Об’єкт, предмет, передумови виникнення, мета, завдання, форми та принципи психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу

Сьогодні в системі інженерно-педагогічної освіти (далі ІПО), як і в будь-якій іншій галузі вищої освіти, відбуваються процеси реформування, пов’язані з входженням України до єдиного Європейського освітнього простору. Зважаючи на важливість цих завдань для вищої освіти України, і зокрема для інженерно-педагогічної освіти, вітчизняний вчений О.Е Коваленко зазначає, що, по-перше, низку положень Болонської декларації вже впродовж багатьох років виконують ВНЗ України і, по-друге, нині у ВНЗ інженерно-педагогічного профілю є досить реальні можливості для розв’язання основних проблем Болонського процесу.

Власне стратегічної метою розвитку ІПО в Україні є задоволення потреб суспільства в професійних освітянських послугах шляхом підготовки висококваліфікованих викладачів-професіоналів для ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, ПТНЗ, навчальних центрів підприємств, підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, формування викладачів як творчих, духовно багатих особистостей з урахуванням їхніх інтересів і здібностей.

Традиційно підготовка майбутніх інженерів-педагогів проводилася відповідно до функціональних обов’язків за визначеними посадами певного інституту, міністерства, відомства, й не передбачала додаткових засобів і заходів впливу на учасників навчально-виховного процесу. Такий підхід, обумовлений традиційною стратегією підготовки фахівців, на думку О.Е. Коваленко, мав на меті підготовку фахівця, здатного виконувати професійну діяльність відповідно до вимог місця працевлаштування у вітчизняній галузі економіки й освіти. Нині новою стратегією підготовки фахівця, яка ґрунтується на сучасних освітніх технологіях та інноваційному підході до навчання, є працівник “нового типу” – професійно й соціально мобільний, з глибокими знаннями з інтегрованих спеціальностей, з економічними й правовими знаннями, здатний до технічної та соціальної творчості, самовдосконалення, готовий до роботи при різних формах організації праці та виробництва в умовах конкуренції. Отже, йдеться про професійно-педагогічну компетентність педагога професійного навчання (майстра виробничого навчання).

Аналіз складу компонентів професійно-педагогічної компетентності педагога був предметом дослідження багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених (Е.Ф. Зеєр, О.В. Бойко, Н.В. Кузьміна, Т.В. Острікова, Л.В. Олійник, Т.М. Туркіна та ін.). Результатом їхніх досліджень стало розуміння професійно-педагогічної компетентності педагога як сукупності різноманітних компетенцій, основними з яких є: інформаційна, організаційна, методична тощо. А компетентність педагога професійного навчання (майстра виробничого навчання), як зазначає Т.В. Озерова, становить сукупність психолого-педагогічної (сукупність психолого-педагогічних знань, вмінь і навичок, які забезпечують успішність розв’язання широкого кола педагогічних задач), професійної (містить самостійне виконання конкретних видів професійної діяльності, вміння вирішувати типові професійні задачі й оцінювати результати власної праці, здатність набувати нові знання й уміння за спеціальністю і планувати виробничі процеси) та інших груп ключових компетенцій, зокрема тих, що є необхідними для життєдіяльності й успішної професійної діяльності, а саме: соціальна, комунікативна, соціально-інформаційна, когнітивна і спеціальна – ці п’ять компетенцій виокремленні Радою Європи.

У зв’язку з цим виникають нові вимоги і до сучасних інженерів-педагогів, бовід рівня та якості їхньої освіти значною мірою залежить забезпечення підготовки робітничих кадрів “нового типу”. Йдеться про підготовку педагогів і майстрів виробничого навчання для закладів професійно-технічної освіти (далі ПТНЗ), здатних після отримання диплому інженера-педагога самостійно отримувати знання й застосовувати способи виконання професійної діяльності в мінливих соціально-економічних умовах і здатних продовжувати освіту в будь-якому вітчизняному чи зарубіжному навчальному закладі. Отже, кардинальний перегляд усіх складових інженерно-педагогічної підготовки – безумовна вимога часу.

Така вимога спричинена низкою специфічних суперечностей, які зумовлюють невідповідність сучасного стану системи ІПО глобальним соціально-економічним перетворенням у господарстві й промисловості, а саме:

між потребою у викладацьких кадрах в системі професійно-технічної освіти вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та реальними можливостями системи ІПО, про що свідчить дефіцит педагогічних кадрів для системи професійно-технічної освіти (далі ПТО);

між структурою робітничих професій, пов’язаних з попитом на ринку праці та існуючим переліком профілів інженерно-педагогічної підготовки, які потребують перегляду й удосконалення структури інженерно-педагогічних спеціальностей;

між системою управління ПТНЗ, кадровим складом педагогічного персоналу та наявною системою підготовки інженерно-педагогічних кадрів, що потребує розробки системи багатоступеневої підготовки кадрів для ПТО;

між вимогами суспільства до сучасного викладача ПТО та станом його підготовки в системі ІПО, що потребує перегляду змісту та технологій навчання майбутніх інженерів-педагогів відповідно до сучасних вимог педагогічної та інженерної освіти.

Перебудова професійної освіти на основі врахування сучасних перспективних вимог суспільства, науково-технічного процесу вимагає, насамперед, зміни статусу викладачів, майстрів і самих учнів. У цих умовах значно підвищується їхня особиста відповідальність не тільки у виборі форм і методів навчання й виховання, організації суспільно-корисної і продуктивної праці учнів, забезпечення їхньої участі в різних навчально-виробничих кооперативах, технічних, раціоналізаторських, спортивних, художніх та інших самодіяльних об’єднаннях. Значна роль полягає у забезпеченні якісного саморозвитку учня ПТНЗ – майбутнього молодого робітника, у формуванні його психологічної та соціальної готовності до самостійної життєтворчості та життєдіяльності в суспільстві, при побудові професійної кар’єри. А це вимагає від викладачів, майстрів постійного творчого пошуку, високої психолого-педагогічної і професійної компетентності.

Як нам розуміти сутність психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу ВНЗ? Щодо педагогічної складової предмету нашого аналізу: є педагогічна складова або педагогічна умова. До педагогічних умов, які сприяють ефективності навчально-виховного процесу вчені відносять: чітку цільову, конструктивну операційно-діяльнісну спрямованість в опануванні системою знань, поглядів, переконань, ідеалів щодо реалізації професійних і життєвих планів; системне змістовне, організаційно-методичне забезпечення НВП та мотиваційно-ціннісну орієнтацію всіх його учасників. Психологічний аспект слугуватиме як інструментарій щодо реалізації цієї педагогічної складової. Отже, інструментарій, який дозволяє ефективно створювати комфортні вимоги протікання навчально-виховного процесу, буде вихідним щодо трактування поняття психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу. Забезпечення таких умов є головним напрямом ППЗ НВП будь-якого освітнього закладу.

На жаль, педагоги часто ототожнюють поняття “психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу” з “психолого-педагогічним забезпеченням підготовки фахівців”. Однак, на думку авторів, ці поняття слід розрізняти. Під психолого-педагогічним забезпеченням підготовки фахівців розуміється комплекс заходів, які забезпечують виявлення, прищеплення та розвиток у майбутнього фахівця якостей, необхідних для оволодіння основами знань і умінь в доцільні терміни навчання, для професійного виконання посадових обов’язків за конкретною спеціальністю. Цьому сприяє вивчення особистісних психологічних і психофізіологічних якостей кандидата на навчання (учнів, студентів і викладачів), оцінка й ефективне використання інтелектуального, творчого потенціалу та методичного досвіду викладачів з урахуванням рівня розвитку й можливостей навчально-матеріальної бази.

Стосовно поняття “психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу ВНЗ”, то в нашому випадку, під ним слід розуміти забезпечення більш широкого кола питань, пов’язаних з впливом на всю освітню систему ВНЗ. Крім цього, слід врахувати результати наукового аналізу поняття “психолого-педагогічна компетенція” викладача, яке на думку О. Юртаєвої розуміється як: володіння педагогічною діагностикою; вміння будувати педагогічно доцільні взаємини з учнями й здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічного діагностування; знання основ вікової психології, психології міжособистісного й педагогічного спілкування; основ виробничої психології; уміння пробуджувати та розвивати в учнів стійкий інтерес до вибраної професії, постійного вдосконалення фахових знань і умінь.

Отже, основним завданням психолого-педагогічного забезпечення є сприяння створенню умов навчання, розвитку й виховання студентів, педагогів та інших учасників навчально-виховного процесу.

Психолого-педагогічне забезпечення може бути безпосереднім (прямим) або опосередкованим. Суб’єктом безпосереднього психолого-педагогічного забезпечення є викладач (майстер виробничого навчання, психолог навчального закладу), а опосередкованого – інші учасники навчально-виховного процесу. Найефективнішим є поєднання цих форм забезпечення. Такий підхід дозволить педагогу-психологу керувати навчально-виховним процесом через інших людей, озброївши їх відповідними соціально-педагогічними технологіями.

Тому під психолого-педагогічним забезпеченням ми будемо розуміти інтегративне багаторівневе міждисциплінарне утворення, яке реально існує в практиці соціальної підтримки й захисту всіх учасників навчального-виховного процесу.

Отже, як бачимо з визначення ППЗ НВП, цей вид забезпечення гармонізує соціальне середовище, соціальний захист усіх учасників освітнього процесу, а також їхню підготовку до самозахисту від впливу негативних і деструктивних чинників. Гармонізація соціального середовища освітнього закладу пов’язана зі змістом виховного середовища й простору для самореалізації та самовизначення студентів і спрямована на корекцію впливу на них різних суб’єктів соціальних відносин.

Воно може існувати і водночас проявляється як:

1. Система імпліцитних заходів.

2. Специфічна діяльність у галузі людських стосунків.

3. Як процес відновлення власного потенціалу особистості кожного учасника освітнього процесу ВНЗ.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що з погляду концептуального розуміння, психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу постає об’єктом нашого дослідження, а варіант психолого-педагогічного забезпечення підготовки фахівців конкретної спеціальності може бути його предметом.

Також у науковій літературі має місце термін “психолого-педагогічний супровід навчально-виховного процесу” або “психологічний супровід навчально-виховного процесу”, що, на думку авторів посібника, несе не завжди ідентичне змістовне й функціональне навантаження. Спробуємо провести порівняльний аналіз цих двох понять.

У науковій літературі під супроводженням розуміється метод, який забезпечує створення сприятливих умов щодо прийняття суб’єктом оптимальних рішень у різних професійних і життєвих ситуаціях. На думку більшості вчених – супроводження – це комплексний метод, в основі якого єдність чотирьох функцій: діагностики сутності проблеми, збору інформації про шляхи її розв’язання, консультації на етапі прийняття рішення і розробці плану вирішення проблеми. Також під супроводженням розуміють взаємодію тих, хто супроводжує і кого супроводжують, спрямовану на розв’язання проблеми останнього.

Основні принципи супроводження:

відповідальність за прийняття рішення покладається на суб’єкт супроводжувального процесу;

той, хто супроводжує, має лише компетенції радника;

пріоритет інтересів того, кого супроводжують;

безперервність процесу супроводження;

комплексний підхід процесу супроводження.

Головною задачею супроводження є забезпечення психічного здоров’я й розвитку особистості студента.

Отже, психолого-педагогічне супроводження актуальне лише на момент виникнення проблеми й стосується лише одного учасника навчально-виховного процесу – студента і його життєвої проблемної ситуації. Щодо життєвої ситуації, то під нею ми розуміємо сукупність обставин життєдіяльності, які прямо або опосередковано впливають на поведінку студента, його стан і внутрішній світ, обумовлюючи зміст і напрями індивідуального розвитку, тим самим сприяючи ви­никненню та розв’язанню проблем.

Не йдеться про профілактику й попередження проблемних ситуацій і збоїв у навчально-виховному процесі. На противагу супроводженню психолого-педагогічне забезпечення має ширше коло функцій, головною з них є психологічна профілактика, освіта й виховання не тільки студентів, а й інших учасників навчально-виховного процесу.

Психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу безумовно має власну структуру, в якій значимими елементами є:

1. Суб’єкт.

2. Об’єкт.

3. Різноманітні специфічні цілі та адекватні способи їх реалізації, відповідні фактори й результат.

Слід визнати досить різноплановий взаємозв’язок між структурними елементами психолого-педагогічного забезпечення та його проявами у вигляді системи заходів специфічної діяльності або цілеспрямованого процесу впливу. Як результат “системи заходів” може бути відповідний набір послуг учасникам освітньої діяльності. На рівні специфічної діяльності результат психолого-педагогічного забезпечення може вимірюватися у вигляді кількості учасників, яким пропонуються набір послуг і, власне, кількість самих соціальних послуг.

Дослідження цілеспрямованості процесу психолого-педагогічного забезпечення, здебільшого, полягає в оцінці кінцевого результату (повноти змісту та логіки завершених операцій відповідними спеціалістами) щодо розв’язання проблеми діяльності освітнього закладу.

Загальновідомим є факт, що у будь-якій моделі психолого-педагогічного забезпечення найскладнішою є проблема об’єкта і суб’єкта.

Сучасні наукові погляди щодо сутності психолого-педагогічного забезпечення дозволяють виявити три основні трактування цього виду забезпечення, а саме:

1. Систему заходів комплексних впливів.

2. Як специфічний вид діяльності.

3. Як цілеспрямований процес.

При цьому виокремлюють конкретні (самостійні) види психолого-педагогічного забезпечення:

1. Інформаційно-виховна робота.

2. Соціально-педагогічна робота.

3. Науково-методична робота.

4. Соціально-правове забезпечення.

5. Культурно-дозвільна робота.

6. Управлінська діяльність тощо.

Системно-структурний аналіз теоретичних передумов формування психолого-педагогічного забезпечення дозволяє виявити загальну характеристику основних елементів, а саме:

1. професійний відбір.

2. психолого-педагогічна діагностика.

3. психолого-педагогічний аналіз соціальних явищ (психологічне консультування, психологічна корекція, психологічна профілактика).

4. моделювання соціальних ситуацій діяльності.

5. педагогічні технології (технології соціального виховання).

6. техніки й методики професійної діяльності.

7. психологічна підготовка спеціаліста.

Практична реалізація в життя зазначених елементів в умовах ВНЗ здійснюється за допомогою таких заходів:

1. Інформаційно-виховна робота.

2. Соціальна робота.

3. Культурно-дозвільна робота.

4. Психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу.

Основна мета психолого-педагогічного забезпечення діяльності будь-якого вищого навчального закладу – створення найсприятливіших умов для навчання, виховання, розвитку й саморозвитку особистості майбутнього фахівця та професійного зростання педагога (майстра виробничого навчання), для збереження його здоров’я, допомоги в набутті професійної компетентності й проектування професійної кар’єри.

Деталізація основної мети в конкретні цілі залежатиме від характеристики реальних проблем, на розв’язання яких і спрямоване ППЗ НВП. До них можуть належати:

- особистісні проблеми – це труднощі, які негативно впливають на розвиток студентів, їхню самоактуалізацію в умовах навчального процесу й поза стінами навчального закладу, на розкриття їхніх потенційних можливостей у процесі навчально-пізнавальної діяльності. На думку відомого вченого-психолога Г.С. Костюка, ці проблеми пригнічують їхній моральний і психічний стан, негативно впливають на самовідчуття, знижують наявні (та потенційні) можливості;

- колективно-групові проблеми – це труднощі, які, на думку вчених Х. Варіске, І.І.Ільясова, В.Я. Ляудіса та ін., негативно впливають на навчальну діяльність студентів (учнів), мають деструктивний вплив на морально-психологічний клімат у навчальних групах, знижують їхній морально-психологічний стан, руйнівно впливають на навчальну дисципліну й поведінку;

– пізнавальні проблеми – це труднощі, притаманні процесу оволодіння навчальним матеріалом, змістом і функціями майбутньої професійної діяльності, вони пов’язані зі слабким засвоєнням нових навчальних норм, оцінок, засобів і прийомів самостійної діяльності, формуванням загальних розумових дій, креативності в мисленні та діяльності (С.Д. Смірнов).

Отже, розв’язання зазначених проблем більш або менш залежить як від діяльності психологічної служби, так і від науково-педагогічного персоналу й передбачає постановку конкретних цілей ППЗ НВП, а саме:

- формування у студентів, викладачів системи знань про теоретико-методологічні засади психології, педагогіки, соціології та їх місце в системі інших дисциплін;

- формування у студентів, викладачів наукових знань про особливості особистості учня, динаміку малих груп з метою якісного прогнозування їхньої навчальної діяльності у звичайних і особливих умовах;

- вироблення у студентів, викладачів практичних умінь та навичок використання знань психології і педагогіки на майбутніх інженерно-педагогічних та інженерних посадах;

- розкрити значення методики соціально-психологічного забезпечення навчально-виховного процесу;

- навчити учнів, студентів, викладачів організації проведення в навчальних закладах досліджень з метою соціально-психологічного забезпечення професійної діяльності працівників.

Створення умов для ефективної реалізації зазначених конкретних цілей потребує розв’язання таких задач ППЗ НВП у ВНЗ технічного профілю:

- діагностування та прогнозування морально-психологічного стану всіх учасників освітнього процесу ВНЗ;

- попередження виникнення гострих деструктивних проблем розвитку учнівської молоді в освітньому процесі (тютюнопаління, наркоманія, алкоголізм, інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ));

- вплив на формування гуманних комунікативних взаємовідносин і взаємодії між педагогами, учнями, батьками й однолітками;

- допомога учням ПТНЗ у вирішенні актуальних завдань, у попередженні й розв’язанні проблем саморозвитку та самовиховання (професійне становлення, самореалізація, проблеми навчання та соціально-емоційного, особистісного характеру, проектування професійного зростання);

- створення простору психологічного комфорту й безпеки життєдіяльності всім учасникам навчально-виховного процесу;

- виховання у всіх учасників освітнього процесу поваги до Конституції України, її законів, національних цінностей і досягнень, створення на цьому підґрунті належного рівня морального клімату, організованості, пріоритетності здорового способу життя та взаємоповаги;

- формування у студентів відповідальності за дотримання принципів і норм розвитку соціально-ціннісних орієнтацій, мотивів, які сприяють свідомо, добровільно й активно досягати якісних показників успішності в навчально-виховному процесі;

- створення соціально-психологічних, правових, культурно-побутових умов з метою дотримання всіх правових і соціальних гарантій усіма учасниками освітнього процесу.

Запорукою успішної роботи психологічної служби ВНЗ з психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу учнів, студентів і викладачів є:

- постійне вивчення психологічних особливостей діяльності спеціалістів, виявлення найважливіших елементів, етапів їхньої праці, складання повних професіограм і психограм основних спеціальностей за профілем ВНЗ, визначення комплексу професійно-важливих якостей і можливостей розвитку й закріплення цих якостей в процесі навчання у ВНЗ;

- збір і систематизація показників успішності навчання (теоретичного й практичного) для подальшого зіставлення цих даних з результатами первинного психологічного відбору;

- розробка прийнятних для практики навчання й виховання учнів, студентів і викладачів даного ВНЗ пропозицій з удосконалення професійної орієнтації молоді, професійного відбору до ВНЗ та виховного впливу на учнів, студентів і викладачів;

- участь у науково-дослідних роботах, консультації осіб, зацікавлених у обміні досвідом психологічних досліджень у ВНЗ, розробка теоретичних основ і методичних прийомів психолого-педагогічного забезпечення навчального процесу учнів, студентів і викладачів під час їхнього навчання (бажано також і на початковому етапі їхнього професійного становлення на виробництві);

- правильне і єдине розуміння як спеціалістами, які безпосередньо проводять роботу з професійного психологічного відбору і психолого-педагогічного забезпечення навчального процесу, так і керівництвом ВНЗ важливості завдань щодо зміцнення професійної готовності до майбутньої діяльності випускників.

Незважаючи на те, що в діяльності структур професійного психологічного відбору значний акцент зроблено на безпосередніх заходах з професійної орієнтації молоді та професійному відборі найдостойніших кандидатів на навчання, слід зрозуміти, що безпосередній відбір до ВНЗ не може повністю розв’язати питання оптимізації якості навчання фахівців. Професійний відбір ефективний лише в структурі системи заходів психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу. Успіх у цій галузі може бути досягнутий лише в результаті комплексного підходу до аналізу явищ, практичної діяльності застосовуваних методів, науковості рекомендацій, чіткого бачення мети своєї діяльності.

Таким чином, проведений аналіз сутності, передумов, основних заходів та видів ППЗ НВП. Спробуємо визначити основні форми її організації (див. рис. 1.1)

Як бачимо, основних організаційних форм шість. У психолого-педагогічній літературі можна зустріти іншу кількість. У нашому варіанті пропонуємо скоріше систему форм організації ППЗ НВП в умовах навчального закладу.

Психолого-педагогічне забезпечення може проводитися у вигляді таких організаційних форм: усні консультації, навчальні заняття, соціально-психологічні тренінги, рекомендації, розповсюдження серед учасників навчального процесу друкованої продукції, аудіо- та відеоматеріалів за допомогою інформаційних комп’ютерних технологій.

Рис. 1.1 Форми організації ППЗ НВП в умовах ВНЗ.

Дієвість та ефективність реалізації психологічного забезпечення навчально-виховного процесу у ВНЗ залежатиме від того, наскільки сплановані психолого-педагогічні заходи відповідають таким принципам:

гуманізму, який ґрунтується на визнанні людини абсолютною цінністю, на праві кожного індивіда на повноцінне навчання, на гідне життя, створення умов для різнобічного прояву здібностей особистості в умовах навчально-виховного процесу;

цілеспрямованості ППЗ НВП (спрямованість на розв’язання конкретних психолого-педагогічних і соціально-психологічних задач);

принцип урахування конкретних умов навчання й життєдіяльності студентів при виборі змісту, форм і методів психологічної роботи з ними;

виявлення змісту, організації та здійснення ППЗ НВП у нерозривному зв’язку з іншими видами забезпечення навчального процесу;

безперервність ППЗ НВП: постійний вплив на свідомість, поведінку й діяльність студентів та інших учасників навчально-виховного процесу;

принцип професійної компетентності, правової обґрунтованості та етичності діяльності спеціалістів, які здійснюють психологічне супроводження;

диференційований підхід до ППЗ НВП: уточнення його змісту з врахуванням індивідуальних і групових потреб усіх учасників навчально-виховного процесу;

єдність, узгодженість та спадковість у здійсненні психолого-педагогічних впливів;

принцип своєчасності, постійності, систематичності та комплексності методів, форм і засобів психологічного супроводження в часі й просторі;

принцип всебічного теоретико-методичного та інформаційно-матеріального забезпечення системи психологічного супроводження;

принцип об’єктивної оцінки психолого-педагогічних та інших умов, стану справ у навчальній групі, на кафедрі, ВНЗ тощо;

принцип забезпечення таємності інформації щодо життя й діяльності студентів (учнів) та інших учасників навчально-виховного процесу.