Засвоєння навчального матеріалу – центральна ланка навчально-пізнавальної діяльності

Центральним у всіх теоріях навчання, навчальної діяльності є поняття “засвоєння”. Саме засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою й головним результатом навчальної діяльності (В. Давидов). За визначенням С. Рубінштейна, процес міцного засвоєння знань є центральною ланкою процесу навчання, який не зводиться до простого запам’ятовування, а передбачає сприймання матеріалу, осмислення й таке його опанування, що дозволяє вільно користуватися ним у різних ситуаціях.

Засвоєнню притаманна складна внутрішня структура, яка містить кілька компонентів (ступенів, фаз). До психологічних компонентів засвоєння, на думку С. Рубінштейна, М. Левітова, належать:

– позитивне ставлення до учіння;

– безпосереднє чуттєве ознайомлення з матеріалом;

– мислення як процес активного опрацювання отриманого матеріалу;

– запам’ятовування і збереження отриманої та опрацьованої інформації.

В. Крутецький інтерпретував зазначені психологічні компоненти з позицій дидактики й визначив психічні стани, якими ці компоненти виражаються. Так, позитивне ставлення проявляється в увазі учнів, у їхньому інтересі до змісту навчання. Чуттєве ознайомлення з навчальним матеріалом пов’язане з використанням наочності та вихованням в учнів спостережливості. При цьому наголошується на взаємозв’язку предметної, зображувальної, схематичної (включаючи символічну) та словесної наочності. Мислення розглядається в термінах осмислення й розуміння всіх зв’язків і відношень, включення нового матеріалу в систему, яка вже є в досвіді учня. Ефективність запам’ятовування та збереження інформації залежить від конкретності установки на умови запам’ятовування (мета, практичне використання тощо) та включення в активну власну діяльність (П. Зінченко).

Як зазначив С. Рубінштейн, правильне трактування компонентів засвоєння потребує розуміння того, що всі вони формуються у двобічному процесі навчання, де взаємопов’язані та взаємозумовлені вчитель, учень і навчальний матеріал. Учений наголошував також на взаємозалежності й взаємопроникненні цих психічних процесів у засвоєння.

Стадії процесу засвоєння.

Розрізняють (за С. Рубінштейном) такі стадії (етапи) процесу засвоєння:

– початкове ознайомлення з матеріалом або його сприймання в широкому розумінні;

– осмислення;

– спеціальна робота, пов’язана із закріпленням матеріалу;

– опанування матеріалу – можливість оперування ним у різних умовах.

Ця схема є загальною стратегією засвоєння. Доцільно співвіднести її з однією з розроблених у психолого-дидактичній площині конкретною моделлю поетапного управління формуванням розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна). Відповідно до цієї моделі розрізняють п’ять етапів у процесі засвоєння.

1. Ознайомлення. На цьому етапі учням роз’яснюють цілі дії, те, на що треба орієнтуватися при виконанні дії, як довільно її виконувати, а також формують у них необхідну мотивацію.

2. На етапі матеріальної (матеріалізованої) дії остання виконується у зовнішній, матеріальній і розгорнутій формі. Це допомагає учням засвоювати зміст дії (склад її операцій, правила виконання).

Ця теорія ґрунтується на загально психологічних теоріях діяльності та інтеріоризації. Нагадаємо, що під інтеріоризацією розуміють перехід, коли зовнішні за формою процеси із зовнішніми матеріальними предметами перетворюються на процеси, що відбуваються у розумовій площині, в площині свідомості. При цьому вони узагальнюються, вербалізуються, “згортаються” і, найважливіше, стають здатними до подальшого розвитку, який виходить за межі зовнішньої діяльності. Л. Виготський наголошував, що будь-яка психічна функція проявляється двічі, у двох аспектах: спочатку в соціальному як категорія інтерпсихічна (зовнішня, практична, зовнішньо психічна) і лише потім у психологічному як категорія інтрапсихічна (внутрішня, розумова, внутрішньопсихічна). П. Гальперін та його послідовники детально дослідили процес інтеріоризації та з’ясували, що перехід зовнішньої, практичної дії у внутрішню, розумову є складним і багатоаспектним процесом; вони дійшли висновку, що повноцінне формування в учнів розумових дій потребує проведення їх через усі етапи розгорнутого процесу засвоєння матеріалу, а вчитель має об’єктивно контролювати виконання кожної операції.

3. На етапі зовнішнього мовлення всі елементи дії подаються у формі усної чи письмової мови. Відбувається подальше узагальнення дії, проте вона ще не стає автоматизованою, “згорнутою”.

4. На етапі “зовнішнього мовлення про себе” дія виконується у формі проговорювання про себе. Далі дія змінюється в напрямку узагальнення й згортання.

5. На етапі внутрішнього мовлення дія максимально згортається й автоматизується.

Типи учіння та орієнтувальна основа діяльності.

Успішне формування розумових дій ґрунтується на орієнтувальній основі діяльності (ООД), тобто на системі орієнтирів і вказівок, за допомогою яких учень виконує засвоювану дію. П. Гальперін розрізняє три типи орієнтувальної основи й відповідно три типи учіння (табл. 1.1).

Таблиця 1.1