Рисами особистості

Е – звертати на нього увагу, більше слухати, ніж говорити, активно реагувати на його присутність, робити компліменти.	I – не заважати, зайвий раз не звертати на нього уваги, поважати, не сміятися над його вадами, обережно критикувати, більше говорити самому, передбачати бажання
S – розповідати про конкретні реальні речі, описувати події, зовнішність (форму, а не зміст), надати приклад виконання завдання (зразок), готовий план (запропонує шлях виконання)	N – акцент на змісті, а не на формі, давати лише загальні вказівки (концепцію розробить сам), але допомогти у реалізації (погано відчуває зв’язок із реальністю).
Т – починати розмову з найголовнішого, а оскільки така людина інколи не розуміє недоречного гумору, викладати лише найважливіше, систематизовано, логічно.	F — звертати увагу на людський фактор, грати на емоціях, даючи завдання, пояснювати їхній особистий зміст, поважати його інтереси, показувати, що ви зважаєте на його обставини.
J – бути дисциплінованим, відповідальним, дотримуватись обіцянок, термінів виконання, висувати чіткі вимоги до себе й до нього, інколи утримувати його від прийняття необміркованих рішень.	Р – бути гнучким, брати рішення на себе, але обов’язково вислухавши всі його пропозиції, контролювати перебіг виконання завдання.

Формування творчої особистості учня відбувається, насамперед, в умовах організованого навчального процесу. Цьому мають сприяти організаційні форми занять (лекції, семінарські, групові, лабораторні, практичні, індивідуальні навчальні заняття, групові вправи, уроки виробничого навчання тощо). Важливим тут є переосмислення технології проведення всіх без винятку видів занять, застосування інноваційних підходів. Професійно-творча підготовка студентів стає більш реальною та цілеспрямованою, коли застосовуються не тільки репродуктивні, а й проблемні технології, основою для яких слугує моделювання навчальних дій і ситуацій повсякденної діяльності, їх розгляд, аналіз та оцінка, проведення семінарів, дискусій, “мозкових штурмів”, проблемно-діалектичне вивчення фундаментальних і технічних дисциплін, що дозволяє студентам побачити предметні й соціальні аспекти процесу їхньої майбутньої професійної діяльності.

Проблемні технології створюють обстановку реальної практики розв’язання конкретних професійних завдань, де студенти виступають у ролі фахівців майбутнього посадового призначення відповідного рівня, дають їм можливість самостійно й творчо засвоювати необхідні знання, приймати обґрунтовані рішення, вчитися брати на себе відповідальність за їх виконання та наслідки.

Є доволі багато методів активного навчання, що класифікуються за різними ознаками. Так, за ступенем активізації учнів, характером їхньої навчально-пізнавальної та дослідницької діяльності розрізняють імітаційні та неімітаційні методи. Імітаційні методи активного навчання, що їх, у свою чергу, поділяють на ігрові (ділові ігри, ігрове проектування) та неігрові (аналіз конкретних ситуацій, розв’язання ситуаційних завдань), – це педагогічні прийоми й спеціальні форми проведення занять, де навчально-пізнавальну і дослідницьку діяльність побудовано на імітації майбутньої професійно-практичної діяльності фахівців. Неімітаційні методи побудовано на реальних професійно-практичних ситуаціях.

Найефективнішими процесуальними складовими педагогічних технологій є такі методи активного навчання, як проблемно-діяльнісні, проблемно-пошукові, ігрове моделювання та проектування, застосування віртуальних методик, аналіз конкретних ситуацій, розв’язання ситуаційних проблем і завдань, самостійна пізнавальна діяльність, спрямованість на реальне курсове й магістерське проектування.

Методологічним підґрунтям такої моделі навчання можуть стати: теорія поетапного формування розумових дій, проблемне (проблемно-діяльнісне навчання), програмоване й розвивальне навчання, а також критерії оцінки та механізм забезпечення якості вищої освіти. Організація навчального процесу має базуватися на принципах достатності наукового, пізнавального, інформаційного й методичного забезпечення, систематичності та послідовності, зв’язку навчання з виробничою практикою, свідомості, творчої активності й самостійності у навчанні, наочності, міцності засвоєння знань, умінь і навичок учнями, колективності та індивідуального підходу в навчанні, системності й послідовності навчання, гуманізації та гуманітаризації, оптимізації процесу навчання, розвивального і виховного характеру навчання, мотивації навчально-пізнавальної діяльності, активності, свідомості та самостійності, що здатне закласти основу для самостійного творчого опанування й осмислення знань та прояву творчої і дослідницької ініціативи учнями.

Доцільно використовувати такі форми організації та проведення самостійної роботи учнів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальні заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи тощо. В навчальних планах спеціальностей необхідно реалізувати тенденцію до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу учня (50-60% навчального часу). Студент у цей час повинен самостійно опрацювати конспекти лекцій, літературу до тем, запланованих на практичні й семінарські заняття, самостійно складати конспекти з тем, запропонованих для самостійного вивчення, підготувати навчальні проекти, індивідуальні завдання (реферати) тощо. Форми такої роботи можна урізноманітнити пошуком інформації в системі Інтернет, виконанням завдань на комп’ютерній техніці. Однак у всіх випадках маємо справу з виключно інформаційно-пошуковими формами роботи, сутність яких зводиться до технічної діяльності, а факт існування звіту визнається як показник успішного засвоєння опрацьованого матеріалу.

Творча (евристична), наближена до наукового осмислення та узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов’язковою присутністю в ній цілепокладання та його досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Крім того, така робота має бути індивідуалізованою з урахуванням рівня творчих можливостей студента, його навчальних здобутків, інтересів, навчальної активності тощо, тому для оптимізації його самостійної роботи потрібно шукати нові її форми.

Ефективність інноваційної (інтерактивної) моделі навчання повністю залежатиме від стану й розвитку навчально-матеріальної, навчально-лабораторної бази, аудиторій (лекційних залів), спеціалізованих класів, кабінетів, поліграфічної бази, випуску навчальної літератури як на паперових, так і електронних носіях (електронних навчально-дидактичних комплексів, інтерактивних посібників тощо).

Так, основними педагогічними умовами впровадження інноваційних методів навчання мають бути:

професійний інтерес;

творчий характер навчально-пізнавальної діяльності;

змагальність;

ігровий характер занять;

емоційність;

проблемність.

Отже, застосування інноваційних методів під час проведення різних видів навчальних занять має забезпечити:

підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння й упровадження наукомістких та інформаційних технологій;

формування в учнів сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти й самореалізації як особистості.