Тема 11. Регулювання як загальна функція менеджменту

В широкому розумінні під регулюванням розуміють різно­вид автоматичного управління, автоматичне підтримання ста­лості основних характеристик керованого об'єкта.

Поняття "регулювання" і "управління" іноді змішують. Такий підхід є похідним від розгляду загальних рис уп­равління в природі, в живих організмах і в машині, що дося­гається шляхом саморегулювання (гомеостазиса) на основі зворотного зв'язку.

Проте управління не може обмежуватись досягненням тільки динамічної рівноваги системи (гомеостазиса), оскільки завжди виникає необхідність не тільки здійснювати регулю­вання, але й переводити систему у новий стан. Тому управлін­ня і регулювання не можуть розглядатися як синоніми.

Регулювання виникає внаслідок того, що під впливом ряду збурювальних факторів в існуючу організацію процесу вироб­ництва вносяться зміни. Змінюється матеріальна і фінансова забезпеченість, забезпеченість трудовими ресурсами, познача­ються зміни в кон'юнктурі ринку, погодних умовах і ін. Певну дезорганізацію викликає постановка нових, раніше не пе­редбачення задач, порушення каналів зв'язку та ін. У завдання регульованих входить постійне вловлювання цих змін, підтри­мання й удосконалення стану впорядкованості керованого об'єкту. Досягається це шляхом протидії факторам дезорга­нізації, внесення змін у ресурсне забезпечення, адаптації сис­теми до зовнішніх впливів.

Тобто регулювання — це внесення корективів у характер діяльності об'єкта, включення в кожен даний момент такої програми управління, яка б забезпечувала протидію системи впливам, котрі відхиляють її від гомеостатичного стану. Шляхом регулювання забезпечується не тільки стабілізація керованого об'єкта, підтримання розвитку його у певних гра­ницях, але й створення умов для протікання процесів на основі саморегулювання, шляхом встановлення економічних, організаційних, правових та інших нормативів.

Саморегулювання (самоуправління) упродовж багатьох віків займало уми видатних вчених. Так, Жан-Жак Руссо в "Громадському договорі" писав: "Знайти таку форму асоціа­ції, яка захищає і охороняє всією спільною силою особистість і майно кожного із членів асоціації і дякуючи якій кожен, з'єднуючись зо всіма, підкоряється, проте, тільки самому собі і залишається таким же вільним, як і раніше".

На думку Гегеля, самоуправління забезпечує громадянам відчуття свободи і по­чуття власної гідності.[1]

Про розвиток самоуправління тепер пишуть практично у всіх країнах. Французький соціаліст Пьєр Розанваллон навіть видав книжку "Вік самоуправління". За рубежем поши­рюються різноманітні форми участі трудящих в управлінні. Основоположна ідея німецької системи участі в управлінні зводиться до того, що підприємство функціонує завдяки праці і капіталу і ці два фактори визначають вищий менеджмент. У Франції за участю трудящих почали широко запроваджувати соціальне планування на промислових підприємствах, які випливають із теоретичних положень школи "людських від­носин". В Японії та в деяких інших країнах формою участі трудящих в управлінні є участь в гуртках якості.

Чимало зарубіжних спеціалістів дуже високо цінують участь трудящих у прибутках, розглядаючи її як універсаль­ний рецепт досягнення безінфляційного зростання заробітків при високій зайнятості. Вважається, що низьке безробіття в Японії у великій мірі пояснюється тим, що там діють самокеровані трудові колективи, єдина у світі "дольова еконо­міка", коли прибутки і збитки розподіляються порівну між підприємцями і робітниками.

На думку лауреата Нобелівської премії Дж. Міда, зас­луговує на увагу так зване дискримінаційне партнерство праці й капіталу, за якого робітники приймають участь в управлінні поряд із акціонерами, а також у розподілі прибутків фірми. Проте при вступі в члени партнерства робітники повинні зробити певний внесок або погодитися на більш низьку, ніж у "старих" членів партнерства, зарплату. Концепція самокерованої і партнерської економіки на Заході стає все більше популярною, оскільки її реалізація на практиці веде до під­вищення заінтересованості працівників в успіхах фірми, до скорочення втрат від страйків і трудових конфліктів, плин­ності кадрів та ін.

У той же час самокеровані фірми часто бувають менш мобільними у тактичному плані, слабкіше реагують на рин­кову кон'юнктуру, схильні до недоінвестування, оскільки ста­раються левову частку прибутку розподіляти у вигляді диві­дендів, неохоче йдуть на нововведення, якщо це пов'язано з певним ризиком, і т. п.

Поки що немає одностайності у розумінні самоуправлін­ня. Одні розглядають його як ідеал, належне здійснення якого можливе лише у майбутньому. Інші акцентують увагу на впро­вадженні елементів самоуправління, наприклад, муніципаль­ного, кооперативного самоуправління.

Виходячи з досвіду нашої країни, під самоуправлінням слід розуміти автономне функціонування будь-якої організаційної системи (підсистеми), що наділяється правом прийняття рішень щодо внутрішніх проблем діяльності, і в якій зливаються дорадчі, виконавські і виконавчі функції.

До принципів самоуправління можна віднести:

— поєднання представницької і прямої безпосередньої демократії;

— поєднання державних і громадських начал в управлінні;

— поєднання централізованого управління і самостій­ності, автономії місць, самодіяльності колективів, ініціативи громадян.