Екологічний потенціал

Екологічна ситуація в Україні є складною. Три основні чинники вплинули на екологічну ситуацію: аварія на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 р.), невміла меліорація земель, розвиток промисловості при застарілих технологіях, надмірна урбанізація багатьох районів (Донбас, Придніпров'я).

Чорнобильська аварія призвела до радіаційного забруднення майже всієї території України. Особливо забруднене майже все Українське Полісся - зона стародавнього заселення, господарського освоєння, специфічної матеріальної і духовної культури. До цього тут була здійснена надмірна осушна меліорація, тому, Полісся - надзвичайно екологічно несприятливий регіон.

Залежно від рівня забрудненості в Україні виділяють території: екологічного лиха, надзвичайно забруднені, дуже забруднені, забруднені, помірно забруднені і умовно чисті.

Умовно чистих територій майже не залишилось. До них належать майже весь північний макросхил Українських Карпат, Шацьке поозір'я, південна Волинь на межі Рівненщини і Тернопільщини, Придніпров'я на межі Черкаської і Полтавської областей, північ Сумщини і Чернігівщини, центральне Поділля і ареали в гірському Криму - всього приблизно 10 тис. км², тобто 8,3% площі України.

Помірно забруднені території заходу України (без Полісся) і майже весь північний схід де забруднені і дуже забруднені території - зони дії великих і середніх міст. Ці території складають майже 150 тис. км² - 24% площі України

Отже, умовно чисті і помірно забруднені ареали складають разом трохи менше третини території країни. Решта двох третини - це території забруднені, дуже забруднені, надзвичайно забруднені і зони екологічного лиха.

Дуже забруднені (117 тис. км²) і надзвичайно забруднені (61 тис. км²) території займають майже третину площі країни (29,5 %). Чотири великі ареали цього забруднення: Полісся, середнє Придніпров'я, Донбас і Південь (окрім південного заходу Одещини і Запорізько- Донецького Приазов'я), а також декілька середніх: Пн. Буковина (без гірської частини), південно-східне Поділля, південна Київщина і Черкащина, центральна Полтавщина. Малі ареали - центри гірничодобувної промисловості по всій Україні.

Території екологічного лиха і екологічної катастрофи - 7,4 тис. км² (більш за 1% площі України), належать 35-кілометрова зона Чорнобильської АЕС і причорноморські райони інтенсивного зрошування. У останніх забрудненість вод перевищує нормативну в 5,45, а ґрунтів в 10 і більше разів (південь Херсонської області і північної смуги Криму). Найбільші забруднювачі навколишнього середовища - об'єкти енергетики, ТЕС і ГЕС. Споживаючи велику кількість нафтопродуктів, газу і вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів аерозолів і сажі, займають сотні гектарів землі шлаком і золою.

Джерелом забруднення є транспорт – автомобільний. У великих містах України його частка складає 70-90% загального рівня забруднень (2056 тис. т шкідливих речовин у 2005 р.), повітряний, водний, залізничний (95,5 тис. т).

Шкідливими є об'єкти, що генерують могутні фізичні поля - електромагнітні, радіаційні, шумові ультразвукові і інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії і установки, кібернетичні центри, АЕС).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Прикарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я і Донеччина) є наслідком помилкової екологічної політики впродовж останніх років: розвиток господарства без урахування специфіки природних умов, інтересів народу, екологічних законів. Підприємства металургії і енергетики щорічно викидають в повітря відповідно 35% і 32% всіх забруднень від стаціонарних джерел, вони є головними забруднювачами повітря (Макіївка, Маріуполь, Харцизськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ та ін.).

Металургійні підприємства оснащені застарілим або не діючими зовсім очисними спорудами лише на 30-50%. У 2005 р. інвестиції на охорону навколишнього середовища становили 1463,3 млн. грн. (81,8% до попереднього року), що значно менше за попередні роки.

Головні джерела забруднення довкілля важкими металами, сірчаною і азотною кислотами - завод "Укрцинк" (м. Константинівка), Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати.

ТЕС виробляють в Україні понад 45% електроенергії; майже всі вони розміщені в містах і промислових центрах і є найбільшими забруднювачами довкілля серед всіх об'єктів енергетики. Основними компонентами їх забруднень є тверді частинки палива (зола), сірчаний ангідрид, окисли азоту. Загальна кількість викидів енергетичних об'єктів складає близько 2,3-2,5 млн. т за рік. ГЕС екологічно найбільш безпечні, але каскад водосховищ на Дніпрі, які затопили близько 7 тис. км² родючих заплавних земель і перетворилися на водоймища-накопичувачі відходів і забруднень, призвело до негативних екологічних змін (підтоплення 100 тис. га прибережних земель, багаторазове зниження активності процесів самоочищення Дніпра, "цвітіння" водоймищ, зниження продуктивності рибних господарств тощо).

Негативною з точки зору екології є наявність на території України чотирьох діючих АЕС - Рівненської, Хмельницької, Запорізької і Південно-Української. Існує велика небезпека нових аварій на АЕС, дуже складна проблема поховання відходів ядерного палива і, після відробітку ресурсу - поховання і ліквідація самих АЕС - дуже складний, небезпечний і дорогий процес.

Одним з головних забруднювачів довкілля є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають в повітря сірчаний ангідрид, окисли азоту, вуглеводні тощо. На території України розташовано майже 1000 хімічних комбінатів. Найбільшу шкоду вони спричиняють в Прикарпатті (Ново-Роздольський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн), на Донбасі, в Одесі, Вінниці, Сумах, Рівно (підприємства об'єднання "Азот"), виробництво отрутохімікатів (м. Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичних продуктів (об'єднання "Хімволокно", "Хлорвініл", "Дніпрошина", "Укрнафтохім" та ін.). які забруднюють довкілля фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком - дуже небезпечними токсикантами. Майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле устаткування, скорочуюь межі санітарно-захисних зон, не мають ефективних очисних споруд.

Машинобудування також шкодить екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання "Дніпротяжмаш" щорічно скидає у Дніпро 2365,2 тис. м³ забруднених стоків, завод прокатних валків - 250 тис. м³ У Запоріжжі викиди Дніпровського електродного заводу складають 35% загальноміських, причому 80% є канцерогенними речовинами першого класу небезпеки. Понад 50% всіх викидів в атмосферу міста дає ПО "Запоріжсталь" (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку). Електротехнічних заводів діє більше ста. На багатьох з них газо- і водоочищувальні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський „Агроагрегат", миколаївський „Никояд", чернівецький металообробний, дніпропетровський „Південний машинобудівний" тощо).

Також екологічно небезпечною є цементна промисловість, переважно в Донецькій, Дніпропетровській областях, забруднюючи довкілля пилом, сірчаним ангідридом і окислами азоту. Тут найбільш повільно виконуються природоохоронні заходи, перевищення вмісту пилу у викидах складає майже 5-10 ГДК, у річки щорічно скидаються сотні тон органічних речовин, солей тощо.

Великої шкоди рельєфу, земельним ресурсам, ґрунтовим водам наносить розробка кар'єрів будівельних матеріалів (вапняку, піску, граніту, лабрадориту) у Житомирській, Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській областях.

Загрозливою для здоров'я людей і довкілля є діяльність військово-промислового комплексу. Очисні споруди на військових об'єктах, котельних, пунктах заправки ПММ або взагалі відсутні, або дуже погано очищують стоків. Найбільш небезпечний стан в Причорномор’ї, особливо в Криму. Об'єкти і кораблі Чорноморського флоту забруднюють води Чорного моря (лише в Севастопольській бухті вміст нафтопродуктів перевищує ГДК в 180 разів). Гострі проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь під військові полігони, стрільбища, учбові центри (загальна площа земель перевищує 100 тис. га).

Екологічні проблеми житлово-комунального господарства - це проблеми населених пунктів, територіальної структури виробництва, пропорційності між галузями, які виробляють товари і надають послуги та інфраструктури. Причиною їх виникнення – високий рівень урбанізації. Перевантаження територій виробничими об'єктами обумовило зростання концентрації населення і неспроможності об'єктів ЖКГ до його обслуговування. Невідповідність пропорцій між комунальними і промисловими підприємствами, де відсутні сучасні високоефективні технології очищення стоків, призводить до того, що через систему централізованої каналізації у водойми скидаються промислові стічні води, насичені шкідливими речовинами. Це спричиняє руйнацію каналізаційних мереж, порушення технологічного регламенту очищення міських стічних вод. Концентровані промислові стоки не видаляються в процесі біологічного очищення, подальше їх використання стає неможливим.

Велика кількість населених пунктів не мають централізованих систем каналізації (27 міст та 499 селищ міського типу), майже у 190 містах каналізаційні системи застарілі та неефективні, у водойми щоденно скидається 4,9 млн. м³ неочищених стічних вод. У каналізаційних очисних спорудах накопичується велика кількість осадів та мулу.

Відсутні оптимальні пропорції між концентрацією населення і виробництв та можливостями переробки сміття, продуктів їх виробничої та споживчої діяльності. Екологічною проблемою ЖКГ залишається нагромадження сміття у містах і селищах. Сьогодні в Україні діє чотири сміттєспалювальних заводи та 656 міських звалищ, більшість з них не відповідають екологічним вимогам. На 70% сміттєзвалищ відсутні засоби захисту підземних стічних вод та атмосферного повітря.

Транспорт наносить дуже значної шкоди довкіллю. Мережа транспортних шляхів в Україні досить густа, кількість і активність автотранспорту в містах висока. Основними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафтопродукти, а не газ або інші менш токсичні речовини) і погана організація руху, особливо у великих містах. У викидах автотранспорту виявлено до 280 шкідливих речовин.

Залізничний транспорт екологічно більш чистий, особливо електричний, але дуже забруднюється полотно залізниць і колії. За екологічними і медичними обстеженнями, забруднення колій продуктами життєдіяльності викликають хвороби шлунку і легенів, особливо в теплі періоди року.

Водний транспорт наносить відчутної екологічної шкоди Дніпру, Дунаю, Дністру, а також Чорному і Азовському морям через недотримання правил перевезення і перекачування нафтопродуктів, аварій, змивів, через шумо-вібраційні впливи, створення хвиль, які руйнують береги водосховищ тощо.

У Сіверський Донець і Дністер щорічно скидається близько 200 млн. м³ перезабруднених стоків. Дністер опинився на грані виснаження через непосильні об'єми водозабору для потреб промисловості і меліорації - стік її зменшився з 6 до 3 млн. м³ на рік.

Активізувалися екзогенні геологічні процеси зрушення, сілі, змиви, ерозія, спровоковані антропогенною діяльністю (будівництвом, добуванням корисних копалин, підтопленням територій). Зафіксовано більш 15 тис. ділянок зрушень і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів.

Дефіцит води в Україні складає близько 4 млрд. м³. Всі поверхневі, грунтові і частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками і не відповідають навіть прийнятим заниженим санітарним нормам. Понад 800 сіл України втратили власні джерела питної води, зокрема, на Донбасі, Криворіжжі і Дніпропетровщині.

Водні ресурси характеризує потужне господарське навантаження, яке значно перевищує екоємність водоресурсних систем України. Значно погіршується стан підземних вод, вони забруднюються пестицидами, органічними і мінеральними добривами.

Особливістю нинішньої ситуації щодо водних ресурсів у державі є та­кож мінералізація і підвищений вміст важких металів у воді, що значною мірою обумовлене існуванням трьох тисяч накопичувачів для очищення стічних вод.

Проблеми водних ресурсів мають еколого-економічний характер. Їх причини:

• незбалансована господарська діяльність;

• незбалансованість між накопиченням відходів та їх переробкою;

• незбалансованість обсягів водних ресурсів і виробництва, їх нераціональне використання;

• штучна зміна режиму водних об'єктів, яка не завжди економічно доцільна;

• наявність високоурбанізованих і високоіндустріальних територій, де переважають галузі важкої промисловості - потужні споживачі води, деградаційні процеси тут швидчі, ніж процеси самовідновлення і самоочищення вод;

• нестача інвестицій для оновлення основного капіталу водозабезпечуючого та водоочисного призначення.

За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великого збитку біологічним ресурсам. Лише у післявоєнні роки на Донеччині, в Криму зникло близько 40 видів рослин, у Карпатах - 20. У Червону книгу України сьогодні занесено більше 800 видів рослин і тварин, яким загрожує вимирання або знищення.

Екологічні проблеми поступово вирішуються. В Україні діють громадські екологічні організації, об'єднання, рухи. Перша національна неурядова екологічна організація - "Зелений світ", зареєстрована в 1987 р. "Зелений світ" організував сотні акцій-демонстрацій, мітингів, пікетів, конференцій, збирання підписів і відіграє значну роль у припиненні роботи ряду екологічно небезпечних об'єктів. Найсильніші організації "Зеленого світу" діють у найбільш забруднених регіонах - на Донеччині, Придніпров'ї, Миколаївщини, Буковині, Тернопіллі, Хмельниччині, в Криму. Зокрема, під впливом акцій "Зеленого світу" було припинено будівництво Чигиринської, Кримської АЕС.

У 1991 р. групою вчених був заснований Національний екологічний центр. Впливовими стали неурядові організації "Всеукраїнська спілка врятування від "Чорнобилів", комітет порятунку Дніпра та малих рік, Національний екологічний центр "Довкілля", Кримська асоціація "Екологія і світ", "Дитина і довкілля", "Екоправо" (мережа еколого-правових організацій Львова, Києва, Харкова, що діють у сфері застосування юридичних норм щодо довкілля), "Мама-86" (екологічна організація матерів), її мета - захист здоров'я дітей від наслідків Чорнобиля, від техногенного навантаження індустріального міста, екологічне виховання батьків та дітей, допомога в лікуванні дітей. "Мама-86" здійснює медичну діагностику київських дітей, допомагає медикаментами, сприяє оздоровленню дітей в екологічно чистих регіонах. Організація "Мама-86" здобула статус всеукраїнської, і у 2004 р. налічувала 19 регіональних представництв.

Одна з найвпливовіших екологічних організацій України - "Грінпіс-Україна" заснована як національне відділення всесвітнього "Грінпіс-Інтернешнл", проводить кампанії із захисту природних ресурсів, за енергозбереження та альтернативну енергетику, проти ввезення на територію України шкідливих речовин, небезпеки перетворення України у "смітник" шкідливих речовин для розвинених країн Європи. У1994 р. в Україні створений Міжнародний молодіжний фонд "Чорнобиль". Діє екологічна партія - Партія зелених України (ПЗУ), що була зареєстрована у травні 1991 р. з метою формування "екологічно солідарного" суспільства, де інтереси людини, кожної нації "гармонійно поєднувались би з вищими біосферними законами природи".

Соціальні та економічні труднощі не повинні заступити загрозу екологічної біди. Важлива функції суверенної держави - охорона довкілля, регулювання еколого-економічної діяльності, гарантування прав громадян на екологічну безпеку. Ефективне вирішення проблем охорони довкілля в Україні неможливе без реструктуризації економіки, утвердження демократичних принципів розвитку суспільства, високої екологічної свідомості людей.