Характеристика окремих злочинів в сфері службової діяльності 3 страница

Службова особа юридичної особи приватного права за перевищення повноважень несе відповідальність за ст. 365-1, а військова службова особа – за ст. 424 КК.

Службова особа може бути визнана суб’єктом злочину, передбаченого ст. 365 КК, не у зв’язку з тим, що вона обіймає певну посаду і наділяється у зв’язку з цим певними функціями та повноваженнями, а у зв’язку з тим, що нею вчинюються певні, конкретні дії, можливість вчинення яких обумовлюється займаною посадою, і ці дії явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень. При цьому при вчиненні конкретних дій особа використовує або надану їй владу, або надані їй організаційно-розпорядчі обов’язки, тобто конкретні окремі дії не можуть бути вчиненими і з перевищеннями влади, і з перевищенням організаційно-розпорядчих обов’язків[202].

Суб’єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень характеризується прямим умислом. Водночас щодо визначення психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків у доктрині існують розбіжності. На думку одних науковців, психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків у формі істотної шкоди чи тяжких наслідків може бути лише умисним[203], на думку інших – як умисним, так і необережним[204]. На останній позиції стоїть і Пленум ВСУ, який в абз. 3 п. 4 своєї постанови «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» роз’яснює, що ставлення службової особи до наслідків вчинюваних нею дій може бути як умисним, так і необережним. Крім того, при вчиненні аналізованого злочину службова особа має усвідомлювати не тільки суспільну небезпеку, а й протиправність свого діяння.

Відповідно до абз. 2 п. 4 вказаної постанови Пленуму ВСУ мотиви та мета при вчиненні аналізованого злочину можуть бути різними і на кваліфікацію злочину, як правило, не впливають.

Окремі науковці піддають цей підхід критиці. Дослідивши праці дореволюційних російських криміналістів, а також правозастосовну практику відповідного періоду, В.В. Єсипов свого часу зробив висновок про те, що перевищення влади або службових повноважень може мати місце лише у тих випадках, коли винний не має корисливого мотиву[205]. Зазначену позицію підтримує К.П. Задоя, який зазначає, що, якщо, здійснюючи перевищення влади, службова особа буде діяти з корисливих мотивів або в інших особистих інтересах або інтересах третіх осіб, то вчинені нею дії не можуть розглядатися як правомірні, бо навіть у разі дотримання порядку їхнього вчинення вони становили б собою зловживання владою або службовим становищем, тобто були б незаконними. Отже, враховуючи юридичну природу перевищення влади або службових повноважень, слід констатувати, що цей злочин може бути вчинений лише в разі відсутності в діях винного корисливого мотиву чи інших особистих інтересів або інтересів третіх осіб. При збереженні традиційного розуміння змісту дій в межах юридичного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, ч. 2 ст. 365 КК пропонується доповнити кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину з корисливих мотивів, або в інших особистих інтересах, або в інтересах третіх осіб», створивши таким чином ще один кваліфікований різновид перевищення влади (по аналогії з ч. 2 ст. 426 КК Республіки Білорусь, в якій використовується подібна конструкція)[206].

Кваліфіковане перевищення влади або службових повноважень супроводжується: 1) насильством; 2) погрозою застосуванням насильства; 3) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 4) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування[207].

При тлумаченні такої кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 365 КК, як насильство (у редакції 2001 р.), Пленум ВСУ зазначав, що насильство при перевищенні влади або службових повноважень може бути як фізичним, так і психічним. Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні волі, завданні побоїв або ударів, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, у мордуванні, а психічне – у реальній погрозі заподіяння фізичного насильства щодо потерпілого чи його близьких, дії винної особи потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК (п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»).

У чинній редакції ст. 365 КК законодавець розрізняє такі поняття, як застосування насильства та погроза його застосування. Отже, в контексті змін, що відбулися, під насильством слід розуміти незаконне позбавлення волі, завдання побоїв або ударів, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, мордування потерпілого або потерпілих тощо.

Викликає зауваження роз’яснення, що міститься в абз. 1 п. 12 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», відповідно до якого у разі, коли при перевищенні влади або службових повноважень фізичне насильство полягало в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене охоплюється ч. 2 ст. 365 цього Кодексу. Якщо ж катування містило ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 127 КК, дії службової особи необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 2 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК.

Річ у тім, що в ч. 2 ст. 365 КК чітко зазначено, що кваліфіковане перевищення влади або службових повноважень має бути вчинено за відсутності ознак катування. Тому коли при скоєнні цього злочину фізичне насильство полягає в катуванні, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 127 КК, вчинене, на нашу думку, необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів – за ч. 1 ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК.

Відсутність ознак катування означає передусім відсутність мети, з якою застосовується катування, – примусити потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі, у т.ч. отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, покарати особу за певні дії або залякати чи дискримінувати особу.

Перевищення влади або службових повноважень, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (ч. 1 або ч. 2 ст. 146 КК), кваліфікується за ч. 2 ст. 365 КК, а якщо таке позбавлення волі потягло тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК), – за ч. 3 ст. 365 КК. Вчинення цих злочинів організованою групою треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 і ч. 3 ст. 365 КК (абз. 2 п. 12 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»).

Під погрозою застосуванням насильства слід розуміти доведення до відома потерпілого в будь-якому вигляді (усно, письмово, жестами тощо) реальної погрози заподіяння фізичного насильства йому чи його близьким. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч. 2 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує.

При вирішенні питання про кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 365 КК за ознакою застосування зброї треба враховувати, що нею визнаються предмети, призначені для ураження живої цілі, і що вона може бути як вогнепальною (у т.ч. гладкоствольною), так і холодною. Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею (абз. 1 п. 13 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»). Не може бути кваліфіковане як застосування зброї її використання не за цільовим призначенням (наприклад, удар потерпілого пістолетом)[208].

Під застосуванням спеціальних засобів необхідно розуміти використання винним наручників, гумових кийків, отруйного газу, електрошокових пристроїв, водомету та інших спеціальних засобів, які можуть бути використані для заподіяння шкоди життю або здоров’ю особи.

Разом з тим, на думку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, не зовсім ясно, що мається на увазі у ч. 2 ст. 365 КК України під застосуванням зброї або спеціальних засобів. У законодавстві України існують різні поняття спеціальних засобів і не всі вони підходять для цілей вказаної статті КК. Наприклад, спеціальними засобами визнаються оптичні, математичні, хімічні, технологічні та інші засоби (у т.ч. матеріали, речовини) та обладнання, що використовуються для розроблення, виробництва, впровадження, сертифікаційних випробувань голографічних захисних елементів або технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, програмне забезпечення, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані або пристосовані) для негласного отримання інформації. Для вирішення вказаної невизначеності пропонується або не вживати у цьому разі поняття «спеціальні засоби», або хоча б зазначити, що йдеться про спеціальні засоби, призначені для заподіяння шкоди[209].

Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, необхідно вважати дії, які завдають йому особливого фізичного болю чи моральних страждань. Вони можуть полягати у тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров’я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, глумлінні тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»).

Відповідно до буквального тлумачення аналізованого положення кримінального закону службовій особі можуть бути поставлені у вину лише дії, що ображають особисту гідність потерпілого та одночасно мають болісний характер. Сполучник «і» варто замінити на сполучник «чи»; тим більше, що він використовувався раніше у подібній кримінально-правовій забороні – у ч. 2 ст. 98 КК УСРР 1927 р.

Аналізуючи розглядувану кваліфікуючу ознаку, К.П. Задоя зазначає, що дії, які ображають особисту гідність громадян, є не перевищенням влади, а діями, які не належать до компетенції жодної службової особи, тобто службовим свавіллям. У зв’язку з цим вказівку на такі дії з ч. 2 ст. 365 КК варто виключити[210].

На думку П.П. Андрушка та А.А. Стижевської, відповідальність за кваліфіковані види перевищення влади або службових повноважень настає лише за наявності всіх ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 або ч. 3 цієї статті[211]. К.П. Задоя слушно відмічає, що буквальне тлумачення диспозиції ч. 2 ст. 365 КК свідчить про те, що в ній криміналізуються випадки вчинення службовою особою як мінімум двох дій, одна з яких передбачена ч. 1 ст. 365 КК, а друга – власне ч. 2 ст. 365 КК. Разом з тим матеріали правозастосовної практики свідчать про те, що ч. 2 ст. 365 КК інкримінується суб’єктам у тих випадках, коли вони не вчиняли жодних інших дій, крім передбачених ч. 2 ст. 365 КК[212].

Так, вироком Старосинявського районного суду Хмельницької області особу було засуджено за ч. 2 ст. 365 КК. Винний, обіймаючи посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків, 9 листопада 2007 р. близько 18 години, будучи на території господарства ПП «Сьомаківськи», наздогнав потерпілого, коли той намагався винести мішок з металобрухтом з території ферми, і коли останній почав обзивати його нецензурними словами, засуджений вдарив потерпілого шлангом по руці, спричинивши йому тілесне ушкодження середньої тяжкості, після чого викинув шланг, а металобрухт заніс в комору [213].

Свого часу Б.В. Здравомислов, характеризуючи кваліфікуючі ознаки перевищення влади або посадових повноважень, стверджував, що перераховані в законі ознаки позначають собою не додаткові щодо перевищення влади дії, а окремі форми перевищення влади[214]. Вирішити проблему К.П. Задоя пропонує за допомогою історичного досвіду, а саме шляхом запозичення з ч. 2 ст. 98 КК УСРР 1927 р. поняття «виразилося» та включення його в ч. 2 ст. 365 КК після слів «якщо воно». Таким чином, за ч. 2 ст. 365 КК будуть кваліфікуватися як випадки, коли перевищення влади або службових повноважень виявилося виключно в діях, передбачених ч. 2 цієї статті, так і випадки, коли службова особа в сукупності вчиняє дії, передбачені ч. 1 та ч. 2 ст. 365 КК[215].

Особливо кваліфікованим перевищення влади або службових повноважень є в тому випадку, якщо воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкими наслідками визнаються, зокрема, заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви (п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»). У кримінально-правовій літературі виділяють і інші прояви тяжких наслідків: спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом або більше особам[216]; спричинення легких тілесних ушкоджень багатьом особам[217]; перерви у виробництві, дезорганізація роботи підприємства, установи чи організації, катастрофа[218].

На думку К.П. Задої, не може розглядатися як стандарт ознаки «тяжкі наслідки» (в межах ч. 3 ст. 365 КК) доведення підприємства до банкрутства. У чинному КК зазначені дії у поєднанні з іншими обставинам знайшли самостійну криміналізацію на рівні ст. 219 КК (слід підкреслити, що суб’єктом цього злочину є службова особа суб’єкта господарської діяльності)[219]. З цим висновком можна погодитися лише частково.

Річ у тім, що вжите у диспозиціях деяких статей КК формулювання «службова особа суб’єкта господарської діяльності» викликає суперечливі тлумачення. На думку одних вчених, семантичне тлумачення цього поняття дає підстави вважати, що йдеться лише про тих осіб, які постійно або тимчасово обіймають певні посади на цих підприємствах, в установах, організаціях або суб’єктах господарювання[220]. Як зазначає Н.О. Гуторова, використання формулювання «службова особа суб’єкта господарської діяльності» необґрунтовано звужує коло службових осіб, які можуть бути суб’єктами злочинів, передбачених окремими статтями КК, виключаючи з нього службових осіб, які виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки за спеціальним повноваженням[221], а також службових осіб державних органів та органів місцевого самоврядування. Лише після уніфікації понятійного апарату ст. 219 КК із понятійним апаратом ст. 365 КК можна буде говорити про зайвість включення до поняття «тяжкі наслідки» доведення службовою особою підприємства до банкрутства.

Крім того, оціночний характер тяжких наслідків у частині нематеріальних втрат дозволяє інакше (порівняно з п. 6 і п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень») розставити акценти і висунути ідею визнання тяжкими наслідками (у т.ч. з погляду кваліфікації за ч. 3 ст. 365 КК) банкрутства лише специфічних суб’єктів господарювання – банків та інших фінансових установ, містоутворюючих, стратегічних чи особливо небезпечних підприємств.

Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів – за ч. 3 ст. 365 КК та однією з відповідних статей (ст. ст. 112, 115, 121, 348, 379, 400 КК), а вчинення таких дій через необережність охоплюється ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 чи ст. 128 КК не потребує[222]. Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребують (абз. 1, абз. 3 п. 11 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»).

Розмежовуючи злочини, передбачені ст. ст. 364 і 365 КК, слід мати на увазі, що для перевищення влади або службових повноважень характерним є явний, тобто очевидний, вихід службової особи за межі наданих їй законом прав і повноважень, тоді як при службовому зловживанні винний діє в межах повноважень по службі. З цього приводу Є. Прокопович писав, що якщо у посадової особи не було підстав для застосування владних повноважень, але вона їх застосувала, наявне зловживання владою; якщо ж у посадової особи були підстави для застосування влади, але вона застосовується в обсязі, що виходить за допустимі межі, має місце перевищення влади[223].

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» суди зобов’язані вимагати від органів досудового слідства залучення до матеріалів кримінальних справ про перевищення влади або службових повноважень копій нормативно-правових актів, положень, інструкцій, інших документів, що розкривають характер повноважень службової особи.

Відрізняються злочини, передбачені ст. ст. 364 і 365 КК, також системою кваліфікуючих ознак і тим, що зловживання владою або службовим становищем, на відміну від перевищення влади або службових повноважень, включає і пасивну поведінку (бездіяльність) службової особи. Якщо диспозиція норми про службове зловживання містить вказівку на певні антисоціальні спонукання, якими керується винний, то мотиви, якими керується особа, перевищуючи службові повноваження (помста, кар’єризм, заздрощі, інші спонукання, у т.ч. так звані неправильно зрозумілі інтереси служби), на кваліфікацію не впливають.

Не можна залишити поза увагою неоднозначне вирішення в науковій літературі питання про співвідношення складів злочинів, передбачених ст. ст. 364 та 365 КК. На думку деяких науковців, перевищення влади або службових повноважень є різновидом зловживання владою або службовим становищем[224]. Разом з тим у кримінально-правовій літературі сформувався і іншій підхід, який полягає у тому, що дії у межах юридичних складів зловживання владою або службовим становищем та перевищення влади або службових повноважень істотно різняться між собою, а, отже, їхнє ототожнення є неприйнятним[225]. Існує і третя точка зору, яка ґрунтується на положеннях дореволюційного російського законодавства і згідно з якою зловживання владою або службовим становищем є проявом перевищення влади або службових повноважень[226].

Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 365-1 КК). Безпосереднім об’єктом злочину виступає встановлений порядок службової діяльності в юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми.

Об’єктивну сторону перевищення повноважень складає сукупність трьох ознак: 1) вчинення службовою особою юридичної особи приватного права дії, яка явно виходять за межі наданих їй повноважень; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди вказаним у законі правоохоронюваним правам або інтересам (ч. 1 ст. 365-1 КК) або тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 365-1 КК); 3) причинний зв’язок між злочинною дією і наслідками, що настали.

При характеристиці об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365-1 КК, законодавець також використав словосполучення «вчинення дій», що знову може навести на думку про можливість інкримінування ч. 1 ст. 365-1 КК лише у випадку неодноразового вчинення винним актів поведінки, які законодавець розглядає як прояви перевищення повноважень. Таку некоректність бажано усунути у законодавчому порядку.

Обсяг повноважень службової особи встановлюється відповідно до законодавства та документів юридичної особи приватного права (статуту, положення, інструкції, наказу тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 365-1 КК вихід за межі наданих службовій особі повноважень має бути явним, тобто відкритим, очевидним, зрозумілим для всіх, у т. ч. для винного.

Перевищення повноважень є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб.

Розкриваючи зміст поняття «істотна шкода» з точки зору кваліфікації за ст. 365-1 КК, науковці Національної академії прокуратури України зазначають, що завдання збитків може бути як у вигляді матеріальної (майнової) шкоди будь-яким власникам (у т.ч. організації, де служить особа), так і у вигляді порушення прав та законних інтересів громадян, громадських та державних інтересів (наприклад, нецільове використання коштів, виділених на виплату заробітної плати, дій, що привели до тривалого затримання заробітної плати). У такому випадку, щоб визначити, чи є істотною шкода, необхідно з’ясовувати ступінь негативного впливу перевищення винним своїх повноважень на нормальну роботу установ, підприємств, організацій, а також недержавних комерційних підприємств та некомерційних організацій, оцінити та обґрунтувати рівень шкоди від порушення прав окремих громадян, а також наявність причинного зв’язку між таким перевищенням повноважень та завданою шкодою[227].

Суб’єктом злочину є службова особа юридичної особи приватного права.

Суб’єктивна сторона перевищення повноважень характеризується прямим умислом. Психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків у формі істотної шкоди чи тяжких наслідків може бути як умисним, так і необережним.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 365-1 КК) є тяжкі наслідки. Це поняття було розглянуто вище. Тут лише зазначимо, що перевищення повноважень може бути вчинено лише шляхом вчинення дії (дій), а тому використання в ч. 2 ст. 365-1 КК словосполучення «те саме діяння» є некоректним.

Службове підроблення (ст. 366 КК). Безпосереднім об’єктом службового підроблення виступає встановлений порядок службової діяльності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності.

Обов’язковою ознакою службового підроблення є предмет – офіційний документ. Визначення офіційного документа закріплено в примітці до ст. 358 КК^[228].

З об’єктивної сторони службове підроблення виражається у таких діях, як: 1) складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; 2) видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів 3) внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 4) інше підроблення офіційних документів.

Як і одержання хабара, аналізований злочин вважається різновидом зловживання службовим становищем. Слід звернути увагу на те, що службове підроблення, описане в ч. 1 ст. 366 КК, відноситься до формальних складів злочину. Караність посилюється у разі, коли діяння службової особи спричинило тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 366 КК).

Службове підроблення полягає у свідомому перекрученні істини в офіційному документі, здійсненому службовою особою, яка діяла при цьому з використанням свого службового становища.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області, розглядаючи кримінальну справу за обвинуваченням М. за ч. 1 ст. 366 КК, визнав помилковою кваліфікацію дій підсудного органами досудового слідства за цією статтею як службового підроблення, яке виразилось у складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивого офіційного документа та внесенні до нього завідомо неправдивих відомостей. Суд послався на те, що наведена кваліфікація дій М. ґрунтується на висновку досудового слідства, згідно з яким підсудний, працюючи в банку на посаді начальника юридичного відділу служби безпеки банку, був службовою особою, і довідку про заробітну плату підробив як службова особа. Однак такий висновок не відповідає дійсності. Як було встановлено слідством і судом, М. на момент виготовлення та видачі особі фіктивної довідки не був працівником (службовою особою) ДТ «Трансметпрому», від імені якого видав цю довідку. М. діяв як приватна, а не службова особа, а тому його дії не можуть розцінюватись як службовий злочин. Враховуючи наведене, суд зробив правильний висновок про те, що у діях М. мають місце ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК, а тому визнав за необхідне кваліфікувати їх за ч. 1 ст. 358 КК. Вироком від 23 лютого 2006 р. М. засуджено за ч. 1 ст. 358 КК ^[229] .

Складання завідомо неправдивого офіційного документа означає внесення уповноваженим суб’єктом у документ, оформлений із зовнішнього боку правильно (справжній бланк, печатка, підпис, номер, реєстрація тощо) відомостей, які за своїм змістом повністю не відповідають дійсності.

Внесення в офіційний документ неправдивих відомостей означає внесення уповноваженим суб’єктом у документ, оформлений із зовнішнього боку правильно, відомостей, які за своїм змістом частково не відповідають дійсності. Внесення завідомо неправдивих відомостей, а також складання завідомо неправдивих офіційних документів є різновидами фальшування документів, які дістали у криміналістиці назву інтелектуального підлогу.

Діючи з метою приховання фактів привласнення коштів, отриманих від державних виконавців, і використовуючи комп’ютерну техніку, М. підробив офіційні документи – бланки квитанцій про прийняття банком готівки в сумі 106 тис. 23 грн. Ці дії М. кваліфіковані судом за ч. 2 ст. 366 КК як службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинили тяжкі наслідки ^[230].

Підроблення офіційного документа означає цілковиту або часткову зміну змісту вже оформленого справжнього документа[231]. Як правило, підроблення документів встановлюється за допомогою криміналістичної експертизи. Такий вид підлогу називається матеріальним або технічним і характеризується фальшуванням справжніх документів з належними реквізитами за допомогою підроблених підписів, відбитків підроблених печаток, підчисток, витравлювань, фіктивних записів тощо.

Видача завідомо неправдивого документа може бути здійснена службовою особою, яка його склала. Склад злочину має місце і у тому разі, коли службова особа видає відповідний документ, підготовлений іншою особою. Свого часу навколо питання, чи наявний склад злочину, передбаченого ст. 366 КК, у діях тієї службової особи, яка видала завідомо неправдивий офіційний документ, підроблений іншою особою, точилась дискусія. На думку одних науковців, оскільки у тексті ст. 366 КК між словами «складання» та «видача» було вжито об’єднувальний сполучник «і», для наявності складу злочину у цій формі у діях службової особи повинні були мати місце і складання, і видача нею одного й того ж офіційного документа. Інші науковці застосовували поширювальне тлумачення кримінального закону та вважали, що видача завідомо неправдивого офіційного документа може бути здійснена і службовою особою, яка видала документ, підроблений іншою особою. Виключення на підставі Закону України від 7 квітня 2011 р. сполучника «і» з диспозиції ст. 366 КК усунуло ґрунт для цих суперечностей.

Від службового підроблення як злочину слід відрізняти випадки малозначного діяння, які складу злочину, передбаченого ст. 366 КК, не утворюють.

Так, вироком суду С. визнано винною і засуджено за те, що вона, працюючи головним бухгалтером ЗАТ «Київська торгівельна компанія» (далі – ЗАТ) та будучи службовою особою, використала своє службове становище всупереч інтересам служби – з особистої заінтересованості за відсутності генерального директора ЗАТ протягом 29 червня – 22 липня 1999 р. підробила його підписи у 38 платіжних дорученнях і направила останні до Залізничного відділення «Укрсоцбанку» у м. Києві, який здійснив за ними перерахування відповідних коштів. Розглянувши клопотання засудженої С. про скасування судових рішень і подання суддів про скасування судових рішень та перевіривши матеріали справи, судді судових палат з кримінальних справ і військової палати ВСУ зробила висновок про необхідність задоволення клопотання й подання.

Як вбачається зі справи, внаслідок підроблення С. підпису керівника у платіжних документах матеріальної або іншої шкоди інтересам ЗАТ чи інших підприємств, установ або окремих громадян не було і не могло бути спричинено, оскільки за платіжними дорученнями було здійснено платежі, які були обов’язковими для підприємства та випливали з договірних правовідносин та законів. Жодних обставин, обтяжуючих відповідальність С., у справі не встановлено, а посилання суду на наявність особистої її заінтересованості не конкретизовано. Виходячи з наведеного, слід визнати, що, хоч дії С. формально і містять ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК 1960 р., але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, а тому відповідно до ч. 2 ст. 7 КК 1960 р. підлягають скасуванню, а справа – закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК – за відсутністю в діях особи складу злочину ^[232].

Чинна редакція ст. 366 КК, на відміну від ст. 358 КК, не передбачає відповідальність за використання завідомо підроблених документів, тому їх використання як службовою особою, так і будь-якою іншою особою може кваліфікуватися за ч. 4 ст. 358 КК, оскільки предметом передбаченого нею злочину можуть бути не лише документи, підроблення яких утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 чи ч. 2 цієї статті, а й документи, підроблення яких утворює склади інших злочинів, у т.ч. передбаченого ст. 366 КК (за винятком випадків, коли використання певних підроблених документів утворює склади інших злочинів, які є спеціальними щодо складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК).

З точки ж зору вдосконалення законодавства заслуговує на підтримку пропозиція П.П. Андрушка встановити кримінальну відповідальність за використання службовою особою завідомо підроблених офіційних документів шляхом або доповнення диспозиції ч. 1 ст. 366 КК словами «а так само використання завідомо підроблених офіційних документів», або доповнення ст. 366 КК ч. 2 відповідного змісту[233].