Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Мета емісії цінних паперів



Емісія цінних паперів здійснюється емітентами з однією з таких цілей:

· Формування первинного статутного капіталу при заснуванні акціонерного товариства;

· Зміна величини статутного капіталу акціонерного товариства;

· Консолідація або дроблення раніше випущених цінних паперів;

· Реорганізація акціонерного товариства або інших форм юридичних осіб (при перетворенні в акціонерне товариство);

· Зміна обсягу прав, що надаються раніше випущеними цінними паперами господарського товариства;

· Поповнення власного капіталу (залучення непозикових інвестицій);

· Залучення позикових інвестицій.

Публічне (відкрите) розміщення цінних паперів - їх відчуження на підставі опублікування в засобах масової інформації або оголошення будь-яким іншим способом повідомлення про продаж цінних паперів, зверненого до заздалегідь не визначеної кількості осіб.

У разі публічного розміщення цінних паперів емісія здійснюється за такими етапами:

1. Прийняття рішення про публічне розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення. В акціонерному товаристві це рішення приймається зборами засновників (у разі створення нового товариства) або загальними зборами акціонерів при збільшенні статутного капіталу.

2. Подання заяви і всіх необхідних документів для реєстрації випуску цінних паперів та проспекту їх емісії.

3. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів та проспекту їх емісії.

4. Прийняття у разі потреби рішення про залучення андеррайтера до розміщення цінних паперів.

5. Присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера.

6. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника.

7. Виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі.

8. Розкриття інформації, що міститься в проспекті емісії цінних паперів. Зареєстрована інформація публікується у повному обсязі в органах преси Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України або офіційному виданні фондової біржі не менш як за 10 днів до початку розміщення цінних паперів.

9. Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів. Емітент повинен закінчити публічне розміщення цінних паперів у строк, не пізніше ніж протягом одного року з дня початку розміщення. Кількість публічно розміщених цінних паперів не повинна перевищувати кількості цінних паперів, визначеної у проспекті емісії цінних паперів. Фактично розміщених цінних паперів може бути менше, ніж кількість цінних паперів, визначена у проспекті їх емісії.

10. Затвердження звіту про результати розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення. У звіті зазначається кількість фактично розміщених цінних паперів, отримані кошти та інші відомості.

11. Затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій.

12. Реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації.

13. Подання звіту про результати публічного розміщення цінних паперів.

14. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати публічного розміщення цінних паперів.

15. Отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів.

16. Розкриття інформації, що міститься у звіті про результати публічного розміщення цінних паперів.

Андеррайтинг - розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

Проспект емісії цінних паперів - документ, який містить інформацію про відкрите (публічне) розміщення цінних паперів

Приватне (закрите) розміщення цінних паперів - розміщення цінних паперів шляхом їх безпосередньої пропозиції заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.

Приватне (закрите) розміщення акцій публічного акціонерного товариства - розміщення акцій шляхом їх безпосередньої пропозиції акціонерам такого товариства та заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.

Слід зауважити, що перше розміщення акцій публічного акціонерного товариства є виключно закритим (приватним) серед засновників.

У разі приватного розміщення цінних паперів емісія здійснюється за наступними етапами:

1. Прийняття рішення про закрите (приватне) розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення (зборами засновників або загальними зборами акціонерів).

2. У разі відмови власника акцій від використання свого переважного права на придбання акцій, якщо це передбачено умовами приватного розміщення цінних паперів, - отримання від нього письмового підтвердження про відмову.

3. Подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску цінних паперів.

4. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів.

5. Присвоєння цінним паперам міжнародного ідентифікаційного номера.

6. Укладення з депозитарієм договору про обслуговування емісії цінних паперів або з реєстратором - про ведення реєстру власників іменних цінних паперів, крім випадків, коли облік прав за цінними паперами веде емітент відповідно до законодавства або цінні папери розміщуються на пред'явника.

7. Виготовлення сертифікатів цінних паперів у разі розміщення цінних паперів у документарній формі.

8. Закрите (приватне) розміщення цінних паперів. Емітент повинен закінчити приватне розміщення цінних паперів у строк, не пізніше ніж протягом двох місяців з дня початку розміщення.

9. Затвердження звіту про результати розміщення цінних паперів органом емітента, уповноваженим приймати таке рішення. У звіті зазначається фактична кількість розміщених цінних паперів, отримані кошти та інші відомості.

10. Затвердження змін до статуту, пов'язаних із збільшенням статутного капіталу акціонерного товариства з урахуванням результатів розміщення акцій.

11. Реєстрація змін до статуту в органах державної реєстрації.

12. Подання Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення цінних паперів.

13. Реєстрація Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати приватного розміщення цінних паперів.

14. Отримання свідоцтва про реєстрацію випуску цінних паперів. Особливості приватного (закритого) розміщення акцій передбачаються

законом, який регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститути спільного інвестування.

52. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення.

Зв'язок між суб'єктами та іншими учасниками господарських відносин здійснюється у формі господарських зобов'язань, яким присвячений цілий розділ (IV) Господарського кодексу з відповідною назвою - "Господарські зобов'язання".

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) повинен вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сторона й управлена сторона. Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управленої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у виконанні робіт/ послуг, переданні майна, сплати грошей, наданні інформації тощо чи утриманні таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у прийнятті рішення про створення суб'єкта господарювання, поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації такого суб'єкта господарювання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвестиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролонгації та ін.

Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України. Господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо з акта законодавства (ГК, ЦК, закону, підзаконних нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність:

з акта управління господарською діяльністю (в тому числі прийняття рішення про створення суб'єкта господарювання, Його реєстрації чи відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.);

з господарських договорів;

інших договорів, передбачених законом, а також з договорів, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

інших правочинів, що не суперечать законові;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання;

придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (надзвичайний або військовий стан);

на підставі рішення суду чи спеціально уповноваженого органу (Антимонопольного комітет), Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та ін.) щодо накладення у передбачених законом випадках санкцій на порушників (якщо, наприклад, суд або уповноважений орган зобов'язує порушника вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зобов'язання, яке мало місце до порушення зобов'язаною стороною свого обов'язку).

53. Види господарських зобов'язань.

Основними видами господарських зобов’язань вважаються майново-господарські зобов’язання та організаційно-гос­подарські зобов’язання (ч. 2 ст. 173 ГК). Крім того, у ГК сформульовано поняття соціально-комунальних зобов’язань (ст. 177 ГК), публічних зобов’язань (ст. 178 ГК), а також господарсько-дого­вірних зобов’язань (ст. 179 ГК).

Відповідно до ст. 175 ГК майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин під час здійснення господарської діяльності, на підставі яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Отже, і цивільно-правові зобов’язання, і майново-господарські зобов’язання регулюються ЦК. Разом з тим, положення ЦК поширюються на майново-господарські зобов’язання з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Суб’єктами майново-господарських зобов’язань можуть бути:

1) суб’єкти господарювання—господарські організації—юридичні особи, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності;

2) негосподарюючі суб’єкти — юридичні особи;

3) органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією.

Різновидом майново-господарських зобов’язань є господарсько-договірні зобов’язання. Неодмінною ознакою господарсько-договірних зобов’язань є чітко визначена підстава виникнення таких зобов’язань — господарський договір. Відповідно до ст. 179 ГК майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами—юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями. Проте варто наголосити, що ГК жодним чином не визначає поняття господарського договору, що пояснюється, на наш погляд, установленням надто широкого кола суб’єктів майново-господарських зобов’язань і, зокрема, господарсько-договір­них зобов’язань.

На відміну від майново-господарських зобов’язань (що певною мірою є подібними до цивільно-правових зобов’язань), організаційно-господарські зобов’язання є новим явищем у сучасному українському законодавстві.

Згідно зі ст. 176 ГК організаційно-господарськими визнаються господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, на підставі яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Треба мати на увазі, що в організаційно-господарському зобов’язанні сторонами будуть не боржник і кредитор, як у цивільно-правовому і майново-господарському зобов’язанні, а зобов’язана сторона і управнена сторона. Предметом організаційно-господарського зобов’язання буде не господарська дія, а управлінсько-господарська (організаційна) дія.

Організаційно-господарські зобов’язання можуть виникати:

1) між суб’єктом господарювання та власником, який є заснов­ником даного суб’єкта, або органом державної влади, органом місцевого самоврядування, наділеним господарською компетенцією щодо цього суб’єкта;

2) між суб’єктами господарювання, які разом організовують об’єднання підприємств чи господарське товариство, та органами управління цих об’єднань чи товариств;

3) між суб’єктами господарювання в разі, якщо один з них є щодо другого дочірнім підприємством.

Одним з видів організаційно-господарських зобов’язань є соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання. Згід­но зі ст. 177 ГК суб’єкти господарювання зобов’язані за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

За публічним зобов’язанням (ст. 178 ГК) суб’єкт господарювання, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних під­ставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності в нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Принагідно зауважимо, що практично такі самі положення містяться й у ст. 633 ЦК «Публічний договір».

54. Виконання господарських зобов'язань.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських від­носин повинні виконувати господарські зобов'язання у відповід­ний спосіб відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язан­ня — відповідно до вимог, що висуваються в певних умовах (ст. 193 ГКУ).

До виконання господарських договорів застосовуються відпо­відні положення Цивільного кодексу України з урахуванням осо­бливостей, передбачених ГКУ.

Кожна сторона повинна вжити всіх заходів для належного виконання нею зобов'язання з урахуванням інтересів другої сто­рони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санк­цій, передбачених ГКУ, законами України або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який пору­шив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку ви­конати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше перед­бачено законом чи договором або якщо управнена сторона відмо­вилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобо­в'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, інши­ми нормативно-правовими актами або договором, або не випли­ває зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроко­во, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-право­вим актом чи договором або не випливає зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Забороняються одностороння відмова від виконання зобов'я­зань, крім випадків, передбачених законом, і відмова від вико­нання або відстрочення виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано на відповід­ному рівні.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

У ст. 194 ГКУ визначається, що виконання господарського зобов'язання може бути покладено загалом або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов'язанні. Управнена сторо­на зобов'язана прийняти виконання, запропоноване третьою осо­бою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарсько­го договору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сторони виконати зобов'язання особисто.

Неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім ви­падків, коли інше передбачено законом чи договором або уп-равнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'я­зань.

Відповідно до ст. 195 ГКУ (передання (делегування) прав у господарських зобов'язаннях) управнений суб'єкт господарського зобов'язання, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні за її згодою належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань щодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передання (делегування) таких прав може бути зумовлено певним строком. Акт передання прав вважається чинним з дня одержан­ня повідомлення про це зобов'язаною стороною, а акт делегуван­ня господарсько-управлінських повноважень іншому суб'єкту — з дня офіційного опублікування цього акта. Передання (делегу­вання) прав зумовлює обов'язок суб'єкта, який одержав у результа­ті такого передання (делегування) додаткові повноваження, вирі­шувати відповідне до цих повноважень коло господарських пи­тань і відповідати за наслідки рішень, які приймає.

Якщо в господарському зобов'язанні беруть участь кілька управнених або кілька зобов'язаних суб'єктів, то кожний з управ-нених суб'єктів має право вимагати виконання, а кожний із зобов'язаних суб'єктів повинен виконати зобов'язання відповідно до частки цього суб'єкта, визначеної зобов'язанням. Якщо це передбачено законодавством або договором, зобов'язання повин­но виконуватися солідарно. При солідарному виконанні господар­ських зобов'язань застосовуються відповідні положення якщо інше не передбачено законом (ст. 196 ГКУ).





Дата публикования: 2015-02-03; Прочитано: 365 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.012 с)...