Кодифікація та подальший розпиток міжнародного публічною права

У системі міжнародного публічного права існує велика кількість не досить чітких і не завжди між собою узгоджених норм. До того ж нормативні юридичні акти видавалися в різні часи та в зв'язку з різними обставинами. Все це, безперечно, створює труднощі при використанні правових норм, знижує ефективність існуючого законодавства. Звідси випливає потреба систематизації в міжнародному праві.

Систематизація - це впорядкування діючих законів, усіх нормативних актів, зведення юридичних норм й упорядковану, узгоджену систему. Такою формою систематизації в міжнародному публічному праві і кодифікація. Філологічне походження терміну кодифікації (від лат. соdех) і «lасіо», що означає створення книги, тобто звідних актів досить зрозуміло говорить про те, що наслідком кодифікацїї повинен бути письмовий акт. Стосовно до міжнародних відносин таким письмовим актом є міжнародний договір.

Вважається, що першим, хто висунув ідею кодифікації міжнародного права, був англійський філософ і юрист І. Бентам. Він писав, що «не багато можна знайти в житті речей більш необхідних, ніж кодекс міжнародного права».

Під кодифікацією в той час розумілось створення універсального кодексу, який би містив норми з усіх проблем міжнародного права її ухваленого всіма державами. Тобто кодифікація трактувалася тоді як інкорпорація (при ній норми ліпне збираються за певним критерієм в єдиному збірнику). У той час як кодифікація супроводжується переробкою їх змісту з відміною одних і прийняттям інших норм права. В останньому випадку мова йде про те, що при кодифікації не тільки фіксуються діючі міжнародні норми, але й вводяться нові міжнародні правила юридичного характеру, тобто не вже розвиток міжнародного права шляхом видання кодифікаційного акту.

Прикладами розвитку міжнародного публічного права шляхом кодифікації в минулому можуть бути Віденський Регламент 1815 р., який закріпив попередні та пнів нові ранги дипломатичних агентів (представників). Паризька Декларація про морську тину (1856 р.) та ін.

У сучасній теорії та практиці міжнародного права склалось саме таке широке розуміння кодифікації міжнародного права, яке відображає її сутність та призначення. Зокрема, проф. Г. І. Тункін відзначає, що кодифікація міжнародного права неодмінно тягне за собою уточнення і зміну діючих норм міжнародного права, а також додання нових норм. Виходячи з вищезгаданого, можна запропонувати дефініцію, яка є близькою до тієї, що запропонував нроф. А. П. Мовчан

Кодифікація міжнародного права— це систематизація міжнародно-правових норм, що здійснюється суб'єктами міжнародних відносин шляхом перегляду застарілих, встановлення й точного формулювання змісту діючих, а також розробки нових норм, пов'язаних предметом регулювання в єдиному нормативному акті.

Загальновідомо, що правотворчість у міжнародних відносинах має ряд особливостей. По-перше, творцями норм міжнародного права є самі її суб'єкти-держави, в окремих випадках — міжнародні організації. По-друге, узгодження воль держав у цьому процесі з приводу змісту правил поведінки і визнання його як юридичне обов'язкового, тобто норми міжнародного права прислуговують творчою

силою діючих принципів і норм сучасного міжнародного права. Така специфіка правотворчої діяльності у сфері міжнародних відносин обумовлює й особливості кодифікації міжнародного права.

Автор приєднується до думки тих учених, які не поділяють кодифікацію міжнародного права на офіційну та неофіційну. До речі, такни поділ до цього часу зустрічається в літературі з міжнародного права і навіть V підручниках, що вийшли з друку в 1994 р.

Цілком слушно зауважує проф. А. П. Мовчан2, що кодифікація міжнародного права — це міждержавна діяльність, вельми складний політико-правовий процес, який в силу вказаних обставин може мати тільки офіційний характер. Щодо кодифікації, що її проводять окремі вчені або наукові установи (а таких спроб безліч), то її можна назвати науковою.

Питання кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права Статут 00Н відносить до компетенції Генеральної Асамблеї. Для здійснення цього завдання в 1947 р. була створена Комісія міжнародного права. Комісія складається з 34 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю з числа видатних учених на 5 років. Комісія збирається на щорічних сесіях у Женеві, готує проекти багатосторонніх конвенцій з питань, які їй пропонує Генеральну Асамблея 00Н.

За роки свого існування вона підготувала ряд важливих проектів кодифікації, на підставі яких на дипломатичних конференціях було вироблено та підписано багатосторонні конвенції (Женевські конвенції 1958 р. про морське право, Віденська конвенція 1961 р. про дипломатичні зносини. Віденська конвенція 1963 р. про консульські зносин й тощо).

Велику роботу в справі кодифікації міжнародно-правових норм, що регулюють спеціальні галузі співробітництва, проводять Комісія з прав людини, а також такі спеціалізовані установи ООН як Міжнародна організація праці, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітній поштовий союз та ін.