Методичні рекомендації. При вивченні цієї теми необхідно звернутися до глави XVII КЗпП України "Загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування та пенсійне

При вивченні цієї теми необхідно звернутися до глави XVII КЗпП України "Загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування та пенсійне забезпечення" (у редакції Закону України від 16 січня 2003 р. № 429-ІУ), а також ознайомитися з низкою законів України, які регламентують соціальне страхування.

Соціальне страхування є організаційно-правовою формою соціального захисту, яка базується на ідеї розподілу ризику між застрахованими особами та взаємозалежності між внеска­ми і обсягом соціальних послуг (еквівалентність внескам).

За допомогою спеціально створених фондів соціального страхування здійснюється соціальне забезпечення працівни­ків, які зазнали соціального ризику, тобто через хворобу, ін­валідність, старість, безробіття тимчасово або постійно втрача­ють здатність до праці і не мають фізичної можливості зароб­ляти собі на життя та забезпечувати своїх утриманців.

Студентам цікаво буде довідатись, що перші законодавчі акти, які започаткували обов'язкове державне соціальне стра­хування, були прийняті наприкінці XIX ст. у Німеччині, це так зване соціальне законодавство Бісмарка – закон про обов'язкове державне страхування на випадок хвороби (1883 р.), закон про страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.). За Німеччиною такі закони прийняли й інші країни. В Англії законами у 1911–1913 рр. було введено страхування у зв'язку з безробіттям, хворобою та інвалідністю. У Росії со­ціальне страхування було введено декретом Радянського на­родного комісаріату у 1917 р.

У рамках соціального страхування створюються спеціальні страхові соціальні фонди за рахунок внесків роботодавців і са­мих застрахованих працівників у певному відсотковому відно­шенні до заробітної плати. У багатьох країнах участь у фінансу­ванні також бере й держава. Як правило, розмір соціальних виплат з таких фондів орієнтований на величину попередньої заробітної плати. Принцип страхування вважається таким, що найбільш відповідає ринковій економіці.

В Україні згідно зі ст. 253 КЗпП особи, які працюють за тру­довим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загаль­нообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Чинна система була введена Основами законодавства Украї­ни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. Ця система передбачає п'ять видів такого страхування на сьогодні діє лише чотири): страхування на ви­падок безробіття; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності; страхування від нещасного випадку на вироб­ництві; пенсійне страхування. Медичне страхування ще не введено.

Здійснення цих видів страхування регулюється відповідни­ми законодавчими актами: "Про загальнообов'язкове держав­не соціальне страхування від нещасного випадку на виробниц­тві та професійного захворювання, які спричинили втрату пра­цездатності" від 23 вересня 1999 р., "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 2 березня 2000 р., "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18 січня 2001 р., "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення" від 9 липня 2003 р. (останні набрали чинності з 1 січня 2004 р.).

Розмір внесків роботодавців та застрахованих працівників регулюється Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страху­вання" від 11 січня 2001 р.

Відповідно до згаданих вище Основ загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування є системою прав, обов'язків і га­рантій, що передбачає надання соціального забезпечення, яке включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втра­ти годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним орга­ном, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, перед­бачених законом. Обов'язковому соціальному страхуванню підлягають наймані працівники, а також інші особи, коло яких визначено законом.

Джерелами фінансування соціальних виплат у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є соціальні страхові фонди, які формуються за рахунок страхо­вих внесків працівників і роботодавців.

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюєть­ся загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах неза­лежно від їх форм власності та господарювання, а також деякі інші категорії осіб. Особи, які підлягають загальнообов'яз­ковому державному соціальному страхуванню, одержують сві­доцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання, яке є єдиним для всіх видів страхування та документом суворої звітності.

Слід звернути увагу на суттєві зміни щодо розуміння стажу роботи особи, який буде однією з підстав для набуття права на певні страхові виплати, зокрема, пенсії. Враховується не тру­довий стаж, а страховий стаж, який згідно із законом визна­чається як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України. Роботодавцем відповідно до Основ вважається: власник підприємства, уста­нови, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і фізичні особи, які використовують найману працю. Застрахована осо­ба є своїм страхувальником, оскільки також бере участь у сплаті страхових внесків на соціальне страхування.

Страховиками за загальнообов'язковим державним со­ціальним страхуванням є цільові страхові фонди з окремих ви­дів соціального страхування. Всі роботодавці в обов'язковому порядку повинні зареєструватися у кожному з фондів як плат­ники страхових внесків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у за­страхованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Згідно із законами України до страхових випадків, із на­станням яких надаються матеріальне забезпечення та соціаль­ні послуги, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи, інвалідність; хвороба; досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; безробіття; соціальні послуги та інші ма­теріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; нещас­ний випадок на виробництві; професійне захворювання.

За державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника; допомо­ги по тимчасовій втраті працездатності, по вагітності та поло­гах, по безробіттю, на поховання; амбулаторне та стаціонарне лікування, надання лікарських засобів медичного призначен­ня; відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підго­товкою та профорієнтацією; дотації роботодавцю для створен­ня робочих місць тощо.

Виплати та надання соціальних послуг, на які має право за­страхована особа за загальнообов'язковим державним соціаль­ним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві ві­домості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за якої настає кримінальна відповідальність; в) якщо страхо­вий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Кошти фондів відокремлені від державного бюджету і не є державною власністю. Управління фондами здійснюється на паритетній основі представниками застрахованих осіб – профспілками, представниками роботодавців, представника­ми держави.

Розрізняють внутрішній і загальнодержавний нагляд у сфері соціального страхування. Нагляд за діяльністю цільових фондів загальнообов'язкового державного соціального страху­вання здійснює Наглядова рада, до складу якої входять у рів­ній кількості представники від застрахованих громадян, робо­тодавців та держави. Державний нагляд у сфері загальнообо­в'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів України цент­ральний орган виконавчої влади, таким органом визначено Міністерство праці та соціальної політики України.

Законодавством передбачено відповідальність страхуваль­ників, страховиків та суб'єктів, які надають соціальні послуги, за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Питання для дискусії

1. Проблема оптимального організаційно-правового ме­ханізму захисту права працівників на соціальний захист.

2. Проблема принципу справедливості під час розподілу розміру внесків на соціальне страхування між працівниками і роботодавцями.