Учасники судового господарського процесу. 2 страница

105. Правове положення господарських об’єднань.

Відповідно до статті 119 ГК України, в залежності від порядку їх заснування, існують наступні види об’єднаньпідприємств:
а) господарські об'єднання;
б) державні чи комунальні господарські об'єднання.
Державне (комунальне) господарське об'єднання - це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.
Слід відмітити, що державне (комунальне) господарське об'єднання діє на підставі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.
Господарські об'єднання, відповідно до статті 120 ГК України можуть мати такі організаційно-правові форми:
асоціації;
корпорації;
консорціуми;
концерни;
інші об'єднання підприємств, передбачені законом.
Асоціація являє собою договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації.

Корпорацією слід вважати договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум - це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правому представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Слід відмітити, що підприємства-учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особня незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.
Підприємство-учасник господарського об'єднання має право:
добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;
бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;
одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;
одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту.

соційовані підприємства - це група суб'єктів господарювання, юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та (або) організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та (або) управлінні.
Залежність між асоційованими підприємствами може бути таких видів:
простою;
вирішальною.
Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та (або) установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.
Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствамивстановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючогопідприємства в статутному фонді та (або) загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього)підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій.

Слід відмітити, що про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємствата опубліковано в органах преси.
Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю - підпорядкування.
У разі якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролюючепідприємство повинно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

Окрім цього, якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

106. Базисні умови зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу згідно ІНКОТЕРМС: поняття та групи.

При укладенні зовнішньоекономічних договорів (контрактів) обов’язковими є знання і використання міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів, підготовлених Міжнародною торговою палатою у 1936 р. (Правила ІНКОТЕРМС). Згодом, у 1953, 1967, 1980, 1990 роках до них вносилися зімни і доповнення ІНКОТЕРМС – 2000, введений в дію Міжнародною торговою палатою 01.01. 2000 р. Відповідно до ч. 4 ст. 265 ГК та суб’єктами господарської діяльності України при укладенні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних запропоновано забезпечувати додержання Правил ІНКОТЕРМС.

Правила ІНКОТЕРМС розроблені з метою встановлення зводу Міжнародних правил щодо тлумачення найуживаніших торгових термінів що визначають умови торгових операцій та застосовуються у сфері зовнішньої торгівлі. За рахунок цього можна уникнути розбіжностей у тлумаченні таких термінів у різних країнах або ж, принаймні, у значній мірі зменшити їх. Оскільки ці правила являють собою сукупність основних обов’язків сторін з представлення, транспортування і страхування товарів на шляху від експерта до імпортера, що суттєво випливає на ціну контракту, вони називаються базисними умовами зовнішньоекономічного договору (контракту).

В базисних умовах визначені обов'язки продавця за встановлену в контракті ціну забезпечити доставку вантажу в певну географічну точку чи завантажити товар на транспортні засоби, чи передати його транспортній організації. Базисні умови визначають також інші обов'язки продавців і покупців, а саме: хто і за чий рахунок забезпечить транспортування товарів по територіях країн продавця, покупця, транзитних країнах, морем і повітрям; обов'язки продавців в частині упаковки та маркування товарів; обов'язки сторін по страхуванню вантажів; обов'язки сторін по оформленню комерційної документації; момент переходу права власності від продавця до покупця; місце і час переходу від продавця на покупця ризиків випадкового пошкодження чи втрати товарів.

Згідно нової редакції ІНКОТЕРМС всі базисні умови розділяються на 4 групи. В основу їх класифікації покладено розбіжності в обсягах обов'язків контрагентів и доставці товару.

Перша група - «Е» (EXW) – має одну умову – «франко-завод», яка містить мінімум обов'язків для продавця і полягає лиш в наданні товару для покупця в місці з визначення продавцем. У другу групу – «F» включені умови, які вимагають від продавця обов'язки передати товар перевізнику, що вказаний покупцем. У третій групі – «С» об'єднані умови, згідно яких продавець повинен забезпечити перевезення продукції, але не зобов'язаний приймати на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження товару, чи нести які-небудь додаткові витрати, які би могли виникнути після відвантаження товару. Четверта група – «D» включає умови поставки, що передбачають обов'язок продавця нести всі витрати і ризики, які можуть виникнути при доставці товару в країну призначення покупця.

107. Право господарського відання та оперативного управління.

Право господарського відання передбачає, що державне комерційне підприємство володіє, користується і розпо­ряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обме­женням правомочності щодо розпорядження майном, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати май­нові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне під­приємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управ­ління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах; відчужувати нерухоме майно, повітряні та морські судна - ще й за погодження з Фондом державного майна України; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів - лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних за­садах; одержані від продажу зазначених об'єктів кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану підприємства;

Право оперативно­го управління передбачає: а) необхідність цільового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна зі значним об­меженням повноважень щодо розпорядження майном (аналогічними до тих обмежень, що встановлені для державних комерційних підприємств); б) специфіку відповідальності (згідно з ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні), а субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе держава (ця обставина ви­ключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом).

108. Підприємство: поняття, ознаки та види.

Відповідно до ч. 1 статті 62 ГК України підприємство - це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності.
Серед ознак, що характеризують підприємство, виділяють такі:
належність до основної ланки економіки України;
безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідної, торгової та іншої господарської діяльності;
можливість функціонування з базуванням на будь-якій з форм власності;
наявність засновницького договору (статуту);
функціонування на базі відокремленого майна;
наявність господарської правоздатності, зокрема, статусу юридичної особи з можливістю мати в своїй структурі інших юридичних осіб;
порядок управління підприємством залежить від його типу;
майно може бути закріплене за підприємством на таких правових підставах:
а) право власності;
б) право господарського відання;
в) право оперативного управління;
г) право оперативного використання майна.
Відповідно до статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за власником або уповноваженим ним органом, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами.
Відповідно до статті 137 ГК України правом оперативного управління визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником або уповноваженим ним органом для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК України та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Відповідно до статті 138 ГК України суб’єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна.
Підприємство має статус юридичної особи, відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в банках, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство не має в своєму складі інших юридичних осіб.
Слід відмітити, що обсяг майнових повноважень суб’єкта господарювання у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб’єкт, відповідно до закону.
Відповідно до статті 6 ГК України, для підприємств як суб’єктів господарювання встановлюються такі гарантії їхньої господарської діяльності:
забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;
вільний рух коштів, товарів та послуг на території України;
обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
захист національного товаровиробника;
заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 52 ГК України некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб’єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб’єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.
Серед критеріїв класифікації підприємств можна виділити наступні:
1) залежно від форм власності, передбачених законом:
приватне підприємство;
підприємство колективної власності;
комунальне підприємство;
державне підприємство;
підприємство, засноване на змішаній формі власності.
Приватне підприємство - це таке підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання - юридичної особи.
Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників).
Комунальне підприємство - це підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади міста, села, селища тощо.
Державне підприємство - це підприємство, що діє на основі державної власності.
Підприємство, засноване на змішаній формі власності створюється на базі об’єднання майна різних форм власності.
2) в залежності від розміру іноземного елементу у статутному фонді підприємства:

підприємство з іноземними інвестиціями;
іноземне підприємство.
Підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство, у статутному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків.
Іноземне підприємство - це підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків.
3) в залежності від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду:
унітарні підприємства;
корпоративні підприємства.
Особливістю унітарного підприємства є те, що воно створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.
Унітарними є комунальні, державні підприємства, а також підприємства, що засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.
Особливістю корпоративного підприємства є те, що воно утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та (або) підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.
Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.
Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.
Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. Усі інші підприємства визнаються середніми.