Інформаційний потенціал

Інформація до середини XX ст. не була об'єктом уваги та аналізу щодо її впливу на особистість і державу. Принципово нове ставлення до інформації сформувалося, коли економічне лідерство почало пов’язуватись з наукомісткою продукцією, глибокими знаннями, вмінням швидко нарощувати професійний потенціал завдяки інформації. Її стали визнавати стратегічним ресурсом, поряд з природними, фінансовими, трудовими та іншими ресурсами. Інформація постійно розвивається, є основою всіх світових подій та явищ. Нині повсюдно впроваджуються інформаційні та телекомунікаційні технології, знання набувають рушійної сили в економічному розвитку, інформація набуває нового значення, перетворюючись на економічну категорію.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, призначені для передачі в процесі комунікації; зміст повідомлення; абстрактне поняття, що свідчить про застосування інформаційного підходу (теорії інформації або теорії комунікації) для аналізу явищ об'єктивної реальності.

Інформація є складовою національної економіки:

- продукування інформації як такої - це самостійна виробнича галузь, вид економічної діяльності;

- інформація є невід'ємним фактором будь-якого виробництва, фундаментальним ресурсом економічної системи;

- інформація стала товаром (всього один біт інформації може коштувати мільярди доларів. Інформація - специфічний товар, на ньому засноване створення інформаційного продукту або інформаційної послуги. Він є матеріальним товаром, набуває товарної форми, що визначається не вартістю, а монопольною ціною через рівновагу попиту й рівня платоспроможності покупця);

- інформація — це елемент ринкового механізму, який поряд з ціною та корисністю впливає на визначення оптимального стану національної економіки та її рівноваги;

- нформація - один з найважливіших факторів у конкурентній боротьбі.

Одна із складових економічного потенціалу національної економіки - інформаційний потенціал, який займає особливе місце в економічному розвитку національної економіки та її інтеграції у світове господарство.

Інформаційний потенціал - наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься вся належна Україні інформація, в т.ч., окремі документи, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Особливості інформаційного ресурсу, що відрізняють його від традиційних ресурсів:

- інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення традиційних ресурсів;

- інформація діє на суб'єктивний фактор виробництва - людину, її характер, особливості;

- інформація прискорює виробництво, зменшуючи періоди виробництва та обертання.

Отже, інформаційний ресурс здатен значно підвищити ефективність національної економіки без збільшення обсягів використання інших ресурсів (праці, землі та капіталу).

Інформаційний ресурс діє у рамках національного інформаційного простору України, що становлять собою сукупність суб'єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях, а також документних фондів бібліотек, архівів, музеїв.

Матеріальна основа інформаційного потенціалу - виробництво та використання технічного забезпечення.

Сучасний етап розвитку людства характеризується глобалізацією й інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Промисловим технологіям знадобилося більше двох третин XX ст., щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами. Обсяг ринку інформаційних технологій і систем кожні п'ять років збільшується удвічі, при щорічному темпі у 10-12%. Це дозволяє створювати значну кількість робочих місць, збільшувати обсяги ВНП.

Інформаційні технології - це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу й використання інформації, підвищення її надійності та оперативності. Вони підсилюють інтелектуальні можливості людей і машин, є основою розвитку продуктивних сил.

Телекомунікації та інформаційні технології дозволяють миттєво підключатися до електронних масивів даних, отримувати інформацію й використовувати її для аналізу, прогнозування, прийняття управлінських рішень у сфері бізнесу, комерції, маркетингу тощо.

Зростає попит на інформацію і на комунікації, що зумовлюється діловими зв'язками, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит підтримується значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три основні сили:

• розширене використання комп'ютерної техніки;

• зниження ціни на передачу інформації;

• поєднання комп'ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання.

Швидкість зміни в інформаційних і комунікаційних технологіях значно зросла. З’явились нові товари і послуги: стільникові телефон, супутникове телебачення, Інтернет з сервісом "світової павутини" тощо.

У 2006 р. у світі зафіксовано понад 1 млрд. користувачів Інтернет (15,7% населення Землі, зростання за п'ять років відбулося у 1,8 рази). Україна мала 5,3 млн. користувачів (11,4% населення країни, зростання за п'ять років становило 25,4 рази), - попереду Молдови (10,6%), Боснії (4,9) та Албанії (2,4%). В Європі найбільша частка Інтернет - користувачів зареєстрована в Ірландії (78%), Норвегії (68%) та Швейцарії (66%).

Інформаційні і комунікаційні технології, зумовлені розвитком наукових знань, прискорюють розвиток методів і прискорення виробництва.

В національній економіці необхідне впровадження новітніх інформаційних технологій, сучасних машин, механізмів, знарядь праці, використання величезних обсягів інформації. Інформація - основний чинник отримання економічних переваг, оскільки країна, яка має високий рівень інформатизації більш самостійна у визначенні своїх свобод, стратегії й тактики розвитку, більш вільна у своїх діях на шляху інтеграції у світове господарство.

Пріоритетність інформаційних продуктів і послуг зростає порівняно з матеріальним виробництвом. За прогнозами, до 90% працездатного населення буде пов'язано з виробництвом і використанням інформаційних продуктів і послуг.

Інформаційний потенціал пов’язаний з технічним потенціалом (потенціалом засобів праці) та технологічним потенціалом.

4.6. Виробничий потенціал - це спроможність галузей господарства країни виробляти товари та послуги для населення і виробництва. Головна складова економічного потенціалу України - фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих фондів. Дія цих факторів економіки конкретизуються через використання основних фондів, вільних виробничих потужностей, підвищення норм прибутку, запровадження енергозберігаючих технологій, посилення конкурентоспроможності продукції, розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, виробничої інфраструктури, інформатизації, виробництва, розвитку ТНК, реструктуризації виробництва, ефективності використання природних ресурсів.

Стан основного капіталу в Україні погіршується. Високий рівень зношеності виробничих ресурсів, вивільнення виробничих потужностей, висока собівартість продукції, матеріало-, енергомісткіість, фондомісткість виробництва. Гостро не вистачає кваліфікованих менеджерів середньої та вищої ланок. Виробництво переважно низькотехнологічне, збиткове. Характерне нецільове використання амортизаційного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, незбалансованість економічної системи, диспропорції в основних економічних балансах. Обсяг виробничих потужностей у промисловості складає близько 85% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткування - 16-18 років і вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Застарілі виробничі потужності вибувають значно швидше, ніж вводяться нові. Спад виробництва у високотехнологічних галузях що орієнтувались переважно на держзамовлення, набагато більший, ніж середній у промисловості. Рівень цих виробництв скоротився більше ніж у 5 разів, що значно вище загального економічного спаду. Отже, необхідно закладати основи нової сучасної економіки.

За часів становлення української держави з кінця XX – поч. XXI ст. рівень продуктивності праці в галузях економіки знизився на 20%. На стільки ж зросла енергоємність виробництва. Україна характеризується значним технологічним відставанням від розвинутих країн - існує загроза опинитися на периферії світового розвитку серед країн глибокої стагнації.

Найбільший виробничий потенціал зосереджений в промисловості, де створюється майже половина національного доходу. Вона характеризується розвиненою галузевою структурою: потужний паливно-енергетичний і металургійний комплекс, багатогалузеве машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, будівельний комплекс, легка, харчова галузі тощо.

Міжгалузевий регіональний комплекс - територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в економічних районах, вузлах, центрах, де може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Це можливе при раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні економічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов.

Найбільш розвинені міжгалузеві комплекси України - паливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, хімічний, агропромисловий.

Галузева структура економіки України вкрай недосконала. Найбільш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах різкого дефіциту видобутку власного палива - на початок XXI століття паливні ресурси країни забезпечують лише 30-40% її потреб.

Необхідні якісні зміни у паливно-енергетичному балансі: зменшення витрат палива й енергії на виробництво продукції; підвищення якості палива, підвищення питомої ваги нетрадиційних джерел енергії (геотермальної, сонячної, вітрової та ін.). Найбільше виробництво палива та енергії в Донецькому, Придніпровському, Карпатському економічних районах.

Машинобудування розміщене досить рівномірно. Виділяється вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ; сформувалося сім машинобудівних районів:

1. Харківський (центр - Харків) - енергетичне, транспортне, тракторне і сільськогосподарське машинобудування та випуск електротехніки і приладів;

2. Придніпровський (Дніпропетровськ) - виробництво металургійного устаткування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехнічних і сільськогосподарських машин;

3.Донецький (Донецьк)- виробництво машин і устаткування для вуглевидобутку і чорної металургії, транспортних засобів;

4. Центральноукраїнський (Київ) - випуск верстатів, устаткування для хімічної і будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ;

5. Подільський (Вінниця) - сільськогосподарське і електротехнічне машинобудування, верстато- і приладобудування;

6. Західноукраїнський (Львів) - приладобудування, виробництво верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, вантажних несучих конвеєрів, вантажно-пасажирських автомобілів, сільськогосподарських машин;

7. Південний (Одеса) - випуск суден, верстатів, сільськогосподарських машин, кранів, приладів.

Україна –одна з провідних металургійних держав світу і має значні експортні можливості. У металургійному комплексі необхідне поліпшення якості металопродуктів, забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Виробництво чорних металів зосереджено в чотирьох районах — у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), Криворіжжі (Кривий Ріг), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов'ї (Маріуполь). Найбільшими металургійними комбінатами є «Криворіжсталь», «Азовсталь» (Маріуполь), «Запоріжсталь», Донецький і Макіївський.

Хімічна промисловість допомагає замінювати дорогу й дефіцитну сировину дешевою та поширеною, комплексно її використовувати, утилізувати виробничі відходи тієї самої сировини. Найбільший розвиток і територіальне зосередження хімічної промисловості - в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. Використання різноманітної сировини територіально майже не обмежує хімічну промисловість.

Агропромисловий комплекс України покликаний забезпечити продовольчу безпеку країни та має значне експортне значення. Унікальний агроресурсний потенціал країни - найродючіші ґрунти світу, сприятливі кліматичні умови, рівнинний рельєф та ін. - використовується не повністю.

В Україні сформувалося три інтегральні агропромислові зони - Поліська, Лісостепова і Степова. У Поліській виробляють понад 90% виробництва льону-довгунця, понад 40% картоплі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочево-консервні, картопляно-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

У Лісостеповій - майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона - на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Відповідно до зональної спеціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодоовочево-консервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно- і м'ясопереробні комплекси.

У Степовій агропромисловій зоні найбільша розораність земель, у їх складі переважають чорноземи - понад 90%. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. Тут найбільше значення мають плодоовочево-консервні, олійно-жирові, виноградарсько-переробні, ефіроолійні, молоко- і м'ясопереробні комплекси.

Нвколо великих міст та міських агломерацій сформувалися приміські агропромислові зони, де агровиробництво зорієнтоване на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продукції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця тощо).

Одне з найважливіших завдань України - розвиток конкурентоспроможного сільського господарства за світовим стандартами. Частка продукції сільського господарства у загальній структурі з початку XXI ст. не зросла. Одна з причин - відсутність розвиненого ринку землі.

На ефективність розвитку економіки впливає стан виробничої інфраструктури. Виробнича інфраструктура - сукупність галузей, які забезпечують суспільне виробництво через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва: електро-, тепло- і газопостачання, транспорт, матеріально-технічне постачання і збут продукції, інформаційне та ділове обслуговування тощо.

Виробничий потенціал України на зламі ХХ-ХХІ ст. знизився. Реформування економіки здійснювалось без чіткої стратегії сталого економічного розвитку. Україні необхідний науково-технічний інноваційний розвиток економічного потенціалу.

4.7. Зовнішньоекономічний потенціал

Територіальний поділ праці — процес виробничої спеціалізації економічних районів чи країн, міжрайонної або міждержавної кооперації, обміну спеціалізованою продукцією та послугами. Просторовий поділ праці зумовлений економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій та їх географічним положенням.

Країни спеціалізуються на тому виробництві, національна вартість продукту якого нижча, ніж інтернаціональна. Міжнародний поділ праці - процес спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів для продажу на світовому ринку. Держави обирають галузі спеціалізації, які вони вважають вигідними.

Суперечності у міжнародному поділі праці:

- надмірна спеціалізація країни на виробництві кількох видів продукції, тоді господарство значно залежить від коливань кон'юнктури світового ринку. Галузі, що використовують дешеву природну сировину, дають країні значні прибутки, але засновані на важкій фізичній праці й слабо пов'язані з іншими галузями економіки. Галузі обробної промисловості, зокрема, машинобудування. Вони тісно переплітаються з іншими галузями економіки країни, оскільки ґрунтуються на розвиненому господарстві і є потужним фактором розвитку всього господарства.

Територія Україна менше 1 % Землі, їй належить 5 % природних ресурсів світу. Проте за рахунок власних ресурсів Україна повністю не задовольняє свої потреби, і надалі імпортуватиме нафту та горючий газ, ліс і лісоматеріали, бавовну, деякі кольорові метали, вовну та ін..

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві

- машин (літаки, судна, ракетно-космічна техніка, танкобудування),

- продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат),

- продукції АПК, особливо харчової (цукор, борошно, олія, м'ясо, молоко, овочеві консерви, кондитерські вироби),

- виробництві хімікатів, цементу.

має висококваліфікований науково-технічний і технологічний потенціали в літакобудуванні. Серед семи розвинених країн світу Україна має повний цикл проектування й виробництва літаків. За останні роки випущено три принципово нові моделі літаків - «Ан-70», «Ан-140» та «Ан-32», що вважаються перспективними моделями XXI ст.

Великі можливості для виходу на міжнародний економічний простір має вітчизняна ракетно-космічна галузь. Реалізуються міжнародні програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар», з українськими ракетами-носіямим «Дніпро», «Зеніт» і «Циклон».

Дев'ять суднобудівних заводів України можуть виконувати замовлення на будівництво сучасних суден (транспортних, рибопромислових), суден технічного флоту, військових кораблів, забезпечити весь комплекс послуг з їх ремонту.

Україна входить до п'ятірки країн світу із замкненим циклом виробництва танків, що за своїми технічними характеристиками перевищують світові аналоги.

Високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва є і в приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування та важкому машинобудуванні, в окремих галузях чорної та кольорової металургії.

Україна має значні потенційні можливості у виході на світовий ринок з продукцією АПК, зокрема на ринок зерна, цукру, олії.

Експорт зерна має враховувати шалену конкуренцію на світовому ринку зерна. Місткість світового ринку продовольчого й фуражного зерна обмежена - близько 185 млн. т. Із загального обсягу експорту пшениці 75% припадає на Аргентину, Австралію, Канаду і США та країни ЄС, у т.ч. на Францію, а на США - 64% всього експорту зерна кукурудзи. Конкурентами України на ринку зерна є Угорщина, Казахстан, Польща.

Основними імпортерами зерна є 20 держав світу. Найбільш вірогідними партнерами України на ринку зерна будуть Грузія, Азербайджан, Узбекистан, Туркменистан, з якими варто укладати довготермінові угоди. Можливе налагодження цього ринку з іншими країнами, передусім Африки. Щорічно від експорту зерна держава могла б отримувати майже $ 4 млрд.

На світовому ринку цукру обсяги виробництва збільшились і стабілізувались на досить високому рівні. Найбільше цукру у світі виробляють Індія та Бразилія (разом майже 25%). Нарощується його виробництво в Австралії та Мексиці. Високий рівень його виробництва в США (6-7 млн. т), Китаї (6 млн. т), Франції та Німеччині (відповідно 4,5 і 4 млн. т). У Європі серйозними конкурентами України на ринку цукру є Франція та Німеччина. На Європейський ринок цукор надходить також з держав Карибського й Тихоокеанського басейнів. Йде жорсткий перерозподіл сфер впливу на цьому ринку, Ттому Україні треба повернути втрачені позиції на ринку країн СНД, насамперед Росії.

На Україну припадає понад 7% світового виробництва соняшнику та понад 6% картоплі.

Україна, як і інші нові держави Східної Європи, прагне приєднатися до Європейського Союзу. Вже встановлено відносини з такими впливовими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк. Україна є повноправним членом СОТ. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями, зокрема з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком і Європейським банком реконструкції та розвитку, ЄС, з окремими країнами-донорами, допомогло запровадити програми фінансової стабілізації і залучити в економіку країни пільгові кредити.

З моменту вступу в 1992 р. України до Світового банку нашою державою було укладено з ним угоди про надання позик для втілення 17 проектів на суму понад $ 2,5 млрд. З 1993 по 2000 р. в Україні здійснювалася реалізація 12 інвестиційних проектів, у рамках яких Світовий банк надав позики на суму понад $ 800 млн.

Головний напрям співпраці з Європейський банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) - сприяння розвитку приватного сектора, підприємств малого і середнього бізнесу, розвитку приватної банківської справи, інфраструктури, насамперед енергетичної і телекомунікаційної. Так, через кредитну лінію підтримки малого та середнього бізнесу Світовий банк через українські комерційні банки надав підприємствам малого бізнесу кредити на суму $121 млн. ЄБРР бере участь у підготовці до приватизації значної кількості підприємств енергетики й телекомунікацій. Для передприватизаційної підготовки «Укртелекому» Світовим банком було виділено 100 млн. євро. Ще один пріоритет співпраці з ЄБРР - технологічне оновлення теплоенергетики, підвищення ефективності захисту довкілля на ТЕС, проекти модернізації Старобешівської ТЕС та фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії - координатора проектів енергозбереження.

Укладено угоди щодо фінансового та кредитного співробітництва з Німеччиною, Францією, Італією, Іспанією, США, Японією та Швейцарією. За цей період було оформлено кредитів на суму понад $ 2,5 млрд. і освоєно позичальниками майже 2,2 млрд. Основними напрямами спрямовування цих кредитів стали агропромисловий комплекс, охорона здоров'я і медична промисловість, металургія, транспорт, хімічна, легка промисловість, енергетика, машинобудування.

Зовнішньоекономічні зв'язки - могутній засіб прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Без інтенсивного обміну результатами наукових досліджень, товарами й послугами неможливо раціонально використовувати власні ресурси і час. Сьогодні Україна слабо інтегрована у світогосподарські структури, їй слід знайти свій напрям ефективної інтеграції, який якнайкраще відповідав би національним інтересам і враховував наявні ресурси, економічно-географічне положення і потенційні можливості.

Зовнішня торгівля України зорієнтована переважно на країни СНД, основна частка торгівлі України припадає на РФ - до 25% експорту і 45% імпорту товарів. Така орієнтація значно зменшує конкурентні можливості економіки України й погіршує її загальну інтеграційну позицію. Тенденції торгівлі ЄС з країнами СНД різко відрізняються від становища у торгівлі з країнами Центральної та Східної Європи. Один із стратегічних пріоритетів зовнішньоекономічної політики України - розвиток відносин з ЄС. Сьогодні Україна має мало спільних економічних інтересів з країнами ЄС, що зумовлено різницею в рівнях їх розвитку, в інституційних структурах тощо. Вступ України до ЄС підвищить її міжнародний авторитет, політичну, соціальну й макроекономічну стабільність. Членство в ЄС дозволить ефективніше використовувати переваги міжнародної кооперації та спеціалізації.

Нинішній обсяг експорту не відповідає можливостям вітчизняних товаровиробників і не забезпечує потреб держави у валютних надходженнях, необхідних для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат.

Аналіз зовнішньої торгівлі України за групами товарів показує, що основну позицію займають чорні метали, вироби чорної металургії, залізна руда і кокс, продукти харчової промисловості, знижується частка високотехнологічних товарів - машин, устаткування, транспортних засобів.. Орієнтованість експорту на продукцію з низьким ступенем обробки ставить Україну в залежність від коливань попиту на зовнішніх ринках, від тарифних і нетарифних заходів щодо українського експорту.

Структура експорту неефективна - понад 70% його становлять сировина, матеріали, товари народного споживання. Вивозяться гостродефіцитні ресурси і продаються на світовому ринку майже за демпінговими цінами. Україна має від'ємне сальдо торгового балансу навіть з країнами близького зарубіжжя на продукцію виробничо-технічного призначення - енергоносії, прокат кольорових металів, целюлоза, деревина, каучук, акумулятори тощо. У світовий економічний простір Україна інтегрується в ролі сировинного придатка. Експорт продукції машинобудування у загальному балансі становив 10-20%, її рівень експорту у світі - понад 50%.

Промисловий потенціал України достатній для надходження валюти, необхідної для сплати державного зовнішнього боргу, закупівлі імпорту та оплати інших потреб. Реалізація цього потенціалу можлива за відповідної пропускної здатності транспортної інфраструктури, сприятливої соціально-політичної і правової ситуації та здатності зовнішньоторгових організацій, інших виконавчих структур до реалізації продукції.

За час незалежності Україна налагодила торговельні стосунки більш як із 180 країнами світу і створила свої торговельно-економічні місії у 34 державах.

Імпорт України: енергоносії (понад 50%), промислове устаткування, медичне обладнання, різні прилади, хімічні товари, джут, цитрусові, продукція легкої промисловості. Для таких товарів, як напої, тютюнові вироби, радіотовари, жувальна гумка та ін., необхідно створювати економічні бар'єри. Це дозволить зменшити дефіцит платіжного балансу і підвищити попит на аналогічну вітчизняну продукцію.

Основний напрямок зовнішньоекономічної діяльності України - розвиток торгово-економічного співробітництва з державами СНД, країнами Східної Європи, розвиненими країнами світу, особливо з тими, де є численна українська діаспора.

Нині спостерігається диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків з країнами далекого зарубіжжя, експорті тут переважають сировина і продукти первинної переробки: залізна і марганцева руди, чорні метали, гірничо-шахтне, будівельне, електротехнічне устаткування, автоматизації, автомобілі, прокатні стани, судна, силові трансформатори, магістральні тепловози, одяг та ін.

Країни СНД і Балтії закуповують ширший асортимент харчових продуктів, у т.ч. поглибленої переробки (консерви, ковбаси, борошно, крупи).

В останні роки Україна витісняється з окремих ринків, насамперед у країнах СНД (ринки цукру, м'ясних, молочних продуктів тощо).

Тісніші економічні зв'язки підтримує Україна з Угорщиною та Польщею: експортує руду, вугілля (антрацит), чорні метали, устаткування для гірничо-добувної та металургійної промисловості, тепловози, бульдозери, трансформатори, сільськогосподарські машини тощо.

Залізну руду Україна вивозить до Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії та ін.; самородну сірку - в Чехію, Словаччину, ФРН, Угорщину, Румунію.

З країн Східної Європи Україна імпортує машини, верстати, комплексне промислове устаткування для хімічної, меблевої і харчової промисловості, прилади, продукцію хімічної промисловості, рухомий залізничний склад, судна, автомашини, побутові електроприлади, медикаменти тощо.

Україна бере участь в економічному співробітництві з промислово розвиненими країнами. Понад 20 країн (Австрія, Голландія, Італія, Норвегія, Франція, Фінляндія, ФРН, Швейцарія, Швеція, США, Канада, Великобританія, Японія та ін.) отримують з України промислову продукцію і промислову сировину: залізну і марганцеву руди, кокс, чавун, прокат чорних металів, графіт, металургійне та гірничо-шахтне устаткування, штучні алмази, велосипеди, металообробні верстати, прилади, автонавантажувачі, а також одяг, олійне насіння, олію тощо.

До Великобританії з України надходять прокат чорних металів, чавун, руди, феросплави, олійне насіння, одяг, продукти неорганічної хімії, а Україні Великобританія постачає різні машини, нафтопродукти, парфуми і продукцію косметики, фармацевтичні вироби.

До ФРН Україна експортує одяг, чорні метали, мідь і вироби з неї, алюміній, котли тощо, а звідти імпортує різні машини та промислове устаткування, прокат чорних металів, хімічну продукцію.

До Франції з України вивозиться одяг, олійне насіння, руди, органічні хімічні сполуки, білкові речовини, а з Франції в Україну - авіаційні та космічні апарати, автобусні двигуни, котли, обладнання та механічні прилади, фармацевтична продукція. На французьких суднобудівних підприємствах виконуються замовлення Чорноморського пароплавства.

Для США в Україні виготовлено унікальний трансформатор на 500 тис. кіловольтампер, для Фінляндії - комплект устаткування для атомної електростанції. Значно зменшився експорт металобрухту з України в США через антидемпінгові засоби щодо його експорту. Активізації зовнішньої торгівлі зі США сприяє діяльність постійно діючої урядової комісії.

З Китаєм підписано міжнародні угоди про співробітництво в металургії, енергетиці, освоєнні космічного простору. На китайському ринку конкурентоспроможна наша космічна продукція. Торговельний обіг між Україною і Китаєм може становити $ 2-3 млрд.

Україна співробітничає і з країнами, що розвиваються. Імпортується з них бавовна, джут, вовна, арахіс, рис, оливкова олія, натуральний каучук, какао-боби, кава, цитрусові, тютюн та ін. Експорт до цих країн - машини та промислове устаткування. Так, Кременчуцькі вантажні автомобілі поставляються до Індії, Латинської Америки, Близького Сходу; помпи із Сумського заводу - до Індії, Пакистану, Сирії; машини, устаткування, прилади для африканських, азіатських і латиноамериканських країн виготовляють з урахуванням їх роботи в тропічному кліматі.

Підписано угоду про постачання нафти і газу з Ірану в Україну. З цією метою створено українсько-ірансько-азербайджанську компанію, яка у майбутньому має збудувати систему трубопроводів через Росію в Україну (по 45% - внески України та Ірану і 10% - Азербайджану). Угода розрахована на 15 років, Україна поставлятиме до Ірану машини і обладнання для гірничо-видобувної та металургійної промисловості, братиме участь у реконструкції металургійних підприємств, доріг та морських портів.

Підписана угода між Україною і Тунісом про співробітництво в галузі іригації, Туніс постачатиме Україні фосфорити.

Право на здійснення зовнішньоекономічних операцій надано підпримствам і організаціям усіх форм власності, що сприяє підвищенню зовнішньоекономічнї активності. Зареєстровано більше 30 тис. учасників зовнішньоекономічних зв'язків.

Україна – учасник міжнародного науково-технічного співробітництва (торгівля патентами, ліцензіями, технічним досвідом «ноу-хау» тощо), яке сприяє прискоренню темпів розвитку, втіленню найновіших технічних досягнень, раціональному використанню природних ресурсів, автоматизації і механізації технологічних процесів, скороченню строків будівництва, підвищенню ефективності капіталовкладень, розширенню сфери міжнародних відносин. Науково-технічне співробітництво здійснюється у формах:

• Матеріальній - обмін наукомісткою продукцією, створеною за найновішими технологіями;

• нематеріальній - у вигляді креслень, формул, обміну інформацією, літературою та ін.;

• послуг фахівців і технічного персоналу - менеджменту, маркетингу, контролю за якістю.

Науково-технічне кооперування здійснюється у формі консалтингу (технічного консультування та експертизи проектів), лізингу (оренди промислового і науково-дослідного устаткування).

У зовнішньоекономічних зв'язках України використовується і така форма економічного співробітництва, як кредити. В умовах нестабільності Україна зацікавлена в надходженні іноземних інвестицій.

Одна з форм співробітництва – створення спільних підприємств із зарубіжними державами. Ці підприємства діють самостійно, наділені широкими правами щодо експортних та імпортних операцій. Спільні підприємства погоджують ціни на спільно вироблену продукцію і укладають контракти, їх прибуток розподіляється між учасниками пропорційно вкладу в статутний фонд. На території України діє понад 2,5 тис. спільних підприємств. За участю фірм США створено 120, Німеччини - 40, Австрії - 22. Найбільше таких підприємств у місті Києві (204) та Одеській області (143).

Перспективним напрямком зовнішньоекономічних зв'язків є створення спеціальних зон «вільного підприємництва» на території України (в районі Одеси, на Закарпатті та в деяких інших місцях) з метою створення умов для залучення іноземного капіталу.

Зовнішньоекономічна діяльність України потребує докорінної перебудови. Необхідно обмежити експорт сировини, підвищити частку продукції обробних галузей, а також удосконалити структуру імпорту. Україна має створювати нову модель торговельно-економічних відносин на основі єдності виробництва, експорту та імпорту в процесі обігу капіталу, розширеного відтворення. Протекціоністські заходи держави дозволять вітчизняним експортерам почуватися більш захищено.

Отже, порівняно високий економічний, науково-технічний, мінерально-сировинний, земельноресурсний і трудовий потенціали, надзвичайно вигідне економіко-географічне та геополітичне положення в центрі Європи створюють умови для забезпечення взаємовигідного міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування та інтеграції у світовий економічний простір. Інтеграційні процеси сприяють вільному переміщенню товарів, послуг, капіталів і робочої сили.

Зовнішньоторгові організації структури України повинні виходити на нові перспективні регіони (Азію, Африку, Латинську Америку та Австралію). Нові можливості відкриває перед нашою державою статус непостійного члена Ради Безпеки ООН.

Україна утвердила себе повноправним суб'єктом світового співтовариства, здобула міжнародні гарантії безпеки, уклала договори про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами. Вона показала світові приклад ядерного роззброєння, добровільно відмовилася від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу. Своє прагнення розвивати добросусідські відносини Україна засвідчила, уклавши Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією, Хартію про особливе партнерство з НАТО та ін.