Рушійні сили та характер повстання 1648-1657 рр. на Україні

У повстанні 1648-1657 рр. шляхта і козаки вирішували низку дуже важливих і в той же час непростих завдань. Правильне уявлення про них дають офіційні, в певній мірі програмні заяви Б. Хмельницько­го, які були сформульовані ним на переговорах з комісарами поль­ського уряду в Переяславі в січні 1654 р. Разом з тим, кінцева мета виявилась не одразу (як це буває при стихійному виступі), а лише до зими 1648-1649 років – боротьба за козацьку державу.

Усі суспільні групи населення України, які брали участь у війні палко бажали позбавитися залежності від польської держави та польських феодалів-магнатів. Прагнучи вигнати польських магна­тів з території України, Б. Хмельницький виступав уже не лише козацьким гетьманом, а й представником усього народу, заявляючи: "Выбью з лядской неволи народ руський увесь, а что перше я воевал за шкоду и кривду свою, теперь буду воевать за нашу православную веру... Не останется тут на Ук­раине нога не и одного князя и шляхтыча, а захочет который с нами хлеб есть, пусть будет послушный Запорожскому войску"...

Разом з тим, слід підкреслити, що український народ піднявся на боротьбу з польськими феодалами-магнатами, державною владою, а не проти трудящого люду Польщі. Кращий тому доказ – взаємодопомога ук­раїнських повстанців польського селянства, участь українців в повстанні польських селян під керівництвом К. Наперського у Підгалі в 1648 р. Чимало поляків ставало під прапори українських ко­заків у 1648-1657 рр. Загальновідомо, що антифеодальні виступи польських селян зірвали у 1649 р. скликання посполитого походу проти України.

Завдання, які стояли перед усіма учасниками війни поєднували усі класи та соціальні шари українського суспільства в єдиний рух. Але слід враховувати, що існуюче на той час феодальне суспільство складалося з антагоністичних класів, тому кожен із них поряд із загальними – національними завданнями, переслідував ще й свої власні – класові, соціальні.

Козацька старшина та українська шляхта боролися з Польщею, щоб монопольно експлуатувати трудящі маси України, адже в умовах польського панування українські феодали змушені були значну частину прибутків віддавати магнатам і польським державцям. Більшість населення України – феодально-залежні селяни та рядові козаки, – прагнули національного і соціаль­ного визволення від гніту як польських феодалів, так і українсь­ких. Ось чому соціальні завдання, які стояли перед різними сус­пільними верствами населення України, що брали участь у визволь­ній боротьбі, суперечили одне одному і були несумісні та непримиренні.

Разом з тим, боротьба справді була всенародною, оскільки її рушійними силами були усі класи українського суспільства. Загальні завдання та інтереси учасників війни об’єднували різні класові групи населення, сприяли консолідації усіх національних сил України.

Прагнучи визволити Україну від польської неволі, Б. Хмель­ницький мав усі підстави вірити, що у боротьбі за вигнання з зе­мель України польських магнатів йому буде допомагати усе селянство: «Допоможе мені в цьому вся чернь по Люблин и Краков, от которой я не одступаю и не одступлю, бо це права рука наша, – щоб, знищивши селян, на козаків не ударили". Він же багато зробив у справі зміцнення союзу козацтва з селянством.

Переможний в цілому хід подій перших двох років війни значно розширив спектр завдань повстанців, поклавши початок створенню козацької держави. Провідну роль у цьому процесі відігравало козацтво, яке в окремих регіонах становило основну масу населення. Це дало підставу Богданові Хмельницькому конкретизувати мету боротьби – визволення всіх українських земель. При цьому поряд з терміном Україна гетьманом вживалося і Русь, як данина історичним традиціям. Тобто з розгортанням Національно-визвольної війни козацтво чітко усвідомлювало себе не лише окремим станом, а й виразником загальнонаціональних інтересів.

Козацтво, як запорозьке, так і реєстрове, а також українська шляхта стали ядром збройних сил України. Вони вносили організуюче начало у військовий устрій, а також в господарсько-політичне життя країни. Запорізькі козаки складали могутню бойову частину армії українського народу і внесли значний внесок у перемогу над супротивником.

Виступивши авангардом національно-визвольного руху, козацтво не лише усвідомило себе окремим соціальним станом, а й репрезентувало поступ політичного мислення в історичній еволюції українського суспільства, що в свою чергу сприяло становленню національної свідомості.

На українських міщанах лежало матеріально-фінансове забезпе­чення ведення бойових дій.

Як і в більшості антифеодальних селянських війн ідеологічне забезпе­чення визвольного руху взяла на себе церква. Втручання козаків у боротьбу проти засилля уніатства та католицизму привело і до відновлення православної церковної ієрархії, що помітно вплинуло на культурно-національне піднесення в кінці XVI – першій половині XVII ст. Православне духовен­ство України ідеологічно обґрунтовувало справедливість визвольної боротьби українського народу, православного в більшості своїй, проти католицької Польщі.

Загальновизнаним керівником українського народу у війні став Богдан Хмельницький. Виходець із родини католика- шляхтича, добре освідчений як для свого часу, він мав високий авторитет серед козаків, був чигиринським сотником, колишнім писарем Війська Запорізького, займав високі посади у реєстровому війську, відомий своїми дипломатичними та військовими здібностями. "...Богдан Хмельницький, козак росторопний в ділах козацьких воєнних, і у письмі біглий і часто у двора королевского в поселстві будучий".

Він розумівся на тактиці та стратегії, вмів своєчасно скористатися фортифікаційними засобами, знав, коли треба наступати, а коли слід перейти до оборони, був добре обізнаний з військовою тактикою поляків і татар. Роздуми переконали його в тому, що без союзу з татарами, без їхньої військової підтримки, особливо кіннотою, яка у запорожців була дещо слабкою, він не доб'ється успіху. Правильний розрахунок Хмельницького щодо залучення татар на свій бік справив сильний вплив на успішний розвиток подій війни, особливо в її дебюті. Однак, наскільки все це було законим, нині потребує широких і глибоких роздумів.

Таким чином, підводячи певні підсумки історичних передумов війни українського народу, що вибухнула навесні 1648 р. та поклала період відродження козацької державності, можна зазначити наступне:

1) причинами війни стало загострення соціально-економічних, політичних та національно-релігійних суперечностей в Україні,

2) війна українського народу за своєю суттю і рушійними силами була антифеодальною, а за політичною спрямованістю – народно-визвольною;

3) соціальною базою війни були представники всіх станів суспільства, при провідній ролі козацтва;

4) очільником боротьби козацтва став гетьман Богдан Хмельницький.