Чорна рада” П.Куліша – перший соціально-історичний роман в укр. літературі

Чорна рада — перший україномовний історичний роман, написаний Пантелеймоном Кулішем 1846 року. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року.

Історична основа

З глибоким знанням доби й законів історичної романістики у творі відтворено події Руїни, коли на Правобережній Україні гетьманував Павло Тетеря, а на Лівобережній наказним гетьманом був Яким Сомко. З ним за булаву змагалися полковник І. Золотаренко і запорізький кошовий Іван Брюховецький, якому й вдалося її спритно захопити на чорній раді у Ніжині у червні 1663 року, після чого він скарав своїх суперників на смерть.

Описуючи час кривавого розбрату, письменник раз по раз згадує недавнє, славетне минуле України, її славетних діячів, як от Петра Конашевича-Сагайдачного і Самійла Кішку, Тараса Трясила і Павлюка, Остряницю і Наливайка, Нечая і Морозенка.

Джерела

Основним історичним джерелом для написання роману Пантелеймону Кулішу слугував Літопис Самовидця, а літературним зразком — романтичні романи шотландського письменника Вальтера Скотта.

Проблематика

Письменник акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною, між міщанами і шляхтичами, між городовими козаками і запорожцями.

Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічного увиразнення героїв є дорога, у яку вирушає козак Шрам зі своїм сином Петром, прямуючи з Правобережної України до Лівобережної до Якима Сомка. На цій дорозі вони зустрічають різних за соціальним статусом і політичними поглядами людей.

Композиція

Композиція роману насичена пригодницькими елементами. Зокрема це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара. Кульмінаційною сценою є сама чорна рада. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.

У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на фоні історичного зламу росте нова сім'я — Петра і Лесі, що уособлює нове покоління.

Головні персонажі

Усіх персонажів твору можна умовно поділити на дві групи: реальні історичні постаті, діячі доби «Руїни» з однієї сторони і вигадані Кулішем, здебільшого романтичні образи, що є переважно представниками простого люду, козацтва.

До першої групи персонажів можна віднести: Павло Тетеря, Яким Сомко, Іван Брюховецький

До другої групи відносяться: козак Черевань, Васюта,Матвій Гвинтовка, Вуяхевич, полковник Шрам, Кирило Тур, Петро, Леся, інші

Значення в українській літературі

«Чорна рада» — перший в українській літературі історичний роман.

«Чорна рада» (1846)

Перший український роман. Куліш з глибоким знанням добий законів історисної романістики зобразив події Руїни, коли на правобережній Україні гетьманував Тетеря, а на лівобережній наказним гетьманом був Я.Сомко. з ним змагалися за булаву полковник І.Золотаренко і запорізький кошовий І.Брюховецький, який спритно її й захопив на Чорній раді. Піж Ніжином у червні 1663 й скарав суперників на смерть. Основним історичним джерелом став літопис Самовидця, літературним зразком – романтичні історичні романи Вальтера Скотта.

Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує недавнє, а то й давнє минуле України та її славетних лицарів - Петра Конашевича-Сагайдачного і Самійла Кішку, Тараса тРясила і павюка, Наливайка, нечая і Морозенка. Куліш акцентує увагу на суперечностях між простими козаками і старшиною,, між міщанами і шляхтичами; між городовими козаками і запорочцями. Визначальним сюжетним «полігоном» для характерологічногоо увиразнення героїв є дорога, у яку виирушає священник Шрам із своїм сином Пертом, прямуючи з Правобережної на Лівобережну до гетьмана Я.Сомка. на цій дорозі стрічаються їм люди різні за своїм соціальним походженням та політичними поглідами.

Автор зумів вибудувати майсерну романтичну композицію з пигодницькими перепетіями (викрадення Лесі, лицарський двобій, запорізький суд і кара), кульмінаційною сценою самої ради з її багатоголоссям. У ній підступність Івана Брюховецькогобере гору. У розв»язці Шрам рятує рідну Паволоч від Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично: хоч історична завірха зламала старе дерево, та будуть остинащадки Петра і Лесі. Найбільшу вартість Б. Лепкий побачив у тому «смутку-тузі за якимись кращими часами, в тій охоті вискочити з ярма, в тім пориві до героїчних вчинків, котрі будяться в серці кожного українця після прочитання твору», досить до нас голосить Шрамове слово: «Блюдітеся, да не порабощені будете»