Взаємодія інженера-педагога з психологічною службою навчального закладу

Відповідно до Типового положення про центри практичної психології і соціальної роботи, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України № 385 від 14.08.2000 року, та Положення про психологічну службу системи освіти України, затвердженого Наказом міністерства освіти України № 127 від 03.05.1999 року, психологічні служби вже існують у різних міністерствах і відомствах, але у своїй діяльності вони не виходять за межі вузьковідомчих інтересів, а їхня робота координується безпосередніми керівниками. При цьому безліч гострих соціально-психологічних проблем залишаються поза увагою як суспільства взагалі, так і фахівців, оскільки “не вміщаються” у відомчі структури. З цього випливає нагальна потреба пріоритетного розвитку соціально-психологічних служб у таких галузях, як медицина, освіта, управління державою, оборона, захист правопорядку, економіка, соціальне забезпечення тощо, а також необхідність координації діяльності таких служб на території адміністративних одиниць.

Наявність розгалуженої системи захисту особистості, психічного здоров’я населення є показником зрілості демократичного суспільства.

Отже, Національна соціально-психологічна служба (далі Психологічна служба (ПС)) об’єднує державні органи й організації, які виконують практичні роботи в галузі соціальної педагогіки, прикладної соціології та психології. До неї належать: психологічні та соціологічні підрозділи й служби, які функціонують у різних відомствах; соціально-психологічні служби державної адміністрації; територіальні (муніципальні) структури (об’єднання), які надають соціально-психологічні послуги населенню. Психологічна служба є основою загальнодержавної системи охорони психічного здоров’я населення України. Психологічна служба виконує дорадчі та експертні функції у всіх державних і територіальних установах: забезпечення соціально-психологічних умов вільного саморозвитку особистості; розв’язання й профілактику різних типів конфліктів, психологічних перевантажень у професійній діяльності; створення оптимальних соціально-психологічних умов підвищення ефективності праці, навчання і виховання; захисту й допомоги людині, котра перебуває у кризовій життєвій ситуації; кваліфікованого управління соціальними процесами в суспільстві; забезпечення єдиної політики в психологічному захисті населення.

Діяльність психологічної служби є одним з вирішальних чинників гуманізації стосунків у суспільстві, оскільки ґрунтується винятково на індивідуальному підході до особистості людини.

Основними спеціалістами психологічної служби є: практичні психологи, психологи-консультанти, практикуючі психологи, соціологи, соціальні працівники, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб та інші фахівці.

До психологічної служби не належать і їй не підпорядковуються державні або приватні науково-дослідні установи, наукові групи, лабораторії у відомствах, навчальні (вищі й середні заклади.). Стосовно цих структур психологічна служба виступає як замовник.

У своїй діяльності психологічна служба співпрацює на договірних засадах з неурядовими або приватними структурами, що надають соціально-психологічні послуги населенню або проводять навчання за тематикою психологічної служби.

Основні функції психологічної служби: аналіз і прогнозування поведінки людей, активний соціально-психологічний вплив, консультативно-методична, просвітницька, профілактична робота, реабілітація, дорадча функція, психогігієна тощо.

Головна мета психологічної служби – забезпечення необхідних соціально-психологічних умов підвищення ефективності діяльності людини в усіх сферах суспільного життя (від політики управління державою до сімейних стосунків і міжособистісної взаємодії) і водночас – підтримка розвитку й захист психічного здоров’я особистості громадян України.

Основні завдання психологічної служби:

надання допомоги органам управління в розробці та реалізації державної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування й активного впливу на соціально-психологічні процеси в суспільстві;

виконання консультативних, дорадчих і експертних функцій у сфері управління державою, в економіці, у галузях науки й культури, в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;

забезпечення соціально-психологічного захисту й підтримки індивідуального розвитку громадян України з урахуванням їхніх здібностей, особливостей життя і праці;

реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних і природних катастроф;

участь у розробці й практичному застосуванні нових технологій і методик навчання, виховання, розвитку й перевиховання дітей та молоді, впливу засобів масової комунікації на людей;

координація прикладних психологічних, соціологічних і педагогічних досліджень у практичній діяльності;

підтримка пріоритетних науково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, сім’єю, в галузях політичної, юридичної, військової, педагогічної та медичної психології, соціології, педагогіки;

створення єдиної інформаційної системи психологічної служби;

здійснення психометричного нагляду (розробка, впровадження й контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і технологій);

контроль за дотриманням професійної етики; участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестації спеціалістів відповідно до державних і міжнародних стандартів.

Сучасний стан розвитку практичної психології в Україні свідчить, що найактуальнішими її напрямами є психологія управління та організацій, практична психологія освіти, психологія сім’ї та соціального захисту, політична психологія, професійна орієнтація й професійний відбір. Інтенсивного розвитку потребує медична та юридична психологія.

Організаційні принципи психологічної служби полягають у тому, щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах і мінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки психологічна служба діє в різних міністерствах і відомствах, її працівники мають, здебільшого, подвійне підпорядкування.

Структура психологічної служби має три рівні: центральні органи, обласні, районні (міські). На кожному з рівнів створюються практичні центри, які безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічну діяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чимале значення мають професійні асоціації та товариства соціальних працівників і практичних психологів.

Вищим органом управління психологічною службою (на рівні держави) є Рада головних психологів відомств і областей, яка вивчає напрями та зміст роботи психологічної служби, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні й акредитаційні комісії.

Поточну роботу з виконання рішень ради, з координації практичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), що входить до складу Науково-методичного центру Національної соціально-психологічної служби.

На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення, лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації, тощо створюється Науково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він є головною управлінською, методичною і координуючою організацією в НСПС.

Науково-методичний центр:

організовує та контролює виконання рішень Ради психологів;

організовує й координує роботу комісій, творчих груп, центрів і лабораторій, що входять до структури НСПС;

виступає головним виконавцем державних замовлень на здійснення робіт у галузі практичної психології та соціальної роботи;

здійснює розробку, експертизу й розповсюдження методів, методик і технологій, які застосовуються в діяльності НСПС;

бере участь в акредитації психологічних навчальних закладів;

здійснює атестацію спеціалістів вищої категорії в галузі практичної психології та соціальної роботи;

здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів, соціальних працівників та ін.

Центр має право видавати або анулювати ліцензії на індивідуальну трудову діяльність у галузі практичної психології, перевіряти діяльність приватних фірм, що займаються практичною психологією, й ставити питання про її припинення, якщо вона завдає шкоди психічному здоров’ю населення, його духовному розвитку.

При Центрі діє Рада з практичної психології, до якої належать представники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічних структур, Товариства психологів, практикуючі спеціалісти.

Головний психолог області є головною посадовою особою Психологічної служби в області. Він підпорядковується керівникові Науково-методичного центру та обласній Раді з практичної психології, до якої входять: керівництво обласного Центру психологічної служби, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічна громадськість, практикуючі психологи, соціальні педагоги, методисти соціально-психологічних служб тощо.

Обласний Центр психологічної служби можуть становити: курси підвищення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальних працівників, дослідні лабораторії та центри, консультативні кабінети, методичні групи, практикуючі психологи й соціологи закладів обласного підпорядкування.

Основні функції Центру: атестація спеціалістів, розробка й впровадження нових методик і методів, здійснення практичної роботи, надання консультативно-методичної допомоги.

Головний психолог району (міста) є головною посадовою особою психологічної служби в районі (місті). Він підпорядковується головному психологові області та є, здебільшого, керівником районного (міського) Центру психологічної служби.

Районному Центру психологічної служби можуть належати: психологи, соціальні працівники й соціологи, які працюють у державних закладах і установах, консультативні кабінети, центри профорієнтації, “Телефон довіри”, сімейна консультативна служба, група аналізу інформації та ін. Головна задача Центру – надання практичної допомоги населенню.

Діяльність психологічної служби забезпечується спеціалістами-психологами, соціологами, соціальними педагогами, що мають відповідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад у психологічній службі відбувається на конкурсній основі. Працівники психологічної служби підпорядковані керівництву відповідного Центру й узгоджують свою діяльність з адміністрацією установ, в яких вони працюють. Професійна підготовка працівників психологічних служб здійснюється державними, приватними або неурядовими навчальними закладами, що пройшли акредитацію на певний час. Рівень кваліфікації спеціалістів визначається Державною комісією та підтверджується ліцензією.

Підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації психологів мають відбуватися за напрямами, зазначеними вище. При цьому кожен із цих напрямів має містити в собі спеціалізації з більш вузьких проблем. Після того як студент (курсист) засвоїв загальні положення й методи конкретного напряму служби, що підтверджується дипломом, він може спеціалізуватись у конкретній проблематиці, за якою отримує ліцензію на проведення певного виду практичної роботи.

Основні спеціалісти психологічних служб повинні мати вищу гуманітарну освіту, конкретну спеціалізацію, певний досвід практичної роботи. На всіх етапах професійного зростання спеціалісти психологічної служби проходять професійний відбір за стандартними методиками. Центри психологічної служби відстежують професійне просування кожного, підпорядкованого їм, спеціаліста.

Елементи національної системи психологічної служби уже створені й функціонують, посилюється координація між психологічною службою системи освіти та соціальною службою для молоді, центрами соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок аварії на ЧАЕС, комісіями у справах неповнолітніх тощо. Все це свідчить про інтеграцію зусиль психологів і соціальних працівників різного відомчого підпорядкування довкола реальної життєвої проблематики окремо взятої людини. Отже, практична психологія реально впливає на процес гуманізації суспільства.