Сутність і місце психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу в системі інших видів забезпечення

Перш ніж проаналізувати поняття психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу в системі інших видів забезпечення, слід спочатку з’ясувати сутність понять “процес” і “навчально-виховний процес”. У педагогіці провідним поняттям і процесуальною категорією є навчально-виховний процес. Його зміст і організація є однією з основних функцій будь-якої освітньо-виховної системи. Системи, які організують цей процес, визначаються як педагогічні системи. До них належать: школи, коледжі, технікуми, вищі навчальні заклади тощо.

Саме поняття процес походить від латинського слова “processus”, що означає проходження, просування вперед. У словнику іншомовних слів надано такі визначення процесу: “1) Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірно. 2) Сукупність низки послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату”.

У педагогіці цей термін почали використовувати на початку ХХ століття. Вперше обґрунтував поняття “педагогічний процес” відомий російський педагог П.Ф. Каптерєв (1849–1922) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки. У його роботах “Дидактичні нариси” (1895), “Педагогічний процес” (1905) уперше було обґрунтовано необхідність цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, у своїй праці “Педагогічний процес” він так визначає це поняття: все, що відбувається у школі з погляду навчання і виховання, тобто сукупна навчально-виховна діяльність – це і є педагогічний процес.

До цієї думки приєднався й О.П. Нечаєв, який разом з П.Ф. Каптерєвим розробив основи психологічної дидактики. Погоджувалася з ними Н.К. Крупська. У своїй праці “Виховання” вона зазначила про необхідність єдності двох основних процесів: навчання і виховання. Автор підручника “Педагогіка” А.Г. Пінкевич (1884-1939) також відстоював ідею єдності й цілісності навчально-виховного процесу.

Проте були і такі випадки, коли окремі теоретики розділяли дидактику й теорію виховання, а в житті навчальних закладів було все навпаки: виховання і навчання здійснювалися разом. Так, М.В. Крупеніна, В.Н. Шульгін соціологізували цей процес. Вони під педагогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, й були авторами “теорії” відмирання школи. Інші біологізували педагогічний процес. Сутність цієї концепції полягає в тому, що розвиток людини не залежить від умов життя й виховання. Це просто процес розкриття успадкованих людиною властивостей і здібностей. Окремі думки педології належать цій концепції. Деякі автори (наприклад, А.Г. Калашников) намагалися обґрунтувати правомірність визнання обох цих основ, але відкидаючи крайності кожної з них. Прихильники цієї думки людину роздивлялися як пасивний продукт виховання, не визнавали значення біогенетичних законів для педагогіки.

Тільки в 70-х роках ХХ ст. теорія повернулася до об’єднання виховання та навчання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього відіграли вчені-дидакти Ю.К. Бабанський, М.О. Данилов, М.М. Скаткін, а згодом – С.У. Гончаренко, І.П. Підласий.

Ю.К. Бабанський так визначає педагогічний процес: “Педагогічний, навчально-виховний процес... є органічною єдністю процесів навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає в передачі соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їхньої взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості”.

Практично цього ж погляду дотримується С.У. Гончаренко: “Навчально-виховний процес – цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, під час якої розв’язуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного виховання. Навчально-виховний процес – цілісний процес, який органічно поєднує навчання, виховання та розвиток. Компонентами навчально-виховного процесу є: мета, завдання, зміст, методи, засоби й форми взаємодії педагогів і вихованців, результат”.

Реалізація ефективного психолого-педагогічного забезпечення неможлива без урахування сутнісних характеристик навчально-виховного процесу, а саме:

– по-перше, це спрямованість навчання у вищій школі на оволодіння науковими знаннями й методами самої науки, з її проблемами та можливостями вирішення. Ця особливість стимулює поєднання навчальної роботи студентів з науковою. Важливим є формування творчого підходу до наукових проблем, характеру їх вивчення. Студент має оволодіти не просто сумою знань, а й навичками наукового пошуку, креативного мислення, прогнозувати розвиток науки, знати технологію впровадження її результатів у практику;

– по-друге, спрямованість навчального процесу вищої школи на самостійну роботу студентів. Так, на перших курсах – це, насамперед, активна робота над лекціями (осмислення матеріалу, вивчення додаткових рекомендованих джерел тощо), підготовка до семінарських, лабораторних і практичних занять, колоквіумів, модулів, заліків та екзаменів. На старших курсах навчальна діяльність має складніший, практично самостійний і творчий характер. Вона містить поглиблене вивчення першоджерел, спеціальної літератури (різними мовами), роботу над архівними матеріалами та документами організацій і установ, підготовку курсових, дипломних і магістерських робіт;

– по-третє, наскрізна професійна спрямованість всього навчального процесу у вищій школі. Всі навчальні дисципліни, які викладаються у ВНЗ, спрямовані на майбутню професію студента інженера-педагога, на формування та розвиток у нього фахових якостей, які забезпечують високу ефективність його майбутньої професійної діяльності. Навчання у вищій школі за своїм напрямом є контекстним, оскільки йому притаманна специфічна спрямованість пізнавальної та комунікативної активності на розв’язання конкретних професійно орієнтованих завдань;

– по-четверте, єдність і оптимальне співвідношення теоретичної та практичної підготовки студентів, оскільки ні теорія, відірвана від сучасного суспільного життя, виробництва, освіти тощо, ні практика без сучасної теоретичної підготовки, ґрунтовних наукових знань не можуть забезпечити всебічного розвитку майбутнього спеціаліста;

– по-п’яте, гуманістична спрямованість навчального процесу у вищій школі, впровадження особистісного підходу як базової цінності, яка визначає характер взаємодії між викладачем і студентами. Утвердження особистісного підходу є пріоритетним завданням усього сучасного освітнього простору в цілому та вищої освіти зокрема. Метою особистісно орієнтованої освіти є створення оптимальних умов для розвитку та становлення всіх суб’єктів освітнього процесу, насамперед студентів як суб’єктів діяльності й суспільних відносин;

– по-шосте, врахування вікових та індивідуальних особливостей студентів, які є особливою соціальною групою, організаційно об’єднаною інститутом вищої освіти. У соціально-психологічному аспекті студентству притаманний високий освітній рівень, відповідна пізнавальна мотивація як активних “споживачів” культурних цінностей, що мають високий рівень соціальної активності.

Отже, врахування закономірностей формування особистості майбутнього фахівця, а також сутнісних характеристик навчально-виховного процесу в аспекті прогнозування, планування, організації, контролю навчально-виховного процесу в умовах конкретного освітнього закладу або сприятиме ефективності його протікання, або навпаки. Від взаємоузгодження цілей навчально-виховного процесу й впливу зовнішніх соціальних та інших чинників на учасників процесу (переважно на студентів і викладачів) залежатиме ефективність процесу. Якість управління навчально-виховним процесом, яка полягатиме у формуванні виховного середовища освітнього закладу, значно залежатиме від його всебічного забезпечення. І головним у ньому виступає психолого-педагогічне забезпечення навчального процесу як інтегративного багаторівневого міждисциплінарного утворення в практиці соціальної підтримки й захисту всіх учасників освітнього процесу. До інших видів забезпечення (крім матеріально-технічного) належать більш конкретні: правове, організаційне, навчально-методичне, соціально-педагогічне, соціально-психологічне, інформаційне тощо.

Наведемо визначення деяких із них.

Соціально-психологічне забезпечення – це комплекс заходів і засобів впливу на психіку особи й створення сприятливих соціальних умов з метою формування, підтримки та відновлення оптимальної працездатності фахівця в повсякденних і екстремальних умовах.

Методичне забезпечення містить вибір адекватних форм навчально-виховної діяльності, методів, навчальних дисциплін, критеріїв педагогічної оцінки результатів освітньої діяльності, рівнів готовності майбутнього фахівця тощо.

Сутність психологічного забезпечення навчально-виховного процесу полягає у підвищенні психологічного благополуччя учнів (студентів), педагогів та інших учасників освітнього процесу.

Якість та ефективність психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу у ПТНЗ залежатиме від психолого-педагогічної компетентності самого інженера-педагога. Психолого-педагогічна компетенція передбачає:

володіння психолого-педагогічною діагностикою;

уміння будувати педагогічно доцільні взаємини зі студентами й здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічного діагностування;

знання основ вікової психології, конфліктології, психології міжособистісного й педагогічного спілкування, основ виробничої психології;

уміння пробуджувати й розвивати у студентів стійкий інтерес до вибраної професії та мотивації до постійного вдосконалення фахових знань і умінь.