Визволення України

Сталінградська битва (17 липня 1942 р.—2 лютого 1943 р.), під час якої Німеччина та її союзники втратили 1,5 млн. осіб, тобто 1/4 усіх діючих на радянсько-німецькому фронті фашист­ських військ, стала не тільки початком корінного перелому в Дру­гій світовій війні, а й початком визволення території України. Внаслідок розпочатого у ході Сталінградської битви контрнасту­пу вже 18 грудня 1942 р„ було визволено перший український населений пункт — с. Півнівку Міловського району Ворошиловградської (Луганської) області.

Успішний наступ Червоної армії на широкому фронті про­довжувався аж до лютого 1943 р. За цей час було визволено знач­ну частину Донбасу і Харківщини. Завдяки операції "Зірка" ра­дянські війська оволоділи Харковом. Проте ворог був ще дуже міцним і за будь-яку ціну намагався вирвати стратегічну ініціа­тиву. Сконцентрувавши.свої сили на південному заході від Хар­кова, він створив дві ударні групи з семи танкових та моторизо­ваних дивізій ("Мертва голова", "Адольф Гітлер", "Рейх" та ін.) і вдарив у фланги й тил радянських військ під командуванням М. Попова. 16 березня Харків знову було захоплено фашистами.

Влітку 1943 р. Німеччина, здійснивши тотальну мобіліза­цію, вирішила взяти реванш за Сталінград новим наступом на Курськ. Битва на Курській дузі, що почалася 5 липня 1943 р., тривала майже 2 місяці. У ній брало участь понад 4 млн. сол­датів. За 50 днів боїв ворог втратив понад півмільйона своїх вої­нів, 3 тис. гармат, 1,5 тис. танків. Стратегічна ініціатива остаточ­но була вирвана з рук фашистів.

Розвиваючи успіх, війська Південно-Західного фронту (ко­мандуючий Р. Малиновський) на початку вересня визволили До­нецьк і вийшли до Дніпра в районі Дніпропетровська. Війська Південного фронту (Ф. Толбухін) визволили Маріуполь і підійшли до Мелітополя. Війська Воронезького фронту (М. Ватутін) визволили Суми та вийшли до Дніпра в районі Переяслава-Хмельницького.

Визволити столицю України Сталін вимагав до річниці Жов­тневої революції. Наступ було розпочато, і на світанку 6 листопада Київ було взято, але ціною величезних втрат. Помилки командування, нестача техніки та боєприпасів часто зумовлювали невиправдані людські жертви. Лише в районі Букрина загинуло 40 тис. бійців. За подвиги, здійснені у ході битви за Дніпро, 2438 воїнам надано звання Героя Радянського Союзу (понад 20% від усіх, хто одержав це звання за період війни).

Форсування Дніпра і взяття Києва зірвало план Гітлера ста­білізувати лінію фронту, створити неприступний "Східний вал" та перейти до затяжної позиційної війни з метою вимотування сил Червоної армії. Саме тому перемога у битві за Дніпро і стала завершенням корінного перелому в Другій світовій війні.

Досягнення вирішальних перемог на фронтах значною мі­рою було зумовлене працею трудівників тилу, завершенням пе­ребудови економіки на воєнний лад. У зміцненні обороноздат­ності СРСР вагомим був внесок евакуйованих з України на Схід 550 великих підприємств ЗО галузей промисловості. Уже навесні 1942 р. більша частина з них почала випускати продукцію. Облад­нання, вивезене з республіки, прийняли, головним чином, Но­восибірська, Свердловська, Томська, Омська, Іркутська, Куйбишівська та інші області РСФСР. Воно становило майже полови­ну всіх потужностей, введених у дію у східних районах СРСР. Плідно працювала на оборону й евакуйована в Уфу Академія наук УРСР. Достатньо назвати роботи академіка Н. Доброхотова, який запропонував нову технологію виплавки броньованої сталі; швидкісну зварку, розроблену для виробництва танків ко­лективом інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона тощо.

У січні 1944 р, майже 2,3-мільйонна Червона армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. Успішне
досягнення цієї мети значною мірою було забезпечене перемогою у січні—лютому під Корсунем-Шевченківським (німці втратили 55 тис. солдатів), 25 березня 1944 р. на 1009-й день війни війська 2-го Українського фронту вийшли на держав­ний кордон з Румунією.

На завершальній стадії війни була похована ще одна утопіч­на надія частини національно-патріотичних сил на те, що ство­рені у складі вермахту українські збройні формування надалі змо­жуть трансформуватися у повноцінну українську армію. Йдеться про розгром у липні 1944 р. дивізії СС "Галичина" під Бродами,

Історія її створення та діяльності тривалий час була білою плямою української історії. Характерно, що неоднозначні оцін­ки дивізії СС "Галичина" мали місце ще до її утворення. Зазнав­ши поразки під Сталінградом, керівництво третього рейху розро­било проект створення українського збройного формування, яке складалось би з населення Галичини. Цей проект піддавався жор­сткій критиці з боку ОУН. Банд ери. Бандерівці вважали створен­ня СС "Галичина" недоцільним і шкідливим, оскільки, по-пер­ше, воно мало на меті, на їхню думку, відвернення активної укра­їнської молоді від участі у русі опору, фактично перетворювало її у гарматне м'ясо; по-друге, як зазначалось у бандерівських "Бюлетнях", "твориться не українська національна, а німецька коло­ніальна частина" (командування дивізії та мова спілкування ма­ли бути німецькими); по-третє, проектом передбачалося вербу­вання у дивізію лише галицьких добровольців, що вело до пев­ного протиставлення "галичан" і "українців" та до створення регіонального, а не загальнонаціонального збройного підрозділу; по-четверте, формування дивізії давало підставу радянській про­паганді говорити не лише про співпрацю українського національ­ного руху з німцями, а й про пряму організацію цього руху третім рейхом. Виходячи з цих міркувань ОУН-Б категорично заявила, що "українська кров може бути пролита тільки за Українську державу і в лавах української армії".

Однак ці аргументи не переконали лідера Українського Цен­трального Комітету В. Кубійовича, до якого німецьке команду­вання звернулося з пропозицією про створення української диві­зії. Він та його прихильники після тривалих суперечок погодили­ся сприяти цьому процесові. Концентровано суть їхніх поглядів висловив митрополит А. Шептицький: "Немає майже такої ціни, яку не треба б дати за створення української армії".

Формування дивізії розпочалося в квітні 1943 р. У своїх ла­вах вона налічувала 16—18 тис. осіб. Емблемою дивізії став га­лицький лев. У жовтні 1943 р. її було реорганізовано і перейме­новано на 14 Галицьку добровольчу дивізію СС, а невдовзі від­правлено на фронт, У липні 1944 р. під Бродами дивізія була оточена радянськими військами і розгромлена, втративши 7 тис. вояків. І хоча надалі поповнена та перейменована (з листопада 1944 р. одержала назву 14 Військова гренадерська дивізія СС (Українська № 1) вона вела бойові дії проти партизанів та радянсь­ких військ у Чехословаччині, Югославії, Австрії, однак так і не стала омріяним зародком української національної армії. За пат­ріотичні ілюзії лідерів український народ знову розплатився кров'ю.

На початку жовтня 1944 р. територія України була повністю визволена від окупантів, а наприкінці цього місяця війська 4-го Українського фронту вибили ворога із Закарпаття. 29 червня 1945 р. між СРСР і Чехословаччиною підписано угоду про возз'єд­нання Закарпаття з Українською РСР, 8 травня 1945 р, капітулю­вала Німеччина, а 2 вересня — Японія. Це означало, що Друга світова війна фактично закінчилася.

Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відда­ності борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу. Вій­на зумовила кардинальні зрушення у суспільному житті України, З одного боку — це невигойні рани та гігантські збитки, пов'яза­ні з численними людськими жертвами, грабіжництвом окупан­тів, руйнаціями. З іншого — з війною пов'язані завоювання Укра­їною авторитету на міжнародній арені, зростання свідомості та віри у свої сили народу, концентрація у межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.