засвоєння належить також його керованість. Іншими словами, засвоєння завжди має бути об’єктом керування, однак власне керування може бути специфічним для кожного навчального предмета (керування може здійснюватися шляхом поетапного формування розумових дій, традиційним навчанням, методами програмованого або проблемного навчання тощо).

Засвоєння завжди має особистісно-обумовлений характер, який реалізується через вплив навчання на психічний розвиток особистості.

Важливим є також вплив процесу засвоєння знань, навчальної діяльності на формування особистості учня, формування психічних новоутворень (нових мотивів, цілей, стратегій засвоєння, оцінювання тощо).

Характер засвоєння залежить від вікових можливостей учнів як щодо використовуваних засобів, так і щодо співвідношення репродуктивних і продуктивних дій. Це зумовлено насамперед різним рівнем розвитку в учнів різних вікових груп механізму узагальнення.

До важливих характеристик засвоєння належить готовність актуалізувати знання в їх повноті й системності, а також дії, які свідчать про засвоєння знань.

Формування навичок.

Засвоєння системи знань у процесі навчання має поєднуватися з формуванням відповідних навичок. Найпоширенішим є трактування навички як дії, доведеної внаслідок багаторазових, цілеспрямованих вправ до досконалості виконання. Такій дії притаманні відсутність контролю з боку свідомості, якісне й швидке виконання.

Ефективність набуття навичок залежить від багатьох факторів, насамперед таких (табл. 1.2):

– правильний розподіл вправ у часі;

– розуміння, осмислення учнями принципу, загального плану виконання дії;

– знання результату виконуваної дії;

– вплив раніше засвоєних знань і сформованих навичок на формування конкретної навички;

– раціональне співвідношення репродуктивності та продуктивності.

Таблиця 1.2

Етапи розвитку навички (за Л. Ітельсоном)

Етап розвитку навички	Характер навички	Мета формування навички	Особливості виконання дії
Ознайомлюваль- ний	Осмислення дії і її подання	Ознайомлення з прийомами виконання дії	Чітке розуміння мети, нечітке – способів її досягнення; грубі помилки при виконанні дії
Підготовчий (аналітичний)	Свідоме, однак ще невміле виконання	Опанування окремих елементів дії; аналіз способів їх виконання	Чітке розуміння способів виконання дії, однак неясне і нестійке її виконання; багато зайвих рухів, дуже напружена увага; зосередженість на своїх рухах; поганий контроль
Стандарти­зований (синтетич- ний)	Автоматиза-ція елементів дії	Співвіднесення і об’єднання елементарних рухів в одну дію	Удосконалення рухів, їх об’єднання, усунення зайвих, перенесення уваги на результат, поліпшення контролю, перехід до мускульного контролю
Варіативний (ситуатив- ний)	Пластичне пристосу- вання до ситуації	Опанування довільного регулювання характеру дії	Гнучке доцільне виконання дії; контроль забезпечується спеціальними сенсорними синтезами; інтелектуальні синтези (інтуїція)

Процес формування навичок характеризується певними особливостями і підпорядкований деяким закономірностям. Йому, зокрема, притаманні цілеспрямованість; внутрішня мотивація й зовнішня інструкція, які створюють установку; правильний розподіл вправ за періодами (етапами) навчання; включення процесу тренування в значущу навчальну ситуацію; постійна поінформованість учня про результати виконання дії; розуміння учнем загального принципу, схеми дій, в яку включено процес тренування; врахування впливу перенесення та інтерференції (у науковій літературі значення навичок або абсолютизується (біхевіоризм, необіхевіоризм), або ігнорується (когнітивна психологія)). Однак більшість дослідників вважають, що навички, сформовані раніше, відіграють провідну роль у процесі засвоєння нових навичок.

Формування понять.

Здобуте людством знання існує у формі понять. Засвоєння наукових понять є основною передумовою доцільної та ефективної діяльності людини щодо нових об’єктів, ситуацій і завдань. Тому формування в учнів системи наукових понять є одним з основних завдань навчального процесу.

Під перенесенням розуміють позитивний вплив сформованих раніше навичок на процес формування нових; цей процес зумовлений передусім наявністю між ними схожих і тотожних рис, спільних прийомів виконання відповідних дій; якщо сформовані раніше навички справляють негативний, гальмівний вплив на формування нових, то це явище називають інтерференцією навичок. Поняття – одна з основних форм абстрактного мислення, що відображає загальні та істотні властивості, зв’язки й відношення предметів і явищ.

Різні види діяльності відіграють різну роль у формуванні понять. Так, предметна діяльність (маніпуляції та переміщення) створює умови для “демонстрації” властивостей предметів і явищ, перцептивна (сприймання й спостереження) забезпечує відображення цих властивостей у сприйманнях і уявленнях людини, розумова (аналіз, синтез) спрямована на порівняння цих властивостей і виокремлення з них загальних, істотних, мовна закріплює ці загальні властивості, абстрагуючи їх від предметів та узагальнюючи як ознаки певного класу.

Розрізняють такі етапи формування понять.

Демонстрація (або самостійне виявлення) учнями різних предметів чи явищ певного класу. При цьому учні добирають об’єкти так, щоб вони різнилися за всіма ознаками, крім істотних, або, навпаки, були подібними за всіма ознаками, крім істотних. (В. Крутецький наводить такий приклад. Поняття “ссавці” у першому випадку можна вводити на таких зовнішньо відмінних об’єктах, як собака, кіт та кажан, а в другому – на таких зовнішньо схожих об’єктах, як кит, риба).

Спостереження учнів за демонстрованими предметами чи явищами, виявлення їх властивостей, зв’язків, дій. (Зокрема, може йтися про будову ссавців, їхній спосіб життя, розмноження тощо.)

Порівняння й протиставлення (аналіз) властивостей, виявлення спільних ознак і об’єднання (синтез) об’єктів, або ж, навпаки, виявлення ознак, що розрізняють об’єкти різних класів.

Абстрагування виокремлених ознак шляхом їх закріплення в терміні (у прикладі “ссавці”).

Узагальнення поняття шляхом застосування терміна до різних об’єктів, яким притаманні виокремлені ознаки (наприклад, за допомогою вправ на розпізнавання й виокремлення ссавців серед різних видів тварин).

Перелічені дії (спостереження, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення) може здійснювати вчитель або учні під його керівництвом; набагато ефективніше, якщо ці дії будуть продуктом самостійної пізнавальної діяльності учнів у проблемних ситуаціях.

Специфіка засвоєння понять у навчальній діяльності.

Наголосимо, що формування правильних понять потребує організації спеціального засвоєння школярами прийомів розумової роботи, через які здійснюються виявлення, виокремлення й об’єднання істотних ознак предметів і явищ, які вивчаються. Це одна з принципових відмінностей процесу засвоєння понять у навчальній діяльності від традиційного навчання.

По-перше, вчитель демонструє не готовий зміст поняття, а лише спосіб його відображення. По-друге, зміст наукового поняття (навіть найабстрактнішого) спочатку розкривається учням у формі матеріальних (на різних предметах) або матеріалізованих (на різних моделях) дій. Лише виконуючи ці дії, учень засвоює поняття (а не запам’ятовує готове визначення терміну).

Поняття в цьому випадку є результатом власної розумової діяльності учня, яка здійснюється у формі певних предметних (математичних, граматичних тощо) дій, спрямованих на розв’язання відповідних навчальних завдань. Виконуються ці дії через систему раніше засвоєних операцій, які є загальними способами виконання відповідних дій. Так, учні включаються у предметну діяльність, подібну до тієї, в якій свого часу виникла необхідність створення поняття як загального способу її виконання.

З’ясований загальний спосіб дії (поняття) фіксується у предметній, графічній або словесній формі. Далі засвоєне поняття застосовується для розв’язання певного класу конкретно-практичних завдань. Як результат, в учнів формується теоретичний підхід до об’єктів і явищ дійсності.

Отже, успіх навчальної діяльності залежить від уміння її виконувати. Під умінням розуміють здатність використовувати наявні знання, поняття, оперувати ними для виявлення істотних властивостей об’єктів і явищ. За такого підходу до організації процесу навчання загальні знання передують частковим, а конкретні способи дій учні засвоюють, рухаючись у предметній діяльності від загального до часткового успішного розв’язання певних теоретичних чи практичних завдань. Вміння як системне утворення містить комплекс знань, прийомів, навичок, інших компонентів індивідуального досвіду (чуттєвого, практичного, інтелектуального) суб’єкта. Таким чином, уміння – це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, яка ґрунтується на знаннях і навичках. Уміння як складні комплексні дії формуються у процесі виконання учнями різноманітних завдань.

Основнимим умовами успішного формування вмінь є усвідомлення мети завдання та розуміння його змісту й способів виконання. Це досягається поясненням завдання, демонструванням кращих зразків його виконання та безпосередньо дії виконання.

До умов формування вмінь належать також наявність свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення вмінь, інтересу до кращого виконання дій, пов’язаних із виконанням завдання. Не менш важливу роль відіграють індивідуальні особливості: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили й здібності.

Вміння формуються також залежно від умов навчання, організації процесу вправляння (слід дотримуватись послідовності засвоюваних дій, поступового переходу від найпростіших до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання). Однак слід враховувати, що тривале, без перерв, вправляння, як і тривалі перерви в ньому, не сприяють успішному формуванню вмінь.

Завдання для перевірки знань з теми 2

Виберіть правильну відповідь:

2.1. Розрізняють такі рівні научування:

а) сенсорний, моторний, сенсомоторний, когнітивний;

б) стихійний, сенсомоторний, когнітивний;

в) соціальний, психологічний, соціологічний.

2.2. Результатом навчальної діяльності завжди є:

а) структуроване й актуалізоване знання, на якому ґрунтується вміння розв’язувати завдання в різних сферах науки та практики;

б) поведінка суб’єкта;

в) психологічний механізм вибору й регуляції виконавчих і контрольних операцій, які разом з орієнтувальними операціями забезпечують процес формування розумових дій.

2.3. Розрізняють такі етапи формування понять:

а) демонстрація, спостереження, аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення;

б) спостереження, експеримент, контент-аналіз;

в) засвоєння дій, поступовий перехід від найпростіших до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

Дайте відповідь на питання:

1. Які Ви знаєте засоби, за допомогою яких здійснюється навчальна діяльність?

2. У чому полягає специфіка навчальної мотивації та особливості її формування?

3. Що є характерним для процесу формуванням відповідних навичок?

4. Які Ви знаєте умови успішного формування вмінь?

5. Наведіть найважливіші правила, спрямовані на підвищення уважності студентів.

Підготуйте доповідь на одну з тем:

1. Психологічний аналіз навчальної діяльності.

2. Зовнішня структура навчальної діяльності.

3. Стадії та етапи процесу засвоєння.

4. Характеристика основних типів учіння.

5. Розумові дії, операції та прийоми навчальної роботи як засоби досягнення цілей навчальної діяльності.

6. Формування системи розумових дій у процесі навчальної діяльності як умова розумового розвитку особистості.