Індивідуальне підприємництво

Індивідуальне підприємництво - це таке підприємництво, власником якого є одна людина. Власник індивідуального бізнесу є, як правило, і його менеджером. Він діє від свого імені і на свій ризик, має необмежену відповідальність (персональну) усім своїм майном за зобов'язання, які виникають у процесі підприємницької діяльності. Це означає, що майно індивідуала як компенсацію за борги також конфіскують.

Індивідуальне підприємництво має різні форми, які відображені на рис. 3.13.

Індивідуальна трудова діяльність (ІТД) - це найпростіша форма підприємництва. Щоб почати таку діяльність, достатньо подати в податкову службу за місцем проживання заяву про реєстрацію. Для більшості видів діяльності ніяких дозволів на їх проведення не вимагається. Окремі види діяльності, перелік яких установлюється законодавчо, дозволяється проводити тільки за ліцензією. Особи, які займаються ІТД, не мають права використовувати найману працю. Індивідуал у ринкових умовах діє як фізична особа: купує патент, платить тільки прибутковий податок із громадян. Розрахунки веде, як правило, готівкою чи використовує свій особистий рахунок в Ощадбанку. Бухгалтерський облік веде за спрощеною формою: дохід визначає як різницю між виторгом і витратами.

Ознаки ІТД відображені на рис. 3.14.

Підприємництво без утворення юридичної особи - це одна з вигідних форм індивідуального підприємництва. На ринку товарів і послуг підприємець без утворення юридичної особи користується такими ж правами, що і підприємство, а саме: має право мати свій розрахунковий рахунок у банку, товарний знак, одержувати кредити, проте він не має права використовувати найману працю, хоч може залучати громадян до своєї роботи на основі договору підряду чи на комісійних умовах. Ставки податків на доходи, одержані від такого виду діяльності, нижчі, ніж у підприємств. Підприємець без утворення юридичної особи є платником таких податків: прибуткового, місцевих податків і страхових внесків у Пенсійний фонд України.

Індивідуальне приватне підприємство - це таке підприємство, власником якого є приватна особа чи сім'я. Приватне підприємство є юридичною особою, тому може використовувати найману працю. Власник індивідуального підприємства самостійно відповідає всім своїм майном за свої зобов'язання.

Приватним підприємством відповідно до ст.113 ГКУ визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці з використанням найманої праці Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання – юридичної особи. Зауважимо, що у Цивільному кодексі України про приватні підприємства немає жодної згадки, що іноді створює певні проблеми.

Оскільки приватне підприємство є юридичною особою, то згідно із ч.3 ст.96 ЦКУ учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями, а юридична особа не несе відповідальності за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, визначених установчими документами та законом. Серед випадків, установлених законом, можна назвати, наприклад, товариство з додатковою відповідальністю (учасники таких товариств несуть відповідальність за зобов’язаннями товариства не всім своїм майном, проте в певній його частині додатково до зроблених до статутного капіталу вкладів), повні товариства (в яких учасники солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном) або командитні (в яких субсидіарну відповідальність покладено на повних учасників, паралельно з якими до складу товариства входять учасники, відповідальність яких обмежена їх вкладами).

Щодо приватних підприємств у законодавстві таких додаткових застережень про відповідальність власників підприємства за зобов’язаннями товариства не зроблено, а тому має діяти наведене вище правило: учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за її зобов’язаннями.

Зауважимо, що створення та діяльність приватного підприємства - процес, який недосконало врегульований законодавством України. Ці підприємства функціонують на основі ст.113 ГКУ, інших законів поки-що не має. Отже, засновник приватного керується загальними нормами законодавства, що регулюють створення суб’єкта господарювання (ст. 56-58;62 ГКУ), що дає змогу йому на власний роздум вирішувати питання про органи управління та їх компетенцію, про порядок розподілу прибутку та збитків, про умови реорганізації та ліквідації приватного підприємства, про вихід учасників тощо. Це, без сумніву, належить до переваг цієї форми суб’єкта підприємництва. Наприклад, власник приватного підприємства може самостійно визначити розмір його статутного фонду, не будучи обмеженим його мінімальним розміром. Однак, тут також є загроза того, що юридична особа, названа при своєму створенні приватним підприємством, насправді виявиться,наприклад, повним товариством.

Отже, якщо статутний фонд приватного підприємства поділений на частки, у цьому разі приватне підприємство попадає під визначення господарського товариства, вид якого визначається умовами статуту. Якщо ж статутний фонд приватного підприємства не поділено на частки, то застосовувати до такого підприємства приписи нормативних актів, присвячених господарським товариствам, не можна.