В.Винниченко в літературному процесі кінця ХІХ – початку ХХ століття

Літературна спадщина Володимира Винниченка — золотий фонд України. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина» (написаний у 1922—1924 рр.,) перше, що трапляється на очі: «Присвячую моїй сонячній Україні». Появу перших його творів вітали Іван Франко і Леся Українка. 1902 р., в «Киевской старине» з'являється його перше оповідання «Краса і сила».

Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905. До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.

Перший період

Живлячись настроями бідняцько-батрацьких мас в епоху наростання революції (селянські рухи 1902) і революційними прагненнями відомої частини української інтелігенції, Винниченко уже з перших кроків своєї творчості почав розповідати нове і по-новому («Біля машини», «Контрасти», «Голота», «На пристані», «Раб краси», «Хто ворог?», «Голод», «Салдатики», «Кузь та Грицунь», «Босяк», «Терень»). Всі ці твори майже повністю позбавлені народницького підходу і забарвлення; без ідеалізації, художньо показані в боротьбі батраки, селяни і їх вороги. Автор гаряче, майже публіцистично виявляє своє ставлення до цієї боротьби, наповнюючи оповідання революційністю, художньо втілюючи класову солідарність. Саме оформлення цих творів («мала форма» — стисло, коротко, популярно) розраховане на масове споживання, на революційну функціональність. Недарма деякі з оповідань випускалися як агітброшури. Але виявляючи революційну потенцію і безперспективність батраків, селян-бідняків, Винниченко кличе до них не міський пролетаріат, який був зрусифікований і відірваний від села, а «революційну» інтелігенцію.

Водночас в інших своїх творах Винниченко гостро, яскраво і влучно висміює міщанські захоплення, життєві «ідеали» («Заручини»), трусливе українофільство і шалений націоналізм («забирайтеся, кацапи, із наших українських в'язниць!» — в оповіданні «Уміркований та щирий»), національне «народництво» і «культурництво» («Антрепреньор Гаркун Задунайський», пізніше — комедії: «Молода кров», «Співочі товариства»), розкриває зміст ліберальності «рідних» поміщиків і буржуазії («Малорос-європеєць»), псевдореволюційність деяких елементів інтелігенції. До революційних творів Винниченка потрібно віднести також його яскраві нариси і оповідання із вояцького життя («Боротьба», «Мнімий господін», «Темна сила»), а також із життя дітей («Кумедія з Костем», «Хведько-халамидник»). Згодом Винниченко пише низку оповідань про революційну інтелігенцію і про інтелігенцію взагалі («Промінь сонця», «Талісман», «Студент», «Зіна», а також — «Чудний епізод», «Історія Якимового будинку», «Дрібниця», «Тайна»).

В оповіданнях Винниченко виявив високу майстерність — уміння живо, вільно, захоплюючи розповідати і яскраво, художньо показувати.

Другий період

Поштова марка В. Винниченка (робота в еміграції)

Свій другий етап Винниченко починає драмами: «Дисгармонія», «Великий Молох», «Щаблі життя». За ними йдуть: «Memento», «Базар», «Брехня», «Чорна пантера і білий ведмідь». Незважаючи на те, що в деяких із них революційна дійсність знаходить відоме відображення (наприклад, «Дисгармонія»), вони все ж об'єктивно-занепадницькі, нереволюційні. Також нереволюційні, занепадницькі і його романи («Рівновага», «Чесність з собою», «Посвій», «Божки», «Хочу»). Винниченко тут уже звертається винятково до охопленої реакцією української інтелігенції. Це пояснюється поразкою революції і національного руху. Письменник-політик не бачив виходу для бідняцьких, полупролетарських категорій села. І Винниченко, не звертаючись до пролетаріату, починає боротьбу із негативними якостями інтелігентської категорії «роду людського», хоче перевиховати її і без болю вилікувати. Тому Винниченко намагається художньо розв'язувати хворобливі для інтелігента проблеми моралі, норм поведінки, проповідуючи «социалістичну» реформу. Цим пояснюється і перехід до жанру драми, а згодом і роману.

Він передусім нещадно розкриває гнійники і критикує. У цій критиці він жорстокий і відвертий, але і поверховий, частково публіцистичний. Тут Винниченко у більшості випадків займає позицію індивідуального удосконалення. Протестуючи против бруду, Винниченко виводить «позитивних» реформаторів, які сповідують свободу особистості по відношенню до колективу, «чесність із собою» тощо.

Винниченко розвиває і свій стиль, почавши із удосконаленого новими формальними елементами і мотивами реалізму перших оповідань; далі він дедалі більше переходить до імпресіоністичного стилю, яке у бездоганному вигляді можна побачити в творах і малої («Промінь сонця», «Зіна») і великої форми («Записки кирпатого Мефістофеля»). Психологічний реалізм як перехідний етап панує в перших романах і більшості драм, які вирізняються сценічністю, гостротою і цікавістю інтриги, яка побудована на контрастах.

Найкращі твори Винниченка відзначаються великою майстерністю. Імпресіонізм його характерно вирізняється, наприклад, фіксацією дієвих, переважно зорових деталей, а також тонких і водночас гостро діючих психологічних рухів-рефлексів. Сюжет, часто банальний і нескладний, Винниченко завжди загострює антитезами, а також несподіваними зовнішніми ефектами, насичуючи свої твори актуальними проблемами.

В еміграції Винниченко активно берется до літературної роботи з 1925 року. Його п'єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» перекладаються на німецьку мову і з'являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Друкуються і перекладаються його романи «Чесність з собою», «Записки Кирпатого Мефістофеля»… На екранах Німеччини в 1922 році демонструється фільм «Чорна Пантера». Не забувають про Винниченка і в Україні. Київський державний драматичний театр імені Івана Франка здійснює постановку п'єси «Над». Проблеми сценічного втілення п'єс обговорювали з драматургом Костянтин Станіславський і Володимир Немирович-Данченко, Микола Садовський і Гнат Юра. Лесь Курбас у своєму «Молодому театрі» поставив «Чорну пантеру і Білого Медвідя» за участю режисера-постановника Гната Юри.

Висновки. Мiсце творчостi В. Винниченка в украïнському лiтературному процесi

I. Трiумфальний прихiд Володимира Винниченка в украïнську лiтературу. (Пiс­ля виходу першого ж оповiдання "Краса i сила" творчiсть В. Винниченка була помiчена i вiдзначена Iваном Франком i Лесею Украïнкою. Iван Франко писав, що серед млявоï, малосилоï, ординарноï генерацiï сучасних укра­ïнських письменникiв "раптом виринуло щось таке дуже рiшуче, мускулис­те i повне темпераменту". А Леся Украïнка вiдгукувалася так: "Тiльки талант може

створити цi живi фiгури, цi природнi дiалоги й, особливо, цю широку, яскраву картину ярмарку, на тлi якого вiдбуваються дiï героïв".)

II. Володимир Винниченко - натура титанiчного духу й грандiозного творчого потенцiалу.

· 1. Новаторство В. Винниченка. (Уже першi друкованi твори показали, що В. Винниченко як письменник має глибоку культуру i надзвичайно розвинене соцiальне чуття. Вiн помiчав прихованi для iнших конфлiкти, ви­хоплював iз життя яскравi типажi, якi представляли рiзнi верстви суспiль­ства. Мова багатьох його героïв така, яка була у життi: безкультурний, скалiчений суржик. Якою була культура, доба, така й мова, такi й героï.)

· 2. Творча продуктивнiсть В. Винниченка. (В. Винниченко багато пише i часто друкується. Дiапазон його творчостi надзвичайно великий: оповiдан­ня, повiстi, романи, п'єси, публiцистика... Про нього i його твори скрiзь говорять; його п'єси ставлять в Украïнi, Росiï та за кордоном; статтi ви­кликають суперечки.)

· 3. Вплив творчостi Володимира Винниченка на лiтературний процес в Укра­ïнi. (Письменник вимушений був жити в емiграцiï, проте в Украïнi про­довжували виходити друком його книжки. Вiн чекав часу, коли нацiя на­бере

сили, стане на ноги i самостiйно прийматиме рiшення. А тим часом писав, творив i вiрив, що це необхiдно.

Для молодих митцiв, якi приходили в украïнську лiтературу, Винниченко був прикладом того, як треба ставитися до творчостi, якi треба вибирати теми i як правильно розставляти акценти. Багатьох вiн примушував за­мислитися про цiннiсть написаного слова.)

III. Володимир Винниченко - володар душ наступних поколiнь. (Проза Во­лодимира Винниченка була народжена фантазiєю художника динамiчного XX столiття. Вiн блискавкою увiрвався в лiтературу, каменем упав у тихi води залюбленоï в красу Украïни поезiï i прози, i вiд того удару пiшли одна за одною хвилi, якi будили напiвсонне письменство. В. Винниченка назива­ли своïм навчителем Остап Вишня, Григорiй Косинка, Валерiян Полiшук, його впливу зазнали всi вiдомi украïнськi прозаïки пiзнiших часiв.)