Тема 5. Склад злочину

План

1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення.

2. Елементи та ознаки складу злочину.

3. Види складів злочинів.

4. Склад злочину та кваліфікація злочинів.

Література:

Гонтарь И.Я. Преступление и состав преступления как явления и понятия в уголовном праве: Вопросы теории и правотворчества. – Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1997.

Егоров В.С. Понятие состава преступления в уголовном праве. Учебное пособие. – Москва-Воронеж, 2001.

Карпушин М.П., Курлянский Н.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М., 1974.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – К., 2002.

Марцев А.И. Состав преступления: структура и виды // Уголовное право. – 2005. – № 2. – С. 47-49.

Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К., 1999.

Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления. – М., 1957.

Загальні рекомендації по вивченню теми

Ґрунтовне вивчення студентом (слухачем) цієї теми є теоретичним фундаментом для засвоєння низки наступних тем Загальної частини та успішного опанування положень Особливої частини кримінального права.

Оскільки кримінальний закон поняття складу злочину не розкриває, під час вивчення теми рекомендується керуватися його науковою дефініцією, згідно з якою склад злочину розглядається як сукупність юридично значущих об’єктивних і суб’єктивних ознак, яка характеризує суспільно небезпечне діяння особи як злочин. При цьому слід звернути увагу, що кримінально-правова категорія “склад злочину” є видовою стосовно категорії “склад правопорушення”, а також визначити, як співвідносяться між собою поняття “склад злочину” і “злочин”.

Важливим завданням при вивченні теми є з’ясування питання про теоретичне та практичне значення, яке має склад злочину в кримінальному праві. Для цього слід здійснити характеристику функцій, які виконує склад злочину: фундаментальної, гарантійної, процесуальної, розмежувальної.

У зв’язку з тим, що склад злочину в кримінальному праві є збірною юридичною конструкцією, яка містить в собі чотири структурні складові – елементи складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона), наступним етапом вивчення теми є з’ясування їх загального змісту, структури та змісту ознак, що характеризують кожен з цих елементів*. При цьому важливо визначити критерії, за якими ці ознаки діляться у кримінальному праві на дві нерівні за юридичним значенням групи: обов’язкові ознаки складу злочину та факультативні ознаки складу злочину, а також значення такого поділу.

Поглибленню знань про склад злочину сприяє звернення до виробленої в кримінальному праві класифікації складів злочинів, яка ґрунтується на кількох критеріях (ступінь суспільної небезпечності (тяжкості); конструкція об’єктивної й суб’єктивної сторони тощо).

На завершення вивчення теми слід звернутися до практично-прикладного аспекту складу злочину, який полягає в тому, що склад злочину є інструментом для здійснення кримінально-правової оцінки (кваліфікації) злочинів у слідчій та судовій практиці. Необхідно визначити поняття кваліфікації злочинів, її завдання й етапи її здійснення.

Контрольні питання:

Що таке склад злочину?

Як співвідносяться між собою поняття “склад злочину” та “злочин”?

Які функції має склад злочину?

Що таке елементи складу злочину?

Які ознаки складу злочину належать до обов’язкових, а які - до факультативних? Яке значення такого поділу?

Які є види складів злочину.

Що таке кваліфікація злочину?

Якою є роль складу злочину при кваліфікації злочинів?

Тема 6. ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

План

1. Поняття та значення об’єкта злочину

2. Види (класифікація) об’єктів злочину

3. Предмет злочину, його значення

Література:

1. Готин А.Н. Объект преступления в теории уголовного права // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2001. – №3. – С.39-62.

2. Емельянов В. П. Понятие объекта преступления в уголовно-правовой науке // Право і безпека – 2002. – №4. – С. 7-11.

3. Коржанский Н.И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. – М., 1980.

4. Сенаторов М.В. Об’єкт злочину та його відображення в законі про кримінальну відповідальність // Питання боротьби зі злочинністю. Збірник наукових праць. – 2003. – Вип. 7. – С. 133-145.

5. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Х., 1988.

6. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право и безпека. 2002. – № 1. – С. 81-87.

7. Фесенко Е. Объект преступления с точки зрения ценностной теории // Уголовное право. – №3. – 2003. – С. 71-73.

Загальні рекомендації по вивченню теми

При з’ясуванні поняття об’єкта злочину слід взяти до уваги, що законодавство його визначення хоч і не містить, але вказівки на те, чому завдають шкоди певні групи злочинів містяться в заголовках розділів Особливої частини КК України. Наука кримінального права пропонує кілька підходів до визначення цього поняття (серед яких переважають погляди на об’єкт як на суспільні відносини, або як на певні блага, цінності, що охороняються кримінальним законом).

Слід з’ясувати, яке місце в складі злочину посідає такий елемент, як об’єкт, яке значення у цьому зв’язку він має.

Наступне питання теми передбачає дослідження класифікації (видів) об’єктів злочину. При цьому обов’язково приділяється увага двом видам класифікації об’єктів злочину: “вертикальній” (загальний-родовий-безпосередній об’єкти) та “горизонтальній” (основний безпосередній об’єкт, додатковий (факультативний і обов’язковий) безпосередній об’єкт). Важливо зрозуміти сутність і завдання цих типів класифікації.

Оскільки в багатьох видах злочинів поряд з об’єктом (елементом складу злочину) фігурує й предмет (факультативна ознака складу злочину), важливо з’ясувати сутність цієї ознаки, її співвідношення з об’єктом та значення, яке вона має.

Контрольні питання:

Що таке об’єкт злочину, яке він має значення?

В чому полягає „вертикальна” класифікація об’єкта злочину?

Що таке родовий об’єкт злочину, як його відображено в КК?

В чому полягає „горизонтальна” класифікація об’єкта злочину?

Що таке додатковий безпосередній об’єкт злочину, яке він має значення?

Поняття предмету злочину, його ознаки.

Відмінність предмета злочину від об’єкта злочину.

Тема 7. ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

План

Поняття, ознаки та значення об’єктивної сторони злочину.

Суспільно-небезпечне діяння, його ознаки та форми (дія, бездіяльність).

Суспільно небезпечні наслідки, їх види та значення.

Причинний зв’язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно небезпечними наслідками. Особливість причинного зв’язку при бездіяльності.

Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину як факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину, їх кримінально-правове значення.

Література:

Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве. – СПб, 2000.

Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков, 1982.

Тер-Акопов А. А. Бездействие как форма преступного поведения. – М., 1980.

Тимейко Г.В.Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону, 1977.

Хачатуров Р.Л. Время как признак объективной стороны состава правонарушения // Закон и право. – 2006. – № 7. – С. 28-29.

Ярмыш Н.Н. Действие как признак объективной стороны преступления. – Х., 1999.

Ярмыш Н.Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ). - Х., 2003.

Загальні рекомендації по вивченню теми

Приступаючи до вивчення теми слід мати на увазі, що об’єктивна сторона злочину як елемент його складу є найбільш насиченою за кількістю юридично значущих ознак, які до неї входять. Тому опанування зазначеної теми вимагає особливої уваги.

На початку вивчення теми слід засвоїти поняття об’єктивної сторони злочини, з’ясувати, які ознаки її характеризують, які з них належать до обов’язкових, а які ‑ до факультативних.

Далі підлягає послідовному вивченню кожна з ознак, які характеризують об’єктивну сторону злочину.

Вивчення ознаки “діяння” передбачає визначення його як свідомої, вольової, суспільно-небезпечної та протиправної поведінки особи (дії чи бездіяльності). Необхідно з’ясувати сутність цих загальних ознак діяння, а також окремо дослідити зміст кожної з двох самостійних його форм: дії та бездіяльності. При цьому важливо звернути увагу на особливості (умови) кримінальної відповідальності за злочинну бездіяльність.

Розглядаючи суспільно небезпечні наслідки злочину слід визначити їх поняття, розглянути види й з’ясувати кримінально-правове значення. Важливо розрізнити, у яких випадках суспільно наслідки є необхідною ознакою об’єктивної сторони (злочини з матеріальним складом), а в яких вони цього значення не мають (злочини з формальним складом). Слід звернути увагу на особливості описання суспільно небезпечних наслідків в нормах Особливої частини КК.

Розглядаючи причинний зв’язок як ознаку об’єктивної сторони злочину, слід врахувати, що в кримінальному праві існує кілька теорій, які пояснюють причинність. Важливо з’ясувати, яку з них можна вважати більш обґрунтованою. Необхідно звернути увагу на вироблені теорією й практикою правила, що дозволяють констатувати наявність причинного зв’язку між діянням особи та шкодою, що настала. Вивчення цього питання вимагає аналізу видів причинного зв’язку.

Останнє питання теми передбачає визначення поняття та значення таких ознак об’єктивної сторони злочину, як місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Контрольні питання:

Що таке об’єктивна сторона злочину?

Які ознаки об’єктивної сторону злочину є обов’язковими, а які – факультативними?

Охарактеризуйте ознаки суспільно-небезпечного діяння.

В чому полягає відмінність між дією й бездіяльністю як формами суспільно-небезпечного діяння?

Що таке проста та складна дія?

За яких умов настає кримінальна відповідальність за бездіяльність?

Види суспільно небезпечних наслідків. Що таке злочин з матеріальним складом?

Чи враховується як ознака складу злочину випадковий причинний зв’язок?

Назвіть види необхідного причинного зв’язку.

Якими є особливості причинного зв’язку при бездіяльності?

Чим відрізняються знаряддя вчинення злочину від засобів вчинення злочину.

Чим відрізняються знаряддя й засоби вчинення злочину від предмету злочину?

Тема 8. СУБ’ЄКТ ЗЛОЧИНУ

План

Поняття суб’єкта злочину в кримінальному праві. Обов’язкові та факультативні ознаки суб’єкта злочину.

Загальний та знижений вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Осудність як обов’язкова ознака суб’єкта злочину.

Поняття та критерії неосудності. Наслідки визнання особи неосудною.

Поняття обмеженої осудності, її критерії та наслідки визнання особи обмежено осудною

Загальний та спеціальний суб’єкт злочину в кримінальному праві.

Література:

Васильєв А.А. Застосування положень норми про обмежену осудність у судово-психіатричній та судовій практиці // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Матер. наук.-практ. конф. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. 61-64.

Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л., 1968.

Ломако В. А. Осудність та неосудність за кримінальним правом України: Конспект лекції. – Харків: Українська юридична академія, 1993.

Орлов В. С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М., Госюридиздат, 1958.

Павлов В. Г. Субъект преступления и уголовная ответственность. – СПб.: Издательство “Лань”, 2000.

Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 3 червня 2005 року № 7.

Устименко В.В. Специальный субъект преступления. – Харьков, 1983.

Загальні рекомендації по вивченню теми

Вивчення даної теми важливе для вміння вирішувати питання щодо того, хто може нести кримінальну відповідальність за посягання на охоронювані кримінальним законом об’єкти.

Розгляд теми починається з засвоєння поняття суб’єкта злочину (ч. 1 ст. 18 КК) та визначення його ознак. Важливо звернути увагу на неможливість визнання суб’єктом злочину юридичних осіб.

Після цього аналізується така ознака суб’єкта, як вік, з якого може наступати кримінальна відповідальність особи (ст. 22). Важливо визначити причини, з яких за одні злочини такий вік є загальним, за інші – зниженим, а також способи визначення віку конкретної особи.

При розгляді питання про осудність як обов’язкову ознаку суб’єкта злочину необхідно звернути увагу на її поняття й ознаки (критерії) та на її зв’язок з одним із важливих галузевих кримінально-правових засад – принципом винної відповідальності.

З попереднім питанням тісно пов’язана проблема неосудності. Аналізувати її слід на підставі змісту ч. 2 ст.19 КК, сформулювавши при цьому поняття неосудності, визначити зміст двох критеріїв, з яких складається формула неосудності в національному кримінальному праві (юридичного (психологічного) й медичного (біологічного) критерію). Важливо з’ясувати співвідношення між зазначеними критеріями. Необхідно визначити юридичні наслідки, які тягне визнання неосудною особи, яка вчинила посягання на охоронювані законом об’єкти.

При розгляді зазначеного питання слід звернути увагу й на випадки, коли особа під час вчинення злочину є осудною, але після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Питання про проблему обмеженої осудності в кримінальному праві необхідно розкривати, спираючись на ст. 20 КК. Слід з’ясувати поняття та критерії (медичний і юридичний) обмеженої осудності та визначити, яким чином стан обмеженої осудності під час вчинення злочину впливає на вирішення питання про відповідальність особи.

Вивчення спеціального суб’єкта злочину передбачає визначення його поняття та значення, з’ясування відмінності спеціального суб’єкта та суб’єкта загального. Важливо звернути увагу на види спеціальних суб’єктів.

Контрольні питання:

Поняття та ознаки суб’єкта злочину.

Чи може бути юридична особа суб’єктом злочину за КК України?

Що таке вік, з якого настає кримінальна відповідальність? Які є його види?

Критерії віднесення злочинів до тих, відповідальність за які настає з 14 років.

Поняття осудності.

Поняття неосудності.

Критерії неосудності та їх зміст

Які психічні розлади та хвороби охоплюються медичним критерієм неосудності?

Критерії, що характеризують обмежену осудність.

Правові наслідки вчинення злочину особою в стані сп’яніння.

Поняття та значення спеціального суб’єкта злочину.

Тема 9. СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ

План

1. Поняття, ознаки та значення суб’єктивної сторони складу злочину.

2. Вина як обов’язкова ознака суб’єктивної сторони складу злочину.

3. Умисел і його види.

4. Необережність та її види

5. Випадок (казус).

6. Факультативні ознаки суб’єктивної сторони злочину (мотив, мета), їх значення.

7. Помилка в кримінальному праві, її види і значення.

Література:

Вапсва Ю.А. Особливості кваліфікації злочинів при наявності помилки // Вісник Університету внутрішніх справ. – 2000. – Вип.10. –С. 50-55.

Вапсва Ю.А. Класифікація помилок у кримінальному праві: проблеми та значення // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – Вип.5. – С. 179-182.

Вереша Р.В. Проблеми вини в теорії кримінального права: Навч. посібник. – К.: Атіка, 2005.

Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М. 1972.

Кригер Г. Отграничение умысла и преступной самонадеянности // Сов. юстиция. – 1980. – № 17. – С. 13-15.

Макашвили В.Г. Уголовная ответственность за неосторожность. – М. 1987.

Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожные преступления. – СПб., 2002.

Питецкий В. Критерии преступной небрежности // Сов. юстиция. – 1986. – № 2. – С. 19-20.

Рарог А.И. Вина в советском уголовном праве. – Саратов. 1987.

Савченко А. В. Мотив і мотивація злочину. – К., 2002.

Скляров С. В. Вина и мотивы преступного поведения. – СПб., 2004.

Сухарев Е, Куликов А. О двойной форме вины // Сов. юстиция. – 1990. –№ 18. –С. 21-22.

Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. - М., 1980.

Якушин В.А. Ошибка и ее уголовно-правовое значение. – Казань, 1988.

Загальні рекомендації по вивченню теми

Вивчення теми розпочинається засвоєнням поняття і значення суб’єктивної сторони злочину, визначенням ознак, що її характеризують з урахуванням їх поділу на обов’язкові (вина) та факультативні (мотив, мета).

Особливе значення для розгляду теми має засвоєння поняття вини (ст. 23 КК) як “фундаменту” суб’єктивної сторони. При її вивченні важливо звернути увагу на юридичні, психологічні й соціальні характеристики (форми, види вини, її зміст, її ступінь). Розглядаючи питання слід звернути увагу й на т.з. “змішану (або подвійну, складну) форму вини” та її значення.

Наступним етапом є засвоєння форм вини: умислу та необережності (ст.ст. 24, 25 КК). Необхідно з’ясувати зміст інтелектуальних і вольових ознак кожної форми та виду вини, а також звернути увагу на ознаки, що дозволяють відрізнити одні види вини від інших: прямий умисел від непрямого, непрямий умисел від злочинною самовпевненістю. Окремо слід зупинитися на відмінностях між злочинною недбалістю та невинуватим заподіянням шкоди (казусом, або випадком). Аналізуючи умисел як форму вини слід звернути увагу й на т.з. “спеціальні види умислу”. Визначивши прямо зазначені в законі форми вини, важливо звернути увагу на особливості психічного ставлення до особи вчинюваного нею злочину, яке визначається як “змішана форма вини”.

Розглядаючи факультативні ознаки суб’єктивної сторони необхідно послідовно зупинитися на таких додаткових ознаках, що характеризують психічний зміст злочинного діяння, як мотив та мета злочину. Слід визначити їх поняття, зміст та юридичне значення.

Оскільки суб’єктивна сторона характеризує певне ставлення осудної особи до злочину, який вона вчиняє, на завершення вивчення зазначеної теми розглядається питання про випадки, коли суб’єкт має невірне уявлення про фактичні або юридичні характеристики свого діяння – помилку. Слід розглянути види помилок та їх вплив на кримінально-правову оцінку діяння, вчиненого за наявності помилки.

Контрольні питання:

1. Поняття суб’єктивної сторони злочину.

2. Яке значення має суб’єктивна сторона злочину?

2. Поняття вини. Що таке форми вини?

3. Прямий умисел: поняття, інтелектуальний та вольовий моменти.

4. Відмінність прямого умислу від непрямого.

5. Спеціальні види умислу.

6. Злочинна самовпевненість: поняття, інтелектуальний та вольовий моменти. Відмінність від непрямого умислу.

7. Злочинна недбалість: поняття, інтелектуальний та вольовий моменти.

8. Відмінність казусу від злочинної недбалості.

9. Що таке „змішана форма вини”?

10. Мотив та мета як факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу злочину, їх значення.

11. Юридична помилка, її види та вплив на кримінально-правову оцінку діяння.

12. Види фактичної помилки.

Тема 10. СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

План

Поняття та види стадій вчинення злочину.

Закінчений злочин.

Готування до злочину, його ознаки.

Поняття замаху на злочин, його ознаки, види та відмежування від інших стадій злочину.

Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин.

Добровільна відмова при незакінченому злочині та її правові наслідки.

Література:

Дем’яненко В., Дядько Д. Критерії розмежування закінченого й незакінченого замаху // Рад. право. – 1977. – № 4.

Житний О.О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям. – Х., 2004.

Маслак Н.В. Підстава кримінальної відповідальності за готування до злочину // Кримінальне право України. – 2006. – № 4. – С. 3-9.

Панько П.А. Добровольный отказ от преступления по советскому уголовному праву. – Воронеж, 1975.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02. 2003 р. № 2.

Про судову практику про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12. 1992 р. № 12.

Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26. 04. 2002 р. №5.

Редин М.П. Объективные и субъективные признаки приготовления к преступлению и покушения на преступление // Российский следователь. – 2003. – №1. – С.28-31.

Редин М.П. Понятие покушения на преступление в российском праве // Уголовное право. – 2002. – №2. – С.57-60.

Сураєва В. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин: чи є це законним? // Юридичний журнал. – 2006. – № 12. – С. 19-20.

Тихий В.П. Питання застосування норм Кримінального кодексу України щодо стадій злочину // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 1. − С. 69-73.

Загальні питання вивчення теми

Тема передбачає детальне ознайомлення з визначеними законом етапами підготовки та здійснення умисних злочинів та особливостями кримінально-правової оцінки випадків, коли підготований особою злочин не розпочато нею або розпочато, однак не закінчено.

Вивчення теми розпочинається зі з’ясування поняття та видів стадій вчинення злочину: незакінченого злочину (готування до злочину, замаху на злочин) та закінченого злочину, що здійснюється з урахуванням змісту ст.ст. 13‑15 КК.

Далі аналізуються конкретні стадії злочину: поняття, об’єктивні й суб’єктивні ознаки, визначається кримінально-правове значення кожної з них. При цьому важливо з’ясовувати відмінності між окремими стадіями (готування від замаху, замаху від незакінченого злочину), а також на відмінність між готуванням до злочину та виявленням умислу (яке за кримінальним правом України не є караним).

Вивчаючи питання про закінчений злочин необхідно звернути увагу на ознаки (об’єктивні й суб’єктивні), за якими визначається юридичне закінчення злочинів з формальним складом, злочинів з матеріальним складом та злочинів з усіченим складом.

Під час розгляду стадії готування слід визначити загальну властивість готування (воно створює умови для вчинення злочину) та зміст окремих діянь, що утворюють цю стадію (підшукування знарядь чи засобів вчинення злочину, їх пристосування, підшукування співучасників тощо).

Аналізуючи замах на злочин необхідно приділити належну увагу його поділу на види (як ті, що прямо зазначені законом – закінчений, незакінчений, так і ті, що в законі не зазначені, але враховуються теорією й практикою кримінального права – придатний, непридатний), значення класифікації замахів для призначення покарання, для можливості добровільної відмови.

Після вивчення видів стадій злочину слід з’ясувати визначені законом особливості кримінальної відповідальності особи, яка скоїла незакінчений злочин, враховуючи положення ч. 2 ст. 14, ст. 16, ч. 1 ст. 68 КК. При цьому слід сконцентрувати увагу на специфіку кваліфікації незакінчених злочинів та призначення за них покарання.

На завершення вивчення теми необхідно уважно вивчити зміст норми, що заохочує особу, яка не закінчила злочин, до добровільної відмови (ст. 17). Слід засвоїти ознаки добровільної відмови, її профілактичне значення, яке випливає з гарантованих законом правових наслідків добровільної відмови (ч. 2 ст. 17 КК). Також необхідно звернути увагу на відмінність між добровільною відмовою та дійовим каяттям, що здійснюється шляхом співставлення їх змісту, моменту здійснення та правових наслідків.

Контрольні питання:

Що таке стадії вчинення злочину?

Що таке готування до злочину, які ознаки його характеризують?

Що таке замах на злочин?

Назвіть види замаху на злочин.

Чим закінчений злочин відрізняється від незакінченого?

Назвіть момент закінчення різних видів злочину залежно від конструкції їх складу.

Особливості кримінальної відповідальності за незакінчений злочин.

Поняття й ознаки добровільної відмови.

Правові наслідки добровільної відмови.

Назвіть об’єктивні та суб’єктивні ознаки дійового каяття. Чим воно відрізняється від добровільної відмови?

Тема 11. СПІВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНІ

План

1. Поняття та ознаки співучасті у злочині.

2. Види співучасників злочину згідно з КК України.

3. Форми співучасті у злочині.

4. Особливості кримінальної відповідальності співучасників злочину.

5. Спеціальні питання відповідальності співучасників злочину.

6. Причетність до злочину та її відмінність від співучасті у злочині.

Література:

Бурчак Ф.Г. Соучастие: социальные, криминологические и правовые проблемы. – Киев, 1986.

Гуторова Н.А. Соучастие в преступлении по уголовному праву Украины. – Харьков, 1997.

Деякі питання провадження у справах про злочини, вчинені організованими злочинними угрупованнями // Вісник Верховного Суду України. – 2001. – №1. – С. 29-40.

Колб О.Г. Проблеми визначення поняття "співучасть у злочині" // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2004. – № 6. – С. 333-338.

Мочкош Я. Форми співучасті у кримінальному праві України: проблемні питання // Право України. – 2006. – № 3. – С. 113-116.

Новицький Г.В. Поняття і форми співучасті у злочині за кримінальним правом України.: Наук.-практ. посіб. – К., 2001.

Попович Н. Вчинення злочину групою осіб без попередньої змови як форма співучасті // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2005. – № 41. – С. 289-294.

Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. № 13.

Шапченко С.Д. Деякі питання тлумачення та застосування ст. 28 Кримінального кодексу України // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. – 2002. – №3.

Шапченко С.Д. Співучасть у злочині (Постатейний коментар до розділу VI Загальної частини Кримінального кодексу України) // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 9. – С.68-110.

Загальні рекомендації по вивченню теми

На початку вивчення теми необхідно чітко визначити поняття співучасті у злочині, спираючись при цьому на положення ст. 26 КК. Після цього здійснюється аналіз об’єктивних ознак, які характеризують співучасть (участь у вчиненні злочину кількох суб’єктів, спільність діянь суб’єктів), та суб’єктивні її ознаки (спільність умислу співучасників, можливість співучасть лише у вчиненні умисного злочину).

Далі слід визначити, які види співучасників злочину розрізняє чинне кримінальне законодавство (ст. 27), здійснити характеристику об’єктивних та суб’єктивних ознак, що характеризують кожного з них (виконавця (співвиконавця), організатора, підбурювача та пособника). При цьому слід звернути увагу на відмінності між різними видами співучасників (організатора від пособника, організатора від підбурювача).

Аналіз наступного питання необхідно розпочати з визначення загального поняття “форми співучасті” та критеріїв, за якими в теорії й практиці співучасть у злочині поділяється на форми. Після цього слід з’ясувати зміст форм співучасті, які виділяються за об’єктивним ознаками (проста співучасть, або співвиконавство й складна співучасть - співучасть з розподілом ролей) та її форм, що визначаються за суб’єктивними ознаками. В останньому випадку слід керуватися положеннями ст. 28 КК, детально проаналізувавши зміст та ознаки визначених нею форм співучасті - групи осіб без попередньої змови, групи осіб за попередньою змовою, організованої групи та злочинної організації. При цьому важливо звернути увагу на відмінності між злочинною організацією та організованою групою, між організованою групою та групою осіб за попередньою змовою.

Вивчаючи особливості кримінальної відповідальності співучасників необхідно звернути увагу на підстави відповідальності співучасників (наявність у діянні особи складу злочину, вчиненого у співучасті), особливості складання формули кваліфікації при кримінально-правовій оцінці злочинів, вчинених у співучасті, межі відповідальності співучасників в різних формах співучасті, призначення покарання співучасникам, спираючись при цьому на положення ст. ст. 29, 30, ч. 2 ст. 68 КК.

Після визначення особливостей кримінальної відповідальності співучасників слід приступити до вивчення спеціальних питань відповідальності при співучасті в злочині (опосередковане виконання, співучасть у злочинах із спеціальним суб’єктом, провокацію злочину, ексцес виконавця, безнаслідкову співучасть та невдале підбурювання або пособництво, добровільну відмову співучасника одного з них від вчинення злочину). При цьому слід мати на увазі, що деякі з цих питань безпосередньо передбачені нормами Розділу VI Загальної частини КК (ч. 2 ст. 27, ч. 4, 5 ст. 29, ч. ст. 31 КК), а деякі визначаються шляхом системного тлумачення деяких інших положень кримінального закону (зокрема, ч. 3 ст. 401 КК, ст. 370 КК) та врахування загальних ознак інституту співучасті.

На завершення вивчення теми слід звернутися до питання про причетність до злочину. Визначивши її поняття та керуючись загальними ознаками співучасті слід з’ясувати, які ознаки принципово відрізняють причетність від співучасті у злочині. Після цього потрібно визначити види причетності до злочину, здійснити їх характеристику й з’ясувати особливості кримінальної відповідальності за них.

Контрольні питання:

1. Що таке співучасть у злочині?

2. Розкрийте зміст ознак „спільність умислу” та „спільність діянь”.

3. Назвіть види співучасників, передбачені КК України.

4. Які об’єктивні та суб’єктивні ознаки характеризують виконавця (співвиконавця) злочину?

5. Види організаторських дій.

6. Назвіть види пособництва.

7. Розкрийте зміст форм співучасті за об’єктивними ознаками.

8. За якими ознаками група осіб за попередньою змовою відрізняється від організованої групи?

9. Назвіть особливості кваліфікації злочинів при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою, організованою групою, злочинною організацією.

10. Що таке ексцес виконавця, які є його види?

11. Назвіть особливості добровільної відмови організатора, підбурювача та посібника.

12. Розкрийте види причетності до злочину. Як причетність відрізняється від співучасті у злочині?

Тема 12. ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

План

Поняття й форми (види) множинності злочинів та її ознаки.

Поняття одиничного злочину та його види.

Поняття фактичної повторності злочинів, її ознаки та види.

Поняття сукупності злочинів, її ознаки та види.

Поняття рецидиву злочинів, його ознаки та види.

Правові наслідки повторності, сукупності та рецидиву злочинів.

Література:

Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Х., 2000.

Жук П.Ф., Кириленко О.І. Поняття продовжуваного злочину та його ознаки // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. – 2000. – Вип. 3.

Кириленко О.І. Види повторності злочинів у кримінальному праві України // Вісник Запорізького юрид. інституту. – 2001. – № 4. – С.202-208.

Кириленко О.І. Види повторності злочинів у кримінальному праві України // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2001. – №4. – С. 202-208.

Красиков Ю.А. Множественность преступлений (понятие, виды, наказуемость). – М., 1988.

Малков В.П. Множественность преступлений и её формы по советскому уголовному праву. – Казань, 1982.

Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02. 2003 р. № 2.

Про судову практику про корисливі злочини проти приватної власності: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25.12. 1992 р. № 12.

Про судову практику у справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26. 04. 2002р. № 5.

Ришелюк А. Проблематика триваючого злочину // Радянське право. – 1991. – № 5.

Созанський Т. Кваліфікація ідеальної сукупності злочинів // Вісник Львівського ін-ту внутр. справ. – 2001. – №2. – С.167-171.

Стрижевська А.А. Поняття повторності злочинів за кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 11. – С. 93-108.

Загальні рекомендації по вивченню теми

Приступаючи до вивчення теми необхідно визначити загальне поняття множинності злочинів та її ознаки. Далі слід з’ясувати поняття, проаналізувати ознаки та види одиничного злочину, оскільки саме він є елементом, з якого складається будь-яка форма (вид) множинності: повторність, сукупність та рецидив.

У зв’язку з тим, що повторність злочинів у кримінальному праві класифікують (в залежності від наявності чи відсутності в особи судимості за вчинений раніше злочин) на фактичну повторність та повторність у формі рецидиву, слід взяти до уваги, що ст. 32 КК визначає саме перший її вид. Спираючись на положення зазначеної норми визначається поняття фактичної повторності злочинів, з’ясовуються її ознаки та види (повторність однорідних, повторність тотожних злочинів). Важливо виявити відмінності між фактичною повторністю та одиничним продовжуваним злочином. Слід присвятити увагу випадкам, за яких вчинення особою кількох злочинів не може бути визнане повторністю.

Розглядаючи сукупність як вид множинності злочинів необхідно з’ясувати її поняття та ознаки, що її характеризують, а також види (реальна та ідеальна) сукупності. Після цього слід звернути увагу на питання розмежування сукупності від деяких суміжних явищ (реальної сукупності злочинів - від фактичної повторності, ідеальної сукупності злочинів - від складеного одиничного злочину), а також визначити відмінність сукупності злочинів від конкуренції кримінально-правових норм.

Вивчення рецидиву злочину як форми множинності передбачає передусім з’ясування його поняття та ознак. Далі необхідно розглянути існуючі в теорії кримінального права класифікації видів рецидиву і з’ясувати, який з них знайшов відображення у законі (ст. 34 КК).

На закінчення вивчення теми слід визначити, які правові наслідки має визнання повторності, сукупності або рецидиву злочинів (значення для кваліфікації, для призначення покарання, для звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності).

Контрольні питання:

Поняття множинності злочинів.

Види одиничного злочину.

Поняття повторності злочинів.

Види фактичної повторності злочинів.

Обставини, які виключають повторність злочинів.

Поняття сукупності злочинів.

Чим відрізняється ідеальна сукупність від реальної?

Поняття та ознаки рецидиву злочинів.

Які особливості має складання формули кваліфікації при повторності злочинів та при сукупності злочинів?