Природно-ресурсний потенціал

Природно-ресурсний потенціал (ПРП) країни - важливіший фактор розміщення і розвитку її продуктивних сил. Це кількість, якість, сполучення природних ресурсів території.

Природні ресурси - всі елементи, властивості або результати функціонування природних систем, які використовуються або можуть бути використані для одержання сировини, палива, енергії, продовольства тощо. Це сукупність природних ресурсів, що забезпечують задоволення економічних, екологічних, соціальних, культурно-оздоровчих та естетичних потреб суспільства - все, що людина використовує для забезпечення існування. Це - продукти харчування, мінеральна сировина, енергоносії, повітряний простір, вода, життєвий простір, об'єкти для задоволення естетичних потреб. Природно-ресурсний потенціал регіону впливає на його ринкову спеціалізацію і місце в територіальному поділі праці.

Процес взаємодії людини з довкіллям двоєдиний. З одного боку, це - використання природних ресурсів, а з іншого, - вплив на довкілля і необхідність брати до уваги природоохоронні процеси.

Природні умови - це тіла й сили природи, які визначають ефективність економічної діяльності, але не беруть у ній участі (земельні, мінерально-сировинні, водні, лісові, фауністичні (мисливсько-рибальські), природно-рекреаційні). Як компоненти ресурсів розглядають просторові, кліматичні, геотермальні, енергетичні ресурси приливів та відливів, ресурси атмосферного повітря тощо.

Компоненти природи стають природними ресурсами тоді, коли людина залучає їх у процес виробництва як предмет або засіб праці. складові:

Природні ресурси оцінюються також за ознаками належності до ресурсної бази розвитку певних видів виробництва:

• промислові природні ресурси;

• сільськогосподарські природні ресурси;

• культурно-ландшафтні ресурси розвитку рекреаційної галузі;

• ресурси просторового розміщення галузей інфраструктури (тран­спортних шляхів, ліній зв'язку тощо).

Природні ресурси поділяються на вичерпні (більшість ресурсів) та невичерпні (тепло землі й сонця, енергія води та вітру). Відновлювальні ресурси можуть бути штучно або через природні механізми відновлені - ліси, фауна, ґрунт, водні ресурси. Види оцінки природних ресурсів - інженерно-технологічна, економічна та екологічна (еколого-економічна)

За цільовим призначенням природні ресурси поділяються на: матеріальні, пізнавальні, естетичні, рекреаційні тощо.

Земельні ресурси - землі, які використовуються господарства. Земельний кодекс України визначає категорії землекористування: землі сільськогосподарського призначення, землі населених пунктів, землі промисловості, транспорту, зв'язку, землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, землі лісового фонду, землі запасу, землі водного фонду.

Україна має потужний потенціал земельних ресурсів. Структура земельного фонду: 69,1% - сільськогосподарські угіддя (0,89 га. на одного мешканця - досить висока), Площа орних земель). Ліси й лісові площі - 17,8%, в тому числі вкриті лісом - 14,7%; водою вкрито 4 %, болота й заболочені території - 1,5%.Забудовано 4 % території.

Орні землі - 77,8% площі сільгоспугідь (0,69 га на жителя). У центральних, південних і подільських областях рівень розораності - до 86-90% і більше. Лише в Закарпатті рівень розораності менший (50%). Землезабезпеченість - від 0,15 га ріллі на одну особу в Закарпатті до 1,5 га - у південних районах.

Площа зрошуваних земель - 2,2 млн. га. На них виробляється понад 7% валової продукції рослинництва. Потребують зрошування понад 10 млн. га.

Структура ґрунтового покриву - 650 видів ґрунтів. На Поліссі найпоширеніші дерново-підзолисті, дернові, лучно-болотні, торфові ґрунти й торфовища. В Лісостепу - різні типи чорноземів, сірі лісові ґрунти, лучні, солончакові та солонцеві. Північний-захід Степу - чорноземи, а на півдні - каштанові, солонцюваті ґрунти. Гірські масиви Карпат та Криму вкриті бурими лісовими й сіро-бурими лісовими ґрунтами.

Збільшується площа підкислених ґрунтів, в них зменшується вміст рухомого фосфору та обмінного калію. До 20% земель міських, приміських та індустріальних районів перебуває у кризовому стані. Припинені протиерозійні заходи та рекультиваця порушених земель.

Агрокліматичні ресурси у межах України територіально диференційовані: на півдні Криму можна вирощувати субтропічні культури, в цілому територія України придатна для вирощування культур помірного поясу. На півдні потрібне штучне зрошування.

Через зростання кількості фермерських землеволодінь і приватизацію землі структура землекористування зміниться. Проблема переходу до ринкових відносин - розробка Земельного кадастру на основі бонітування ґрунтів.

У державній власності залишилося 49,7% земель. Здійснено паювання 26,4 млн. га земель, переданих у колективну власність 11419 підприємствам. Розпочалося відведення власникам земельних паїв у натурі та видача державних актів на право приватної власності на землю. Передано в оренду 22,4 млн. га земель. Запроваджуються економічні механізми регулювання земельних відносин. Однак позитивні досягнення у здійсненні земельної реформи ще не привели до ефективного оновлення сільськогосподарського виробництва, підвищення добробуту населення. Необхідно визначити основні напрями реформування земельних відносин з метою забезпечення ефективного використання земельних ресурсів.

Мінерально-сировинні ресурси. Мінерально-сировинні ресурси невідновні. В надрах України виявлено близько 20000, розвідано 7829 родовищ і проявлень 97 видів природних і техногенних корисних копалин, з яких 3329 родовищ 62 видів корисних копалин залучено до освоєння більше, ніж на 2000 гірничо-видобувних підприємств.

В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля (Донецький і Львівсько-Волинський басейни).

Донецький басейн площею 53,2 тис. км² розташований на трьох ділянках: Старий Донбас - на межі Донецької й Луганської областей, Західний Донбас - Павлоградсько-Петропавлівська група родовищ у Дніпропетровській області, Південний Донбас - на півдні Донецької та Луганської областей. Вугленосні пласти розвідані до глибини 1200-1500 м, виявлено 120 промислових пластів потужністю 0,5-2,0 м. Більшість вугілля залягає на глибині 500-750 м, де зосереджено 75% розвіданих його запасів. Енергетичні марки вугілля (антрацит) є на півдні Донбасу, в інших районах - коксівне вугілля.

Львівсько-Волинський кам'яновугільний басейн має площу 8 тис. км². Вугільні пласти залягають тут горизонтально на глибині 300-659 м. З 60 розвіданих пластів лише 16 мають робочу потужність 0,5-1,0 м. Вугілля має меншу теплотворчу здатність, вишу зольність і довге полум'я при згорянні, що сприяє його використанню для теплоенергетичних потреб.

З родовищ кам'яного вугілля розвідані Роменське (Сумська область), Петрівське (Харківська область) і Бешуйське (Крим).

Буре вугілля видобувають у Придніпровському буровугільному басейні площею понад 100 тис. км². Основна маса - в Кіровоградській і Дніпропетровській областях - Верхньодніпровське, Олександрійське, Новоалександрівське. Середня потужність пластів - 4-5 м, глибина залягання - від 10 до 200 м, що видобувати 2/3 палива відкритим способом. На Лівобережжі міститься 11% геологічних запасів бурого вугілля — Синельниківське, Оріхівське, Санджарівське, Новодмитрівське, Сула-Удатійське родовища, а також Белградське родовище в Одеській області. Загальні промислові запаси бурого вугілля становлять 2588200 тис. т

Нафти розвідано 278 родовищ та природного газу 336, з них експлуатується відповідно 178 і 208. Нафтогазоносні площі зосереджені в трьох регіонах - Передкарпатському, Дніпровсько-Донецькому та Причорноморсько-Кримському. У Передкарпатті відкрито 16 родовищ нафти (найбільші - Долинське, Уличинсько-Орівське) на глибинах 1000-3000 м. Серед основних газових родовищ - Угерське, Рудківське, Більче-Волиць-ке, нафтогазових - Бабчинське і Битків-Пасічне.

Найперспективнішим є Причорноморсько-Кримський район. Тут відкрито понад 20 площ і родовищ природного газу. Перспективні газові поля лише в Азовському морі оцінюються 1,3 трлн. м³ природного газу. Експлуатуються газові родовища Джанкою і Тарханкутського півострова, відкрито Північно- й Східно-Казантипське родовища.

Загальні геологічні запаси горючих сланців оцінюються в 4 млрд. т. Відомі їх родовища на межі Черкаської і Кіровоградської (Болтинське) і в Хмельницькій областях (Флоріанівське), в Карпатах (менілітові сланці).

В Україні відомо понад 1500 родовищ торфу, а геологічні його запаси становлять 2,46 млрд. т, з них промислових 1,84 млрд. т. За загальними по­кладами виділяються Волинська (Цирське, Турське), Рівненська (Мороч-не, Дубняки, Кремінне), Чернігівська (Замглайське, Сновське), Київська (Ірпінське, Супійське) та Львівська (Стоянівське, Львівське) області.

Є в Україні також родовища уранових руд, які розробляються Смолінським рудоуправлінням (Кіровоградська область) і виявлені в Побужжі (Південне, Калинівське, Лозоватське), на Волині та Жовтих Водах (Дні­пропетровська область).

Загальні запаси залізних руд за категоріями А + В + С, оцінюються 26,3 млрд. т, з них 18,7 млрд. т у Криворізькому басейні. Більшість заліз­них руд зосереджена в 48 родовищах Криворізько-Кременчуцького, Білозерсько-Конкського та Керченського басейнів і Приазовському залізо­рудному районі.

Криворізько-Кременчуцький залізорудний басейн - єдиний рудоносний масив, який вузькою (2-7 км) смугою простягається на більш ніж 100 км Дніпропетровської області і до півдня Полтавщини. Загальна площа гірничого відводу сягає 700 км², площа гірничих робіт - 360 км², загальні запаси залізної руди - 27,1 млрд. т (понад 83% загальних у державі). Розро­бляється 10 кар'єрів глибиною до 300 м кожний і 26 шахт з 65 розвіданих з максимальною глибиною 1125 м. Багаті на залізо руди розробляються шахтним способом, бідні - відкритим. Басейн характерний значним по­рушенням порід та розвитком техногенної тріщинуватості, що спричиняє підтоплення на гірничих виробітках, ускладнює умови видобутку і загострює вкрай напружену екологічну ситуацію.

У Білозерсько-Конкському басейні поклади залізної руди на 45 км простягаються уздовж лівого берега Дніпра в Запорізькій обл., промислові запаси її становлять 0,7 млрд. т, загальні - 2,5 млрд. т.

Керченський залізорудний басейн містить 1,8 млрд. т залізних руд, з них промислових - 1 млрд. т. Руди містять 30-40% металу і залягають неглибоко від поверхні. Руйнування міжгалузевих зв'язків призвело до тимчасової консервації басейну в середині 90-х років.

Приазовський залізорудний район об'єднує кілька родовищ, серед яких найбільші - Базавлуцьке та Гуляйпільське. Він розглядається як першочергова резервна база сировини. Локальні осередки родовищ залізних руд є в Харківській (Вовчанське) та в Донецькій (Мангуське) обл.

З чорних металів другим за значенням є марганець. Загальні його запаси 3,5 млрд. т, промислові - 2,3 млрд. т, Україна забезпечує 32% його світового видобутку. У Нікопольському марганцеворудному басейні виділяються Нікопольський, Інгулецько-Дніпровський та Великотокмаць-кий райони. В останньому сконцентровано 1,4 млрд. т руди. Залягає вона горизонтальними пластами на глибині 15-170 м, що сприяє відкритому її видобутку. Вміст у ній чистого металу 27-28%. Марганцеві руди є також у Побузькому, Донецькому й Покутському марганцеворудних районах.

До чорних металів належить також хром, руди якого є в Побужжі (прогнозні запаси 2,6 млн. т), а зосереджені переважно в Капітанівському родовищі.

Рівень розвитку кольорової металургії в Україні зумовлений низьким забезпеченням її території рудами кольорових металів. Запаси руд із вмістом нікелю 3-5% зосереджені в 10 родовищах двох груп - Побузькій (6 родовищ, з яких сьогодні експлуатується Деренюське) та Дніпропетровській обл.(Нове, Тернівське, Девладівське). Руди розробляються відкритим способом.

Алюмінієва сировина залягає у вигляді бокситів (Високопільське родовище), алунутів (Берегівське, Беганське, Лопошнянське) і нефелінів (І Іриазов'я), але експлуатується з них тільки Високопільське. Ртутні руди розробляються на Микитівському родовищі, тут є також запаси сурми.

Родовища титанових руд відомі в Житомирській (Іранське родовище) і Дніпропетровській (Самотканське родовище) областях. Поліметалеві руди виявлено в Берегівському й Беганському родовищах на Закарпатті, у Вінницькій та Луганській областях. Мідні руди є в Донецькій області (біля Артемівська), Рахівському масиві в Карпатах та в Запорізькій області. Перспективними є поклади самородної міді в Рівненській, Волинській і Хмельницькій областях. Молібден виявлено в середньому Придніпров'ї, Побужжі, вольфрам - на Кіровоградщині, олово - у Приазов'ї, ванадій - у Житомирській області.

Знайдені в Україні і запаси золотої руди. Основні її запаси зосереджені в Кіровоградській, Дніпропетровській, Житомирській, Черкаській, Луганській, Донецькій областях та в Мужіївському (Закарпатська область) родовищі. Останніми роками запаси золота виявлено на півночі Одеської області. В цілому відкрито 236 родовищ золота.

Вогнетривкі глини в Україні містяться в кількох основних групах родовищ - Часів'ярське, Новоселівське, Новорайське (Донецька область), Полозьке (Запорізька), Озернянське (Черкаська), Павлоградське і П'яти-хатське (Дніпропетровщина).

Близько 4/5 усіх покладів доломітів зосереджено в межах металургійних баз (Криворізьке, Оленівське, Новотрощьке, Ямське), вогнетривів — у межах Кіровоградської, Запорізької і Дніпропетровської облас­тей (Правдинське, Веселівське). Флюсові вапняки виявлено більш як у 20 родовищах, найбільші з них Оленівське, Каракубське, Новотроїцьке. Формувальні піски (Часів Яр, Горохівське, Бантишівське) і глини (Горб-ківське на Закарпатті, Пижівське в Хмельницькій області) використовуються в ливарній справі та інших галузях.

Самородну сірку видобувають у Роздольському та Новояворівському родовищах. Вміст корисної речовини в ній становить 30%. Руда залягає на глибині до 50 м і розробляється відкритим способом. її запаси повністю забезпечують потреби України й навіть дають можливість експортувати, хоча з точки зору екологічної безпеки слід зменшити масштаби її видобутку.

Загальні промислові запаси кам'яної солі перевищують 16 млрд. т, а основні родовища її розміщені в Донбасі (Артемівськ, Слов'янськ), Закарпатті (Солотвине), Прикарпатті (Болехівське, Долинське, Дрогобиць­ке), на Харківщині (Єфремівське) та у Присивашші (Генічеське, Східно-сиваське, Сасик-Сиваське). Калійні солі видобувають як шахтним, так і відкритим способом у Калуш-Голинському родовищі й Стебницькій групі родовищ. Глибина залягання рудних тіл 200-300 м.

Графіт виявлено в Петрівському і Водянському (Запорізька область), Старокримському (Донецька) родовищах, проте розробляється він лише у Завалівському родовищі (Кіровоградська область).

Фосфорити відкриті й розробляються в Ізюмському (Харківська обл.), Кролевецькому (Сумська), Незвиському (Придністров'я), перспективні апатитові утворення виявлено на Житомирщині та в Приазов'ї.

Україна багата на будівельну сировину. Базальти розробляються в Рів­ненській (Берестовицьке, Яноводолинське родовища), Донецькій (Волноваське), Дніпропетровській (Криворізьке) областях, мармур - у Карпатах (Лугівське, Тереблянське), Криму (Мраморинське, Севастопольське).

Промислові запаси бутового каменю становлять 2 млрд. м³, муруваль-ного каменю - 375 млн. м³. Вапняки утворюють кілька ареалів - Придністровський, Кримський, Донбаський, а крейда і мертель - Волино-По-дільський, Сумський та Східний (Луганська, Харківська, Донецька обл.) ареали.

Найбільші родовища бентонітів -Черкаське, Камиш-Бурунське родовища. Промислові запаси скляних пісків —120 тис. т. Вони містяться більш як у 20 родовищах (найбільші Авдіївське, Новоселівське, Глібівське).

У Волинській і Рівненській областях, Приазов'ї та Кривому Розі є запаси напівдорогоцінних каменів. Трапляються берил, топаз, бурштин, аметист, агат, яшма, гірський кришталь.

Слід зазначити, що Україна має великі можливості для експорту залізної руди, марганцю, титану, сірки, калієвих солей та іншої сировини.

Водні ресурси. Водні ресурси знаходять застосування в енергетичній галузі, є джерелом виробничого й побутового водопостачання, а також простором розміщення підприємств та шляхів водного транспорту. Рівень забезпеченості більшої частини України водними ресурсами є недостатнім і визначається формуванням річкового стоку, наявністю озер, боліт, штучних водоймищ, підземних та морських вод.

Водні ресурси України становлять 209,8 км³, причому формується в її межах лише 25%, решта - надходить з Російської Федерації, Білорусі, Румунії. Об'єм підземних вод - 7 км³, а в господарстві використовується 1 млрд. м³ морської води.

Балансові запаси річкового стоку країни становлять (без Дунаю) 87,1 км³. Водні ресурси зосереджені здебільшого (58%) у басейні Дунаю за річної потреби лише 5% обсягу використання води у країні в цілому. Разом з тим, у Донбасі, Криворіжжі, Криму, де є значні водокористувачі, формується найменша кількість водних ресурсів, що зумовлює їх дефіцит.

Більшість водоресурсних систем України є природно гостродефіцитними, а нерівномірність їх поширення на території стала еколого-ресурс-ним детермінантом подальшого розвитку господарства. Природний розподіл водних ресурсів не відповідає потребам водопостачання, а природна вододефіцитність території на фоні виснаження ресурсної бази створює систему факторів обмеження подальшого водогосподарського розвитку.

Водні ресурси України формуються переважно за рахунок стоку річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Тиси. Значна частина річкового стоку є транзитною з територій суміжних держав. Сумарний річковий стік (без урахування стоку р. Дунаю) у середній за водністю рік становить 87,1 млрд. м³, а в розрахунковий маловодний - 55,9 млрд. м³, у т. ч. транзитний стік з територій Росії і Білорусі - відповідно 34,7 і 24,2 млрд. м³. Майже 65% річкового стоку припадає на басейн Дніпра, 11% - Дністра, 4% - Сіверського Дінця, 3,5% - Південного Бугу. Навіть з урахуванням підземних вод питома водозабезпеченість на 1 км² території і на душу населення дуже низька.

В Україні показники природної водозабезпеченості є одними з найнижчих у Європі з розрахунку на одного жителя та одиницю площі. Питома забезпеченість населення України річковим стоком з розрахунку на 1 людину становить майже 1 тис. м³/рік. Аналогічні показники для розвинених країн становлять, відповідно: у Швеції- 2,5 тис. м³ на рік, Англії-5, Франції - 3,5, Німеччині - до 2,5, США - 6,8, Канаді - 219 тис. м³/рік.

Майже 11 км³ води акумулюють 3 тис. озер, у т. ч. 2,5 км³ прісної; 80 водосховищ і 20 тис. ставків мають запас води 24 км³. Найбільші озера й лимани розташовані на Поліссі, в басейні Дунаю, на узбережжях Чорного та Азовського морів, у Криму. Штучні водойми створено на Дніпрі, Південному Бузі, Сіверському Донці. Вони займають територію понад 7 тис. км³ (саме таку площу орних земель і сіножатей було вилучено в Україні із сільськогосподарського обороту).

Запаси підземних вод в Україні становлять майже 20 км³ і зосереджені переважно на півночі й заході країни. Глибина їх залягання коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні. Прогнозні ресурси сягають 61690 тис. м³/добу. Забезпеченість прогнозними ресурсами підземних вод по Україні перебуває на рівні 0,3-5,5, а в середньому становить 1,15 м³/добу на 1 людину. Всього розвідано 369 родовищ підземних вод на 999 ділянках із затвердженими експлуатаційними запасами 15760,2 тис. м³/добу, або 26% від їх загальної кількості.

Використовуються підземні води для задоволення різноманітних потреб. У 11 з 27 адміністративних одиниць за їх рахунок забезпечується понад 50% потреб у господарській та питній воді. Водопостачання Львова, Луганська, Тернополя, Хмельницького, Полтави повністю забезпечується підземними водами. Для решти обласних центрів цей показник близький до 50 % або перевищує цей показник, а у північних районах багато містечок і селищ забезпечують власні потреби тільки за рахунок підземних вод.

В Україні забір підземних вод становить 10287 тис. м³/добу. У територіальному плані запаси їх збільшуються з півночі на південь, потреби водокористувачів і водозабір - у зворотному напрямку.

Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, зосереджені в 84 родовищах, з них 35 експлуатуються на повну потужність. У Карпатах, Закарпатській області й на півострові Крим, у Крим­ських горах на глибині понад 500 м є термальні води, що в Україні ще недостатньо вивчені.

Довжина берегової лінії України становить майже 2 тис. км. В сучасних умовах постає потреба в комплексному використанні природних багатств Чорного й Азовського морів.

Велике значення для перспективного водопостачання міст прибережної частини матимуть у майбутньому субмаринні запаси прісних вод в районі гирл Дніпра та Дністра. У лиманах моря є лікувальні грязі Сприятливі кліматичні умови сприяють розвитку на узбережжі потужного санаторного комплексу.

Лісові ресурси. Лісові ресурси відіграють важливу роль як у збереженні навколишнього середовища, так і в господарській діяльності людей. У свій час ліси були єдиним відомим людині видом палива. Зараз основним господарським призначенням лісів є сировинне забезпечення промисловості, де головним продуктом користування є деревина, тобто промислова сировина для деревообробної, целюлозно-паперової, лісохімічної промисловості. Помітну частину потенціалу лісових ресурсів становлять недеревні ресурси лісу - технічна сировина, лікарська (для фармацевтики), кормова база тваринництва, продукти харчування.

Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Згідно з даними державного обліку лісів, площа земель лісового фонду становить 10,8 млн. га. Під лісовою рослинністю перебуває 9,4 млн. га.

Лісом покрито в середньому 15,6% території, у т. ч. на заході й півночі - 30-40%, у Карпатах - понад 40%, на Поліссі - 25,7%, у Криму - 10%, в степових зонах - 4%. Високопродуктивний деревостан мають 75% лісів. Загальні запаси деревної маси у лісах України становлять 17736,0 млн. м³. Середній запас деревини на 1 га вкритих лісом земель сягає 185 м³, в т. ч. запас деревини на 1 га стиглих і перестійних дерево-станів - 237 м³, середній приріст на 1 га вкритих лісовою рослинністю земель - 3,8 м³/рік.

Ліси першої групи становлять майже 56% від загальної площі земель лісового фонду, решта - ліси другої групи. Запаси хвойних порід ста­новлять 54% деревини, у т. ч. сосни — 35% (Полісся). Запаси деревини твердолистяних порід - до 40% (дуб - 22%, бук - 13%, граб - 2%). Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. Значна роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав.

Лісосировинна база України практично виснажена. У структурі дерево-станів молодняки і середньовікові ліси становлять 76,1%, що є наслідком надмірних вирубок у минулому і неконтрольованих нині. Як результат - частка пристигаючих цінних дубових, букових і соснових лісів у віковій структурі лісового фонду становить нині 7-8%, а за встановлених лісогосподарських норм тільки 20%.

Україна багата на біологічні ресурси, насамперед на цінні види рослин, у т. ч. лікарські. За 1075 видами рослин визнано такими, що мають лікувальну дію, з них 73 види - цінні лікарські рослини, 386 видів безпосередньо пов'язані з лісовими фітоценозами, 312 видів - типові представники безлісих угруповань. Нині українська фармацевтична індустрія використовує всього лише близько 40 видів рослин (до 1991 р. - до 170), що зумовлено не лише складним економічним станом галузі, а й скороченням сировинної бази.

Природно-рекреаційні ресурси. Природно-рекреаційні ресурси становлять собою особливий вид ресурсів, а саме - гармонійне просторове поєднання земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних та гідромінеральних ресурсів, яке забезпечує в комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності, що слугує для регенерації здоров'я і підтримки працездатності населення, а також для культурно-освітньої діяльності. До рекреаційних ресурсів відносять об'єкти і явища природного походження для відпочинку і туризму.

Загальна проща потенційно рекреаційних територій займає 7,2% території України (близько 4,4 млн. га), в т.ч. природоохоронних земель 2,2%. Майже в усіх областях України серед рекреаційних домінують санаторно-курортні ресурси. Всесвітньовідомий своїми санаторно-курортними умовами Південь України (Одеська, Херсонська, Миколаївська, Донецька області і АР Крим). Унікальний за своїми можливостями Південний берег Криму. Крім кліматичних ресурсів район багатий на ресурси грязей для організації лікувальних закладів.

Важливим за рекреаційними ресурсами є район Карпат з його сприятливими умовами для організації як літнього, так і зимового відпочинку. У Сваляві, Синяві, Усть-Чорній та інших місцевостях є мінеральні води. Особливо багата на них Львівська область (Трускавець, Моршин, Східниця, Великий Любінь, Немирів). Лікувальні грязі є в с. Чорне Івано-Франківської та с. Конопківці Тернопільської областей. На межі Тернопільської та Хмельницької областей відкрито потужні запаси мінеральних вод типу «Нафтуся» (Сатанів, Гусятин). З рекреаційною метою використовуються Шацькі озера (Західне Полісся).

У Хмельницькій, Вінницькій (Хмільник), Київській, Черкаській, Кіровоградській областях є запаси радонових, а в Полтавській (Миргород) - хлоридно-натрієвих вод. Відомий своїми лікувальними можливостями Слов'яногорськ (Донецька область).

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, понад 400 санаторіїв можуть прийняти на лікування більше півмільйона відпочиваючих. Крім цього, привабливими для громадян України та іноземних гостей є туристичні маршрути по місцях, пов'язаних з історією країни, її видатними історичними особистостями, діячами культури та мистецтва, з архітектурними та культурно-ландшафтними пам'ятниками (Київ, Харків, Одеса, Умань, Львів, Ужгород, Кам'янець-Подільський, Чернігів, Мукачеве, Канів) тощо.

Фауністичні ресурси. В структурі природно-ресурсного потенціалу України особливе місце займають фауністичні ресурси. Окрім великої цінності фауни, як невід'ємної складової природного середовища території, яка відіграє важливу роль в його екологічній системі. Досить помітне значення вона має і з економічної точки зору. Основними фауністичними ресурсами, які мають господарське значення, є мисливські, рибні та медоносні ресурси бджільництва. В структурі фауністичних ресурсів України переважають медоносні ресурси. У Південному районі порівняно високою є забезпеченість рибними ресурсами. Мисливські ресурси країни зосереджені в основному на заповідних охоронних територіях. В користуванні фауністичними ресурсами все більшого значення набувають їх охорона та відтворення. Відзначаються багатством та різноманіттям фауни Полісся, Карпати, Південний економічний район тощо. Потенціал фауністичних ресурсів є найбільшим у південних територіях України за рахунок помітної кількості медоносних ресурсів та рибальських ресурсів річок, лиманів Чорного й Азовського морів. У Чорному морі розвідано 180 представників іхтіофауни. Промислове значення мають білуга, осетр, севрюга, оселедці, хамса, тюлька, кефаль, скумбрія, ставрида, камбала. В Азовському морі налічується 155 видів зоопланктону, 79 видів риб, з них найбільш привабливими для ринку є кефаль, анчоуси, осетр, севрюга, бички, оселедці, судак, тюлька, камбала. З прісноводних риб найціннішими є тарань, судак, лящ, короп.

4.3. Населення країни як чинник її розвитку.Трудовий потенціал.

Населення країни - чинник її комплексного економічного та соціального розвитку. Його роль особливо зростає в густозаселених регіонах з недостатніми природними ресурсами. Головну роль воно відіграє як елемент продуктивних сил, тобто як трудові ресурси, хоч не слід ігнорувати і його роль як споживача (мається на увазі все населення, а не тільки його працездатна частина).

Від населення залежить формування міжрайонних функцій виробництва, потужність і структура потоку продукції, яка вивозиться за межі певної території, розвиток місцевого виробництва.

Трудові ресурси створюють можливості для повнішого використання наявних природних ресурсів, сприяючи тим самим підвищенню рівня комплексного розвитку території. На території, добре забезпеченій трудовими ресурсами, розвивається система виробництв з високою трудомісткістю продукції.

Населення як споживач значно впливає на розвиток галузей, які забезпечують його потреби в продуктах харчування і промислових товарах, послугах. За кількістю населення, його статево-віковою структурою, роз­поділом між містом і селом, рівнем зарплати, культурно-освітнім рівнем визначають обсяги й асортимент продукції галузей виробництва.

Для визначення багатогранного впливу населення на процес економічного і соціального розвитку країни потрібно детально дослідити як його демографічні параметри, так і особливості розселення, трудову діяльність.