Методи науково-педагогічних досліджень

Успішність розвиткупедагогічної науки обумовлена вибором методології дослідження.

Методологія — шлях дослідження, теорія, вчення про науковий метод пізнання. Серед них слід назвати: системний підхід, особистісний, діяльнісний, культурологічний, етнопедагогічний та ін.

Системний підхід передбачає, що відносно самостійні компоненти педагогічного процесу розглядаються не ізольовано, а в їх взаємо­зв'язку, що дозволяє виявити загальні системні властивості й якісні характеристики, які складають систему окремих елементів.

Особистісний підхід у педагогічній науці вимагає визнання осо­бистості як продукту суспільно-історичного розвитку, носія куль­тури, її унікальності, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору у вихованні на природний процес саморозвитку здібностей, творчого потенціалу, самовизначення, самореалізацію, самоутвердження, створення для цього відповід­них умов.

Діяльнісний підхід (частіше діяльнісно-особистий), спрямова­ний на те, щоб організувати діяльність суб'єкта, в якій він був би активним суб'єктом пізнання, праці, спілкування, свого розвитку.

Культурологічний підхід має своєю основою аксіологію — вчення про цінності. Людина розвивається шляхом освоєння нею культу­ри як системи цінностей, одночасно стає творцем нових елемен­тів культури, тобто відбувається становлення індивіда як творчої особистості.

Етнопедагогічний підхід. Індивід живе в конкретному соціокультурному середовищі, належить до певного етносу, тому виховання повинно спиратися на національні традиції народу, його культуру, звичаї, навички при проектуванні й організації педагогічного про­цесу. З одного боку, необхідно вивчати, формувати це середовище, а з другого — використовувати його виховні можливості.

Аксіологічний (ціннісний) підхід, який дозволяє вивчати явища з точки зору виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства. Людина розглядається як найвища цінність суспільства і мета його розвит­ку. Такі цінності, як життя, здоров'я, любов, освіта, праця, мир, краса, Батьківщина, завжди привертали увагу людей у різні часи. Моральні, естетичні, економічні, екологічні та інші цінності ха­рактеризують особистість, а їх розвиток — основне завдання гу­маністичної педагогіки.

Методи дослідження — це способи вивчення різних сторін пе­дагогічного процесу. Розрізняють емпіричні методи, які передба­чають накопичення, відбір, зіставлення, аналіз одержаних даних уході вивчення педагогічних явищ, процесів, умов (спостережен­ня, вивчення продуктів діяльності учнів, бесіда, експеримент).

Спостереження — це цілеспрямоване, систематичне сприйняття дослідником педагогічного процесу, його окремих сторін у природних умовах. Завданням спостереження є накопичення фактів і подаль­ший їх аналіз. Але цей метод вимагає дотримання окремих вимог:

— чіткого визначення мети спостереження;

— розробки програми, плану спостереження. При цьому необхід­но враховувати, що спостереження повинно вестися систематично, а не час від часу, бути всебічним, спрямованим на виявлення сукуп­ності взаємопов'язаних процесів, явищ, особливостей особистості, обгрунтованим;

— визначення показників, критеріїв досліджуваного об'єкта;

— об'єктивної фіксації спостережуваного. Для цього можна вести протоколи спостережень, щоденники, записи на магніто­фоні та ін.;

— створення необхідних умов для спостереження. Спостереження може бути безпосереднім та непрямим. При безпосередньому дослідник спостерігає особисто за об'єктом у при­родних умовах, непряме спостереження передбачає використання спеціальних приладів — прихованих камер, телебачення.

Методи вивчення продуктів діяльності учнів: зошитів, конспек­тів, читацьких щоденників, творів, малюнків та інше, які дають уявлення про систему роботи вчителя, особливості вияву якостей особистості.

Метод бесіди допомагає з'ясовувати недоступні безпосередньому спостереженню особливості педагогічних явищ, оцінок, суджень, ду­мок, мотивів поведінки, вчинків. Бесіда може мати чітку, регламенто­вану форму, для якої заздалегідь складаються питання. За невимушені­стю характеру бесіди питання формулюються в залежності від ситуації.

У будь-якому випадку необхідно готуватися до бесіди (визна­чити мету, завдання, намітити питання тощо), встановлювати кон­такт із співбесідником (зацікавлено та щиро вести розмову, тактов­но та доброзичливо ставити питання, вміти берегти довірені таєм­ниці). Бесіди проводяться з учнями, батьками, вчителями, керівництвом школи.

Експеримент — метод дослідження, в процесі якого створюють­ся умови для з'ясування залежності між педагогічними засобами та результатами їх використання за точно встановлених та зафіксова­них умов. Експеримент передбачає висунення теоретичних поло­жень, які можуть бути покладені в основу подальшої роботи, фор­мулювання проблеми дослідження, постановки конкретних завдань, висунення гіпотези, визначення методів дослідження, критеріїв, проведення констатуючого експерименту (з'ясування стану об'єкта дослідження, тобто фіксація його рівня, стану). Потім проводиться формуючий експеримент, який передбачає організацію діяльності для перевірки методів, засобів, підходів тощо, перевірка ефектив­ності яких відбувається в ході контрольного експерименту.

Усі три етапи педагогічного експерименту (констатуючий, формуючий, контрольний) можуть існувати як у природних умо­вах (маються на увазі природні для досліджуваних умов їх життє­діяльності), так і в лабораторіях.

Друга група методів дослідження — теоретичні. Це методи тео­ретичного аналізу напрямів, теорій на встановлення нових понять, підходів; методи моделювання — обгрунтування спеціальних зраз­ків, моделей, явищ, систем.

1. ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ: СУТНІСТЬ, СКЛАДОВІ, СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

1. ПОНЯТТЯ ПОЗАШКІЛЬНОЇ І ПОЗАКЛАСНОЇ ВИХОВНОЇ РОБОТИ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ ВИХОВНОЇ РОБОТИ (масові, групові та індивідуальні).

Естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі. Основні завдання позакласної та позашкільної роботи — це: а) залучення школярів до прекрасного; б) ознайомлення їх з тво­рами мистецтва; в) організація естетичної діяльності дітей.

Одні форми роботи охоплюють великі групи учнів, інші — за­довольняють їх індивідуальні запити, нахили, інтереси: мистецт­вознавчі гуртки любителів живопису, музики, літератури та ін.; лекторії, класи любителів мистецтва, шкільні лялькові театри, дра­матичні гуртки; олімпіади, конкурси, виставки, огляди талантів; організація і функціонування малих художніх музеїв.

Одні форми тісно пов'язані з навчальними предметами, по­глиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів, інші ж фор­ми є новими: календарні українські свята, різноманітні ярмарки, «козацькі змагання» тощо.

Організація позакласної та позашкільної виховної роботи, що сприяє не тільки збагаченню учнів знаннями й уміннями, а й за­лученню школярів до безпосередньої діяльності, яка розвиває якості громадянина.

Для цього можна використовувати різноманітні форми та мето­ди роботи: бесіди, інформації, усні журнали, різного спрямування клуби, конкурси коментаторів, круглі столи, прес-конференції, заочні подорожі, години запитань і відповідей, диспути, конферен­ції, суспільно-політичні вікторини, захисти рефератів з різних гро­мадянських питань, аналіз конкретних політичних та історичних ситуацій, робота прес-центрів, лекторіїв: мітинги; зустрічі; випуск незалежних шкільних газет; клуби юних парламентарів, які об'єднуютьтих, хто бажає розібратися в поточних подіях, «теледебати кандидатів у президенти», відповіді політичному супротивнику, шкільніполітичні театри та ін.

1. РОЗУМОВЕ ВИХОВАННЯ, МЕТА,ЗАВДАННЯ,ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ.ФОРМУВАННЯ НАУКОВОГО СВІТОГЛЯДУ.

1. ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ: ПОНЯТТЯ, ЇЇ СКЛАДОВІ. ПЕДАГОГІЧНА ТЕХНІКА.

1. ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ПРАВИЛА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ..

1. ГРОМАДСЬКЕ ВИХОВАННЯ, МЕТА,ЗАВДАННЯ,ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ. В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОСТІ.

Громадянське виховання — процес формування громадянсько­сті як риси особистості, яка характеризується усвідомленням нею своїх прав і обов'язків у ставленні до держави, народу, законів, норм життя; турботою про благополуччя своєї країни, збереження людської цивілізації конкретними діями відповідно до власних пе­реконань і цінностей.

Актуальність громадянського виховання особистості в сучас­ному українському суспільстві зумовлена потребами державотвор­чихпроцесів на засадах гуманізації, демократії, соціальної справедливості, щопов'язано зі становленням громадянського суспі­льства вУкраїні, а також процесом відродження нації.

Основна мета громадянського виховання — сформувати свідо­могогромадянина, якому притаманні високі моральні ідеали сус­пільства,любов до Батьківщини, відповідальність за виконання громадянськогообов'язку.

Отже, громадянськість як риса особистості відбиває: — патріотичну самосвідомість, громадянську відповідальність, суспільніініціативність й активність, готовність трудитися для розвитку Батьківщини, захищати її, підносити її міжнародний авторитет;

— повагу до Конституції, законів держави, прийнятих у ній правовихнорм, сформованість потреби в їх дотриманні, високій правосвідомості;

— досконалі знання і володіння державною мовою, турботу пропіднесення її престижу;

— увагу до батьків, свого родоводу, традицій та історії рідного народу, усвідомлення своєї належності до нього як його представ­ника, спадкоємця і наступника;

— дисциплінованість, працьовитість, завзятість, почуття дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу, екологію;

— гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій, звичаїв національних меншин, що проживають у країні, високу культуру міжнаціонального спілкування.

Метагромадянського виховання визначає основні його завдання:

— забезпечення оволодіння школярами системою знань, не­обхідних для виховання громадянина;

— формування умінь, необхідних для участі учнів у житті суспільства, реалізації його ідеалів і цінностей;

— створення умов учням для набуття досвіду громадянської дії; формування у школярів потреби в громадянській поведінці, виховання у школярів якостей громадянина України.