Передмова. Розв’язання цієї проблеми полягає в зміні стратегії підготовки фахівців

Сьогодні розвиток системи професійно-технічної освіти в Україні висуває високі вимоги до спеціалістів у галузі ринкової промисловості. Відповідно зростає роль педагога професійної освіти та його відповідальність за підготовку молодого покоління. Рівень підготовки майбутніх спеціалістів багато в чому залежатиме від професійно-педагогічної компетентності педагога професійної освіти. Однак, за останні два десятиліття склалася ситуація, коли система професійної освіти, нажаль, нездатна повністю задовольнити поліаспектні виклики розвитку суспільства. Низький рівень культури та продуктивності праці, застарілі технології на виробництві свідчать про нагальну потребу виховання робітничих кадрів “нового типу” як вирішальної складової розвитку виробництва в Україні.

Розв’язання цієї проблеми полягає в зміні стратегії підготовки фахівців. Якщо, на думку відомого українського вченого Коваленко О.Е., завданням традиційної стратегії була підготовка спеціаліста, здатного виконувати професійну діяльність відповідно до вимог місця працевлаштування у вітчизняній галузі економіки й освіти, то нині новою стратегією підготовки є підготовка фахівця, здатного самостійно отримувати знання та застосовувати способи виконання професійної діяльності в мінливих соціально-економічних умовах, і здатного продовжувати освіту в будь-якому вітчизняному чи зарубіжному навчальному закладі.

У зв’язку з цим виникають нові вимоги й до сучасних інженерів-педагогів як майстрів виробничого навчання для професійно-технічних навчальних закладів (далі ПТНЗ), бовід рівня та якості їхньої педагогічної освіти взагалі, та педагогічної компетентності зокрема, значною мірою залежить ефективність підготовки робітничих кадрів.

У системі підготовки інженерів-педагогів для професійно-технічної освіти психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі технічного профілю (далі НВП ВНЗ ТП) є однією з провідних галузей забезпечення. Її роль та актуальність вивчення обумовлюються тим, що по-перше, в Україні, в українському суспільстві відбуваються дуже складні й суперечливі процеси, пов’язані з переходом від індустріального до інформаційного суспільства; по-друге, необхідністю підготовки науково-педагогічних кадрів нової формації для вищих навчальних закладів, спроможних вирішувати в цей реформаційний період складні завдання з підготовки висококваліфікованих фахівців.

Особливе місце серед них посідають майбутні інженери-педагоги як високо компетентні й всебічно освічені професіонали, рівень підготовки яких повинен забезпечити педагогічні потреби в системі професійно-технічної освіти України в умовах реалізації Закону “Про вищу освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, “Національної доктрини розвитку освіти України у XXІ столітті” та “Концепції профільного навчання в старшій школі”.

Зростання вимог до підготовки й перепідготовки науково-педагогічних і наукових кадрів, а також до вищої професійної освіти вимагає не тільки якісно нового теоретичного й методичного, а також психолого-педагогічного забезпечення науково-педагогічної діяльності.

Сучасний стан професійно-технічної освіти України та реалії ХХІ століття вимагають якісно нових підходів до підготовки інженерів-педагогів, організації навчально-виховного процесу, налагодження й впровадження організаційних, навчально-виховних технологій, які могли б забезпечувати не тільки виконання завдань трансформації і розвитку професійно-технічної освіти України, а й сприяти всебічному розвиткові особистості та її успішній самореалізації в соціальному й професійному середовищі. Підвищення ефективності системи професійно-технічної освіти вимагає дослідження низки психолого-педагогічних завдань, серед яких важливе місце посідає теоретичний і методичний аспект ППЗ НВП.

Соціальні зміни в суспільстві зумовили зміну парадигми професійно-технічного навчання та виховання. В сучасних умовах вона передбачає, насамперед, самостійність, творчість, ініціативу, відповідальність, уміння прийняти правильне рішення в складних, нестандартних і екстремальних умовах. Тому педагогічний процес вищих навчальних закладів (далі ВНЗ) потребує вдосконалення організації навчально-виховного процесу і як результат підготовленість випускника за спеціальністю “Професійна освіта”.

Процес підготовки нової генерації педагогів для системи професійно-технічних навчальних закладів (далі ПТНЗ), здатних позитивно впливати на розвиток всієї системи професійно-технічної освіти України, потребує зростання якості знань, докорінного оновлення професійно-педагогічної підготовки науково-педагогічних працівників ВНЗ, виникнення нових функцій педагогіки вищої школи. Побудова системи професійно-технічної освіти в Україні передбачає новий підхід до професійної підготовки майбутніх інженерів-педагогів, спрямований на подолання кризи в освіті, яка виявляється, передусім, у невідповідності знань учнів потребам особистості, суспільним потребам і світовим стандартам, у знеціненні соціального престижу освіченості та інтелектуальної діяльності.

Складний і динамічний характер інженерно-педагогічної діяльності, зумовлений необхідністю розробки різних варіантів змісту професійно-технічної освіти, підвищення ефективності навчально-виховного процесу вищого навчального закладу (НВП ВНЗ), наукового обґрунтовування нових ідей і методик, визначає об’єктивну потребу в удосконаленні можливостей сучасної професійної педагогіки.

Отже, основним змістом діяльностівищого навчального закладу технічного профілю є формування інноваційного середовища з усе більшим акцентом на якість вищої освіти через новаторство у навчанні, вихованні та науково-методичній роботі. При зростаючих потоках наукової інформації методологія сучасної вищої освіти акцентує увагу на переорієнтацію навчання студента з суто лекційно-інформативної на індивідуально-диференційовану й особистісно-орієнтовану форму. Ключовими проблемами переходу на підготовку фахівців в умовах євроінтеграції вищої освіти України згідно з принципами Болонського процесу є введення двоциклового навчання й прийняття системи прозорих і порівнювальних ступенів вищої освіти, запровадження європейської системи трансферу кредитів ECTS, сприяння європейській співпраці із забезпечення якості вищої освіти. Ці ключові проблеми підготовки інженерів-педагогів мають бути розв’язані на основі єдиної нормативно-правової бази освіти України.

Посібник “Психолого-педагогічне забезпечення навчально-виховного процесу” має ознайомити науково-педагогічних і наукових працівників, студентів з основами психолого-педагогічного забезпечення та методиками організації навчально-виховного процесу ПТНЗ. Важливим його завданням є забезпечення майбутніх науково-педагогічних працівників чіткою методологією педагогіки й психології вищої школи, глибокими знаннями основних педагогічних категорій і понять.

У посібнику здійснено спробу нового підходу до структури й змісту психолого-педагогічного забезпечення навчально-виховного процесу на основі сучасних досягнень педагогіки, психології, соціології та інших наук. В основу структури й змісту цих розробок покладено концепцію всебічного розвитку майбутнього інженера-педагога в цілісному навчально-виховному процесі.

Запропоновані навчально-методичні матеріали посібника будуть корисними для науково-педагогічних і наукових працівників, аспірантів, докторантів та студентів, а також, певною мірою, зменшать дефіцит навчально-педагогічної літератури з педагогіки і психології вищої школи, наявний у ВНЗ.

Робота над створенням посібника здійснювалась на основі аналізу теоретичних джерел з визначеної проблеми, узагальнення вимог керівних документів щодо організації освітньої діяльності у вищих навчальних закладах технічного профілю, забезпечення ефективної реалізації інноваційних педагогічних технологій і вивчення практики здійснення інноваційної освітньої діяльності.

Цей посібник сприятиме якісній підготовці майбутніх інженерів-педагогів, аспірантів і викладачів до різних видів навчальних занять, викликатиме позитивні рефлексії й забезпечить системне засвоєння матеріалу.

За допомогу в підготовці посібника й рецензування роботи та слушні поради висловлюємо вдячність професорам М.О. Сова, В.І. Осьодлу, доценту Ю.С. Красильнику.