Судовий процес. Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами

Процесуальне право не знало істотних відмінностей між цивільними та кримінальними справами. Домінуючим, як і раніше, був змагальний процес, щоправда з поступовим посиленням елементів обвинувального характеру.

Судочинство починалося за заявою потерпілого. Процес мав позовний характер. Позивач самостійно збирав усі докази, пред'являв їх суду і підтримував звинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитись від позову або звинувачення і укласти мирову угоду.

В тяж­ких злочинах слідство і суд були обов'язковими, незалеж­но від заяви потерпілого, що говорило про появу слідчого процесу. Представники сторін мали право на адвокатів, так званих прокураторів, що знаходилися при судах. В деяких справах їхня участь була обов'язковою.

Докази поділялися на досконалі та недосконалі. В якості доказів виступали: показання свідків, піймання на гарячому, присяга тощо. В окремих випадках для здобуття зізнання в здійсненні зло­чину застосовувалося катування. Показання свідків та піймання на гарячому належали до досконалих доказів, а присяга і клятва вважалися додатковими доказами. В майнових спорах велике значення надавалося письмовим доказам, оскільки закон вимагав укладати деякі угоди тільки в письмовій формі.

В другій пол. XVI ст. у кримінальних справах вводить­ся попереднє слідство, яке здійснювали старости, намісни­ки, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, про­водили допит свідків і підозрюваних, записували їхні по­казання і передавали до суду.