Методичні рекомендації. Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на на­лежні, безпечні й здорові умови праці

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на на­лежні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці жі­нок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я робо­тах забороняється. Закон України "Про охорону праці" (в ред. від 21 листопада 2002 р.) передбачає цілу низку гарантій прав громадян на охорону праці як під час укладення трудового до­говору, так і під час роботи на підприємстві.

Закон України "Про охорону праці" від 21 листопада 2002 р. у ст. 1 встановлює, що " охорона здоров'я – це система право­вих, соціально-економічних, організаційно-технічних, сані­тарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та за­собів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і праце­здатності людини в процесі трудової діяльності".

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров'я працівників на виробництві. Основи законо­давства України про охорону здоров'я (1992 р.) розглядають охорону здоров'я як загальний обов'язок усіх підприємств, уста­нов, організацій, посадових осіб та громадян, які зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяль­ності (ст. 5 Основ). З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності встанов­люються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації ви­робничих процесів, пов'язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані за­безпечити виконання техніки безпеки, виробничої санітарії, інших вимог охорони праці, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей (ст. 28 Основ).

При укладенні трудового договору громадянин має бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці небезпечних і шкід­ливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипо­казана запропонована робота за станом здоров'я.

Однією з гарантій є й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо виникне ви­робнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, що оточують його, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспіл­ки й уповноваженого трудового колективу, а за період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається серед­ній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не дотримується законодавства про охорону праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менш 3-місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).

Найважливіші норми щодо охорони здоров'я працівників на виробництві закріплені в Законі України "Про охорону пра­ці", у трьох главах КЗпП (гл. XI "Охорона праці", XII "Праця жінок", XIII "Праця молоді"), а також у підзаконних актах – положеннях, правилах, інструкціях, актах соціального парт­нерства, локальних нормативно-правових актах. Студентам необхідно опрацювати ці положення законодавства.

Служба охорони праці створюється на підприємствах з кіль­кістю працюючих 50 і більше осіб. Типове положення про службу охорони праці затверджене наказом Державного комі­тету України з нагляду за охороною праці від 15 листопада 2004 р. № 255.

Трудовий колектив бере участь в організації охорони праці на підприємстві. Зокрема, за рішенням загальних зборів (кон­ференції) трудового колективу за поданням роботодавця і про­фесійної спілки на підприємствах усіх форм власності може створюватися постійно діючий консультативний орган – ко­місія з питань охорони праці на підприємстві. Типове поло­ження про таку комісію затверджено наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 21 березня 2007 р. № 56 (Праця і зар­плата. – 2007. – № 19. – Травень. – С. 9–10). Рішення ко­місії оформляються протоколом і мають рекомендаційний ха­рактер.

За участю представників роботодавця і трудового колективу на підставі Типового положення про діяльність уповноваже­них найманими працівниками осіб з питань охорони праці, за­твердженого наказом Державного комітету України з про­мислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду 21 бе­резня 2007 р. № 56, з урахуванням специфіки виробництва опрацьовується Положення про діяльність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, яке за­тверджується загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства.

В Україні впроваджена нова система соціального захисту працівників від нещасних випадків. З 1 квітня 2001 р. набув чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку і професійного захворювання" і почав діяти відповідний соціальний страхо­вий Фонд. Станом на 1 січня 2007 р. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань проводить стра­хові виплати 319 тис. потерпілих (членам їхніх сімей), які по­страждали на виробництві.

У наш час загальну функцію державного нагляду у сфері охо­рони праці здійснює центральний орган виконавчої влади – Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, який утворений постановою Кабі­нету Міністрів України від 14 серпня 2006 р. № 1195 і діє на підставі Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1640. Держав­ний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду (Держгірпромнагляд) є спеціально уповно­важеним центральним органом виконавчої влади з промисло­вої безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду та державного регулювання у сфері безпечного поводження з ви­буховими матеріалами промислового призначення, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. На Держгірпромнагляд серед іншого покладено за­вдання організації та здійснення державного нагляду за додер­жанням законів та інших нормативно-правових актів з питань охорони праці в частині промислової безпеки, безпечного ве­дення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Розслідування та облік нещасних випадків регулюються декількома нормативно-правовими актами, залежно від кате­горії осіб та місця нещасного випадку: постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 затверджено Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві НПАОП 0.00-6.02-04; наказом МВС України від 27 грудня 2002 р. № 83/404 (зі змінами) затверджено Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та ава­рій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України; Положенням про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 31 серпня 2001 р. № 616. Це Положення встанов­лює єдиний порядок розслідування та поширюється на вищі, професійно-технічні, загальноосвітні, дошкільні, позашкільні навчальні заклади, заклади післядипломної освіти незалежно від форм власності й підпорядкування.

Із метою реалізації державної політики у сфері безпечної життєдіяльності населення та поліпшення організації роботи з профілактики травматизму невиробничого характеру Кабінет Міністрів України постановою від 22 березня 2001 р. № 270 за­твердив Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру. Згідно з цим Порядком провадиться розслідування нещасних випадків, що сталися з працівниками під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадсь­кому, власному або іншому транспортному засобі, що не нале­жить підприємству і не використовувався в інтересах підпри­ємства.

Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випад­ків, професійних захворювань і аварій на виробництві від 25 серпня 2004 р. поширюється на: власників підприємств або уповноважені ними органи, тобто на роботодавців; осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до за­конодавства уклали з роботодавцем трудовий договір (кон­тракт) або фактично були допущені до роботи в інтересах під­приємства, а також на осіб, які забезпечують себе роботою са­мостійно.

Порядок містить окремі розділи: розслідування та облік не­щасних випадків; спеціальне розслідування нещасних випад­ків; звітність та інформація про нещасні випадки, аналіз їх причин; повідомлення про професійні захворювання та розслі­дування причин виникнення професійного захворювання; роз­слідування причин виникнення професійних захворювань у працівників, направлених на роботу за межі підприємства; реєстрація та облік професійних захворювань; розслідування та облік аварій.

У разі настання нещасного випадку безпосередній керівник робіт (уповноважена особа підприємства) зобов'язаний: термі­ново організувати надання першої медичної допомоги потерпі­лому; повідомити про випадок уповноважену найманими пра­цівниками особу з питань охорони праці; робочий орган вико­навчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства; утворити наказом комісію з розслідування нещасного випадку.

Комісія зобов'язана скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5, а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1, або акт про нещас­ний випадок, не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ, і передати їх на затвердження роботодавцю. Роботодавець та­кож організовує розслідування причин виникнення професій­ного захворювання та наказом призначає комісію з розсліду­вання причин виникнення професійного захворювання, роз­слідування випадку професійного захворювання проводиться протягом десяти робочих днів після надходження повідомлен­ня за формою П-3.

Встановлений належним чином факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є підставою для відшкодування шкоди потерпілому або членам його сім'ї. Від­шкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушко­дження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюєть­ся Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Роботодавець може за рахунок власних кош­тів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові випла­ти, це питання має бути врегульоване колективним чи трудо­вим договором. Якщо комісією з розслідування нещасного ви­падку встановлено, що ушкодження здоров'я настало не тільки з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нор­мативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомо­ги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 %.

За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворю­ванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробіт­на плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також пра­цевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним ви­падком на виробництві або професійним захворюванням зара­ховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи з шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмі­рах у порядку, встановленому законом.

Питання для дискусії

Юридична система захисту прав працівників на безпечні умови праці: міжнародні стандарти і законодавство України.