Поняття та загальна характеристика керівництва

Центральною фігурою в управлінні будь-якою організацією чи її підрозділом є менеджер-керівник, який забезпечує процес керівництва. Керівництво здійснюєть­ся за допомогою функцій і методів менеджменту, комунікацій тощо шляхом прийняття управлінських рішень.

Керівництво — це цілеспрямований вплив осіб, наділених функціями й компетенцією керівників, на колективи, тобто взаємодія керівників і виконавців. Керівництво є об'єднувальною функцією менеджменту.

Скла­довими процесу керівництва є:

- навички особистого впливу на підлеглих;

- засоби комунікацій;

- методи формування мотивів трудової поведінки підлеглих.

Забезпеченню ефективного керівництва сприяють такі основні елементи:

- ініціативність;

- інформованість;

- захист своєї думки;

- прийняття рішень;

- розв'язання конфліктних ситуацій;

- критичний аналіз своїх дій.

Основні завдання керівника:

- керувати - надавати точні вказівки підлеглим і стежити за їх виконанням;

- направляти - спостереження за виконанням завдань та об­говорення рішень із працівниками, підтримання їх ініціативи та врахування внесених ними пропозицій;

- підтримувати - надання працівникам допомоги у виконан­ні завдань, поділ з ними відповідальності за правильно прийняте рішення;

- делегувати повноваження — передача частини своїх повно­важень виконавцям, покладання на них відповідальності за при­йняття приватних рішень і досягнення мети підприємства.

Якості, якими повинен володіти керівник:

- ділові (компетентність, економічне мислення, знання основ науки управління);

- організаторські (контактність, психологічний такт, емоційно-вольова стриманість);

- особисті (енергійність, ініціативність, вимогливість, рішучість,оптимізм);

- морально-політичні (відданість інтересам держави, трудовому колективу,інтелігентність,широке коло захоплень).

Щоб виконувати функції керівника, йому потрібно мати владу, тобто можливість впливати на поведінку інших. Вплив — це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни до поведінки, стосунків, відчуттів і т.ін. іншої людини. Конкретні засоби, за до­помогою яких люди справляють вплив один на одного, можуть бути найрізноманітнішими: прохання, вказівка, погроза та ін. Вплив, який має керівник, ґрунтується на його авторитеті, він буває:

-формальний —- визначений посадою;

-реальний — визначений підлеглими і керівництвом. Вплив керівника на колектив зумовлений його лідерськими якостями.

Владу можна визначити як можливість впливати на поведінку інших людей.

Усі керівники мають владу, однак і підлеглі мають владу над керівниками. Підлеглих формально ніхто не наділяє владою, але фактично вони її мають. Завжди існує небезпека, що працівники у відповідь, наприклад, на неправомірні вимоги керівника стануть йому протидіяти, знижувати рівень продуктивності праці. Тому керівник мусить прагнути до встановлення балансу влади. Щоб забезпечити баланс влади керівників і підлеглих, використовують делегування повнова­жень і відповідальності, тобто менеджер у процесі виконання функцій керування частину своєї компетенції передає підлег­лим.

Закон балансу влади: рівень впливу владної особи А на осо­бу В дорівнює ступеню залежності особи В від А.

Рис 9.1. Закон балансу влади

Влада ґрунтується на звер­ненні до активних потреб працівника. Це фізіологічні та соціальні потреби, потреби в захисті, повазі та самовираженні.

Вирізняють такі основні форми влади:

1.Влада, яка базується на примушенні – спонукання людей до діяльнос­ті всупереч їхньому бажанню (зауваження, догани, штрафи, зві­льнення). Це вплив на підлеглих переважно через страх (страх втратити роботу, бути незахищеним тощо).

Недоліками застосування цієї форми влади є те, що вона часто призводить до великих витрат на управління, до відсутності дові­ри до керівництва, виникнення незадоволеності роботою та пасив­ного відношення до використання своїх функцій тощо.

2.Влада, яка базується на винагороді – виконавець вірить, що керівник має можливість задовольнити його життєві потреби. Використовує такі інструменти, як збільшення зарплат, просунення по службі, користування ви­знанням.

Недоліки такої влади полягають у тому, що:

1) традиції можуть бути спрямовані проти змін;

2) може погано використовуватися потенціал працівника, ос­кільки його здібності залишаються непоміченими, через те що цей працівник не входить до формальної групи;

3) немає тісного зв'язку між традиціями і винагородами, з од­ного боку, та задоволенням своїх власних потреб — з іншого.

3.Експертна влада – полягає у впевненості підлеглих щодо наявно­сті у керівника спеціальних знань, які дають йому можливість ке­рувати підлеглими.

Недоліками експертної влади є те, що:

а) розумна віра менш стійка, ніж вплив харизматичної особис­тості;

б) у підлеглого може виявитися більше влади, ніж у керівника, а це часто призводить до виникнення виробничих конфліктів.

4.Еталонна влада (влада прикладу) – формується на засадах харизми, тобто на силі особистих якостей або здібностей лідерів. При цьому велике зна­чення мають характеристики харизматичних особистостей керів­ників (менеджерів):

а) впливова зовнішність;

б) незалежність характеру;

в)енергійність.

До недоліків еталонної влади відносять деяку самовпевненість керівника та можливість його відмови від інших видів влади.

5.Традиційна влада – ґрунтується на переконанні підлеглого у праві керівника давати розпорядження, які підлеглий зобов'язаний вико­нувати, тому цю владу називають традиційною, оскільки вона випливає з ієрархічної побудови структури управління організацією.

У зв'язку із зростанням рівня освіти, піднесенням добробуту працівників керівникам усе важче забезпечувати досягнення цілей, використовуючи тільки механізм влади. Сучасні керівники шука­ють шляхи для забезпечення впливу на підлеглих, що ґрунтуються на співробітництві. Такий вплив може здійснюватися у формі переконання і участі.

Основні форми впливу

Переконання – ефективна передача своєї точки зору. Базується на владі прикладу чи владі експерта, але відрізняється тим, що виконавець повністю розуміє що він робить і навіщо. Вплив через участь – менеджер залучає підлеглого до прийняття рішень і сприяє вільному обміну інформацією.