Базисні інститути національної економіки

Теорія інститутів - комплексне економічне вчення. Об'єкти його дослідження - такі інститути: корпорація, держава, профспілки, ринок, психологічні, моральні та етичні (звичаї, норми, навички, інстинкти тощо) чинники розвитку сучасної цивілізації та окремо взятих національних господарських систем.

Інституціоналізм став активним поєднанням вітчизняної економічної школи з загально цивілізаційним економічним знанням. Подібно до представників західної школи інституціоналізму вітчизняні науковці відзначали, що дослідження предмета політекономії (економічної теорії) не можливе без врахування усіх зв'язків, що виникають у суспільстві. З цього приводу Симоненко Г.Ф. пише: „Політична економія не може розглядати народне господарство поза зв'язком з політичними і громадськими установами країни, з її цивільним та адміністративним законодавством, поза впливом на економічний побут релігії, пануючого мо­рального світогляду народу і його побутових особливостей, переважаючого напрямку ідей у певну епоху, загальних успіхів людського знання та техніки, промисловості особливо, одним словом, - поза зв'язком із всім ходом історичного розвитку..." - інститутами суспільства загалом.

Суспільні інститути - це такі елементи, підсистеми суспільства та взаємозв'язки між ними, що визначають увесь його історичний хід.

Інститути національної економіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства. Це поняття є ширшим за „господарський механізм", оскільки відображає не лише форми і способи регулювання та управління економічними процесами, а й способи поєднання ресурсів у суспільному виробництві товарів та послуг на принципах виконання інститутами певних лише їм притаманних ролей та функцій. Система інститутів економіки у їх взаємодії та розвитку – це і є економічна система суспільства.

Поняття " інститут" еволюціонувало від його розуміння як стійких звичаїв мислення (Т.Веблен), правил гри (Т.Парсонс, О.Уільямсон), мовних символів, традицій і права (У.Гамільтон, Дж. Ходжсонс), організацій (Д.Лафт) до їх розуміння як закріплених правом та організаціями звичаїв, норм і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем суспільства.

Основні базові інститути економіки - праця, влада, власність та управління. Вони є спільними для усіх економік. Конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різних моделей національної економіки.

Комбінація базових економічних інститутів - це формування елементів, підсистем господарської системи та взаємозв'язків між ними у конкретному суспільстві. Взаємодія базових економічних інститутів формує інституціональну матрицю суспільства, що є саморозвивальною підсистемою суспільства поряд з політичною, соціальною, технологічною, демографічною та екологічною суспільними підсистемами.

Отже, аналіз економічних систем з позицій теорії інститутів дозволяє досліджувати формування інституційного середовища економіки, домінування одних інститутів над іншими, загибель та появу їх нових організаційних форм. Це і є реальна історія і перспективи розвитку людського суспільства загалом і окремих його націй. У цьому і полягає принцип поєднання у структурі наукового знання загального та особливого - варіанти історичного розвитку, взяті окремо, становлять історію окремих країн і цивілізацій, а у своїй сукупності формують історичну канву розвитку людства.

Становлення і трансформація базових економічних інститутів та інституцій веде до еволюційного розвитку економічних систем та окремих типів національних економік за загальними закономірностями.

Таким чином, економічні системи суспільства - це комплекс економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь-якій національній системі господарювання, проте прояви та форми його реалізації є різними. Так, країни з ринковою економікою стоять на вищих щаблях розвитку громадянського суспільства та адекватних їх розвитку систем політичного устрою і господарювання. А країни і трансформаційною економікою та ті, що розвиваються, перебувають на стадії формування власних основ демократичного розвитку. Їх стале зростання, залежить від того, як швидко і якісно (поетапно, нестихійно, системно) вони реалізують принципи демократичності у всіх підсистемах суспільства.