Поняття професійно-орієнтованої практики

Практика студентів вищих навчальних закладів є невід'ємною складовою освітньо-професійної підготовки фахівців, основне завдання якої — закріплення здобутих у процесі навчання теоретичних знань, формування в студентів професійних умінь, опанування ними сучасних методів та форм роботи. Під час практики закладаються основи досвіду професійної діяльності, формуються передумови особистісного розвитку майбутнього фахівця. Професійна практика виступає основною складовою процесу практичної підготовки студента. Вона будується на засадах неперервності й послідовності її проведення, інтеграції теорії й практики в процесі професійної підготовки, вимагає отримання достатнього обсягу практичних умінь та навичок, відповідно до спеціальносі та освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки студента. Значення практичної підготовки для особистісного розвитку засвідчує положення психолого-педагогічної науки про те, що завершальним етапом розвитку операцій мислення є реалізація розумових дій в практичній діяльності.

При цьому дослідники (Гальперін П.Я., Ельконін Д.Б., Леонтьєв О.М.) визначили, що на основі зовнішніх матеріальних дій, шляхом їх послідовних змін, формуються внутрішні ідеальні дії, що забезпечують індивіду всебічне орієнтування в середовищі та підґрунтя для особистісного розвитку. Таким чином, професійно-орієнтована практика виступає містком між теоретичним навчанням майбутніх соціальних педагогів та їх самостійною роботою в різноманітних установах соціальної сфери.

Педагогічну практику можна розглядати як процес оволодіння різноманітними видами професійної діяльності, у яких створюються умови для випробування студентом себе в різних професійних ролях. Ефективність такої діяльності полягає в тому, що вона максимально ідентифікується з майбутніми професійними завданнями. На нашу думку, у процесі проведення фахової практики майбутніх соціальних педагогів варто зосередити увагу організаторів на таких професійно значущих показниках, як-от: розвиток фахових умінь та навичок; творча самореалізація студента; самостійність виконання роботи; здатність до прийняття рішень; створення ситуації командної взаємодії; встановлення довірливих, конструктивних стосунків із клієнтами.

Джерела самостійної роботи студентів

Формування професійної компетентності майбутнього фахівця мусить спиратися на соціально значимий досвід педагогічної практики. Саме тому основним видом самостійної роботи з книгою є професійно-орієнтоване читання — складна інтелектуальна пильність, зумовлена професійними інформаційними потребами читача, яка є формою активного непрямого вербального письмового спілкування. Основною метою професійно-орієнтованого читання є прийняття, засвоєння й подальше цілеспрямоване застосування нако­пичених досвіду й знань, які сприяють тривалій фаховій самоосвіті, і аморозвитку та самовдосконаленню. Професійно-орієнтоване читан­ий припускає зіставлення фактів з того чи іншого джерела зі своїми питаннями, особистим досвідом, із отриманою інформацією і, як наслі­док — у майбутнього соціального педагога складається об'єктивне ро­зуміння проблеми, що вивчається. Отже, професійно-орієнтоване чи тання в системі самостійної роботи студента розглядають як форму активного вербального письмового спілкування у вигляді читанії я діалогу, читання-бесіди, читання — дискусії.

Важливою ознакою високого рівня професійно-орієнтованого читання є вдале використання різних форм запису інформації, отриманій в процесі позааудиторної самостійної роботи. І якщо для форм самостійної роботи студентів І-ІІ курсів найтиповішою є робота з бібліотичними каталогами, розробка тематичних картотек, реферування тощо, то для студентів III курсу важливою формою дослідницької самостійної роботи є написання анотацій.

Методичні умови забезпечення ефективності позааудиторної самостійної роботи студента, а саме: планування всіх видів самостійної роботи (її обсягу, форм та термінів виконання); поєднання змісту самостійної роботи з іншими видами навчальних занять (лабораторними заняттями, консультаціями, формами семестри вого контролю, практикою); диференціація завдань для індивідуальнін та групової самостійної роботи; впровадження інноваційних методів педагогічного керівництва; організація контролю за виконанням самостійної роботи (розробка графіків проведення форм контролю, їх включення до системи кредитно-модульного навчання); системність і постійність самостійної роботи.

Форми контролю та оцінки результатів самостійної роботи

Важливим аспектом ефективної організації самостійної роботи студедентів є визначення видів і форм контролю за її виконанням. У підготов­ці майбутнього соціального педагога необхідно дотримуватися поєд­нання індивідуальних і групових форм контролю та оцінки результатів самостійної роботи. За вимогами кредитно-модульного підходу до організації навчального процесу групові форми контролю за самостійною роботою (КСР) переважно виступають як форми модульного контролю. У курсі «Технології соціально-педагогічної роботи» можна запропонувати наступні завдання для підсумкових модульних форм самостій­ній роботи:

розробити проект проведення вуличної соціальної акції;

розробити зміст та структуру роботи волонтерської школи;

розробити проект організаційної форми соціально-педагогічної роботи й здійснити його методичний аналіз.

Оскільки варіативність розроблених проектів сприяє збагаченню методично багажу майбутнього соціального педагога, ці форми конт­ролю рекомендовано проводити як групові чи потокові, щоб у студента була можливість скласти перелік різноманітних форм роботи, порівняти результати свого захисту з роботою інших.

Види самостійної роботи майбутніх соціальних педагогів

Зрозуміло, що розвиток умінь і навичок самостійної роботи визначатиметься, насамперед, змістом роботи студента. У сучасній педагогічній літературі є багато класифікацій типів і видів самостійної роботи. Підкасистого П.І. розмежовує види самостійної роботи таким чином: самостійна робота за зразком, конструктивно-варіативні види самостійної роботи, евристична самостійна робота, дослідницька самостійна робота.

Самостійна робота за зразком передбачає вирішення типових навчальних завдань на рівні репродукції. Завдання такого типу дозволяють краще засвоїти навчальний матеріал, але не сприяють розвитку творчої активності, самостійності мислення, здатності до переносу знань у нові ситуації та їх застосування. Переважно ці завдання базуються на застосуванні методів спостереження, аналізу педагогічних ситуацій.

Конструктивно-варіативні завдання у видах самостійної роботи студентів передбачають залучення отриманих знань для вирішення навчально-пізнавального завдання, уміння студента варіювати ці знання, утворювати з них нові за змістом і формою конструкції. У системі підготовки майбутнього соціального педагога йдеться про комплексні оволодіння знаннями всього циклу професійно-орієнтованих соціально-педагогічних дисциплін. Для виконання конструктивно-варіативних завдань самостійної роботи на достатньому рівні мають бути сформовані інтелектуально-логічні вміння, а саме: узагальнення, аналізу, синтезу, класифікації і систематизації. Найважливішими вміннями для виконання завдань самостійної роботи цього рівня є трансформаційні уміння, тобто уміння перенести отримані знання на ситуації практичної діяльності.

Види самостійної роботи евристичного характеру спрямовані на формування та розвиток уміння самостійно вирішувати проблеми, питання, які не отримали повного розгляду в змісті аудиторних занять. Виконання завдань такого типу потребує від студентів певного рівня сформованості інтелектуально-евристичних умінь, як-от: гнучкості, альтернативності, асоціативності, критичності мислення, уміння відходити від шаблонів, не коритися стереотипам. Тому найважливішим умінням для виконання завдань самостійної роботи цього типу стає вміння бачити проблему вивчення, самостійно її формулювати, розробляти план вирішення.

У видах самостійної роботи дослідницького характеру діяльність. студентів набуває науково-пошукового значення, розробляються авторські підходи до вирішення проблемних ситуацій. При виконанні завдань самостійної роботи такого типу найбільший розвиток отримують уміння генерації нових ідей, самостійності, оригінальності мислення. Аналіз змісту завдань для самостійної роботи по курсу «Технології соціально-педагогічної роботи» дозволив визначити, що питома вага завдань дослідницького характеру незначна — 5 %. Це пояснюється тим, що дослідницька діяльність студента потребує найвищого рівня сформованості інтелектуальних здібностей та науково- пошукових умінь, що формуються остаточно тільки в студентів випу­скних курсів.

Основним завданням самостійної роботи дослідницького характеру для студентів 3—4 курсів є написання курсової роботи. До написання курсової роботи студент готується протягом року, виконуючи завдання дослідницького характеру, а саме: розробити методику проведення комплексних Днів свят (День Праці, Місто веселих майстрів, Ярмарок, День Здоров'я, День Фантастики, День «Все навпаки», День Театру, День Кіно, День Гри та Іграшки, День Героя, День гумору, Карнавал); підготувати 10 анотацій до статей періодичних видань (із досвіду впровадження тех­нологій соціальної допомоги); розробити план роботи та зміст трьох занять юнацького клубу «Світ творчості» тощо

Етапи залучення майбутніх соціальних педагогів до самостійної роботи

Процес залучення студентів до активної самостійної роботи постає як сукупність мотиваційного, теоретичного, методичного та процедурного етапів і визначити їх зміст наступним чином.

Мотиваційний етап передбачає формування стійких орієнтирів студента на важливість, необхідність самостійної роботи; усвідомлення взаємозалежності форм самостійної та аудиторної роботи, значення оволодіння навичками самостійної роботи для формування якостей професіонала.

На теоретичному етапі відбувається обґрунтування мети й об’єкта самостійної роботи, виокремлення складових компонентів (елементів); з'ясування міжпредметних зв'язків, зв'язків між змістом теоретичного матеріалу й завдань для самостійної роботи.

Методичний етап пов'язаний із добиранням методів, засобів впливу, обробки інформації, принципів трансформації результатів аналізу в висновки та рекомендації по організації самостійної роботи і форм контролю за її виконанням.

На процедурному етапі відбувається впровадження діяльності по апробаціїї обраної послідовності використання інструментарію. Основ­ними є: інституціоналізація (встановлення норм та еталонів поведінки, розробка та впровадження статусів, формування системи цінностей та ідеалів); контроль (комплекс дій, що забезпечує нормальний стан системи); корекція (виправлення припущених помилок, відхилень).

Важливою умовою підвищення ефективності самостійної навчально-пізнавальної діяльності студентів є формування вмінь самостійної роботи. Вони трактуються сьогодні достатньо широко. Це й уміння підготуватися до виконання певного виду роботи, самостійно виконувати науково-пошукову роботу в процесі аудиторних занять, само­стійно працювати з інформаційними джерелами, здатність трансформувати отриманні знання в нові умови різних видів самостійної роботи тощо. Чільне місце в переліку умінь самостійної роботи посідають організаційні уміння: уміння планувати свій час, виконувати порядок денний, дотримуватися норм гігієни розумової праці й психогігієни.

Поняття самостійної роботи студента

Потреба майбутніх соціальних педагогів у самоосвіті, саморозвитку, самовдосконаленні, опануванні міцних і глибоких знань обумовлена правильною організацією самостійної роботи студентів. Удосконалення самостійної роботи студентів є одним із шляхів підготовки кваліфікованого спеціаліста соціально-педагогічної сфери. У сучасній психолого-педагогічній літературі існують різні підходи до визначен­ня поняття «самостійна робота студента». Деякі автори характеризують її як специфічний вид чи сполучення декількох видів навчально-пізнавальної діяльності. Визначаючи зростання ролі самостійної роботи підготовці майбутнього фахівця Артемова Л.В. самостійну роботу |розглядає як діяльність студентів без безпосереднього керівництва викладача, що спрямовується й організовується ним. Автор визначає самостійну роботу як різноманітні види індивідуальної, групової, пізнавальної діяльності студентів, яка здійснюється ними на аудиторних заняттях та в позааудиторний час.

Самостійну роботу, таким чином, розглядають, з одного боку, як засіб навчання, із іншого — як засіб керування навчально-пізнавальною діяльністю студентів.

Як сплановану пізнавальну діяльність по виконанню різного виду творчих навчальних завдань, яка здійснюється самостійно з метою засвоєння знань, набуття умінь і навичок педагогічної діяльності й вироблення професійно вважливих якостей розглядає самостійну роботу студентів Харченко С.Я.

Гунда Г.В. та Сагарда В.В. вважають самостійну роботу системоутворюючим фактором підсистеми форм керування навчальною життєдіяльністю студентів у процесі їх спеціальної та професійної підготовки, що виступає як форма аудиторного та позааудиторію навчального процесу репродуктивного й пошуково-творчого характеру й як засіб залучення студентів до пізнавальної діяльності, спрямованої на засвоєння професійних знань і вироблення навичок.

Сучасні вимоги підготовки майбутнього спеціаліста в умовах вищої школи, закладені в Законах України «Про освіту», «Про Вищу школу», Болонській декларації (1999) Євросоюзу й передбачають якісно нові підходи до визначення ролі самостійної роботи студента як специфічної форми навчання, яка передбачає здатність студента до самоорганізації, самоконтролю й самооцінки своїх досягнень у навчально-пізнавальному процесі, що сприятиме, на нашу думку, особистісному росту майбутніх фахівців. В вузівській дидактиці два суттєво різних підходи до розуміння самостійної роботи.

По-перше, вона розглядається як засіб засвоєння студентами навчального матеріалу в час, вільний від обов'язкових навчальних занять; як складова частина навчання, що має, як правило, форму позаудиторних занять, у процесі яких самостійно вивчаються першоджерела, наукова й навчально-методична література.

По-друге, самостійною роботою можна вважати будь-який вид навчальної діяльності студента, що виконується поза безпосереднім контролем з боку викладача.

Ми будемо розглядати самостійну роботу як сукупність організаційних форм навчально-виховного процесу, що спрямовані на залучення студентів до самодіяльної пізнавальної діяльності, самокорекції та самоконтролю.

Узагальнюючи існуючі в сучасній психолого-педагогічній літературі підходи до визначення самостійної роботи студентів, як специфічної норми навчання, при якій студент засвоює необхідні знання, оволодіває вміннями та навичками, навчається планомірно, систематично працювати, мислити, формує свій стиль розумової діяльності, ми вважали за необхідне визначити переваги даної форми навчання. До них належать такі: у процесі самостійної роботи формується здатність студента до організації своєї діяльності відповідно до поставлених завдань; у межах аудиторних занять неможливо дати (і засвоїти) знання, що постійно збільшуються та змінюються, цей дефіцит і компенсують форми самостійної роботи; самостійна робота передбачає значну різноманітність форм діяльності, що сприяє розвитку альтернативності, гнучкості мислення, науково-пошукових умінь студентів; лише в процесі самостійного оволодіння знаннями формуються стійкі переконання ставлення, моральні орієнтири; самостійна робота студента є основою для формування навичок самоосвіти спеціаліста.