Суспільно-політичне життя України. Формування багатопартійної системи

Рішенням Президента Верховної Ради було видано указ про тимчасове припинення діяльності КПУ, вирішено створити тимчасову комісію для перевірки діяльності посадових осіб, органів влади, управління у зв’язку з державним переворотом.

Так розпочався новий етап в історії України і її народу. Референдум 1 грудня 1991 р. підтвердив бажання громадян жити у вільній і незалежній, демократичній Україні. За це віддали свої голови 90,32% виборців, що брали участь у підтвердженні Акту про незалежність України.

Особливості формування багатопартійної системі на Україні зумовлені тим, що досвіт діяльності партії, що сформувалися на початку ХХ ст. був втрачений, а ідейно-теоретичні доробки, програмні документи, архіви цих партій – вилучені з обігу.

Довгий час політична надбудова суспільства не зазнавала суттєвих змін. Єдина на той час комуністична партія і підпорядковані їй громадські організації, у тому числі профспілки, комсомол, фактично втратили здатність до реформування, не змогли спрямувати свою діяльність в інтересах суспільства. Тому нові партії виникають в умовах багаторічного відриву громадян від політики, за наявність розриву у політичному досвіді поколінь.

Загальною специфічною рисою виконання майже всіх нових партій є те, що нинішня багатопартійність є те, що нинішня багатопартійність буде дозволена “зверху”, внаслідок постанов Верховної Ради СРСР і Верховної Ради України, а також скасуванням ст.6 Конституції Української РСР.

Тому перші громадські об’єднання, у тому числі Рух, с початку проголошував підтримку політики перебудови й офіційно не протиставляв себе владним структурам.

З певною долею умовності процес формування багатопартійної системи можна поділити на два етапи:

І-й з 1988-1990 рік. Його характерною ознакою є боротьба різних політичних сил навколо ідеї створення Народного Руху за перебудову;

ІІ-й від 1990 р. коли формуються нові політичні партії, оформлюється весь спектр політичного життя.

8 вересня 1989 р. відбувся установчий з’їзд Народного Руху України за перебудову. На ньому було представлено 1109 делегатів які репрезентували 1247 установчих первинних груп. На з’їзд головою руху був обраний І.Драч, головою ради представників – В.Яворівський, головою секретаріату М.Горинь. Була прийнята програма Народного Руху України.

У ній проголошувався курс на політичне та культурне відродження України. Головна мета побудови демократичного й гуманного суспільства досягнення справжнього народовладдя, добробуту народу, відродження й всебічний розвиток Української нації.

Таким чином в Україні виникає досить могутня громадянська організація, що посіла на той час центристську позицію, об’єднує різні верстви суспільства. Діяльність Руху стимулювало створення багатопартійної системи. На початок 1991 р. офіційно зареєструвалися 13 партій. Базуючись на програмних документах можна виділити 3 основні течії: 1) національно-демократична (у ній переважають партії які входять в Рух); 2) ліберально-демократична; 3) комуністична (соціалістична).Національно-демократична течія не зважаючи на велику спорідненість програми положень, неоднорідна. Виразно виділяється національно-центристські угруповання уособлене УРП (Українська Республіканська Партія) 29-30 квітня 1990 р. у Києві установчий з’їзд партії. У лавах партії - 2300 осіб.Головна мета – створення Української незалежної соборної держави. Із національного питання УРП проголошує рівність громадян України незалежно від походження й національності, необхідність забезпечити культуру автономії всіх національних громад. Близьким за змістом до програми УРП є програма Української Християнсько-демократичної партії УХДП, установчий зміст якої відбувся 21-22 квітня 1990 р. в м. Львів.

Мета партії – досягнення політичної незалежності, ліквідація тоталітаризму як системи, наголошує на необхідність відновлення національної символіки і надання українській мови статусу державної, вважає за необхідне забезпечити внутрішній і міжнародний правовий захист Українського народу. Центральним питанням програми УХДП с релігійне питання: вимоги реабілітації релігії, вільна її пропаганда, надання рівних прав усім християнським церквам. Економічне питання – досягнення економічної самостійності, перехід до ринкової економіки, забезпечення пріоритету екології над економікою, створення власної валютно-фінансової системи і введення власної грошової одиниці, передача землі селянам.

У жовтні 1989 р. у Львові була створена Українська Національна партія, яка категорично відкидає можливість реформування суспільства в рамках соціалістичного вибору. Ідеологія українського демократичного націоналізму підтримувала українсько-селянська демократична партія УСДП, створена 9 червня 1990 року.

Ліберально-демократичний напрям представляють демократична партія України ДемПУ, ліберально-демократична партія ЛДПУ, соціал-демократична партія України СДПУ, об’єднана соціал-демократична партія України ОСДПУ, партія демократичного відродження України ПДВУ, партія “зелених” України ПЗУ. Демократичної партії виступають за свободу економічної діяльності, рівноправності всіх форм власності та господарювання, ринкову економіку, економічну безпеку, за відродження й вільний розвиток культури українського народу, всіх національностей та етнічних груп, які живуть на території України. До подій 18-19 серпня 1991 р. вирішальний вплив на політичне життя республіки має комуністичне (соціалістична) течія, уособлювань комуністичною партією Україні і нечисленними робітничою (марксисткою) демократичною партією, спілкою трудящих за соціалістичну перебудову, вітчизняний форум, об’єднання єдність за комунізм і соціалістичні ідеали. Об’єднують їх прихильність до соціалістичних шляхів розвитку суверенної України у складі оновленого Союзу, а також ідея необхідності доведення до кінця справи побудови соціалізму. У зв’язку з серпневими подіями 30-го серпня 1991 р. був оприлюднений указ Верховної Ради “Про заборону діяльності Компартії України. Указом від 30 серпня майно Компартії України передавалося на баланс Верховної Ради і відповідним місцевим Радам народних депутатів. Оприлюднені факти незаконного використання КПУ коштів державного бюджету. Лише за 1981-1990 рр. на потреби номенклатури було їх витрачено 30 млн.крб. Партійні структури брали участь у комерційній діяльності. Після заборони КПУ, верстви населення, що підтримують ідеї марксизму-ленінізму і стоять на шляху соціалістичного розвитку країни створили у жовтні 1991 р. Соціалістичну партію України СПУ на чолі з О.Морозом. Мета партії – боротьба за соціальний захист трудящих, очищення марксизму-ленінізму і боротьба за владу парламентським і конституційним шляхом. Принципова зміна політичної ситуації це проголошення Акту про незалежність України вимагає значного перегляду програмних документів усіх партій. Ця робота проведе до появи більшої кількості концепцій що до майбутнього України в умовах незалежності.Із проголошенням незалежності України особливого значення набувають економічні проблеми. Економіка сьогодні – найголовніша галузь суспільного життя, з реформуванням якої чисельні верстви суспільства пов’язують надії на краще майбутнє, на гідний спосіб праці і життя. На фоні загальносоюзних показників економічного розвитку ситуація в Україні ще на кінці 80 років дещо відрізняються на краще. У першому півріччі 1990 р. валовий національний продукт збільшився порівняно з тим же періодом 1989 р. на 1,7%, національний доход - на 0,9%, обсяг промислової продукції – на 0,7%, продуктивність суспільної праці – на 1,9%.У 1989 р. відбулися зрушення у фінансовому оздоровленні економіки: вдалося перекрити дефіцит бюджету на 1,8 млрд. крб., скоротити на 1/3 емісію грошей, одержати понад 2 млрд. крб. прибутку. Незважаючи на це, посилилися негативні тенденції в економіці, перш за все на товарному ринку. На більшість товарів народного споживання на послуги населення у першому півріччі 1990 р. ціни зросли на 2,6%, а на групу непродовольчих товарів – на 6%.

У стані тотального дефіциту знаходилися близько 1200 асортиментних груп товарів. Зросла інфляція, на 1990 р. досягла 8,5 – 11%.

Через 5 років з початку перебудови вже остаточно стало зрозуміло, що розроблені союзними і республіканськими урядами заходи оздоровлення економіки не зачепили її основ, характеризувалися нестабільністю, відсутністю системності, спробою вирішити глобальні проблеми, не створивши необхідних умов.

Стало зрозуміло, що без реального державного суверенітету, в тому числі й економічного, істотних зрушень досягти буде неможливо. Першим кроком у теоретичній розробці цієї проблеми була концепція регіонального госпрозрахунку, запропонована литовськими вченими у жовтні 1988 р. Вони першими доводили необхідність заміни адміністративно-командних методів управління економіки, формування республіканського та місцевого бюджету, права самостійного визначення експортної політики.

Основні принципи регіонального госпрозрахунку були закладені у формулі «4С» – самостійність, самоуправління, самоокупність, самофінансування.

Незважаючи на сильну політичну протидію центральної влади, ця концепція досить швидко набула підтримки на місцях, у союзних республіках.

Україна, як і РРФСР має досить сприятливі умови для самостійного розвитку.

Про це свідчить досить могутній індустріальний, агропромисловий, та науково-технічний потенціал. Республіка з кількістю населення = 52 млн. осіб посідає 5 місце в Європі, її державний суверенітет поширюється на територію 603,7 тис.км. Маючи лише 2,7% земельної території, 18% населення, 15,5% основних виробничих фондів СРСР, Україна виробляла приблизно 17,4% промислової, 22% сільськогосподарської продукції.

У 1988 р. питома вага України у загальносоюзному видобутку залізної руди досягав 46,4% виплавка чавуну 41,4%, випуску сталі, готового прокату, сталевих труб – 35%.

В Україні вироблялося понад чверть багатьох видів машин і устаткувань, 35,6% телевізорів, більш як ½ цукру, більш як 1/3 олії.

Проте така структурна орієнтація нашого народного господарства викликала глибоку економічну кризу. Загальновиробничі пропорції, що оформилися під тиском центру, залишилися орієнтовані на виробництво засобів виробництва. Їхня вага у загальному обсязі промислової продукції становить близько 72% / 27,9 припадає на товари народного споживання.

Соціально-економічна ситуація в Україні погіршувалася в наслідок того, що оборонні галузі промисловості які мали винятковий пріоритет розвитку, використовують велику частину загальнонаціональних ресурсів їх обслуговували 2/3 науково-технічного потенціалу, довгий час не робили майже ніякого внеску в цивільне виробництво. Це спричинило занепад таких найбільш прибуткових сфер економіки, як легка, лісова і харчова промисловість.

Складне фінансове становище України. Не маючи на відміну від прибалтійських республік золотого запасу в іноземних банках, України до того ж не мала права на регулювання цієї найважливішої сфери життя. Через це за 1980-89 рр. бюджет республіки став дефіцитом. Доход зріс у 1,2 рази, а витрати збільшились у 1,8 разів. Свою роль у цьому відіграв і нееквівалентний товарообмін, за умовою якого республіка вивозить продукції на 40,06 млрд. крб., а ввозить на 36,43 млрд. крб. Обтяжував фінансову систему республіки великий обсяг сплати податку з обороту у союзному бюджеті, після чого залишалося 60% (7-8 млрд. крб.) від його загальної суми. У той же час практично весь податок з обороту залишався у бюджетах Прибалтійських республік, республік Середньої Азії, Грузії, Вірменії, Азербайджану. Щорічно близько 100 млрд. крб. (три річних бюджету) вилучали з України союзні міністерства і відомства.

Фінансовому оздоровленню економіки мало сприяти скорочення управлінських структур (утримання управлінських структур однієї області коштувало 800 млрд. крб.). Проте ці заходи не дали належного ефекту.

Особливу складність для розвитку економіки України в умовах суверенітету становить загострення дефіциту паливно-енергетичних ресурсів. Безгосподарне ставлення до природних багатств призвело до того, що за 1970-1988 рр. на території республіки видобуток нафти скоротився на 61%, газу на 47%, торфу на 51%. Великі сировинні можливості республіки значною мірою вже вичерпані.

В умовах переходу республіки до ринкових відносин велику проблему становить структурна переорієнтація економіки на потребу людини, забезпечення пріоритетності розвитку легкої, лісової та харчової галузі. Особливе занепокоєння викликає сільське господарство. Сьогодні село знаходиться у стані занепаду. Лише за 18 років 1969-1987 рр. в Україні зникли 1502 села, а кількість сільського населення зменшилась на 6 млн. чол. Щорічно на малородючих землях вмирає 80 сіл, до міста перебираються 200000 молодих людей. Перевищення смертності над народжуваністю – тяжкий докір представникам влади. Бо тільки 2% сіл у республіці забудовано комплексом, ½ населених пунктів не мають шкіл, 60% відділів зв’язку, закладів побутового обслуговування. Тільки 7% має газові, 15% водяні мережі, а 1100 сільських населених пунктів користуються привізною водою. І навіть за цих умов у 1989-90 рр. був зібраний добрий врожай зернових. Колгоспи і радгоспи одержали майже 10 млрд. крб. прибутку, що на 2,5 млрд. більш ніж у 1988 р.

Комплекс великих і складних проблем у сільському господарстві, необхідність пошуку нових економічних методів управління, зумовили прийняття Верховною Радою УРСР закону про пріоритетність суспільного розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві. У ньому зафіксовано також можливе положення, як надання рівних прав фермерським хазяйствам, колгоспам, радгоспам на організацію виробництва та володіння продукцією.

Особливість нинішнього етапу розвитку республіки полягає у великій екологічній небезпеці, що загрожує генетичному існування нації, особливо після Чорнобильської катастрофи. За кількістю технологічного бруду на душу населення Україна займає перше місце не тільки в СРСР, а у всій Європі. Зона екологічного лиха охопили більше 15% її території. На землях республіки виробляють 40% атомної електроенергії колишнього Союзу, хоча 80% її території не придатні для будівництва АЕС та захоронення атомних відходів. Після аварії на Чорнобильської АЕС на 80% території України фіксується підвищення радіаційного фону. Дніпро, який забезпечував водою 36 млн. мешканців України, 10 тис. Підприємств знаходиться на межі радіаційного завантаження і до того поглинає що ½ всіх забруднювачів республіки.

З метою здійснення позитивних зрушень в екологічній ситуації у березні 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла постанову “про екологічну обстановку в республіці та заходи щодо її поліпшення”. У ній передбачалося: 1) провести нове промислове будівництво у великих містах і районах з підвищенням рівнем забруднення навколишнього середовища; 2) повністю припинити до 2000 року скидання у водойми забруднених стоків; 3) широко застосовувати біологічні засоби захисту сільськогосподарських культур та ін.

За підсумками розвитку в першому півріччі 1991 р. відбулося зниження обсягів виробництва практично в усіх галузях народного господарства. Валовий національний доход у порівняльних цінах становив 92,2%, а вироблений національний доход – 90,7% до рівня першого півріччя 1990 року.

За цей же період суттєво знизився обсяг промислового виробництва загалом на 5,2% а продуктивність праці на 2,1%.

В Україні налічувалося понад 3,5 тис. Збиткових підприємств, кожне шосте – не виконало своїх договірних зобов’язань. На березень 1991 р. через відсутність імпортної сировини у легкій промисловості припинили Рабату 80 підприємств із 60 тис. працюючих. Продовжує знижуватись видобуток основних паливно-енергетичних ресурсів – нафти, газу, вугілля. Загрозливого характеру набула емісія грошей.

Ситуація таким чином вимагала рішучих заходів, щодо стабілізації економіки.

4. З прийняттям Декларації про державний суверенітет України та проголошення Акту про незалежність відкрилися нові обрії для участі України у розвитку світової цивілізації.

У світі Україна відома як фундатор і член ООН, її представники працюють у 15 організаціях, що створені при ООН.

За післявоєнний період Україна приєдналася до 150 міжнародних конвенцій і угод у сфері захисту прав людини, економічного співробітництва, охорони навколишнього середовища.

Україна згідно з її Статутом ООН (ст. 52) має незаперечне право бути учасником загальноєвропейських угод. Активно впливати на творення міжнародної політики.

На нинішньому етапі розвитку України створюються нові можливості для розвитку так званої двосторонньої дипломатії. Вже підписані двосторонні угоди про розвиток економічного та науково-технічного співробітництва між Україною та Туреччиною. Болгарією на період 1989-1995 і до 2000 року. Відкрилися генеральні консульства США, Канади, Франції, Австрії та інші в Києві.

Приоритетним напрямком зовнішньополітичної діяльності стає розвиток двохсторонніх взаємин з країнами, де Україна має свої особистості національні інтереси. Це перш за все Канада. Польща, Австралія та інші в яких проживає багато громадян українського походження. Чисельність Української діаспори за кордоном досягає 10 млн. чол. Близько 3% загальної їхньої кількості проживає у Новому Світі – Канада, США, Аргентина, Бразилія. У США більшість українців становить міське населення східних штатів Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Іллінойс, Пенсільванії.

У Канаді, незважаючи на наявність кількох міграційних хвиль, найчисельнішою була саме аграрна (1891-1914). В наслідок цього і нині українці становлять досить значний відсоток сільського населення провінцій Саскачеван – 38,8%, Манітоба – 28,7%, Альберта – 26,6%, Британська Колумбія – 21,7% (дані за переписом 1981 р.)

В одній з цих провінцій Саскачеван набула чинності Угоди про співробітництво з Україною у галузі освіти. Це перша угода, укладена між Міністерством народної освіти України та провінціальним міністерством освіти Канади.

Ознакою змін у відносинах з українцями за кордоном є виникнення необхідності спілкування та співробітництва з українцями, що проживають у країнах Східної Європи, на Балканах.

Декларація про державний суверенітет України, проголошення незалежності створили правову основу для розробки власної системи (регулювання відносин із світовим господарством. Законом Верховної Ради про зовнішню економічну діяльність (16.04.91 р.) визначає новий механізм економічних стосунків, проведення якого є прерогативою вищих органів законодавчої та виконавчої влади України.

З метою включення України до широких світогосподарських зв’язків відбулися візити Президента України Л.М.Кравчука до США, Канади, Швейцарії, Угорщини.

Під час візитів було з’ясовано, що у широких колах підприємств, фінансистів зростає інтерес до встановлення й розвитку довгострокових економічних зв’язків з Україною.

Отже Україна втупила на важкий шлях боротьби за краще майбутнє свого народу, за відродження нації, за гідний спосіб життя всіх громадян держави.