Байки і притчі Сковороди

З творчої спадщини Г.Сковороди залишилася збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки харківські», філософські трактати й притчі.

Отже, у 1769-1774рр. письменник створив 30 байок, які ввійшли до збірки»Байки харківські», органічно пов’язані із світовою традицією (започаткованою Езопом). Для Сковороди байка – це «мудра іграшка», що приховує в собі зерно Божої істини. Найважливішою рисою байок Сковороди є те, що вони написані прозою. Композиційно байки двочастинні: розповідь змінює «сила» (мораль), що подекуди переростає у філософські міні трактати (вона є в декілька раз більшою, ніж сама байка) Як зауважує Погребенник, специфіка байок Сковороди полягає в тому, що вони є не викривальними, а гуманістично-дидактичними, пропагують дорогі йому ідеї. Байки Сковороди підносять розум, простоту й убогість життя, прославляє справжні, щирі почуття. Наприклад у байці «Собака і вовк»: вовк хоче потоваришувати з собаками, оскільки, на його думку, дуже схожий на них. Ті відповідають, що ця схожість лише за голосом і хутром, а серце у нього вовче: собаки стережуть овець, а вовк мріє про те, щоб їх розідерти. Мораль байки полягає в тому, що ні відоме прізвище, ні знатний рід, не здатні утвердити дружбу. Вона керується лише люблячим і щирим серцем.

Значна частина байок присвячена «сродній праці» Байкар переконаний, що кожну людину Бог наділив певним даром, треба вміти його розпізнавати. Наголошує на принципі природовідповідності: людина повинна вибирати справу за природними нахилами, а не орієнтуючись на якісь інші чинники (славу, матеріальну вигоду тощо…..) Саме у «сродній праці» філософ вбачає щастя, яке досягається шляхом пізнання себе, вибору праці і реалізації себе у цій праці. Саме цю думку розвиває автор у байці «Бджола та Шершень». Бджоли збирають мед, тому що «для цього народжені», для них сам процес збирання меду є приємнішим, ніж його споживання. Цього не може збагнути Шершень. Мораль байки – праця має стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Байка набула неабиякої популярності, бо проголошувала мораль трудового народу: у праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Сковорода мріяв про кращий світ – світ, в якому панувала гармонія між людьми, богом і природою. Головне джерело байок Сковороди – українська народна казка.

Г. Сковорода є також автором ряду притч-оповідей алегорично-повчального характеру. Притча за жанром є споріднена з байкою, бо вона так само, як і байка має сюжет, діалог, мораль. У притчах Сковорода висловлює свої філософські, естетичні, педагогічні погляди. Наприклад у притчі «Вдячний Еродій» йдеться про велику роль природних нахилів людини у справі виховання і навчання. Притча «Вбогий жайворонок» навчає судити людину не за обличчям, а за розумом і серцем. Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їхнього паразитичного існування. Жити треба чесно, стережися: «споживати чуже добро», - радить Сковорода, -що не поклав – не руш. Письменник закликає до гуманності: «Хай болить тебе горе ближнього». У притчах йдеться про філософське начало, Сковорода розвиває ідеї не лише християнські, але й платонізм і стоїцизм. Він говорить про існування трьох світів: